Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 19

Він розгублено закружляв на місці, дивлячись угору на смарагдово зелений череп.

— Чорна мітка! — захекано мовив він і, мало не розтоптавши Вінкі, обернувся запитально до колег. — Хто це зробив? Ви їх упіймали? Барті! Що діється?

Містер Кравч повернувся з порожніми руками. Його обличчя було й досі примарно біле, а руки й вусики сіпалися.

— Барті, де ти був? — поцікавився Беґмен. — Чому я не бачив тебе на матчі? Твоя ельфиня тримала для тебе місце... ох, ненаситні Гаргуйлі! — Беґмен аж зараз помітив у себе під ногами Вінкі. — Що з нею?

— Я мав багато справ, Лудо, — нервово пояснив містер Кравч, майже не розтуляючи губ. — А мою ельфиню приголомшили.

— Приголомшили? Хто? Ви всі? За що?..

І тут до Беґмена дійшло. Він глянув на череп, тоді на Вінкі, а тоді на містера Кравча.

— Та ні! — сказав він. — Вінкі? Вичаклувала Чорну мітку? Вона б не змогла! Та ще й без чарівної палички!

— Паличку вона мала, — пояснив містер Діґорі. — Лудо, коли я її знайшов, вона тримала паличку в руках. Якщо ви не заперечуєте, містере Кравч, то варто було б почути, що нам скаже вона сама.

Кравч ніяк не зреагував на ці слова, але містер Діґорі, здається, розцінив цю мовчанку як знак згоди. Він спрямував чарівну паличку на Вінкі й сказав:

— Розсійчари!

Вінкі заворушилася. Її великі карі очі розплющилися й збентежено закліпали. Під поглядами мовчазних чаклунів вона, тремтячи всім тілом, сіла. Побачила ноги містера Діґорі, повільно й боязко глянула в його обличчя, а тоді ще повільніше подивилася на небо. Гаррі побачив у її величезних застиглих очах відображення летючого черепа. Вінкі зойкнула, дико глянула навколо й залилася слізьми.

— Ельфине! — суворо звернувся до неї містер Діґорі. — Ти знаєш, хто я такий? Я службовець відділу контролю за магічними істотами!

Вінкі почала гойдатися туди сюди, дихання в неї стало уривчасте й судомне. Гаррі пригадав, що так поводився Добі в моменти боязкого непослуху.

— Як бачиш, ельфине, тут нещодавно хтось вичаклував Чорну мітку, — вів далі містер Діґорі. — А трохи пізніше саме під нею виявили тебе! Прошу це пояснити!

— Я... я... це не я робити, пане! — мало не задихалася Вінкі. — Я не знати хто, пане!

— Ти тримала в руках чарівну паличку! — гаркнув містер Діґорі, тицьнувши паличку їй під носа. Зелене світло, що сіялося на галявину з черепа, впало на паличку і Гаррі її впізнав.

— Це ж моя! — вигукнув він.

Усі подивилися на нього.

— Вибач, що? — здивувався містер Діґорі.

— Це моя чарівна паличка! — повторив Гаррі. — Я її загубив!

— Загубив? — недовірливо перепитав містер Діґорі. — Ти це визнаєш? Ти її викинув після того, як вичаклував Мітку?

— Амосе, та що ти таке кажеш! — розсердився містер Візлі. — Чи міг би Гаррі Поттер вичаклувати Чорну мітку?

— Е е... авжеж, ні, — прокректав містер Діґорі. — Вибач... мене занесло...

— Але я не тут її загубив, — вів далі Гаррі, показуючи на дерева під черепом. — Коли ми ще тільки забігли в ліс, її вже в мене не було.

— Отож, — знову суворо глянув містер Діґорі на Вінкі, що зіщулилася біля його ніг. — То ти, ельфине, знайшла цю чарівну паличку? І вирішила нею погратися?

— Пане, я нею не чарувати! — пискнула Вінкі, а сльози рясно бризнули на її плескатий, схожий на цибулину ніс. — Я лише... лише... підняти її, пане! Я не робити Чорну мітку, пане, я навіть не знати, як!

— То була не вона! — втрутилася Герміона. Вона помітно нервувала, звертаючись до всіх оцих міністерських чаклунів, однак рішучості їй від цього не забракло. — У Вінкі голосочок писклявий, а той голос, що вимовляв закляття, був набагато нижчий! — Вона глянула на Гаррі й Рона, чекаючи від них підтримки. — Він анітрохи не був схожий на Вінкі, скажіть.

— Не був, — похитав головою Гаррі. — Ельфиню той голос не нагадував аж ніяк.

— То був людський голос, — додав Рон.

— Що ж, скоро довідаємось, — прогарчав містер Діґорі, на якого їхні пояснення не справили враження. — Дуже легко з'ясувати, яке закляття перед цим виконувала чарівна паличка. Ельфине, чи ти про це знала?

Вінкі затрусилася й рішуче закрутила головою, аж вуха заляскали, а містер Діґорі зіставив докупи кінці своєї й Гарріної чарівних паличок.

— Пріор Інкантато! — заревів містер Діґорі.

Гаррі почув, як перелякано зойкнула Герміона, коли з того місця, де з'єдналися чарівні палички, вирвався велетенський змієязикий череп — хоч він і був блідою тінню того зеленого черепа, що висів високо в небі. Здавалося, що він зроблений з густого сірого диму — така собі мара справжнього заклинання.

— Делетріус! — вигукнув містер Діґорі, і цей примарний череп зник, залишивши по собі хмарку диму.

— Ну? — тріумфально прохрипів містер Діґорі, втупившись у Вінкі, що судомно здригалася.

— Я це не робити! — пропищала вона, закотивши від жаху очі. — Я не робити, не знати, не знати, як! Я бути чемна ельфиня, я не вживати чарівна паличка, я навіть не вміти, як!

— Тебе застукали на гарячому, ельфине! — гримів містер Діґорі. — Піймали зі знаряддям злочину в руці!

— Амосе, — втрутився містер Візлі, — подумай сам... лише одиниці серед чаклунів здатні виконати це заклинання... де б вона його навчилася?

— Може, Амос хоче сказати, — холодно додав містер Кравч, сердито акцентуючи кожне слово, — що я тільки тим і займаюся, що навчаю своїх слуг вичакловувати Чорну мітку?

Запала глибока неприємна тиша.

Амос Діґорі перелякався. — Містере Кравч... ні... авжеж, ні...

— Ви хочете звинуватити двох присутніх тут людей, які аж ніяк не могли б вичаклувати цю Мітку! — гаркнув містер Кравч. — Гаррі Поттера... і мене самого! Амосе, сподіваюся, ви знаєте біографію цього хлопця?

— Аякже... хто ж її не знає... — розгублено пробурмотів містер Діґорі.

— І, гадаю, пам'ятаєте, скільки разів за час своєї роботи я доводив мою зневагу й ненависть до Темних мистецтв і тих, хто ними займається? — закричав містер Кравч, знову вирячивши очі.

— Містере Кравч, я... та я ж ніколи й не припускав, що ви маєте з цим щось спільне! — захвилювався Амос Діґорі, почервонівши під своєю бурою бородою.

— Діґорі! Звинувачуючи мою ельфиню, ви звинувачуєте мене! — вигукнув містер Кравч. — Бо як інакше вона могла навчитися вичаклувати Мітку?

— Вона... вона могла б дізнатися про це деінде...

— Саме так, Амосе, — втрутився містер Візлі. — Вона могла б дізнатися про це деінде... Вінкі? — звернувся він лагідно до ельфині, але вона все одно здригнулася, ніби він на неї крикнув. — Де ти знайшла Гарріну чарівну паличку?

Вінкі так несамовито смикала краєчок кухонного рушничка, що з нього аж нитки торочилися.

— Я... я його знайти... знайти отам, пане... — прошепотіла вона, — там... поміж дерев, пане...

— От бачиш, Амосе? — сказав містер Візлі. — Той, хто вичаклував Мітку, міг одразу після того роз'явитися, викинувши Гарріну чарівну паличку. Розумна думка — не користуватися своєю чарівною паличкою, щоб вона не видала власника. А Вінкі, собі на лихо, за якусь мить після цього натрапила на паличку і взяла її в руки.

— Але тоді вона мусила бути зовсім поруч зі справжнім злочинцем! — нетерпляче озвався містер Діґорі. — Ельфине? Чи ти когось бачила?

Вінкі затрусилася ще дужче. Вона зиркала своїми величезними очима то на містера Діґорі, то на Лудо Беґмена, то на містера Кравча. Потім ковтнула слину й промовила: — Я нікого не бачити, пане... нікого...

— Амосе, — коротко сказав містер Кравч, — я чудово розумію, що за нормальних обставин ти волів би забрати Вінкі у свій відділ для допиту. Але я просив би твого дозволу все з'ясувати мені самому.

Видно було, що містер Діґорі анітрохи не зрадів од цієї пропозиції, та Гаррі розумів, що той не посміє заперечити такому важливому працівникові міністерства, як містер Кравч.

— Можеш не сумніватися, її буде покарано, — холодно додав містер Кравч.

— Г г господарю... — затинаючись, глянула на містера Кравча Вінкі, і на віях у неї забриніли сльози. — Г г господарю, б б будь ласка...

Містер Кравч зиркнув на неї, обличчя в нього загострилося, кожна рисочка стала наче викарбувана. У погляді не було ані крихти жалю.

— Вінкі сьогодні поводилася неприпустимо, — повільно проказав він. — Я їй звелів залишатися в наметі. Залишатися, поки я з'ясую, чому зчинився галас. А вона мені не підкорилася. Це означає одяг.

— Ні! — заверещала Вінкі, припавши до Кравчевих ніг. — Ні, хазяїне! Тільки не одяг, не одяг!

Гаррі знав: щоб ельф домовик міг стати вільним, йому треба подарувати відповідну одежину. На Вінкі, що хапалася за свій рушничок і ридала в ногах у містера Кравча, було боляче дивитися.

— Бо вона злякалася! — вибухла Герміона, люто дивлячись на містера Кравча. — Ваша ельфиня боїться висоти, а ті чаклуни в масках піднімали людей угору! Не можна її винуватити за те, що вона від них утекла!

Містер Кравч позадкував, щоб вивільнитися від ельфині, на яку дивився, мов на щось брудне й гниле, що може загидити його лискучі черевики.

— Мені не потрібна ельфиня, яка не підкоряється, — холодно глянув він на Герміону. — Мені не потрібна прислуга, яка забуває про свого хазяїна та про його репутацію.

Вінкіні ридання відлунювали по всій галявині.

Потім запала неприємна тиша, яку перервав містер Візлі, неголосно сказавши:

— Я, мабуть, вернуся з дітьми до шатра, якщо ніхто не проти. Амосе, чарівна паличка розповіла нам усе, що могла... чи міг би Гаррі її забрати?...

Містер Діґорі повернув Гаррі чарівну паличку, і той засунув її в кишеню.

— Ходімо, діти, — тихо покликав містер Візлі. Та Герміона й не думала йти. Її очі були прикуті до ридаючої ельфині. — Герміоно! — покликав голосніше містер Візлі. Вона нарешті зрушила з місця й пішла за Гаррі й Роном до дерев.

— Що тепер буде з Вінкі? — спитала Герміона, щойно вони покинули галявину.

— Не знаю, — відповів містер Візлі.

— Як вони всі до неї ставилися! — обурено вигукнула Герміона. — Містер Діґорі навіть на ім'я її не називав, а тільки "ельфиня"... а містер Кравч! Він же знає, що вона невинна, а однак хоче її вигнати! Йому байдуже, що вона злякалася, що розгубилася... ніби вона не людина!

— Ну, але ж вона таки не людина, — втрутився Рон.

Герміона обернулася до нього. — Це не означає, що в неї нема почуттів! Роне, це огидно... так говорити...

— Герміоно, я з тобою згоден, — швидко урвав її містер Візлі, закликаючи йти далі, — але зараз не час дискутувати про права ельфів.