Емма - Сторінка 88

Хіба зміг би хоч хто-небудь із гідних Емми чоловіків проміняти свою власну домівку на Гартфілд?! А хто, крім містера Найтлі, який поважає містера Вудхауса і добре знає його звички, зміг би так прекрасно вписатися в цю схему, зробивши її такою бажаною? Коли вони з чоловіком обговорювали плани одруження Емми з Френком, то подальша доля містера Вудхауса завжди являла собою велику проблему. Врівноваження інтересів Енскума і Гартфілда було тим ускладненням, що завжди стояло на перешкоді, і її це турбувало більше, ніж містера Вестона, але навіть він не спромігся сказати з цього приводу нічого кращого за таку фразу: "Все якось уладнається само собою; молодята знайдуть якийсь вихід". В цьому ж випадку нічого не треба було відкладати з надією на туманне майбутнє. Тут усе було добре, все було відверто й на рівних засадах. Жодна із сторін не робила нічого такого, що навіть віддалено нагадувало б самопожертву. Це було єднання, котре передвіщало лише щастя, й не існувало жодної реальної й виразної перешкоди, здатної йому зашкодити чи змусити відкласти його на майбутнє.

Місіс Вестон, вдаючись до таких міркувань і тримаючи на колінах дитинча, почувалася найщасливішою жінкою на світі. Якщо і могло щось збільшити її радість, так це усвідомлення, що її крихітка скоро виросте зі своїх перших капелюшків.

Новина про майбутній шлюб викликала подив та захват скрізь, де б вона не поширювалася, — викликала вона подив та захват і в містера Вестона — на цілих п'ять хвилин. Але п'яти хвилин вистачило його легкій вдачі для того, щоби звикнутися з цією думкою. Своїм метикуватим розумом він швидко побачив усі переваги цього шлюбу і зрадів їм так само беззастережно, як і його дружина; але чудесність цієї новини незабаром зійшла нанівець; і коли спливла година, він уже ладен був вірити, що завжди мав цей шлюб на думці.

— Я так розумію, що це — таємниця, — зауважив він. — Такі речі завжди є таємницею, доки не виявиться, що про них уже всі знають. Тільки нехай мене сповістять, коли можна буде починати про це говорити. Цікаво, а Джейн що-небудь знає?

Наступного ранку містер Вестон подався до Гайбері, щоб задовольнити свою цікавість із цього приводу. І розказав Джейн про новину. Вона ж тепер йому як дочка, старша дочка, тож як їй про це не розповісти? А оскільки міс Бейтс також була присутньою, то про це, звичайно ж, негайно потому довідалися і місіс Коул, і місіс Перрі, і місіс Елтон. Іншого винуватці торжества і не чекали; вони заздалегідь передбачали, що новина, ставши відомою в Рендоллзі, швидко пошириться й в Гайбері; і тому з надзвичайною проникливістю уявляли, як ця тема стане чудовим вечірнім подарунком для багатьох сімейств.

Загалом прийдешній шлюб було схвалено беззастережно. Одні гадали, що більше поталанило йому, інші — що їй. Одна компанія радила, щоб усі вони перебралися до Донвелла, залишивши Гартфілд Джону Найтлі; інша пророкувала сварки між їхніми слугами; але в основному серйозних заперечень ніхто не висував, за винятком одного помешкання — будинку священика. Там подив не змінився задоволенням від почутого. На відміну від своєї жінки містера Елтона це мало цікавило, він лише висловив сподівання, що "амбіції зазначеної молодої особи нарешті будуть задоволені" і зробив припущення, що вона "завжди хотіла — при можливості — заманити Найтлі у свої тенета", а з приводу спільного проживання у Гартфілді навіть мав нахабство гучноголосо заявити: "От добре, що це спіткало його, а не мене!" Та місіс Елтон зажурилася не на жарт. Бідолаха Найтлі! От сердега! От улип в історію! їй було його дуже шкода, бо попри всі свої дивацтва він мав масу чеснот. І як він міг так купитися? Та яка там любов з його боку — нічого подібного. Горопашний Найтлі! Це означає кінець усім їхнім приємним зустрічам. А як радо він відгукувався на всі їхні запрошення пообідати в них! І ось цьому надійшов край. От бідолаха! Тепер він не зможе спеціально для неї влаштовувати пікніки в Донвеллі. Все, кінець! Така собі місіс Найтлі псуватиме все задоволення. Як прикро! Але вона зовсім не жалкує, що на днях вилаяла його економку. А переїзд до Гартфілда — це ж просто страхіття якесь! Нічого путнього з цього не вийде. Одна сім'я біля Кленового Гаю колись теж спробувала утнути щось подібне, так вони пожили три місяці — й розбіглися.

Розділ 18

Час ішов. Ще кілька днів — і мала прибути компанія з Лондона. Ця подія бентежила; якось вранці, коли Емма думала про ті хвилювання і смуток, до яких спричиниться майбутній приїзд, прийшов містер Найтлі, і неприємні міркування відійшли на задній план. Після привітань і приємної розмови про те і се він замовк, а потім уже серйознішим тоном почав:

— Я маю дещо сказати вам, Еммо, — сповістити новину.

— Добру чи погану? — швидко запитала вона, поглянувши йому в вічі.

— Я навіть не знаю, як її схарактеризувати.

— Я певна, що це — добра новина, судячи з виразу вашого обличчя. Ви приховуєте усмішку.

— Боюсь, — відповів містер Найтлі, надаючи безпристрасного виразу своєму обличчю, — дуже боюсь, моя люба Еммо, що вам буде не до сміху, коли ви її почуєте.

— Та невже?! Але ж чому? Не уявляю — як те, що є смішним чи приємним для вас, не може бути смішним або приємним для мене?

— Та є одна цікава тема, — пролунала відповідь. — І, сподіваюсь, єдина, де наші думки розходяться. — Він зробив коротку паузу і знову всміхнувся, невідривно дивлячись їй у вічі. — Ви не здогадуєтеся, яка саме? Не пригадуєте? Гаррієт Сміт.

Зачувши це ім'я, Емма густо почервоніла й перелякалася, хоча й сама не знала, чому.

— Ви нічого не чули про неї сьогодні вранці? — вигукнув містер Найтлі. — Безперечно ж, чули, і про все вже знаєте.

— Ні, не чула; мені нічого не відомо; благаю — розкажіть!

— Ви, я бачу, готові до найгіршого. І дійсно — гірше не буває: Гаррієт Сміт виходить заміж за Роберта Мартіна.

Емма здригнулася — несхоже, щоб вона була готовою до цього; її вуста промовчали, але очі, що загорілися жвавою цікавістю, промовили: "Ні, це неможливо!"

— Але ж це дійсно так, — продовжив містер Найтлі. — Мені про це розповів сам Роберт Мартін. Він пішов од мене всього півгодини тому.

Вона продовжувала дивитися на нього з виразом крайнього здивування.

— Вийшло так, як я і боявся, — вам це зовсім не сподобалося, люба моя Еммо. А так хотілося, щоб наші думки збігалися. Вони й збігатимуться — згодом. Можете не сумніватися — згодом хтось із нас поміняє свою думку, а поки що давайте не будемо приділяти цій темі багато уваги.

— Ви неправильно зрозуміли мене, зовсім неправильно, — відповіла Емма, намагаючись не видати своїх почуттів. — Це не та обставина, що здатна прикро мене вразити, просто не віриться якось. Ви дійсно хочете сказати, що Гаррієт Сміт погодилася вийти заміж за Роберта Мартіна? Ви що, хочете сказати, що він знову їй освідчився, чи не так? Може, він просто збирається це зробити?

— Я хочу сказати, що він уже зробив це, — відповів містер Найтлі — з усмішкою, але впевненим тоном, — і отримав ствердну відповідь.

— Боже праведний! — скрикнула Емма. — Оце так! — Вона схилилася над кошиком із шитвом, аби приховати всі ті гострі почуття радості й подиву, які боялася видати, і згодом додала: — А тепер розкажіть мені все по порядку, розтлумачте. Як це трапилося, де і коли? Розкажіть мені все. Ще ніколи не була я такою здивованою — але не засмученою, запевняю вас. Як, як це стало можливим?

– Історія дуже проста. Три дні тому він поїхав у справах до Лондона, і я попросив його взяти з собою папери, що хотів їх переслати Джону поштою. Він доставив ці папери Джону в його апартаменти, а той запросив його приєднатися до їхньої компанії, щоб разом піти до цирку Естлі. Вони хотіли зводити туди двох старших хлопчиків. До компанії мали ввійти мій брат і ваша сестра, Генрі, Джон і міс Сміт. Мій приятель Роберт не міг устояти перед такою спокусою. Вони зайшли за ним по дорозі; у цирку всі веселилися донесхочу, а потім мій брат запросив його пообідати з ними наступного дня — що Роберт і зробив — і, наскільки я розумію, в ході свого візиту знайшов можливість переговорити з Гаррієт, причому небезрезультатно. Вона відповіла йому згодою — і Роберт Мартін заслужив на таке щастя. Він повернувся вчорашньою каретою, а сьогодні вранці відразу ж після сніданку, прийшов до мене, щоб звітуватися: спочатку про мої справи, а потім — про свої. Оце і все, що я можу розповісти стосовно як, де і коли. Коли ви зустрінетеся з вашою подругою Гаррієт, то її розповідь вийде набагато довшою. Вона розкаже вам усі ті дрібні подробиці, котрі є цікавими лише в устах жінки. Чоловічі ж розмови стосуються лише суті справи. Однак радість просто переповнювала серце Роберта Мартіна — він цього і не приховував, — тож він розповів, зовсім не до речі, що коли вони вийшли з ложі у Естлі, то мій брат узявся проводити свою дружину і малого Джона, а він пішов із міс Сміт та Генрі, і що в якийсь момент виникла така товкотнеча, що міс Сміт не на жарт перелякалася.

Містер Найтлі замовк. Емма не могла наважитися на негайну відповідь. Заговорити — означало неминуче видати свою бурхливу радість. Треба виждати момент, а то він подумає, що вона з глузду з'їхала. Її мовчання збентежило його; він пильно придивився до неї, а потім додав:

— Еммо, серце моє, ви сказали, що ця обставина не здатна завдати вам прикрощів, але я боюсь, що вона пригнічує вас більше, ніж ви могли припустити. Так, суспільне становище Роберта Мартіна низьке, але ви мусите зважати на те, що воно цілком удовольняє вашу подругу. Ручаюся, що ваша думка про нього поліпшуватиметься по мірі того, як ви ближче будете знайомитися. Ви будете в захваті від його розважливості й добропорядності. Що стосується людських якостей Роберта Мартіна, то ваша подруга буде в надзвичайно надійних руках, кращого чоловіка годі й шукати. Шкода, що я не можу підвищити його суспільний статус, — і цим сказано дуже багато, повірте мені, Еммо. Ось ви жартуєте наді мною з приводу Вільяма Ларкінса, але з Робертом Мартіном розставатися мені буде так само важко.

Він хотів, щоб Емма підвела очі й усміхнулася, тож вона, опанувавши собою достатньо, щоб усміхатися не надто відверто, так і зробила, й весело відповіла:

— Вам зовсім не треба умовляти мене змиритися з думкою про цей шлюб.