Фауст - Сторінка 6
- Йоганн Вольфганг Гете -
Ввійдіть!
Мефістофель
(увіходить)
Даруйте, пані, що так заходжу
І, може, пані у чімсь тривожу.
(З пошаною відступає перед Маргаритою).
Я Марту Швертляйн хтів спитати.
Марта
Це я. Що має пан казати?
Мефістофель
(тихо до неї)
Прошу пробачення; у вашмості
Сидять такі вельможні гості,
То, може, я собі піду,
А по обіді знов зайду.
Марта
(вголос)
От тобі, дочко, й даровизна:
Пан за шляхтянку тебе визнав.
Маргарита
Ні, я собі з простих міщан,
До мене дуже добрий пан;
Усе це вбрання — не моє.
Мефістофель
Ні, крім вбрання, іще щось є;
І погляд ваш, і ввесь ваш склад!
То можу лишитись? Дуже рад.
Марта
То що ж приніс нам любий гість?
Мефістофель
Гай, гай! Не дуже веселу вість!
Не тим би я хотів послужити:
Ваш чоловік наказав довго жити.
Марта
Помер? Мій голуб? Бідна я!
Мій муж помер! Ой смерть моя!
Маргарита
Ох, тітонько, не плачте, ну…
Мефістофель
Слухайте ж повість цю сумну!
Маргарита
Краще зовсім ні з ким не кохатись,
Ніж після смерті до смерті вбиватись.
Мефістофель
В радощах горе, і радощі в горі.
Марта
То як же вмер він, розкажіть!
Мефістофель
Він при Антонівськім соборі
У місті Падуї лежить,
Край велеліпної святині
Спить вічним сном у домовині.
Марта
А що ж мені він передав?
Мефістофель
Та побажання все побожні:
Він триста панахид одправить наказав;
Кишені ж геть були порожні.
Марта
Як? Ні гостинця? Ні шага?
Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга,
Щось для домівки відкладає,
Хоч сам старцює, голодає.
Мефістофель
Мадам, я спочуваю вам;
Та марнотратником не був ваш муж ніколи.
В своїх гріхах він каявся вже й сам,
Нещасної украй зазнавши долі.
Маргарита
І випаде ж такий талан гіркий!
Молитимусь і я за його упокій!
Мефістофель
Таку дитину чемну й любу
Хоч зараз повести до шлюбу.
Маргарита
Ох, ні! Це буде не тепер.
Мефістофель
Коли не муж, то кавалер
Без краю буде раювати —
Таку красуню милувати.
Маргарита
Такого не ведеться в нас.
Мефістофель
Але трапляється не раз.
Марта
Доказуйте ж!
Мефістофель
Так я йому догледів смерті
Не те щоб на гною — на мерві перетертій.
Та, як християнин, він, каючись, помер.
"Як я клену, — сказав, — себе тепер,
Що так подавсь знеобачки в дорогу,
Худобу кинувши і жіночку-небогу!
Мені та згадка — гострий ніж.
Коли б мені простила жінка мила…"
Марта
Ой чоловіченьку! Я вже тобі простила!
Мефістофель
"Та свідок Бог! Вона жила грішніші"
Марта
Та бреше ж він! У смертний час брехати?
Мефістофель
Так, це було й по ньому знати,
Що то була вже маячня.
"Недбальство, — мовив він, — моя найменша хиба;
Надбав їй перш дітей, потому дбав їй хліба,
Та не було такого дня,
Щоб шмат насущника я з нею з'їв у мирі".
Марта
Оце і дяка вся моїй любові щирій,
Моїм турботам і трудам?!
Мефістофель
Та ні, він був такий удячний вам.
"Коли од Мальти, — каже, — я одплив,
Молився ревно я за жінку й діток;
І небеса послали нам пожиток —
У турка наш фрегат галеру захопив,
Ладовану султанськими скарбами.
Одвага високо в ціні —
Як паювали луп між нами, вояками,[40]
Припала дещиця й мені".
Марта
Оттак! То він, либонь, той скарб десь закопав?
Мефістофель
Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!
В Неаполі, гуляючи на волі,
Він панночку гарнесеньку спіткав,
І щиро так вони удвох кохались,
Що аж по скін сліди на нім зостались.
Марта
Лайдак! Ледачеє ледащо!
І в злиднях він бахурував!
Рідних дітей обкрав нізащо!
Мефістофель
За те ж його й Господь скарав.
Я б, бувши вами, може, з рік
Додержував як слід жалоби,
А там уже когось знайшов би до вподоби.
Марта
Е, ні, таких, як перший чоловік,
По цілім світі треба пошукати —
Таке дурне й плохе було воно!
От тільки що любив, сердега, мандрувати,
Чужих жінок, чуже вино
Та в розпрокляті кості грати.
Мефістофель
Ну, ну, це не такі вже вади!
Бо, може, й вам він попускав
З таких робити дещо справ.
Коли б мені такі умови —
Каблучки я змінять готовий.
Марта
Та що ви, пане! Пан жартує!
Мефістофель
(до себе)
Чи не пора звідціль тікать?
Ця й чорта може упіймать!
(До Маргариты).
А ваше серце що віщує?
Маргарита
Не розумію вас.
Мефістофель
(до себе)
Дитина!
(Вголос).
Прощавайте!
Маргарита
Прощайте!
Марта
Паночку, стривайте!
Я хтіла б посвідку дістать,
Коли, де й як мого сховали чоловіка.
Порядку зроду я прихильниця велика, —
В газетці б вість про смерть
хотілось почитать.
Мефістофель
Що двоє свідків будь-яких посвідчать,
Папери те, як факт, увіковічать.
У мене ще і приятель є тут,
Ми можем разом піти у суд.
Що, привести?
Марта
Ой, приведіть!
Мефістофель
А панна теж буде тут сидіть?
Бравий, бувалий такий панич,
З паннами вміє вести річ.
Маргарита
Мушу червоніти перед паничем…
Мефістофель
О ні, хоч би й перед королем!
Марта
Цей вечір у нашому саду
Я з нею панів сьогодні жду.
На вулиці
Фауст
Ну, як? Іде? Як справа наша?
Мефістофель
Ви весь в огні! Пождіть ладу.
Небавом Гретхен буде ваша.
Цей вечір стрінетесь в сусідки у саду.
Циганкувата то кумася
І свашкувати придалася.
Фауст
Гаразд!
Мефістофель
І ти ж їй щось за те зроби.
Фауст
Так, ти мені, а я тобі.
Мефістофель
З тобою вдвох посвідчити я мушу,
Що муж її віддав вже Богу душу
І в Падуї похований лежить.
Фауст
Отак! То це нам перш туди летіть?
Мефістофель
Sancta simplicitas[41]! Навіщо це робить?
Лиш підпишись, та й по всій справі.
Фауст
Негоден я здійснять ці заміри лукаві.
Мефістофель
Святенник! Це тобі мерзить!
Фальшиве свідчення давати —
Хіба ж тобі це первина?
Що Бог, що світ, що дух, що неба таїна,
Що серце й ум людей, що подорож земна —
Давно ти перестав про все це толкувати,
Наповнений зухвальства вщерть!
Багато брав тоді собі на плечі!
А глибше глянь — про всі ті мудрі речі
Ти знав не більше, як про Швертляйнову смерть.
Фауст
Ти був і є крутій, софіст.
Мефістофель
Ні, я наскрізь твій знаю зміст!
Ти ж завтра будеш намагатись
До Гретхен в душу увібгатись,
В коханні щирім присягатись…
Фауст
Та ще й од серця.
Мефістофель
Гарний ти!
А там почнеш про вічну вірність,
Жаги єдиної безмірність, —
Це теж од серця буде йти?
Фауст
Облиш! — Як серце мре без краю
В однім битті, в однім чутті,
Як я ім'я йому не знаю, —
Тоді я у світи усім єством ширяю
І слів найвищих добираю.
І пломінь той, що в нім згораю,
Я вічним, вічним називаю —
Невже то лжа, слова пусті?
Мефістофель
Таки я прав!
Фауст
От, щоб ти знав,
Не хочу я надсаджувати груди;
Хто має язика і хоче правим бути, —
То той і прав.
Ходім! Обрид цей вічний спір мені.
І згоден я — хоч правий ти, хоч ні.
Сад
Маргарита під руку з Фаустом, а Марта з Мефістофелем гуляють по саду.
Маргарита
Я бачу, ви, жалкуючи мене,
Знижаєтесь — мені аж сором.
Життя, напевне, мандрівне
Навчило вас не буть суворим.
Не для таких досвідчених людей
Убожество моїх простих речей.
Фауст
Один твій зір, одне слівце твоє —
Чи ж де дорожча мудрість є?
(Цілує їй руку).
Маргарита
Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?
Вона негарна, шкарубка.
Мені доводиться усього пильнувати,
А мати строга ще така.
Проходять.
Марта
Ви так ото й мандруєте весь вік?
Мефістофель
Така у нас вже служба подорожня!
Буває — так у іншім місці звик, —
А залишитися не можна.
Марта
Хай молодий іще літа
Метеликом з країни до країни;
А вбившись у такі літа,
Старим бурлакою брести до домовини —
Це справа вже зовсім не та.
Мефістофель
Та я вже й сам, признатись, потерпаю.
Марта
Тож, паночку, робіть, що я пораю.
Проходять.
Маргарита
Аби з очей, то вже й з думок.
Хоч ґречність вас і прикрасила,
У вас розумних друзів сила,
Мені до них — як до зірок.
Фауст
О серце, вір, те, що розумним звуть, —
То інколи обмеженість пуста.
Маргарита
Як?
Фауст
Ах, свята невинність, простота —
Ніяк собі ціни не пізнають!
Сумирність, лагідність —
що краще є в природі?
Ці найкоштовніші з окрас…
Маргарита
Хоч раз мене згадайте при нагоді,
А я про вас гадатиму всякчас.
Фауст
Не часто ходиш ти гуляти?
Маргарита
Та в нас хазяйство не яке,
Але, нівроку, клопітке:
В нас наймички нема; сама вбирай у хаті,
Сама вари й печи, сама і ший, і мий,
А мати в мене ще такі чепуркуваті,
Що Боже крий!
А стан у нас не дуже і скрутний;
Таки не гірш, як у людей, достаток:
Од батька нам оставсь порядний статок —
Будинок свій, садок при нім густий.
Тепер уже спокійні дні настали:
В солдатах братик мій,
Сестричку поховали…
Мені з тим дитинчам був клопіт немалий,
Та я б воліла з ним возитися і далі —
Воно…
Фауст
Таке, як ти, було мов янголя…
Маргарита
Мене любило дуже те маля.
Воно знайшлось уже по смерті тата.
А мамі тяжко так прийшлось —
Вже думали, що їй більш рясту не топтати,
Але таки очуняла якось.
Куди вже їй було гадати
Те пташенятко годувати!
От я й давай його тоді
Поїть на молоці й воді…
В моїх руках воно й росло —
Таке гарнесеньке було…
Фауст
Ти щастя чистого зазнала.
Маргарита
Та й горя гіркого немало.
Вночі, було, по десять раз встаю
Я до колиски немовляти;
І напою,
Й візьму до себе, і давай люляти;
А як кричить, беру я лялечку свою
Та й ну по хаті взад-вперед гуляти…
А вранці вже над ночвами стою,
А там базар, а там в печі попорай —
І так щодня, сьогодні, як і вчора.
Отак-то, паночку, доводиться усяк.
Зате вже всмак їси і спочиваєш всмак.
Проходять.
Марта
Все винуваті бідні ті жінки,
Все кривдять їх старі холостяки.
Мефістофель
Як хто натрапить на таку, як ви,
То зразу вийде дур із голови.
Марта
Признайтеся, ви, може, щось найшли вже?
Комусь-таки ви серце віддали вже?
Мефістофель
Так, власний дім і добра жінка нам,
Як той казав, — то скарб усім скарбам.
Марта
Та я не те; чи вже ви почували?
Мефістофель
Мене завжди і всюди шанували.
Марта
Та ні, всерйоз траплялось вам любиться?
Мефістофель
Так, жартувать з жінками не годиться.
Марта
Не зрозуміли ви!
Мефістофель
Це дуже жаль мені.
Але я зрозумів, які ви приязні.
Проходять.
Фауст
То ти мене впізнала враз,
Як тільки ми зайшли до вас?
Маргарита
Ви ж бачили, як очі я спустила?
Фауст
І ти мені зухвальство те простила,
Що я тебе так зачепив,
Коли на вулиці зустрів?
Маргарита
Мене тоді аж кинуло у кров,
Бо зроду я ще не ходила в славі;
Я думала: невже в моїй поставі
Нечемне щось, нахабне він знайшов,
Що він до мене прямо так підходить
І жарти, мов із дівкою, заводить!
Признаюся, щось у мені в той час
Озвалось в вашу користь мимовільно;
Я гнівалась сама на себе сильно,
Що гнівалась не дуже я на вас.
Фауст
Серденько!
Маргарита
Гетьте лиш!
(Зірвала айстру і обриває пелюсточки один по одному).
Фауст
Це що? Вінок плести?
Маргарита
Ні, гра така.
Фауст
Яка?
Маргарита
Вам все на сміх звести.
(Обриває пелюстки і щось шепоче).
Фауст
Що шепчеш ти?
Маргарита
(півголосом)
Любить — не любить…
Фауст
О дивний ангел красоти!
Маргарита
(ворожить далі)
Любить — не любить, любить — не любить…
(Зриваючи останній пелюсточок, по-дитячому радіючи).
Любить!
Фауст
Так, дитино! І це слово квітки
Хай буде словом Бога.
Мефістофель
(увіходить)
Даруйте, пані, що так заходжу
І, може, пані у чімсь тривожу.
(З пошаною відступає перед Маргаритою).
Я Марту Швертляйн хтів спитати.
Марта
Це я. Що має пан казати?
Мефістофель
(тихо до неї)
Прошу пробачення; у вашмості
Сидять такі вельможні гості,
То, може, я собі піду,
А по обіді знов зайду.
Марта
(вголос)
От тобі, дочко, й даровизна:
Пан за шляхтянку тебе визнав.
Маргарита
Ні, я собі з простих міщан,
До мене дуже добрий пан;
Усе це вбрання — не моє.
Мефістофель
Ні, крім вбрання, іще щось є;
І погляд ваш, і ввесь ваш склад!
То можу лишитись? Дуже рад.
Марта
То що ж приніс нам любий гість?
Мефістофель
Гай, гай! Не дуже веселу вість!
Не тим би я хотів послужити:
Ваш чоловік наказав довго жити.
Марта
Помер? Мій голуб? Бідна я!
Мій муж помер! Ой смерть моя!
Маргарита
Ох, тітонько, не плачте, ну…
Мефістофель
Слухайте ж повість цю сумну!
Маргарита
Краще зовсім ні з ким не кохатись,
Ніж після смерті до смерті вбиватись.
Мефістофель
В радощах горе, і радощі в горі.
Марта
То як же вмер він, розкажіть!
Мефістофель
Він при Антонівськім соборі
У місті Падуї лежить,
Край велеліпної святині
Спить вічним сном у домовині.
Марта
А що ж мені він передав?
Мефістофель
Та побажання все побожні:
Він триста панахид одправить наказав;
Кишені ж геть були порожні.
Марта
Як? Ні гостинця? Ні шага?
Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга,
Щось для домівки відкладає,
Хоч сам старцює, голодає.
Мефістофель
Мадам, я спочуваю вам;
Та марнотратником не був ваш муж ніколи.
В своїх гріхах він каявся вже й сам,
Нещасної украй зазнавши долі.
Маргарита
І випаде ж такий талан гіркий!
Молитимусь і я за його упокій!
Мефістофель
Таку дитину чемну й любу
Хоч зараз повести до шлюбу.
Маргарита
Ох, ні! Це буде не тепер.
Мефістофель
Коли не муж, то кавалер
Без краю буде раювати —
Таку красуню милувати.
Маргарита
Такого не ведеться в нас.
Мефістофель
Але трапляється не раз.
Марта
Доказуйте ж!
Мефістофель
Так я йому догледів смерті
Не те щоб на гною — на мерві перетертій.
Та, як християнин, він, каючись, помер.
"Як я клену, — сказав, — себе тепер,
Що так подавсь знеобачки в дорогу,
Худобу кинувши і жіночку-небогу!
Мені та згадка — гострий ніж.
Коли б мені простила жінка мила…"
Марта
Ой чоловіченьку! Я вже тобі простила!
Мефістофель
"Та свідок Бог! Вона жила грішніші"
Марта
Та бреше ж він! У смертний час брехати?
Мефістофель
Так, це було й по ньому знати,
Що то була вже маячня.
"Недбальство, — мовив він, — моя найменша хиба;
Надбав їй перш дітей, потому дбав їй хліба,
Та не було такого дня,
Щоб шмат насущника я з нею з'їв у мирі".
Марта
Оце і дяка вся моїй любові щирій,
Моїм турботам і трудам?!
Мефістофель
Та ні, він був такий удячний вам.
"Коли од Мальти, — каже, — я одплив,
Молився ревно я за жінку й діток;
І небеса послали нам пожиток —
У турка наш фрегат галеру захопив,
Ладовану султанськими скарбами.
Одвага високо в ціні —
Як паювали луп між нами, вояками,[40]
Припала дещиця й мені".
Марта
Оттак! То він, либонь, той скарб десь закопав?
Мефістофель
Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!
В Неаполі, гуляючи на волі,
Він панночку гарнесеньку спіткав,
І щиро так вони удвох кохались,
Що аж по скін сліди на нім зостались.
Марта
Лайдак! Ледачеє ледащо!
І в злиднях він бахурував!
Рідних дітей обкрав нізащо!
Мефістофель
За те ж його й Господь скарав.
Я б, бувши вами, може, з рік
Додержував як слід жалоби,
А там уже когось знайшов би до вподоби.
Марта
Е, ні, таких, як перший чоловік,
По цілім світі треба пошукати —
Таке дурне й плохе було воно!
От тільки що любив, сердега, мандрувати,
Чужих жінок, чуже вино
Та в розпрокляті кості грати.
Мефістофель
Ну, ну, це не такі вже вади!
Бо, може, й вам він попускав
З таких робити дещо справ.
Коли б мені такі умови —
Каблучки я змінять готовий.
Марта
Та що ви, пане! Пан жартує!
Мефістофель
(до себе)
Чи не пора звідціль тікать?
Ця й чорта може упіймать!
(До Маргариты).
А ваше серце що віщує?
Маргарита
Не розумію вас.
Мефістофель
(до себе)
Дитина!
(Вголос).
Прощавайте!
Маргарита
Прощайте!
Марта
Паночку, стривайте!
Я хтіла б посвідку дістать,
Коли, де й як мого сховали чоловіка.
Порядку зроду я прихильниця велика, —
В газетці б вість про смерть
хотілось почитать.
Мефістофель
Що двоє свідків будь-яких посвідчать,
Папери те, як факт, увіковічать.
У мене ще і приятель є тут,
Ми можем разом піти у суд.
Що, привести?
Марта
Ой, приведіть!
Мефістофель
А панна теж буде тут сидіть?
Бравий, бувалий такий панич,
З паннами вміє вести річ.
Маргарита
Мушу червоніти перед паничем…
Мефістофель
О ні, хоч би й перед королем!
Марта
Цей вечір у нашому саду
Я з нею панів сьогодні жду.
На вулиці
Фауст
Ну, як? Іде? Як справа наша?
Мефістофель
Ви весь в огні! Пождіть ладу.
Небавом Гретхен буде ваша.
Цей вечір стрінетесь в сусідки у саду.
Циганкувата то кумася
І свашкувати придалася.
Фауст
Гаразд!
Мефістофель
І ти ж їй щось за те зроби.
Фауст
Так, ти мені, а я тобі.
Мефістофель
З тобою вдвох посвідчити я мушу,
Що муж її віддав вже Богу душу
І в Падуї похований лежить.
Фауст
Отак! То це нам перш туди летіть?
Мефістофель
Sancta simplicitas[41]! Навіщо це робить?
Лиш підпишись, та й по всій справі.
Фауст
Негоден я здійснять ці заміри лукаві.
Мефістофель
Святенник! Це тобі мерзить!
Фальшиве свідчення давати —
Хіба ж тобі це первина?
Що Бог, що світ, що дух, що неба таїна,
Що серце й ум людей, що подорож земна —
Давно ти перестав про все це толкувати,
Наповнений зухвальства вщерть!
Багато брав тоді собі на плечі!
А глибше глянь — про всі ті мудрі речі
Ти знав не більше, як про Швертляйнову смерть.
Фауст
Ти був і є крутій, софіст.
Мефістофель
Ні, я наскрізь твій знаю зміст!
Ти ж завтра будеш намагатись
До Гретхен в душу увібгатись,
В коханні щирім присягатись…
Фауст
Та ще й од серця.
Мефістофель
Гарний ти!
А там почнеш про вічну вірність,
Жаги єдиної безмірність, —
Це теж од серця буде йти?
Фауст
Облиш! — Як серце мре без краю
В однім битті, в однім чутті,
Як я ім'я йому не знаю, —
Тоді я у світи усім єством ширяю
І слів найвищих добираю.
І пломінь той, що в нім згораю,
Я вічним, вічним називаю —
Невже то лжа, слова пусті?
Мефістофель
Таки я прав!
Фауст
От, щоб ти знав,
Не хочу я надсаджувати груди;
Хто має язика і хоче правим бути, —
То той і прав.
Ходім! Обрид цей вічний спір мені.
І згоден я — хоч правий ти, хоч ні.
Сад
Маргарита під руку з Фаустом, а Марта з Мефістофелем гуляють по саду.
Маргарита
Я бачу, ви, жалкуючи мене,
Знижаєтесь — мені аж сором.
Життя, напевне, мандрівне
Навчило вас не буть суворим.
Не для таких досвідчених людей
Убожество моїх простих речей.
Фауст
Один твій зір, одне слівце твоє —
Чи ж де дорожча мудрість є?
(Цілує їй руку).
Маргарита
Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?
Вона негарна, шкарубка.
Мені доводиться усього пильнувати,
А мати строга ще така.
Проходять.
Марта
Ви так ото й мандруєте весь вік?
Мефістофель
Така у нас вже служба подорожня!
Буває — так у іншім місці звик, —
А залишитися не можна.
Марта
Хай молодий іще літа
Метеликом з країни до країни;
А вбившись у такі літа,
Старим бурлакою брести до домовини —
Це справа вже зовсім не та.
Мефістофель
Та я вже й сам, признатись, потерпаю.
Марта
Тож, паночку, робіть, що я пораю.
Проходять.
Маргарита
Аби з очей, то вже й з думок.
Хоч ґречність вас і прикрасила,
У вас розумних друзів сила,
Мені до них — як до зірок.
Фауст
О серце, вір, те, що розумним звуть, —
То інколи обмеженість пуста.
Маргарита
Як?
Фауст
Ах, свята невинність, простота —
Ніяк собі ціни не пізнають!
Сумирність, лагідність —
що краще є в природі?
Ці найкоштовніші з окрас…
Маргарита
Хоч раз мене згадайте при нагоді,
А я про вас гадатиму всякчас.
Фауст
Не часто ходиш ти гуляти?
Маргарита
Та в нас хазяйство не яке,
Але, нівроку, клопітке:
В нас наймички нема; сама вбирай у хаті,
Сама вари й печи, сама і ший, і мий,
А мати в мене ще такі чепуркуваті,
Що Боже крий!
А стан у нас не дуже і скрутний;
Таки не гірш, як у людей, достаток:
Од батька нам оставсь порядний статок —
Будинок свій, садок при нім густий.
Тепер уже спокійні дні настали:
В солдатах братик мій,
Сестричку поховали…
Мені з тим дитинчам був клопіт немалий,
Та я б воліла з ним возитися і далі —
Воно…
Фауст
Таке, як ти, було мов янголя…
Маргарита
Мене любило дуже те маля.
Воно знайшлось уже по смерті тата.
А мамі тяжко так прийшлось —
Вже думали, що їй більш рясту не топтати,
Але таки очуняла якось.
Куди вже їй було гадати
Те пташенятко годувати!
От я й давай його тоді
Поїть на молоці й воді…
В моїх руках воно й росло —
Таке гарнесеньке було…
Фауст
Ти щастя чистого зазнала.
Маргарита
Та й горя гіркого немало.
Вночі, було, по десять раз встаю
Я до колиски немовляти;
І напою,
Й візьму до себе, і давай люляти;
А як кричить, беру я лялечку свою
Та й ну по хаті взад-вперед гуляти…
А вранці вже над ночвами стою,
А там базар, а там в печі попорай —
І так щодня, сьогодні, як і вчора.
Отак-то, паночку, доводиться усяк.
Зате вже всмак їси і спочиваєш всмак.
Проходять.
Марта
Все винуваті бідні ті жінки,
Все кривдять їх старі холостяки.
Мефістофель
Як хто натрапить на таку, як ви,
То зразу вийде дур із голови.
Марта
Признайтеся, ви, може, щось найшли вже?
Комусь-таки ви серце віддали вже?
Мефістофель
Так, власний дім і добра жінка нам,
Як той казав, — то скарб усім скарбам.
Марта
Та я не те; чи вже ви почували?
Мефістофель
Мене завжди і всюди шанували.
Марта
Та ні, всерйоз траплялось вам любиться?
Мефістофель
Так, жартувать з жінками не годиться.
Марта
Не зрозуміли ви!
Мефістофель
Це дуже жаль мені.
Але я зрозумів, які ви приязні.
Проходять.
Фауст
То ти мене впізнала враз,
Як тільки ми зайшли до вас?
Маргарита
Ви ж бачили, як очі я спустила?
Фауст
І ти мені зухвальство те простила,
Що я тебе так зачепив,
Коли на вулиці зустрів?
Маргарита
Мене тоді аж кинуло у кров,
Бо зроду я ще не ходила в славі;
Я думала: невже в моїй поставі
Нечемне щось, нахабне він знайшов,
Що він до мене прямо так підходить
І жарти, мов із дівкою, заводить!
Признаюся, щось у мені в той час
Озвалось в вашу користь мимовільно;
Я гнівалась сама на себе сильно,
Що гнівалась не дуже я на вас.
Фауст
Серденько!
Маргарита
Гетьте лиш!
(Зірвала айстру і обриває пелюсточки один по одному).
Фауст
Це що? Вінок плести?
Маргарита
Ні, гра така.
Фауст
Яка?
Маргарита
Вам все на сміх звести.
(Обриває пелюстки і щось шепоче).
Фауст
Що шепчеш ти?
Маргарита
(півголосом)
Любить — не любить…
Фауст
О дивний ангел красоти!
Маргарита
(ворожить далі)
Любить — не любить, любить — не любить…
(Зриваючи останній пелюсточок, по-дитячому радіючи).
Любить!
Фауст
Так, дитино! І це слово квітки
Хай буде словом Бога.