Гамлет - Сторінка 12
- Вільям Шекспір -
Не пробули ми й двох діб на морі, як за нами погнався добре озброєний піратський корабель. Побачивши, що нам від нього не втекти, ми змушені були прийняти бій. Вони взяли нас на абордаж, і під час сутички я перескочив до них на корабель, який у ту ж мить відійшов від нашого судна. Так я сам-один опинився в них у полоні. Розбійники виявили до мене милосердя, але вони знали, що роблять — я маю стати їм у пригоді. Доглянь, щоб король одержав мої листи, і поспішай до мене так, як тікав би від смерті. Я маю сказати тобі кілька таких слів, від яких ти онімієш. Одначе діло має важить так багато, що навіть ці слова для нього надто легкі. Добрі люди, яких я до тебе послав, покажуть тобі дорогу до мене. Розенкранц та Гільденстерн тепер пливуть до Англії. Про них я тобі ще чимало розповім. Твій — як тобі добре відомо — Гамлет".
Ходім, я вам вкажу, куди з листами.
Та поспішіть, щоб вам ще відвезти
Мене до того, хто вам доручив їх.
Виходять.
СЦЕНА 7
Інша кімната в замку.
Входять король і Лаерт.
Король
Тепер ти усвідомив — я не винен;
Прийми й у серце теж мене як друга.
Дізнався ти і впевнився, що той,
Хто батька вбив шляхетного твого,
На мене мірив.
Лаерт
Так. Але скажіть,
Чому не покарали ви законом
Цих злочинів зловмисних і тяжких,
До чого мудрість і обачність ваша
Вас мали б спонукати?
Король
3 двох причин,
Можливо, як на тебе, й невагомих,
[92]
Але для мене їх цілком достатньо.
Для королеви син — це все. А я —
На щастя це чи навпаки, не знаю,-
З дружиною своєю так зріднився,
Що, як зорі не рухатись без сфери,
Мені не жить без неї. Ще причина,
Чом я не важусь на прилюдний суд —
Палка любов простолюду до принца.
Люд, приязню йому омивши вади,
Як в джерелі з чарівною водою,
Святиню зробить із його кайданів.
А стріли, що пущу в народну бурю,
Не до мети полинуть, а повернуть,
Аби вразить мене.
Лаерт
Мій батько згинув,
Дійшла до краю розпачу сестра,
Чиї чесноти — о, хвала спізніла! —
Це віку нашого окраса й гордість
Неперевершена. Та помста прийде!
Король
Лаерте, спи спокійно і не думай,
Що розум наш настільки притупився,
Аби вважати грізну небезпеку
За жарт легкий. Ось почекай лишень.
Твій батько другом був мені. Та й я
Собі не ворог. І цього доволі...
Входить гонець.
Із чим прийшов?
Гонець
Від Гамлета, з листами.
Цей вашій милості, цей королеві.
Король
Від Гамлета? Хто їх приніс?
Гонець
Либонь,
Матроси, пане мій. Я їх не бачив.
Мені дав Клавдіо листи; йому —
Той, хто привіз їх.
Король
Що ж, Лаерте, слухай.
(До гінця)
Лиши нас.
Гонець виходить.
(Читає)
"Великий і могутній! Доводжу до вашого відома, що мене висаджено голого на берег вашого королівства. Завтра я проситиму [93] дозволу стати перед ваші світлі очі і тоді, Попередньо заручившись вашою ласкою, оповім вам про обставини мого несподіваного і незвичайного повернення. Гамлет"
До чого б це? Чи й решта повернулись?
Чи тут якийсь обман, і все не так?
Лаерт
Рука вам знана?
Король
Гамлетова. "Голий"!
Ще й додає в приписці: "сам-один"!
Що скажеш ти на це?
Лаерт
Я спантеличений. Але хай прийде.
Утішу бідне серце хоч би й тим,
Що зможу кинути йому в лице:
"Це злочин твій".
Король
Коли вже так, Лаерте,-
Хоч, власне, як інакше мало б бути? —
Чи згоден слухатись моєї ради?
Лаерт
Аби лише не радили миритись.
Король
Я миру прагну для душі твоєї.
Уникнув Гамлет подорожі. Отже,
Удруге не поїде. Заманю
Його у пастку. Намір мій вже визрів,
І знайде Гамлет неминучу смерть.
Підозри тут не виникне ні в кого;
Не сумніватиметься навіть мати,
Що це лиш випадок.
Лаерт
На раду вашу
Пристану. Тільки виберіть мене
Знаряддям помсти.
Король
Так і випадає.
Про тебе тут позаочі багато
Говорено, і Гамлет чув про хист,
Яким ти сяєш. Тлум твоїх чеснот
У нім не збурив заздрощів таких,
Як ця єдина, що, на погляд мій,
Не вельми вартісна.
Лаерт
Що за чеснота?
Король
На шапці молодості це лиш стрічка,
Хоча й потрібна; одяг легковажний
Не менше молодому до лиця,
Як літньому убори темні й хутра,
Що шани і поваги надають.
[94]
Два місяці тому тут був нормандець;
Французів бачив я в боях чимало —
Все браві вершники. Та цей сміливець
Був справжній чарівник. Він вріс в сідло
І витворяв з конем такі дива,
Немов вони зрослись в одну істоту.
Кентавр, та й годі. І які лишень
Я міг курбети й штуки уявити,-
Все перевершив він.
Лаерт
Отой нормандець?
Король
Нормандець.
Лаерт
Клянусь життям, що це Ламор.
Король
Так, він.
Лаерт
Мені він добре знаний; це-бо й справді
Перлина і краса свого народу.
Король
Отож він щиро вихваляв тебе
І розповів барвистими словами
Про твій майстерний захист, а найпаче
Як володієш ти легким мечем.
Ото було б видовище, сказав,
Якби знайшлася рівня. Бо французи
Втрачають спритність, натиск, окомір
В борні з тобою. Похвала його
Так роз'ятрила Гамлетову заздрість,
Що марить він лише одним бажанням —
Зустрітися з тобою у двобої.
А з цього, друже...
Лаерт
Що, королю, з цього?
Король
Чи справді ти любив, Лаерте, батька?
Чи ти, неначе горя тиха тінь,
Лиш образ без душі?
Лаерт
До чого це?
Король
Не думаю, що не любив ти батька;
Та знаю, що любов є витвір часу,
І бачу я на досвіді своєму,
Що час остуджує її багаття.
В самому полум'ї любові тліє
Щось мовби гніт, що чадом пломінь гасить.
Повік однаким не бува ніщо.
Все має межі. їх досягши, гине
У власнім надмірі. Коли ти хочеш,
[95]
То й.мусиш, доки хочеш. Наше "хочу"
Мінливе. В нього стільки гальм і вад,
Як є'на світі випадків і слів.
Із часом "мушу" стане мов зітхання:
Розважить горе, та вкоротить вік.
Вернімось до того, що нас болить.
Принц прибуває; чим ти доведеш,
Що ти не словом — ділом батьків син?
Лаерт
Йому горлянку в церкві перетну.
Король
Для вбивці навіть храм не порятунок,
А помсті меж нема. Проте, Лаерте,
Як прагнеш ти її, замкнись удома.
Вернувшись, взнає принц, що й ти вернувсь.
А я звелю, щоб хист твій вихваляли
І славу, що зажив ти від француза,
Подвійним вкрили блиском. А по всьому,
Вас звівши, поб'ємося об заклад.
Він, легковірний, щирий, необачний,
Мечів не оглядатиме. Тож вільно,
Сливе що без шахрайства, ти візьми
Меч незатуплений та й штихом влучним
Помстись за батька.
Лаерт
Так я і вчиню;
Ще й дечим помащу свого меча.
У знахаря купив я масть одну,
Таку смертельну, що вмочи в ній ніж
І лиш вдряпни, то вже й найкращі ліки
Із трав, які лиш можна відшукати,
Не порятують, як ввійшла у кров
Хоч крапля трути. Вістря заразивши,
Мені вже досить Гамлета черкнути,
Щоб він помер.
Король
Розважмо все як слід:
Коли і як найкраще нам здійснити
Наш задум. Як спіткає нас невдача,
Як в нашім ділі знати буде пальці,
То годі й пробувати. Треба мати
Щось інше про запас — якусь заміну,
Що виручила б нас. Ану, зміркуймо.
За тебе ми поставимо заклад...
Знайшов:
Коли розпалитесь ви в поєдинку
(Завзятіше для цього нападай)
[96]
І він попросить пити, в мене буде
На ту потребу келих. Хай пригубить,
І хоч твоєї трути він минув би,
Ми дійдемо свого. Ба, що за гомін?
Входить королева.
Королева
За горем горе так і йде слідком.
Сестра, Лаерте, ваша утопилась.
Лаерт
Втопилась? Як це? Де?
Королева
Там, де верба нависла над струмком,
Купаючи у плесі віти сиві.
Сплела вінки химерні — кропиву,
Жовтець, стокротки і зозулинець,
Що грубі пастухи йменують бридко,
Стидні дівчата ж звуть мертвецьким пальцем.
Тоді на гілку злізла почепити
Свої вінки; зрадливий сук зломивсь,
І всі ті зела, та й вона сама
Упали в бистрину. Її одіння,
Роздувшись, бідну понесло, як мавку.
Пливла і без ладу співала щось,
Не тямлячи біди, мов та істота,
Що в цій стихії виросла й живе.
Та довго це тривати не могло:
Дівочі шати, у воді набряклі,
Втягли сердешну з співом на устах
В багнисту смерть.
Лаерт
О лихо! Утопилась?
Королева
Втопилась, утопилась.
Лаерт
Тобі, Офеліє, води задосить,
Я сльози стримаю. О ні, несила!
Такі вже ми: природа верх бере
Над соромом. Ось виллю сльози й з ними —
Жіночу слабкість. Прощавайте. Я
Огненними словами спалахнув би,
Та сльози гасять їх.
(Виходить)
Король
Ходім, Гертрудо.
Насилу вгамував я в ньому лють!
Тепер боюсь, що знову закипить.
Ходім за ним.
Виходять.
[97]
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Цвинтар.
Входять два гробокопи з лопатами й мотиками.
1-й гробокоп
Хіба таку можна ховати по-християнськи, що самовільно шукає собі спасіння?
2-й гробокоп
Кажу тобі, можна. Не мудруй і мерщій копай їй могилу. Слідчий уже рядив і присудив ховати її по-християнськи.
1-й гробокоп
Як же воно так? Хіба вона втопилась, обороняючись?
2-й гробокоп
Та вже так присуджено.
1-й гробокоп
Тут без "самонападу" не обійтися. Бо ж у цьому вся суть. Коли я топлюся навмисне, то це — чин. А чин має три частини: причину, чин і кончину. А з цього виходить, що вона втопилася навмисне.
2-й гробокоп
Слухай-но, шановний гробарю...
1-й гробокоп
Дай договорити. Ось тобі вода, от. А ось людина, от. Коли людина іде до води й топиться, то, хоч-не-хоч, а вона йде, затям це собі. А як вода приходить до неї і топить її, то вона не топиться, а тоне. А з цього виходить, що хто в своїй смерті не завинив, той і життя собі не вкоротив.
2-й гробокоп
Воно так по закону?
1-й гробокоп
Атож. По закону про дізнання.
2-й гробокоп
Хочеш правду знати? Не була б вона вельможна пані, то й не ховали б її по-християнськи, ще й серед християн.
1-й гробокоп
Тим-то й ба. Прикро, та й дуже, що теє панство має на цім світі більше прав топитись та вішатись, ніж прості християни. Дай-но мені лопату. Нема панства стародавнішого за садівників, землекопів та гробарів. Бо їхнє ремество — з самого Адама.
2-й гробокоп
А він хіба ж був пан?
1-й гробокоп
Таж він перший у світі озброївся заліззям.
[98]
2-й гробокоп
Ніякої зброї в нього не було.
1-й гробокоп
Ба, ти хто, поганин, чи що? А як ти тямиш святе письмо? У святому письмі мовиться: "Адам копав". Чим би він копав без заліза? Я тобі загадаю ще одну загадку. Як не вгадаєш, то хутчій сповідайся і...
2-й гробокоп
Іди ти...
1-й гробокоп
Хто будує міцніше за муляра, корабельника чи тесляра?
2-й гробокоп
Той, що ставить шибениці. Бо його будівля переживе тисячу пожильців.
1-й гробокоп
Красно сказано, далебі. Шибениця добра річ, але для кого вона добра? Для того, хто чинить зле. А ти зле вчинив, сказавши, що шибениця міцніша за церкву. А звідси виходить, що шибениця тобі добра. Спробуй-но ще раз.
2-й гробокоп
Хто будує міцніше за муляра, корабельника чи тесляра?
1-й гробокоп
Ну, скажи та й ходи здоров.
2-й гробокоп
А от і скажу.
1-й гробокоп
Ну-бо?
2-й гробокоп
Їй-богу, не знаю.
Входять здаля Гамлет ї Гораціо.
1-й гробокоп
Годі, не суши собі голови, бо як ти осла не бий, а він швидше не побіжить.
Ходім, я вам вкажу, куди з листами.
Та поспішіть, щоб вам ще відвезти
Мене до того, хто вам доручив їх.
Виходять.
СЦЕНА 7
Інша кімната в замку.
Входять король і Лаерт.
Король
Тепер ти усвідомив — я не винен;
Прийми й у серце теж мене як друга.
Дізнався ти і впевнився, що той,
Хто батька вбив шляхетного твого,
На мене мірив.
Лаерт
Так. Але скажіть,
Чому не покарали ви законом
Цих злочинів зловмисних і тяжких,
До чого мудрість і обачність ваша
Вас мали б спонукати?
Король
3 двох причин,
Можливо, як на тебе, й невагомих,
[92]
Але для мене їх цілком достатньо.
Для королеви син — це все. А я —
На щастя це чи навпаки, не знаю,-
З дружиною своєю так зріднився,
Що, як зорі не рухатись без сфери,
Мені не жить без неї. Ще причина,
Чом я не важусь на прилюдний суд —
Палка любов простолюду до принца.
Люд, приязню йому омивши вади,
Як в джерелі з чарівною водою,
Святиню зробить із його кайданів.
А стріли, що пущу в народну бурю,
Не до мети полинуть, а повернуть,
Аби вразить мене.
Лаерт
Мій батько згинув,
Дійшла до краю розпачу сестра,
Чиї чесноти — о, хвала спізніла! —
Це віку нашого окраса й гордість
Неперевершена. Та помста прийде!
Король
Лаерте, спи спокійно і не думай,
Що розум наш настільки притупився,
Аби вважати грізну небезпеку
За жарт легкий. Ось почекай лишень.
Твій батько другом був мені. Та й я
Собі не ворог. І цього доволі...
Входить гонець.
Із чим прийшов?
Гонець
Від Гамлета, з листами.
Цей вашій милості, цей королеві.
Король
Від Гамлета? Хто їх приніс?
Гонець
Либонь,
Матроси, пане мій. Я їх не бачив.
Мені дав Клавдіо листи; йому —
Той, хто привіз їх.
Король
Що ж, Лаерте, слухай.
(До гінця)
Лиши нас.
Гонець виходить.
(Читає)
"Великий і могутній! Доводжу до вашого відома, що мене висаджено голого на берег вашого королівства. Завтра я проситиму [93] дозволу стати перед ваші світлі очі і тоді, Попередньо заручившись вашою ласкою, оповім вам про обставини мого несподіваного і незвичайного повернення. Гамлет"
До чого б це? Чи й решта повернулись?
Чи тут якийсь обман, і все не так?
Лаерт
Рука вам знана?
Король
Гамлетова. "Голий"!
Ще й додає в приписці: "сам-один"!
Що скажеш ти на це?
Лаерт
Я спантеличений. Але хай прийде.
Утішу бідне серце хоч би й тим,
Що зможу кинути йому в лице:
"Це злочин твій".
Король
Коли вже так, Лаерте,-
Хоч, власне, як інакше мало б бути? —
Чи згоден слухатись моєї ради?
Лаерт
Аби лише не радили миритись.
Король
Я миру прагну для душі твоєї.
Уникнув Гамлет подорожі. Отже,
Удруге не поїде. Заманю
Його у пастку. Намір мій вже визрів,
І знайде Гамлет неминучу смерть.
Підозри тут не виникне ні в кого;
Не сумніватиметься навіть мати,
Що це лиш випадок.
Лаерт
На раду вашу
Пристану. Тільки виберіть мене
Знаряддям помсти.
Король
Так і випадає.
Про тебе тут позаочі багато
Говорено, і Гамлет чув про хист,
Яким ти сяєш. Тлум твоїх чеснот
У нім не збурив заздрощів таких,
Як ця єдина, що, на погляд мій,
Не вельми вартісна.
Лаерт
Що за чеснота?
Король
На шапці молодості це лиш стрічка,
Хоча й потрібна; одяг легковажний
Не менше молодому до лиця,
Як літньому убори темні й хутра,
Що шани і поваги надають.
[94]
Два місяці тому тут був нормандець;
Французів бачив я в боях чимало —
Все браві вершники. Та цей сміливець
Був справжній чарівник. Він вріс в сідло
І витворяв з конем такі дива,
Немов вони зрослись в одну істоту.
Кентавр, та й годі. І які лишень
Я міг курбети й штуки уявити,-
Все перевершив він.
Лаерт
Отой нормандець?
Король
Нормандець.
Лаерт
Клянусь життям, що це Ламор.
Король
Так, він.
Лаерт
Мені він добре знаний; це-бо й справді
Перлина і краса свого народу.
Король
Отож він щиро вихваляв тебе
І розповів барвистими словами
Про твій майстерний захист, а найпаче
Як володієш ти легким мечем.
Ото було б видовище, сказав,
Якби знайшлася рівня. Бо французи
Втрачають спритність, натиск, окомір
В борні з тобою. Похвала його
Так роз'ятрила Гамлетову заздрість,
Що марить він лише одним бажанням —
Зустрітися з тобою у двобої.
А з цього, друже...
Лаерт
Що, королю, з цього?
Король
Чи справді ти любив, Лаерте, батька?
Чи ти, неначе горя тиха тінь,
Лиш образ без душі?
Лаерт
До чого це?
Король
Не думаю, що не любив ти батька;
Та знаю, що любов є витвір часу,
І бачу я на досвіді своєму,
Що час остуджує її багаття.
В самому полум'ї любові тліє
Щось мовби гніт, що чадом пломінь гасить.
Повік однаким не бува ніщо.
Все має межі. їх досягши, гине
У власнім надмірі. Коли ти хочеш,
[95]
То й.мусиш, доки хочеш. Наше "хочу"
Мінливе. В нього стільки гальм і вад,
Як є'на світі випадків і слів.
Із часом "мушу" стане мов зітхання:
Розважить горе, та вкоротить вік.
Вернімось до того, що нас болить.
Принц прибуває; чим ти доведеш,
Що ти не словом — ділом батьків син?
Лаерт
Йому горлянку в церкві перетну.
Король
Для вбивці навіть храм не порятунок,
А помсті меж нема. Проте, Лаерте,
Як прагнеш ти її, замкнись удома.
Вернувшись, взнає принц, що й ти вернувсь.
А я звелю, щоб хист твій вихваляли
І славу, що зажив ти від француза,
Подвійним вкрили блиском. А по всьому,
Вас звівши, поб'ємося об заклад.
Він, легковірний, щирий, необачний,
Мечів не оглядатиме. Тож вільно,
Сливе що без шахрайства, ти візьми
Меч незатуплений та й штихом влучним
Помстись за батька.
Лаерт
Так я і вчиню;
Ще й дечим помащу свого меча.
У знахаря купив я масть одну,
Таку смертельну, що вмочи в ній ніж
І лиш вдряпни, то вже й найкращі ліки
Із трав, які лиш можна відшукати,
Не порятують, як ввійшла у кров
Хоч крапля трути. Вістря заразивши,
Мені вже досить Гамлета черкнути,
Щоб він помер.
Король
Розважмо все як слід:
Коли і як найкраще нам здійснити
Наш задум. Як спіткає нас невдача,
Як в нашім ділі знати буде пальці,
То годі й пробувати. Треба мати
Щось інше про запас — якусь заміну,
Що виручила б нас. Ану, зміркуймо.
За тебе ми поставимо заклад...
Знайшов:
Коли розпалитесь ви в поєдинку
(Завзятіше для цього нападай)
[96]
І він попросить пити, в мене буде
На ту потребу келих. Хай пригубить,
І хоч твоєї трути він минув би,
Ми дійдемо свого. Ба, що за гомін?
Входить королева.
Королева
За горем горе так і йде слідком.
Сестра, Лаерте, ваша утопилась.
Лаерт
Втопилась? Як це? Де?
Королева
Там, де верба нависла над струмком,
Купаючи у плесі віти сиві.
Сплела вінки химерні — кропиву,
Жовтець, стокротки і зозулинець,
Що грубі пастухи йменують бридко,
Стидні дівчата ж звуть мертвецьким пальцем.
Тоді на гілку злізла почепити
Свої вінки; зрадливий сук зломивсь,
І всі ті зела, та й вона сама
Упали в бистрину. Її одіння,
Роздувшись, бідну понесло, як мавку.
Пливла і без ладу співала щось,
Не тямлячи біди, мов та істота,
Що в цій стихії виросла й живе.
Та довго це тривати не могло:
Дівочі шати, у воді набряклі,
Втягли сердешну з співом на устах
В багнисту смерть.
Лаерт
О лихо! Утопилась?
Королева
Втопилась, утопилась.
Лаерт
Тобі, Офеліє, води задосить,
Я сльози стримаю. О ні, несила!
Такі вже ми: природа верх бере
Над соромом. Ось виллю сльози й з ними —
Жіночу слабкість. Прощавайте. Я
Огненними словами спалахнув би,
Та сльози гасять їх.
(Виходить)
Король
Ходім, Гертрудо.
Насилу вгамував я в ньому лють!
Тепер боюсь, що знову закипить.
Ходім за ним.
Виходять.
[97]
ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Цвинтар.
Входять два гробокопи з лопатами й мотиками.
1-й гробокоп
Хіба таку можна ховати по-християнськи, що самовільно шукає собі спасіння?
2-й гробокоп
Кажу тобі, можна. Не мудруй і мерщій копай їй могилу. Слідчий уже рядив і присудив ховати її по-християнськи.
1-й гробокоп
Як же воно так? Хіба вона втопилась, обороняючись?
2-й гробокоп
Та вже так присуджено.
1-й гробокоп
Тут без "самонападу" не обійтися. Бо ж у цьому вся суть. Коли я топлюся навмисне, то це — чин. А чин має три частини: причину, чин і кончину. А з цього виходить, що вона втопилася навмисне.
2-й гробокоп
Слухай-но, шановний гробарю...
1-й гробокоп
Дай договорити. Ось тобі вода, от. А ось людина, от. Коли людина іде до води й топиться, то, хоч-не-хоч, а вона йде, затям це собі. А як вода приходить до неї і топить її, то вона не топиться, а тоне. А з цього виходить, що хто в своїй смерті не завинив, той і життя собі не вкоротив.
2-й гробокоп
Воно так по закону?
1-й гробокоп
Атож. По закону про дізнання.
2-й гробокоп
Хочеш правду знати? Не була б вона вельможна пані, то й не ховали б її по-християнськи, ще й серед християн.
1-й гробокоп
Тим-то й ба. Прикро, та й дуже, що теє панство має на цім світі більше прав топитись та вішатись, ніж прості християни. Дай-но мені лопату. Нема панства стародавнішого за садівників, землекопів та гробарів. Бо їхнє ремество — з самого Адама.
2-й гробокоп
А він хіба ж був пан?
1-й гробокоп
Таж він перший у світі озброївся заліззям.
[98]
2-й гробокоп
Ніякої зброї в нього не було.
1-й гробокоп
Ба, ти хто, поганин, чи що? А як ти тямиш святе письмо? У святому письмі мовиться: "Адам копав". Чим би він копав без заліза? Я тобі загадаю ще одну загадку. Як не вгадаєш, то хутчій сповідайся і...
2-й гробокоп
Іди ти...
1-й гробокоп
Хто будує міцніше за муляра, корабельника чи тесляра?
2-й гробокоп
Той, що ставить шибениці. Бо його будівля переживе тисячу пожильців.
1-й гробокоп
Красно сказано, далебі. Шибениця добра річ, але для кого вона добра? Для того, хто чинить зле. А ти зле вчинив, сказавши, що шибениця міцніша за церкву. А звідси виходить, що шибениця тобі добра. Спробуй-но ще раз.
2-й гробокоп
Хто будує міцніше за муляра, корабельника чи тесляра?
1-й гробокоп
Ну, скажи та й ходи здоров.
2-й гробокоп
А от і скажу.
1-й гробокоп
Ну-бо?
2-й гробокоп
Їй-богу, не знаю.
Входять здаля Гамлет ї Гораціо.
1-й гробокоп
Годі, не суши собі голови, бо як ти осла не бий, а він швидше не побіжить.