Гамлет (переклад О. Грязнова) - Сторінка 12

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Друзів я прийму в свої обійми
І кров свою з готовністю проллю
За них беззастережно.

К о р о л ь
Ти говориш
Як вірний син і благородний лицар.
Що я невинний в цій жахливій смерті
І сам тужу, ти зрозумієш скоро.
Д а н ц і
(за сценою)
Впустіть її!
Л а е р т
Що там за метушня?

Повертається О ф е л і я.
Хай гнів мій мозок висушить! Хай сльози
Своєю сіллю спалять зір очей!
Клянусь, що я сторицею віддам
За розум згаслий твій, моя трояндо!
Офеліє, дитя безгрішне, сестро!
Коли батьків перестріває смерть,
Сліпе безумство добиває дочок.
Любов приносить жертви добровільно
І платить найдорожчою ціною
Свою данину ніжності померлим.

О ф е л і я
(співає)
"Відкритим гроб його несли.
Могило, зустрічай.
Струмками сльози в гроб текли.
Мій голубе, прощай!"

Л а е р т
Не втрать ти глузду й добивайся помсти,
Ти не могла б подіяти сильніше.

О ф е л і я
А ви підхоплюйте:
"Нитка чорна чи зелена,
Не зламайте веретено.
Крутись, крутись, прядка,
Доки жива згадка".
Це злодій-ключник, що вкрав хазяйську дочку.

Л а е р т. Безглуздість глибша деякого змісту.
О ф е л і я. Ось розмарин – це для вірності: візьміть і пам'ятайте. А ось братки, це для дум.
Л а е р т. Безумство наводить на думку. Із безглуздя виринає істина.
О ф е л і я. Ось вам кріп, ось павині вічка. Ось рута для вас і для мене також. Її зовуть іще травою богородиці. Але носіть її не так, як я. Ось ромашка. Я дала б вам і фіалок, та вони всі зів'яли, коли вмер мій батько. Кажуть, у нього був легкий кінець.
(співає)
"Та Робін мій рідний – вся радість моя".
Л а е р т
Скорботу і печаль, тяжке страждання
Ти на красу й чарівність обертаєш.
О ф е л і я
(співає)
"Він не повернеться тепер
Ні з плавання, ні з бою.
Його нема, він вже помер
І черга за тобою.
І хоч гріши, хоч не гріши
В людському баговинні,
За упокій його душі
Молитись ми повинні".
І за всі християнські душі, господи, помилуй! Ну, бережи вас бог!
(Іде геть.)

Л а е р т
Ти бачиш це, мій господи?

К о р о л ь
Лаерте,
Прошу повірить в щирість співчуття
І виправдатись дай нам. Серед друзів
Найрозумніших вибери за суддів;
Нехай вони розсудять нас з тобою.
Якщо б знайшлися докази прямі
Чи посередні, що плямують нас,
Життя, корону, царство, все, що наше,
Даєм тобі в оплату. Та якщо
Невинні ми, то наберись терпіння
І разом дошукаємося правди.

Л а е р т
Хай буде так. На все я з вами згоден.
Смерть загадкова, похорон таємний,
Герба і шпаг відсутність над труною,
Порушення встановлених обрядів –
Усе волає із небес на землю
І суду жде.
К о р о л ь
І впевниться народ,
Що винного чекає ешафот.
Тепер ходімо.

Ідуть геть.

Сцена шоста

Інша кімната в замку.
Входять Г о р а ц і о і слуга.

Г о р а ц і о
Кому це знадобився я?

С л у г а
Матросам.
У них до вас листи.

Г о р а ц і о
Нехай заходять.

Слуга виходить.
Не знаю, хто б це міг мені писати?
Хіба що Гамлет?

Входять матроси.

П е р ш и й м а т р о с
Бог на поміч, сер.

Г о р а ц і о. Дай бог і вам здоров'я.
П е р ш и й м а т р о с. Була б його воля, а ми не відмовимось. – Ось лист до вас, сер. Він від посланника з корабля, що йшов у Англію, — якщо ваше ім'я Гораціо, як сказали мені.
Г о р а ц і о(читає). "Гораціо, коли ти це прочитаєш, допоможи матросам добутись до короля: у них є листи до нього. Ми і двох днів не провели у морі, як за нами погнались морські розбійники. Поступаючись їм у швидкості, ми їх атакували з вимушеною відвагою. Під час абордажу я перескочив до них на борт. Та тут кораблі розчепились, і я виявився у них єдиним полоненим. Вони обійшлись зі мною, як милосердні розбійники, та вони знали, що творили. За це я повинен їм відслужити. Потурбуйся, щоб король одержав листи, які я послав, і поспіши до мене, як утікав би від смерті. Я тебе дечим здивую, хоч це лиш частка того, що я міг би тобі розповісти. Ці добрі люди доставлять тебе туди, де я зараз. Розенкранц і Гільденстерн продовжують свій шлях у Англію. Про них я також розкажу тобі. Бувай здоровий. Твій, у чому ти, надіюсь, не маєш сумнівів, Гамлет".
Ходімо, віддасте свої листи
І рушимо до того, хто писав їх.

Ідуть геть.

Сцена сьома

Інша кімната в замку.
Входять к о р о л ь і Л а е р т.
К о р о л ь
Тепер, коли ти виправдав мене,
Повинен ти вважать мене за друга,
Оскільки той, ким вбитий був твій батько,
У той момент насправді намагався
Убить мене.
Л а е р т
Я бачу. Та чому ж
Ви не скарали владою своєю
Цих беззаконних і злочинних дій,
Як вимагають право і безпека?

К о р о л ь
Причини дві, можливо, неістотні
На погляд твій, але для нас важливі.
Його так любить королева-мати,
А з нею я – це добре чи погано? –
Пов'язаний душею і життям,
Немов зоря з орбітою своєю.
Підстава друга, чом я не віддав
Його на суд відкритий і суворий, —
Симпатії до нього з боку черні.
Його помилки зводять у заслуги.
Його вину народ, немов струмок,
В якому сіль обліплює предмети,
Прикрасить невпізнанно. Цю стихію
Вважаю я за краще не дражнить.
А то зустрічний вітер стріли з лука
Поверне до безпечного стрільця.

Л а е р т
То що ж, забути батькову загибель
І морок безпросвітного безумства,
Що вкрив мою сестру? Вона була –
Хоч похвала нічого вже не змінить –
Прекрасною. Ні, помсти я діждуся!

К о р о л ь
Спокійним будь. Я не такий простак,
Щоб власної не бачить небезпеки
І дозволяти їй себе хапати
За бороду. Чекаю я новин.
Твій батько був для мене вірним другом,
І я собі не ворог.

Входить гонець з листами.
В чому справа?

Г о н е ц ь
Листи від принца Гамлета: один
До вас, а ще один – до королеви.

К о р о л ь
Від Гамлета? Хто їх привіз?

Г о н е ц ь
Говорять,
Якісь матроси. Сам я їх не бачив.
Мені вручив їх Клавдіо, а він
Одержав їх із перших рук.

К о р о л ь
Лаерте,
Я прочитаю вам. (гінцю) – А ви ідіть.

Гонець виходить.
(Читає.)
"Великодержавний! Дізнайтесь, що я голим висаджений на берег вашого королівства. Завтра я буду просити дозволу уздріти ваші королівські очі, щоб, заручившись вашою згодою, викласти обставини мого раптового і дивного повернення. Гамлет".
Що означає це? Чи всі вернулись?
Чи це брехня і зовсім все не так?

Л а е р т
Ви впізнаєте підпис?
К о р о л ь
Почерк принца.
Та що це значить "голим"? І внизу
"Один" в приписці. Як це пояснити?

Л а е р т
Не знаю сам. Та хочеться зустрітись.
Я тішусь думкою, що кину у лице
Йому прості слова: "Це ти зробив".

К о р о л ь
Усе на краще, чи не так, Лаерте?
Сама собою складується справа.
Я буду направляти вас.

Л а е р т
Я згоден.
Та тільки не старайтесь помирить.

К о р о л ь
Який там мир! Якщо він повернувся,
То знов його так просто не зашлеш.
Для нього я придумав дещо інше:
Ризикувати так його примушу,
Що він загине з власного бажання.
Його кінець не викличе докору,
І навіть мати замір не побачить,
А лиш нещасний випадок.

Л а е р т
Я з вами;
Ви можете мене своїм знаряддям
Зробити.
К о р о л ь
Все до того і іде.
Тебе заочно тут не раз хвалили
При Гамлеті. Всі здібності твої
Не викликали заздрощів у нього,
Окрім одного дару, хоч для мене
Цей дар і не здається головним.

Л а е р т
Чому ж позаздрив він?

К о р о л ь
Одній дурниці.
На капелюсі юності то – стрічка,
Хоч і потрібна. Молодості личить
Легкий, безпечний одяг, а на старість
Задля здоров'я тіло одягають
У соболине хутро. Був тут якось,
Два місяці тому, один нормандець.
Я бачив, як французи їздять верхи,
Бо воював із ними. Ну, а цей
Був просто чарівник. Він у сідлі
Творив з конем такі незвичні штуки,
Немов і сам наполовину зрісся
З прекрасним звіром. Навіть не присниться,
Що витворяв цей вершник на коні!

Л а е р т
Це був нормандець?

К о р о л ь
Кажуть, що нормандець.
Л а е р т
Ручаюсь головою, що Ламонд.

К о р о л ь
Так, саме він.

Л а е р т
Я добре з ним знайомий.
Він – перл свого народу.

К о р о л ь
Він казав,
Що ти – боєць. Прекрасно відгукнувся
Про вміння фехтувати на рапірах,
Сказавши, що тобі немає рівних
В цьому мистецтві. Перші задерики
Втрачають спокій, швидкість, окомір
При зустрічі з тобою. Ці слова
У Гамлета таку збудили заздрість,
Що одного він тільки і бажав:
Щоб в Данію скоріше ти приїхав
І ви могли зустрітись в поєдинку.
Ось привід слушний.

Л а е р т
Привід? Та для чого?
Як розуміть?
К о р о л ь
Скажи мені, Лаерте:
Ти справді пам'ять батькову шануєш
Чи, як з печалі писаний портрет,
Ти – образ без життя?

Л а е р т
Питання дивне!
К о р о л ь
Не сперечаюсь: батька ти любив,
Але любов породжується часом
І з часом же, як знаємо, вогонь
Слабішає і не горить, а тліє.
Вогонь любові, стиснений в серцях,
Згасає сам собою від нагару.
Якщо не дати волі почуттям,
Вони від переповнення дрібніють.
Що хочеться робити, те й роби,
Допоки є охота: у бажання
Не менше справ і змін на кожен день,
Ніж рук, і планів, і голів на світі.
А після пізно плакати й зітхать.
Але до справи. Повернувся Гамлет.
Скажи, Лаерте, чим ти доведеш,
Що ти і справді син такого батька?

Л а е р т
Побачу в церкві – горло переріжу.

К о р о л ь
Святині для убивці не буває,
І помста меж не знає. Та тоді,
Лаерте, залишайся краще вдома.
Принц, повернувшись, сам почує скоро
Про твій приїзд. Всі будуть вихвалять
Твоє мистецтво і слова француза
Новим покриють лиском. Вас зведуть,
За вас обох почнуть заклади ставить.
А Гамлет наш, безпечний і прямий,
Не буде придивлятися до зброї,
І легко ти, заточеним клинком
Затуплену рапіру підмінивши,
Сквитаєшся за батька.

Л а е р т
Дуже добре!
Змащу і лезо дечим на додачу.
У знахаря купив колись я мазь
Таку, що, ніж помазавши у ній,
Достатньо злегка уколоти палець,
Щоб вмерти неминуче. Не врятують
Ніякі трави і ніякі ліки.
Отрутою я вимащу клинок,
І досить буде зачепити принца,
Щоб він помер.

К о р о л ь
Обдумаєм повніш,
Чи можуть несподіванки чекати?
Припустимо, що план не дуже вдалий
І зірветься, або наш хитрий намір
Відкриється. Як бути нам тоді?
Потрібно мати щось іще в запасі.
Чекай, пометикую. Що робити?
За вас ми будем битись об заклад…
Ну ось, знайшов.
Коли у боротьбі вам стане жарко –
Для цього ти частіше атакуй –
І принц попросить пити, буде кубок
Для нього приготовано завчасно.
Достатньо пригубити і, хоча б
Ти не зробив подряпини на принці,
Йому кінець. – Послухай, що за шум?

Входить королева.
А, королева!
К о р о л е в а
Знов біда, Лаерте!
Офелія, нещасна, потонула.

Л а е р т
Як, потонула? Де? Не може бути!

К о р о л е в а
Там, де верба над річкою схиляє
У воду сиве листя, отуди
Вона прийшла плести вінки й гірлянди
Із кропиви, латаття, перстачу
Та інших квітів, що ростуть на луках.
Вона хотіла квітами увити
Вербові віти, узялась за сук,
А він зламався, і вона у річку
Упала із гірляндами.