Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 66

Але Дикозор — просто ніщо, ніщо порівняно з Барті Кравчем.

Муді й далі вивчав пергамент. Гаррі згоряв від бажання знати більше.

— Пане професоре! — знову сказав він. — Ви думаєте... Це все може бути пов'язане з... Може, містер Кравч думає, що тут щось відбувається...

— Наприклад, що? — різко спитав Муді.

Гаррі аж сам здивувався, що так багато посмів сказати. До того ж не хотілося, щоб Муді запідозрив, що він має джерело інформації за межами Гоґвортсу. Це може призвести до підступних запитань про Сіріуса.

— Не знаю, — пробелькотів Гаррі, — багато дивного було останнім часом. Про це писали у "Щоденнім віщуні". Чорна мітка на Кубку світу, смертежери і все таке...

Обидва ока Муді розширилися.

— Поттере, ти тямущий хлопець, — сказав він. Його магічне око знову повернулося на Карту мародера. — Кравч, можливо, про це думав, — поволі проказав він. — Дуже ймовірно... Чимало сміховинних чуток літає останнім часом — звичайно, з легкої руки Ріти Скітер. Багатьох це виводить з рівноваги, — грізний оскал скривив його й так перекошений рот. — Якщо я кого й ненавиджу, — бурмотів він більше сам до себе, ніж до Гаррі, а його магічне око втупилося в нижній лівий куток карти, — то це смертежерів, тих, що й досі на волі...

Гаррі глипнув на нього. Чи міг Муді мати на увазі те саме, про що думав і Гаррі?

— А зараз, Поттере, я хочу запитати щось у тебе, — тон у Муді став діловий.

Гарріне серце тьохнуло: ось і настає ця мить. Муді зараз запитає, де він дістав цю карту — штуку дуже підозрілу — і випливе історія про те, як вона до нього потрапила. Вина впаде не тільки на Гаррі, а й на його покійного батька, на Фреда та Джорджа Візлів, на професора Люпина, який торік викладав у них захист від темних мистецтв. Муді помахав картою перед носом у Гаррі, який увесь мовби зібрався в грудку.

— Чи я можу в тебе її позичити?

— Ох! — вирвалося в Гаррі. Він дуже любив цю карту, але, з другого боку, йому відлягло від серця, бо Муді не спитав, де він її взяв. Крім усього, він був перед Муді в боргу. — Беріть, звичайно.

— Молодець, — прогарчав Муді. — Мені вона знадобиться... Це може бути саме те, що я шукав... Усе, Поттере, спати. Швиденько...

Вони разом піднялися сходами нагору. Муді й далі розглядав карту, наче то був скарб, ціннішого за який він ніколи не бачив. Вони мовчки дійшли до дверей кабінету Муді. Муді зупинився й поглянув на Гаррі:

— Поттере, ти ніколи не думав стати аврором?

— Ні, — Гаррі на крок відступив.

— А варто було б подумати, — кивнув Муді, замислено дивлячись на Гаррі. — Правду тобі кажу... І, між іншим... Гадаю, ти серед ночі не просто так прогулювався з яйцем?

— Ні, — усміхнувся Гаррі. — Я намагався розгадати його таємницю.

Муді підморгнув, його магічне око знову закрутилося.

— Правду кажуть, Поттере, що нічна прогулянка може навіяти цікаві ідеї. Побачимося вранці...

Дивлячись на Карту мародера, він зайшов до кабінету і зачинив за собою двері.

Гаррі повільно повертався до ґрифіндорської вежі, гублячись у думках про Снейпа, Кравча і про те, що це все означає... Чому Кравч прикидався хворим, якщо міг, коли хотів, легко потрапити в Гоґвортс? І що саме, на його думку, ховав у своєму кабінеті Снейп?

А Муді вважає, що він, Гаррі, повинен стати аврором! Цікава думка... Та коли за десять хвилин Гаррі опинився в ліжку, а яйце та плащ невидимка були надійно заховані у валізі, він подумав, що, перш ніж обирати кар'єру аврора, треба перевірити, чи для цього обов'язково мати стільки шрамів, як у Муді.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ —

Друге завдання

— Але ж ти казав, що вже знайшов ключ до розгадки яйця! — обурено вигукнула Герміона.

— Не кричи! — розсердився Гаррі. — Мені ще треба... додати деякі штрихи, розумієш?

Гаррі, Рон та Герміона сиділи за останньою партою на уроці замовлянь. Вони мали практикувати сьогодні замовляння відганяння — протилежні до замовлянь викликань. Побоюючись нещасних випадків, коли все літатиме по кімнаті, професор Флитвік роздав учням для вправ диванні подушки, розраховуючи, що ними неможливо когось травмувати. То була хороша ідея, але вона не зовсім спрацювала. Невіл ніяк не міг нормально прицілитись, і тому весь час випадково відштовхував у протилежний куток кімнати набагато важчі речі — наприклад, самого професора Флитвіка.

— Просто забудь на хвильку про яйце, чуєш? — прошипів Гаррі, коли професор Флитвік в черговий раз покірно промайнув повз них у повітрі і здійснив посадку на великій шафі. — Я вам намагаюся розповісти про Снейпа й Муді...

Цей урок був ідеальним прикриттям для розмов на особисті теми, бо всі захопилися вправами і не звертали на них ніякої уваги. Ось уже з тридцять хвилин Гаррі пошепки переповідав свої нічні пригоди.

— Снейп сказав, що Муді робив обшук у його кабінеті? — запитав Рон. Його очі палали від захоплення — доторком чарівної палички він саме відштовхнув подушку (та злетіла в повітря й збила з голови Парваті капелюшок). — Ти думаєш, що Муді тут для того, щоб стежити не тільки за Каркарофим, а й за Снейпом?

— Не знаю, чи й справді його про це попросив Дамблдор, але він стежить, — мовив Гаррі, не дуже уважно махаючи чарівною паличкою, через що його подушка бухнулася зі стола на підлогу. — Муді сказав, що Дамблдор дозволяє Снейпові залишатися тут лише тому, що дає йому шанс виправитися, чи щось таке...

— Що? — спитав Рон, широко розплющивши очі. Його наступна подушка описала в повітрі велику дугу, відбилася від канделябра й важко впала на стіл Флитвіка. — Гаррі... Можливо, Муді думає, що це Снейп укинув твоє прізвище в Келих Вогню?

— Ех, Роне, — Герміона скептично похитала головою, — ми вже колись думали, що Снейп намагався вбити Гаррі — і пам'ятаєш, чим це обернулося? Він урятував Гаррі життя.

Вона відштовхнула подушку, й та, пролетівши через усю кімнату, приземлилася в коробку, в яку всі повинні були вціляти своїми подушками. Гаррі, подивившись на Герміону, задумався... Справді, якось Снейп урятував був йому життя, але найдивнішим було те, що Снейп його ненавидів, так само, як ненавидів і його батька ще в ті часи, коли вони разом навчалися в школі. Снейп любив знімати з Гаррі бали й ніколи не пропускав нагоди його покарати чи навіть дати пораду відрахувати Гаррі зі школи.

— Мені байдуже, що каже Муді, — правила своєї Герміона, — Дамблдор не дурний. Він правильно зробив, що повірив Геґрідові та професорові Люпину, хоч, окрім нього, ніхто більше не взяв би їх на роботу. То чому ж він не може мати рації і щодо Снейпа, незважаючи на те, що Снейп трохи...

— ...злий, — швидко договорив за неї Рон. — Герміоно, чого ж тоді всі ці ловці темних чаклунів нишпорять у його кабінеті?

— Чому містер Кравч прикидався хворим? — спитала Герміона, не звертаючи на Рона уваги. — Це трохи смішно — він не подужає прийти на Різдвяний бал, але, якщо йому заманеться, запросто добирається сюди посеред ночі.

— Ти не любиш Кравча через ту ельфиню Вінкі, — сказав Рон, посилаючи свою подушку в вікно.

— А ти тільки й думаєш, що Снейп щось замислив... — сказала Герміона, відбиваючи свою подушку прямісінько в коробку.

— А мені цікаво знати, що Снейп такого зробив, що мусить виправлятися, — суворо сказав Гаррі, і аж сам здивувався, бо його подушка, перелетівши кімнату, впала в коробку просто на Герміонину.

* * *

Слухняно виконуючи Сіріусове прохання повідомляти йому про все незвичайне у Гоґвортсі, Гаррі відіслав до нього руду сову з листом, у якому розповів, як містер Кравч проник у Снейпів кабінет, а також про розмову між Муді та Снейпом. Після того Гаррі всю свою увагу присвятив невідкладній проблемі: як двадцять четвертого лютого цілу годину пробути під водою.

Ронові дуже сподобалася ідея ще раз вдатися до замовлянь викликань — Гаррі розповів йому про акваланги, і Рон ніяк не міг зрозуміти, чом би Гаррі не викликати таку штуку з найближчого маґлівського містечка. Герміона відразу ж розгромила цей план, сказавши, що навіть якщо Гаррі й навчиться за годину користуватися аквалангом — а це малоймовірно, — то його безперечно дискваліфікують за порушення Міжнародного кодексу чаклунської таємності. Та й мало надії, що маґли не помітять акваланг, який сам собою летить над полями до Гоґвортсу.

— Ідеальне вирішення проблеми — це трансфігурувати себе на підводний човен, чи щось таке, — сказала вона. — Якби ж то ми вже вчили людську трансфігурацію! Та ми її почнемо не раніше шостого класу, крім того, якщо не дуже добре нею володіти, то можна такого накоїти...

— О так, не хотілося б ходити потім з перископом на голові, — погодився Гаррі. — Ще я міг би на когось напасти в присутності Муді — він би відразу мене трансфігурував...

— Тільки навряд чи він тобі дозволить вибирати на кого трансфігуруватися, — серйозно мовила Герміона. — Ні, думаю, твій найкращий шанс — то закляття.

Тож Гаррі з думкою, що цього сидіння в бібліотеці йому вистачить на все життя, ще раз закопався поміж запилюжених томів, шукаючи закляття, яке б допомогло людині вижити без кисню. Проте, хоч і він, і Рон, і Герміона шукали в обідні перерви, вечорами й у вихідні, і хоч Гаррі випросив у професорки Макґонеґел дозвіл користуватися книжками з забороненого фонду і навіть заручився допомогою нервової, схожої на грифа, бібліотекарки мадам Пінс, — вони однак не знайшли нічого такого, що допомогло б Гаррі провести під водою цілу годину.

Знайомі напади паніки знову почали дошкуляти Гаррі, і йому стало важко зосереджуватися на уроках. Озеро, що його Гаррі раніше сприймав як іще одну особливість місцевості, притягувало його погляд щоразу, як він підходив до вікна: велична, сталево сіра маса холодної води — її темні крижані глибини здавалися такими ж далекими, як Місяць.

Як і перед поєдинком з рогохвісткою, час вислизав невідомо куди, наче хтось зачарував годинники йти вдвічі швидше. До двадцять четвертого лютого лишався тиждень (час іще був)... лишалося п'ять днів (треба поспішити і щось знайти)... три дні (будь ласка, я мушу що небудь знайти... будь ласка...).

Коли залишалося всього два дні, Гаррі перестав їсти. Єдине приємне було те, що в понеділок під час сніданку повернулася руда сова, яку він посилав до Сіріуса. Гаррі відв'язав пергамент, розгорнув і побачив найкоротший за весь час лист від Сіріуса.

Пришли цією совою дату найближчої прогулянки в Гоґсмід.

Гаррі перевернув пергамент, сподіваючись побачити ще щось на звороті, але там було чисто.

— За два тижні, — прошепотіла Герміона, яка читала записку через його плече.