Евтерпа - Сторінка 14

Бо взагалі пропілеї бувають побудовані з обтесаних каменів і мають вигляд великих будинків, але його пропілеї перевершують усі інші. За його царювання, як кажуть жерці, оскільки торговельні стосунки зовсім занепали, в Єгипті було видано закон, за яким кожному можна було отримувати позику під заставу мумії свого батька. Ще до цього закону, кажуть, було додано інший про те, що той, хто дав позику, водночас ставав власником родинної гробниці того, хто одержав позику. На того, кому дано було позику, якщо він не виплачував свого боргу, накладалася така кара: коли він помирав, було заборонено, щоб його самого або когось іншого з його родини, які помирали, було поховано в родинній гробниці чи десь-інде. Цей цар, кажуть, хотів перевершити всіх інших царів, що до нього царювали в Єгипті, і він залишив як пам'ятник свого царювання піраміду, що він побудував її з цегли (2), а на ній було вирізьблено такий напис: "Не порівнюй мене з кам'яними пірамідами і не зневажай мене, бо я настільки вища за них, наскільки Зевс вищий за інших богів. Бо встромили були списа в озеро і скільки глини налипало на нього, стільки зробили цегли і так мене побудували". Отакі, кажуть, були діяння цього царя.

137. Після цього(1), кажуть, став царем один сліпий із міста Анісій і звали його також Анісій. За його царювання вдерлися з великим військом до Єгипту ефіопи з їхнім царем Сабакосом. І тоді сліпий цар утік У країну болот, а Ефіоп залишився царем Єгипту на п'ятдесят років, упродовж яких він зробив такі справи . Щоразу, коли якийсь єгиптянин учиняв злочин, цей цар не мав на думці вбивати його, але злочинець відповідно до зробленого ним злочину за рішенням царського суду повинен був насипати землю біля того міста, з якого він походив. У такий спосіб міста ставали вищими, ніж були перед тим. Бо вперше їх було підвищено землею, що викопали, проводячи канали за часів царя Сесостріса, а по-друге, за часів Ефіопа, коли вони стали ще вищими. Всі інші єгипетські міста вважаються розташованими високо, але, на мою думку, місто Бубастій має найбільше підвищення, а в ньому є також святилище богині Бубастіс, що найбільш заслуговує на увагу, ніж будь-яке інше. Звичайно, існують святилища більші від нього і на які було витрачено більше грошей, але нема іншого, щоб на нього було так приємно дивитися. Бубастіс — це богиня, яка еллінською мовою називається Артемідою.

138. Ось як споруджено її святилище(1). Крім того місця, де входять до святилища, воно все розташовано на острові. Бо від Нілу проведено два канали і вони підходять до острова, не з'єднуючись між собою, але кожен із них підходить до входу в святилище і оточує його з обох боків. Кожний канал завширшки в сто стіп і вздовж них ростуть дерева. Пропілеї заввишки в десять оргій і прикрашені статуями заввишки в шість ліктів, що про них варто згадати. І хоча святилище розташовано посередині міста, його можна бачити, проходячи містом. Бо коли рівень міста було піднято насипами, святилище залишилося там, де було спочатку, на низькому місці. Його оточує огорожа, на якій вирізьблено зображення. Всередині є гай з дуже високими деревами, що їх було посаджено навколо просторого святилища, а в ньому є статуя богині. Висота і ширина святилища однакові в усіх напрямах — одна стадія. Навпроти входу і на протязі приблизно трьох стадій є брукований шлях завширшки до чотирьох плетрів, який проходить через агору і скеровується на схід. По обох боках шляху посаджено величезні дерева. Він веде до святилища Гермеса (2). Ось яке це святилище.

139. Ось за яких обставин, як кажуть жерці, остаточно віддалився з Єгипту Ефіоп. Він, кажуть, побачив сон і негайно утік, а сон ось який. Йому задалося, ніби якась людина встала біля нього і порадила йому зібрати всіх жерців Єгипту і розрізати їх навпіл. Щойно побачив він цей сон, як сказав, що це, на його думку, боги натякають йому, що він опоганив святилища і цим накликав на себе якесь нещастя від богів і людей. Але, він сказав, що цього не зробить. Він відійде, бо минув час, визначений йому оракулом для владарювання в Єгипті. Це було ще під час його перебування в Ефіопії. З пророчих святилищ, до яких звертаються ефіопи, йому було дано оракул про те, що він буде царем Єгипту впродовж п'ятдесятьох років. Оскільки цей строк проминув і до того ще його занепокоїв сон, який він побачив, Сабакос добровільно покинув Єгипет(1).

140. І ледве пішов, сказали мені, Ефіоп із Єгипту, туди повернувся з країни болот сліпий цар і знову почав владарювати. Там у болотах із попелу та землі він зробив острів, де мешкав протягом п'ятдесятьох років. Отже, щоразу коли приходили до нього потай від Ефіопа єгиптяни і приносили йому їжу, як було призначено кожному з них, він просив їх, щоб разом із їхніми дарами вони приносили йому попіл. Ніхто не міг знайти цей острів до Аміртая. Протягом семисот років(1) і більше не спромоглися знайти його всі ті, що царювали в Єгипті до Аміртая. Назва цього острова була Ельбо(2), а поверхня його десять стадій в усіх напрямах.

141. Після нього, як мені казали, царем став жрець Гефеста, на ім'я Сетон(1). Про нього кажуть, що він поставився із зневагою до стану воїнів і зовсім не зважав на єгипетських військових, гадаючи, що вони ніколи не будуть йому потрібні. Серед інших заходів, якими він хотів їх принизити, він позбавив їх земельних наділів, що їм дали попередні царі кожному воїнові по дванадцять ділянок. Згодом Санахаріб, цар арабів(1) і ассірійців, привів у Єгипет велике військо і тоді єгиптяни з стану воїнів відмовилися допомогти цареві. І жрець, кажуть, засмучений і розгублений зайшов у храм і, звернувшися до статуї, поскаржився на небезпеку, на яку він наразився. І поки він так сумував, раптом уві сні йому здалося, що до нього прийшов бог і, підбадьоривши його, запевнив, що коли він виступить проти війська арабів, то не зазнає нічого прикрого, бо він сам прийде до нього на допомогу. Отже, маючи певність того, що він бачив і чув уві сні, зібрав єгиптян, що були готові піти за ним, і отаборився в Пелусії (бо в тій частині є вхід до Єгипту). Кажуть, що за ним не пішов ніхто з стану воїнів, а лише торгівці та ремісники і люди з аго-ри. Коли він туди прибув, уночі напали на його супротивників польові миші(3) і згризли в них сагайдаки, згризли і луки і ще ремінці щитів, а через це наступного дня, як вони були беззбройні, вони кинулися втікати і багато серед них було вбито. І тепер цей цар стоїть кам'яний (4) в святилищі Гефеста. В своїй руці він тримає мишу, а в написі переказано його слова: "Хай кожний дивиться на мене і дбає про те, щоб бути побожним" (5).

142. До цього місця моєї історії(1) оповідали єгиптяни і їхні жерці і вони визначили, що від першого царя (2) і до цього Гефестового жерця, що царював останнім, було триста сорок і одне покоління і при них було ще стільки ж головних жерців і царів. І справді, триста поколінь людей припадає на десять тисяч років, бо три покоління чоловіків припадає на сто років. І ще сорок одне покоління, що залишаються, якщо їх додати до трьохсот, становлять тисячу триста сорок років (3). Отже, за час одинадцяти тисяч і трьохсот сорока років, за їхніми словами, жоден бог не з'являвся в людському образі і нічого подібного, як вони запевняють, не було ні перед тим, ні після серед інших царів, які були в Єгипті. Вони сказали, що за цей час сонце сходило чотири рази не на своєму звичайному місці тобто там, де воно заходить, і двічі заходило там, де тепер сходить. І за цей час нічого не змінилося в Єгипті ні з того, що дає земля, ні з того, що ріка дає мешканцям, ні щодо хвороб, ні щодо смертей.

143. Перед тим як я був у Єгипті, Гекатей(1) у Фівах розповів про свій родовід і пов'язав походження своєї родини з богом, назвавши себе його шістнадцятим нащадком, а Зевсові жерці показали йому те, що потім показували й мені, хоч я і не посилався на свій родовід. Вони провели мене в середину храму досить просторого (2) і там показали мені по черзі величезні дерев'яні статуї за числом стільки, скільки я назвав уже, бо там усередині кожен головний жрець ще за своє життя ставить собі свою статую (3). Отже, показуючи мені ці статуї і перелічуючи їх, вони запевнили мене, що кожна з цих осіб була в цьому ряду сином свого батька. Почали вони від того, хто помер останнім і так пройшли по всіх поспіль, поки не показали мені всі статуї. Коли Гекатей виклав їм свій родовід і пов'язав себе як шістнадцятого нащадка з богом, вони у відповідь йому навели родовід, який базувався на переліку тих статуй, і не погодилися з тим, що він сказав, ніби людина могла народитися від бога, а свій родовід вони виклали так. Про кожну статую вони казали, що це піром (4), народжений від пірома, і так довели, що всі триста сорок п'ять величезних статуй — це піроми, народжені від піромів, вони не походили ні від богів, ні від героїв. Слово піром у перекладі на еллінську мову означає "добра та гарна людина".

144. Отже, так, як довели жерці, всі ті, кого зображували статуї, зовсім не походили від богів(1). Проте ті, які царювали в Єгипті до цих людей, як вони сказали, були богами, що жили разом із людьми, і щоразу хтось із богів мав царську владу. Останнім із богів, які царювали в Єгипті, кажуть, був Гор , син Осіріса, що його елліни називають Аполлоном. Він зборов Тіфона (3) і став останнім божественним царем Єгипту. Осіріс еллінською мовою називається Діонісом.

145. У еллінів Геракл(1), Діоніс і Пан вважаються за молодших богів, тоді як у єгиптян Пана вважають за найстаршого з богів і за одного з так званих перших восьми богів, Геракл у них належить до другого покоління двенадцяти богів, а Діоніс — до третього, що народилися від дванадцяти богів. Скільки років за словами самих єгиптян минуло від Геракла до царя Амасія, я вже згадував вище. Від Пана, кажуть, проминуло ще більше років, а від Діоніса — найменше число років, а від нього і до царя Амасія припускають, що пройшло п'ятнадцять тисяч років. Отже, єгиптяни наполягають на тому, що це вони знають достотно, бо завжди рахують роки і записують їхнє число. Так, від Діоніса, кажуть, що народився від Семели, дочки Кадма, до мого часу — приблизно тисяча шістсот років, а від Геракла, сина Алкмени, приблизно дев'ятсот років, а від Пана, сина Пенелопи (2) (бо від неї і від Гермеса, як кажуть елліни, народився Пан) до мого часу — менше років, ніж від Троянської війни, тобто приблизно вісімсот років.

146.