Фуатінські чорти - Сторінка 4

- Джек Лондон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Ту ж мить він притулив головешку до сірника, застромленого в кінець короткого шнура, виліз зі свого захисту й шпурнув динаміт униз. Ван-Асвельд знову зловив жінку й борсався з нею. Аюдина-Цап, навівши на нього рушницю, чекав. Динаміт ударився об палубу цілою в'язкою, підстрибнув і відкотився до лівобічного жолобка. Ван-Асвельд побачив вибухівку, на хвильку завагався, а потім і він і жінка побігли на корму. Аюдина-Цап вистрілив, але влучив у камбуз. Кулі з "Громовика" посипалися частіше. Обидва чоловіки на Кручі позалазили під захист і вичікували. Маурірі хотів глянути, що діється внизу, та Гриф не пустив його.

— Задовгий шнур,— сказав він.— Другим разом уже знатиму.

Минуло півхвилини, поки вибухнуло. Що сталося після того, вони не бачили, бо з "Громовика" вже добре націлилися на Кручу й стріляли безперестанку. Один раз Гриф зважився виглянути, і як стій кілька куль бренькнуло йому над вухом. Проте він устиг помітити, що "Валетта" з проламаним правим облавком і зірваним поруччям хилилася й потопала, рухаючись за течією назад до гавані. Пірати й жінки, що ховалися в каюті на "Валетті", тепер під захистом стрілянини підпливали до "Громовика". Фуатінці, що тягли шхуну, відчепили канат, повернули назад і шалено гребли до південного берега.

З пересипу озвалися чотири рушниці. Отже, Браун зі своїми людьми пробрався лісом до берега і собі взявся допомагати. Вогонь трохи вщух, і Гриф та Маурірі теж прилучилися до стрілянини. Але дарма тільки витрачали кулі, бо пірати на "Громовику" стріляли з-за палубних надбудов, та й вітер з припливом посували шхуну в глиб гавані. Від "Валетти" вже й знаку не лишилося; вона зникла в глибокому кратері.

Рауль Ван-Асвельд зробив дві речі, що свідчили про його розум та розважність,— аж навіть Гриф похвалив його. Вогнем із "Громовика" він присилував утікачів-фуатінців повернути назад і спокоритися йому. Водночас він послав човном половину своїх горлорізів на берег, щоб не дати Браунові добратись у глиб острова. Стрілянину чути було цілий ранок; Гриф догадався, що Брауна загнано на другий бік Великої Кручі. Становище не змінилося — одне тільки, що загинула "Валетта".

VI

Але місце на Великій Кручі мало й неабиякі вади. Там не було ані їжі, ані води. Впродовж кількох ночей, тільки-но сутеніло, Маурірі з одним раятейцем пливли до другого краю бухти по харчі. Та ось настала ніч, коли спалахнуло світло на воді й залунали постріли. Відтоді Велику Кручу відрізано вже й з боку моря.

— Нічого собі становище,— зауважив Браун, який дістав нагоду вдосталь потішитись пригодами в південних морях, що про них так багато начитався.— Ми їх тримаємо в руках, а Рауль нас. Він не годен утекти, а ми можемо повмирати з голоду, поки його стерегтимемо.

— Якби дощ, то води натекло б у кожну заглибину,— сказав Маурірі, коли вони пробули першу добу без води.— Великий брате, сьогодні вночі ми з тобою добудемо воду. На це спроможні тільки дужі люди.

Тої ночі Maypipi з Грифом узяли калабаші[1] з щільними затичками, кожний на кварту місткістю, і спустилися до моря узбіччям, поверненим до пересипу. Вони відпливли від берега футів на сто. Десь неподалік то сплескувало весло по воді, то вдарялося в човен, то часом спалахував сірник, як хтось на сторожових човнах запалював цигарку або люльку.

— На калабаші й чекай тут,— прошепотів Маурірі.

Обернувшись, він пірнув у глибину. Гриф занурив обличчя у воду й стежив, як за Маурірі світився фосфоричний слід, далі потьмянів і зник.

Минула довга хвилина, поки Маурірі нечутно виринув поруч Грифа.

— На, пий!

Калабані був повний, і Гриф напився свіжої прісної води, добутої з солоної безодні.

— Там б'є джерело,— сказав Маурірі.

— На дні?

— Ні, до дна ще далеко, так, як до вершини гори. А джерело на п'ятдесят футів завглибшки. Спускайся вниз, доки відчуєш холод.

Кілька разів удихнувши та видихнувши повітря, як роблять нирці, Гриф теж пірнув. Вода була солона й тепла. Потім, досить уже глибоко, вона помітно похолоднішала й зробилася не така солона. Тоді враз він опинився в холодній підземній течії. Гриф вийняв з калабаша затичку, і прісна вода забулькала, вливаючись у посудину. Неподалік, наче морський привид, неквапом пропливла величезна рибина, лишаючи за собою ясний фосфоричний поблиск.

Після того Гриф зостався на поверхні й тримав калабаші, що дедалі важчали, бо Маурірі брав їх по одному й наповнював водою.

— Тут є акули,— сказав Гриф, пливучи до берега.

— Пхе! — відповів Маурірі.— Ті акули їдять рибу. Ми, фуатінці, тим акулам брати.

— А тигрячі акули? Я їх теж тут бачив.

— Ну, коли прийдуть тигрячі акули, великий брате, то ми сидітимем без води, хіба що дощ піде.

VII

Через тиждень Маурірі та один раятеєць, що плавали по воду, вернулися з порожніми калабашами. У гавані з'явилися тигрячі акули. Наступного дня люди на Великій Кручі мучилися від спраги.

— Треба спробувати,— сказав Гриф.— Цієї ночі я попливу з Маутау. А завтра ти, брате, з Тегаа.

Гриф устиг добути лиш три кварти, коли вихопилися тигрячі акули й нагнали їх. На Кручі було шестеро чоловік, отже, на кожного припало по півкварти води, а в цілоденну тропічну спеку людині цього замало. Наступної ночі Маурірі й Тегаа повернулися зовсім без води. І другого дня Браун спізнав, що таке спрага, коли губи репаються до крові, піднебіння вкривається густим слизом, а спухлий язик не вміщається в роті.

Смерком Гриф з Маутау вирушили по воду. Вони по черзі пірнали в глибину до холодного прісного струменя і, поки наповнювалися калабаші, самі пили досхочу. З останнім калабашем випало пірнати Маутау. Гриф з поверхні води бачив, як замигтіли морські привиди, і з фосфоричних слідів угадував, що там почалася трагічна боротьба. Назад він повертався вже сам, але не випустив коштовного тягаря — повних калабашів.

їжі в них теж було обмаль. На Кручі нічого не росло. Унизу, де гримів прибій, до неї поприсмоктувалося повно черепашок, але туди годі було дістатися таким урвищем. Часом в розпадинах траплялося знайти протухлих м'якунів і морських їжаків. Інколи щастило впіймати фрегата або ще якогось морського птаха. Раз на принаду з фрегатового м'яса попала їм на гачок акула. Вони зужили акуляче м'ясо теж на принаду і зловили ще кількох акул.

Але на воду в них і далі була страшенна скрута. Маурірі молився цапиному богові, щоб дав дощ. Тауте молився місіонерському богові, а двоє його навернених земляків зробилися відступниками й волали до своїх колишніх поганських божків. Гриф усміхався і щось обмірковував, а Браун, як очі ставали йому наче божевільні а почорнілий язик не вміщався в роті, лаяв усе на світі. Найбільше він кляв грамофон, що прохолодними вечорами вигравав на палубі "Громовика" священні гімни. Особливо він скаженів від одного з них: "Де не сміються й не сумують". Цей гімн, мабуть, вельми подобався на шхуні, бо грали його найчастіше. Браун, майже непритомний з голоду і спраги, отупілий від муки, міг лежати на камінні і байдуже слухати бренькання укулеле, тобто гітари, та співи ваїнейських жінок. Але він просто навіснів, коли понад водою лунали голоси церковного хору. Одного вечора розбитий тенор підхопив спів і завів разом з грамофоном:

Де не сміються й не сумують,

Там скоро буду я.

Де вже не сплять і не працюють,

Не жнуть, не сіють, не мудрують,

Там скоро буду я,

Там скоро буду я.

Браун підвівся, взяв рушницю й заходився наосліп стріляти в шхуну. Там знявся чоловічий і жіночий регіт, з пересипу у відповідь теж посипалися кулі. Однак розбитий тенор не перестав співати, а Браун стріляв, аж поки грамофон замовк.

Тої ночі Гриф і Маурірі повернулися з одним тільки калабашем води. На Грифовому плечі бракувало дюймів шість шкіри. То акула черкнула його своєю шорсткою лускою, коли він тікав від неї.

VIII

Одного дня, рано-вранці, коли сонце ще не палило з усієї сили, від Рауля Ван-Асвельда прийшла пропозиція почати переговори.

Її приніс Браун із сторожового поста, влаштованого серед бескиддя за сто ярдів нижче. Гриф саме сидів навпочіпки біля невеличкого багаття і смажив шматок акулячого м'яса. Останню добу їм поталанило. Вони назбирали водоростей та морських їжаків. Тегаа впіймав акулу, а Маурірі великого восьминога в тій ущелині, де вони тримали динаміт. Крім того, за ніч їм пощастило двічі принести води, поки тигрячі акули їх винюхали.

— Каже, що хоче прийти до нас та побалакати,— пояснив Браун.— Але я знаю, чого тій тварюці треба. Йому кортить подивитись, чи скоро ми тут повмираємо з голоду.

— Ведіть його сюди,— сказав Гриф.

— І ми його вб'ємо! — радісно вигукнув Людина-Цап.

Гриф похитав головою.

— Але ж він убивця, великий брате, він тварюка й чорт,— обурився Людина-Цап.

— Ні, брате, ми його не вб'ємо. Не можна ламати свого слова, такий у нас звичай.

— Безглуздий звичай.

— А все ж то наш звичай,— поважно відповів Гриф, перевернувши на жару шматок акулини, і, помітивши, якими жадібними очима дивиться на м'ясо Тегаа, додав: — Не показуй, що ти хочеш їсти, коли прийде головний чорт. Удавай, ніби ти навіть не знаєш, що таке голод. Звари ось цих морських їжаків, а ти, великий брате, приготуй восьминога. Ми запросимо головного чорта на сніданок. Нічого не лишайте, готуйте все.

Коли Рауль Ван-Асвельд надійшов разом із здоровезним ірландським тер'єром, Гриф, що й далі смажив м'ясо, підвівся йому назустріч. Рауль не простяг руки, вчасно збагнувши недоречність такого жесту.

— Здорові були! — сказав він.— Я багато чув про вас.

— А я б радий був про вас нічого не чути,— відповів Гриф.

— Я також,— не розгубився той.— Спершу, поки не довідався докладно, я гадав, що переді мною звичайний собі капітан торговельної шхуни. Тим-то вам і пощастило мене замкнути.

— А мені соромно признатись, що я не оцінив був вас як слід,— усміхнувся Гриф.— Думав, так собі, морський злодюжка, аж воно чистий пірат і душогуб. Через це я й утратив свою шхуну. Отже, ми, власне, квити.

Навіть крізь смагу видно було, як Раулеве обличчя спалахнуло, проте він стримався. Він перебіг очима по їжі та повних калабашах, але не показав свого подиву. Він був високий, стрункий і гарної статури.

Гриф, розглядаючи прибульця, намагався з лиця вгадати його вдачу. Очі Раулеві дивилися владно й пильно, але трошки заблизько були посаджені — не занадто, а все ж таки вони порушували пропорційність, як узяти на увагу його широке чоло, міцне підборіддя та дужі вилицюваті щелепи.