Галапагос - Сторінка 13

І коли вона й Джеймс Уейт нарешті зустрінуться в коктейль-холі, він назве їй своє фальшиве ім'я, а вона йому — своє справжнє. Однак він усе одно називатиме її "місіс Каплан", вихвалятиме євреїв тощо.

І коли згодом, на верхній палубі "Баійї де Дарвін", капітан їх одружить, то вона буде певна, що вийшла заміж за Вілларда флемінга, а він — що став чоловіком Мері Каплан.

За теперішніх часів таке непорозуміння неможливе, бо ніхто не має свого імені, професії чи автобіографії, яку можна було б підправити. Все, що кожен має нині з погляду репутації,— це запах, а його від народження до самої смерті змінити не можна. Людина є тим, ким вона є, та й годі. Щодо цього закон природного добору зробив людські істоти абсолютно чесними. Кожне є точнісінько таким чи такою, який у нього чи в неї вигляд.

Коли "Ендрю Макінтош замовив три каюти на перший рейс "Баійї де Дарвін", Боббі Кінг був ошелешений, і не без підстав. Адже "Макінтош мав яхту "Ому", яка розмірами не дуже поступалася перед круїзним судном, і міг би вирушити до Галапагоських островів своїм ходом. Йому не довелося б спілкуватися з незнайомими людьми й додержувати правил розпорядку, що їх неодмінно встановлять під час "Круїзу віку". Приміром, пасажири круїзного судна не зможуть сходити на берег коли їм заманеться, а також поводитись на березі на власний розсуд, їх мають супроводжувати й весь час контролювати спеціальні гіди — всі дипломовані з тієї чи іншої природничої науки і додатково підготовлені вченими Дарвінівської дослідної станції на острові Санта-Крус.

Отож одного разу Кінг, здійснюючи вночі обхід ресторанів та клубів, натрапив в одному з фешенебельних закладів під назвою "Елейн" на "Макінтоша з дочкою та собакою — ті разом з іще якоюсь парою вирішили так пізно повечеряти. Кінг зупинився біля їхнього столика, щоб сказати, як йому приємно, що вони беруть участь у круїзі. Він дуже хотів почути від них, чому саме вони зважились на цей крок, щоб, можливо, використати Їхні міркування, намовляючи інших видатних осіб приєднатися до них.

Аж привітавши Макінтошів, Кінг збагнув, хто ці решта двоє за столиком. Він знав їх обох і міг до них звернутися, що й зробив. Вона була найчарівніша жінка на планеті: місіс Жаклін Був'є-Кеннеді-Онассіс, а її супутником того вечора виявився великий танцівник Рудольф Нуреєв.

Нуреєв, до речі, був колишній громадянин Радянського Союзу, якому надали політичний притулок у Великобританії. А я, тоді ще живий, був громадянин Сполучених Штатів, якому надали політичний притулок у Швеції.

Атож, і нам обом подобалося танцювати.

Ризикнувши нагадати "Макінтошеві, що той має океанську яхту, Кінг запитав, чому він усе-таки віддав перевагу "Баійї де Дарвін". "Макінтош, як чоловік вельми освічений і начитаний, одразу виголосив цілу промову про ту шкоду, якої вже завдали Галапагоським островам егоїстичні, нетямущі люди, висаджуючись на них безконтрольно. Думки ці він запозичив із статті в журналі "Нешнл джіогрефік", який щомісяця прочитував від першої до останньої сторінки. В журналі підкреслювалось, що для охорони островів од безвідповідальних осіб, котрі висаджуються на них задля власної втіхи, Еквадорові знадобиться такий завбільшки флот, як у всіх країн світу разом; отож зберегти крихке природне середовище можна лише тоді, коли всі навчаться стриманості. "Жоден порядний громадянин планети,— повчала стаття,—не повинен ступати на берег без добре підготовленого гіда".

Коли Мері Хепберн, капітан, Хісако Хірогуті, Селіна Макінтош і решта висадяться на острів Санта-Росалія, вони теж не матимуть з собою підготовленого гіда. І перші кілька років чинитимуть там неподобство з крихким середовищем.

Але вони вчасно схаменулися, второпавши, що руйнують власне середовище, що вони там — не гості.

У ресторані "Елейн" Макінтош викликав обурення своїх приголомшених слухачів образом чобіт, які трощать сховані гнізда ігуан, чи брудних пальців, що викрадають олушині яйця, тощо. А втім, найогидніша з його історій, запозичена знов-таки з "Нешнл джіогрефік", була про людей, які беруть на руки, наче дітей, малят морського котика, щоб сфотографуватися з ними. Коли таке маля повертали матері, казав він із гіркотою в голосі, вона відмовлялася від нього, бо мінявся його запах.

— Що ж стається з цим милим малям, якого щойно вшанували великої честі — обіймів щиросердого аматора природи? — питав "Макінтош. — Воно вмирає з голоду — і все це задля одного знімка.

Тож його відповідь Боббі Кінгові була така: він. мовляв, прагне показати добрий приклад іншим, які теж, слід сподіватися, візьмуть участь у "Круїзі віку до витоків природи".

Як на мене, в тому, що цей чоловік виступав у ролі палкого захисника природи, була неприхована іронія, адже величезна кількість компаній, де він був директором чи основним акціонером, безсоромно шкодили воді, землі й повітрю. Та для самого 'Макінтоша, який прийшов у цей світ нездатний про що-небудь дуже дбати, це не звучало іронічно. Бо, щоб приховати цю свою нездатність, він набув акторських навичок і переконав себе, що ревно дбає про все на світі.

Так само переконливо раніше він дав дочці зовсім інше пояснення того, чому вони мають плисти до островів не на "Ому", а на "Баійї де Дарвін". На яхті подружжя Хірогуті почуватиметься, мабуть, наче в пастці, бо не матиме з ким, крім Макінтошів, спілкуватися. За таких обставин Хірогуті можуть запанікувати, і Дзендзі, певно, відмовиться від подальших переговорів і попросить висадити їх у найближчому порту, щоб повернутися з дружиною літаком додому.

Як і чимало інших патологічних особистостей, котрі стояли при владі мільйон років тому, 'зендзі міг учинити будь-що, підкорюючись лише імпульсові, без зайвих почуттів. А логічне обгрунтування його вчинків щоразу надходило згодом, на дозвіллі.

І такою поведінкою, властивою ері великого мозку, можна було б коротко витлумачити війну, в якій я мав честь битися,— війну у В'єтнамі.

19

Як і більшість патологічних особистостей, Ендрю Макінтоша ніколи не турбувало те, чи правду він каже, і тому він говорив надзвичайно переконливо. Тож він так зворушив Онассісову вдову та Рудольфа Нуреєва, що ті попросили Боббі Кінга надіслати їм докладну інформацію про "Круїз віку до витоків природи", що той і зробив наступного ранку, скориставшись спеціальним кур'єром.

Долі хотілося, щоб саме того вечора по освітній програмі телебачення показували документальний фільм про життя голубоногих олушів на Галапагоських островах, отож Кінг до рекламок приклав ще й записку про те, що Жаклін Онассіс та Рудольф Нуреєв можуть, як забажають, подивитися цей фільм. Олуші, до речі, згодом стануть вирішальним фактором виживання маленької людської Колонії на Санта-Росалії. Якби ці птахи не були такі дурні й нездатні зрозуміти, що людські істоти для них небезпечні, то перші поселенці майже напевне вимерли б там із голоду.

Кульмінацією того фільму, як і кульмінацією уроків Мері Хепберн в Іліумській середній школі, була зйомка танка-залицяння голубоногих олушів. Танок проходив так.

На поверхні застиглої лави стояла пара цих досить великих морських птахів. Завбільшки вони приблизно такі самі, як безкрилі баклани, і мають таку саму довгу, змієподібну шию та схожий на меч-рибу дзьоб. Але літати вони ще не розучились, то крила в них великі й дужі. Ноги та перетинчасті ступні в олушів яскраво-сині, майже голубі. Рибу вони ловлять, стрімголов кидаючись на неї з повітря.

Рибу! Рибу! Рибу!

Обоє мали однаковий вигляд, хоч одне з них було самець, а друге — самиця. Здавалося, в кожного своє завдання, і партнера воно зовсім не стосується,— хоч там, на лаві, не було чого робити навіть одному, адже комах та насіння вони не їдять. І матеріалу для будування гнізд вони теж не шукали, бо для цього було ще зарано.

Самець припинив робити те, чим був такий заклопотаний — а він не робив нічого,— і впіймав погляд самиці. Глянув кудись убік, потім знов на неї — не повертаючи голови, не видаючи жодного звуку. Голоси вони обоє мали, але протягом усього танка їх не подавали.

Вона дивилась то туди, то сюди, аж раптом погляди їхні випадково зустрілись. Стояли вони метрів за п'ять одне від одного.

Коли Мері демонструвала фільм про цей танок у середній школі, то в цю хвилину казала, наче від імені самиці: "Господи, ну чого цей дивак від мене хоче? І справді, як це химерно!"

Та ось самець підняв одну голубу ногу й поводив нею в повітрі, мовби паперовим віялом.

Мері Хепберн, знов уособлюючи самицю, тепер промовила: "Що б це могло означати? Чудо якесь? Чи думає він, що це — єдина голуба нога на островах?"

Самець поставив ногу й підняв другу, на крок підступивши до самиці. Потім знов показав їй першу ногу, а тоді — другу, весь час дивлячись їй просто у вічі.

В цьому місці Мері висловлювалася за самицю так: "Я звідси йду". Але самиця нікуди не йшла. Вона наче приклеїлася до лави, нерухомо дивлячись, як самець демонструє їй то одну, то другу ногу й усе підступає до неї.

Та ось самиця підняла одну зі своїх голубих ніг, на що Мері відреагувала так:

"Думаєш, у тебе такі гарні ноги? Подивись на оцю, якщо хочеш побачити справжню красу! Авжеж, до того ж я маю ще одну таку саму".

Самиця поставила першу ногу й підняла другу, ступивши крок до партнера.

Тут Мері звичайно припиняла свої антропоморфні жарти й замовкала. Тепер весь тягар видовища лежав на самих птахах. Наближаючись так само статечно й гідно одне до одного, не прискорюючи й не сповільнюючи ходи, птахи нарешті стали впритул одне біля одного — груди до грудей, ступня до ступні.

В іліумській середній школі учні не сподівались побачити, як птахи спаровуються. Фільм цей був такий знаменитий через те, що Мері показувала його на початку травня як навчальне святкування весни вже багато років, отож усі знали: пташиного спаровування вони не побачать.

А втім, те, що ці птахи витворяли перед кінокамерою, все одно було напрочуд еротичне. Торкнувшись одне одного грудьми й ступнями, вони випростували свої гнучкі шиї, неначе флагштоки. Потім відхиляли, скільки могли, назад голови. А тоді стуляли свої довгі гортані й підщелеп'я, створюючи єдину вежу на чотирьох голубих ногах, націлену в небо.

Так птахи урочисто святкували свій шлюб.

Свідків — інших олушів, що захоплювалися б цією милою парою та її гарним танком,— не було.