Фаворит - Сторінка 35

Мене мучило, що я так несправедливо повелася.

— Кет, люба моя,— зрадів я.— Я віддав би все на світі, щоб це був хтось інший, а не ваш дядечко.— I глянув їй у вічі.— Ви вже щось їли сьогодні?

— Ні,— тихо одказала вона.

— Тоді ходімо.— Я взяв її за руку й повів до буфету, З радістю стежив, як вона їла, спершу ледве торкаючись, а потім з апетитом і смаком; як розквітало її обличчя, і тихе відлуння колишньої життєрадісності задзвеніло в голосі дівчини.

Кет узяла другий шмат пирога з м'ясом і весело сказала:

— А ви?

Я відповів:

— Мені ж треба скакати.

— Знаю. Я читала в газеті. Сьогодні на Безнадійному?

— Еге ж.

— Будьте обережні. Прошу вас. Він ще такий необ'їжджений.

Я глянув на неї з захопленим подивом, і Кет почервоніла.

— Люба моя...

— А я думала, що ви ніколи не пробачите мені ту брутальність... Я провела найжахливіший тиждень у своєму житті. Зате зрозуміла, як ви мені потрібні. Намагалася вмовити себе, що буду тільки щаслива, коли вас більше не побачу, а натомість ставала все нещаснішою. Я... думала, що ви мене й бачити не захочете, отож вирішила їхати та одверто признатися, як я шкодую...

— А як, по-вашому, я мусив би все сприйняти?

— Я думала, що, мабуть, задерете носа й обдасте мене крижаним холодом...

— Хочете вийти за мене, Кет?

Вона з радістю відповіла:

— Так! — I продовжувала ласувати пирогом. Я терпеливо ждав.

— Коли ви востаннє їли?

— Не пам'ятаю.— Вона глянула на мене з одвертою радістю, і, судячи з цього та з її застереження про Безнадійного (адже вона вперше виявила таку щиру турботу про мене!), я зрозумів, що Кет змужніла за ці дні.

Я не витерпів:

— Мені б хотілося вас поцілувати.

— На іподромах не передбачено зручностей для наречених... Хіба що кінські фургони.

— Лишилося десять хвилин. Я беру участь у другому заїзді.

Ми полізли до фургона Піта. Я стиснув кохану в обіймах, і її губи жадібно ловили мої.

Десять хвилин промайнули, як одна мить. Я помчав до вагарні й зодягнув форму, зоставивши трохи очманілу Кет на осонні.

Сьогодні вперше скакав після розгляду справи дядечка Джорджа. Отож крадькома роздивився в роздягальні добре знайомі обличчя, не бажаючи вірити, що хтось із них причетний до смерті Джо. Лодж, мабуть, правду каже: просто я не хотів цього знати. Колись мені подобався й дядечко Джордж. А тепер не вистачає духу бачити, як іще чиюсь машкару буде зірвано й під нею виявиться чудовисько!

Клем простягнув мою, напхану свинцем форму. Я глянув на його зморшкувате обличчя й подумав: "Ні, не ти. Зовсім не ти".

Негоже навіть думати про це, хоч Клем міг чути та бачити все до найменших подробиць. Оракул — так прозивали його на іподромі...

Дужий стусан привів мене до тями,

— Ну, Шерлок Холмс, як твої справи? — вигукнув Сенді, зігнувшись над сідлом, до якого пристібав попругу.— Винюхав щось?..

— Ні, подав у відставку,— осміхнувсь я,

— Що ти! Після таких гучних наслідків?

— Краще займуся стипл-чезом. Менше ризику.

Сенді ковзнув очима по шраму на моєму обличчі.

— Що ж, і це гарно,— підтримав він.— Тільки набридне, коли перетрощиш стільки кісток, як я.— Він обернув попругою сідло, запхнув пряжки під пітник, збив шолом набакир і пішов до виходу. Всі оберталися на його лункий голос, ніби притягнуті магнітом.

У протилежному кінці роздягальні я побачив Дена, що демонстративно одвернувся. Гомонячи з кимось біля воріт, він, як на лихо, помітив мене з Кет, коли ми поверталися від фургона. Палаючі погляди й щасливі усмішки сказали йому більше, ніж треба. Він поздоровив Кет двома скупими словами, а мене ніби й не знав.

Тепер я пройшов повз нього в паддок. Він сердито закрокував услід: Піт був нашим тренером, і обом ніяк без нього не обійтися.

Грегорі весело зустрів мене:

— Аллане, Кет розповіла мені все! Поздоровляю!

Він витримав лютий погляд Дена і перевів розмову на скачки. Щось там пояснював йому про коня, та я вже не чув.

За десять кроків від нас могутньо височів Кліффорд Тюдор, ганяючи сигару з кутка в куток свого масивного рота й даючи накази тренерові та жокеям. Дивно, подумав я, чому завжди він стирчить переді мною?.. А той важко підіймав і опускав дебелі бронзові руки, і молодий жокей, наступник Джо, нервово супився.

Я простежив за ним, аж поки Тюдор не досяг сера Кресвелла Стампе, котрий, перш ніж усістися в суддівську кабіну, допомагав своєму синові Девіду вмоститися в сідлі; за ними товпилися власники коней і тренери, що давали останні вказівки й підраховували можливі виграші.

Багатьох з них я знав! А скількох любив... Хто ж саме, хто був не тим, кого з себе корчив?..

Піт допоміг мені злізти на вузьку спину Безнадійного, я помахав рукою Кет, що стояла за огорожею, й поїхав риссю на старт.

Та ось мене обігнав Ден. Він повернув голову й, вороже глянувши, вигукнув:

— Щоб ти пропав! — I погнав щодуху, аби я не встиг відповісти. Та я й не збирався цього робити. Чи він пересилить себе, чи ні, яке це мало значення?

В заїзді було одинадцять вершників. Ми кружляли на місці, поки помічник натягав попруги, а стартер вигукував наші порядкові номери. Сенді попрохав дозволу злізти та поправити сідло, яке збилося на холку. Стартер кивнув, глянув на годинник і підігнав його. Саме цей розпорядник терпіти не міг таких фокусів і завжди дратувався з приводу найменшої затримки.

Сенді попустив попругу, пересунув сідло й закріпив. Я стежив за ним, замість того, щоб пильнувати Безнадійного, і те, що сталося, було моїм недоглядом.

Розпорядник махнув перед носом скакуна білим прапорцем, даючи знак готуватися до старту. Молодий жеребець злякався, став дибки, рвонувся й скинув мене на землю. Я упав навзнак, перевернувся й побачив, як кінь, хвицнувши задніми ногами, помчав геть.

Кілька секунд я лежав, переводячи дух, і Сенді підійшов, простягаючи руку. При цьому посміхнувся й сердито бурмотів щось, висловлюючи незадоволення.

Мені раптом стало моторошно, і в голові зчинилась якась химерна веремія. Лежачи під яскравим сонцем, я відчув раптом на лобі краплини дощу. Перехопило дух, я ж не був поранений, а тіло пронизував гострий біль. Здавалося, минуле й сучасне злилися, і дві зовсім різні події ніби відбувалися водночас.

Я дивився в обличчя Сенді. Бачив знайому беззубу посмішку, штучну щелепу він, як завжди, вийняв для безпеки; пізнавав усміхнені карі очі з рудими віями і оте "чорт забирай" на вустах. Зблиснуло сонце, і я раптом уявив, як те лице насувається на мене крізь запону дощу, із жорстокими очима й перекошеним ротом: "Доскіпливе, падло! Може, це навчить його, як пхати носа куди не сліді". I я підніс руку, аби захистити очі від чобота, що насувався...

Зір прояснився, а ми з Сенді все ще дивилися один одному в очі, наче між нами відбувався двобій. Він опустив руку, простягнуту для допомоги, дружня усмішка щезла, як ото щезає з лиця актора завчений вираз, коли зіграно роль.

Долоня моя тислася до щоки. Я одсмикнув її. Та жест виказав мене. Бо пригадав раптом усе, що сталося тоді в Брістолі, і Сенді здогадався, в чім річ.

Сила повернулася до моїх ніг, і я встав. Стартер, знову роздратовано глянувши на годинник, запитав, чи зможу скакати. Я відповів, що так, і попросив вибачення за затримку. Безнадійного вже піймали й вели до старту.

Сенді не поспішав сідати, а стовбичив переді мною.

— Ти не зможеш щось довести,— мовив він напрямки,— і ніхто не доведе, що я був у спілці з Пенном.

— Флетчер! — відповів я йому одразу.

— Він триматиме язик за зубами. Адже він мій двоюрідний брат.

Шахрайство дядечка Джорджа, як я тепер зрозумів, опиралося не тільки на збанкрутілу букмекерську контору. Присутність завербованого спільника на іподромі прискорила купівлю фірми "Л. С. Перт".

Я подумки перебрав членів зграї.

— А Філдер? — запитав.

— Для нього я тільки знайомий голос по телефону на ймення Сміт. Він не відрізнить мене навіть від самого Адама,— відказав Сенді.

Я ніби здався.

— Для чого ти це робив?

— Для грошей!—презирливо гукнув він, вважаючи моє запитання дурнуватим.

— Чому ж сам не "притримував" коней? Навіщо було давати такі гроші Джо?

Сенді охоче признався:

— Я "притримував" двічі. Мене застукали, і я ледве викрутився з халепи. Тоді я запропонував босові найняти Джо. Хай краще цей г... утратить права, подумав. До того ж я отримував своє, коли він шахрував.

— Тому так розлютився, коли він виграв скачку на Болінгброці?

— Звичайно!

— Виходить, Джо не казав тобі в роздягальні, що не хоче "притримувати"? Ти знав це заздалегідь?

— О, ти справжній Шерлок Холмс!

— I ти перекинув його через кодолу в Пламптоні?

— Він те заслужив, бо я втратив через нього п'ятдесят фунтів на Лейку й винагороду боса.

— Може, він і свою смерть заслужив?

Той, що піймав Безнадійного, був уже за сто ярдів від нас.

— Цей дурник не вмів тримати язик за зубами. Розмахував папірцем у Ліверпулі та горлав, що хоче бачити тебе. Я читав, що там написано, і попередив Філдера, от і все,— Джо сам ліз у пастку.

— А коли його вбили, ти подзвонив Філдерові й сказав, що справи кепські, бо Джо встиг зустрітися зі мною?

— Так,— похмуро признався Сенді.— Я чув, як ти розпатякував у вагарні.

Я не міг стримати задоволення.

— То була брехня. Джо помер, не сказавши й слова.

Коли він нарешті збагнув, щелепа обвисла, ніби невидима сокира навпіл розкраяла його бундючну самовпевненість. Він повернувся на підборах і, похитуючись, рушив до помічника, який тримав його коня.

Я підійшов до Безнадійного, подякував хлопцеві й скочив у сідло.

Стартерові урвався терпець.

— Шикуйтесь!

Я під'їхав і зайняв місце поряд із Сенді. У мене до нього було ще одне запитання.

— Скажи-но,— почав я,— навіщо ти порадив Пеннові шантажувати майора Девідсона? Ти ж мав би знати, що він не "притримає" Адмірала за всі багатства світу.

— То була ідея боса, а не моя,— різко відказав Сенді.— Я попереджав через Філдера, та Пенн ні дідька лисого не розумівся на конях, до того ж упертий був, як осел. Філдер заявив, що той не послухає, бо певен, що коли вже намітив якогось доброго скакуна, то він дасть йому купу грошей. Пенн сам вигадав оту підлоту з дротом. А мені в сто разів було б краще, якби й ти скрутив собі в'язи на ньому,— з одвертою зненавистю вичавив він.

Стартер опустив руку, і коні з п'ятихвилинним запізненням помчали до першої перешкоди.

Коли саме Сенді вирішив перекинути мене через кодолу? Можливо, його мучила думка про гроші, яких він більше не заробить, а може, я ліз на рожен, докоривши, що він так підло повівся з Джо,— не знаю.

У всякому разі, щойно ми наблизилися до загорожі, яка була, власне, другою перешкодою, як Сенді звернув свого коня до мене.