Гаррі Поттер і Келих Вогню - Сторінка 91

А далі хлопець знову повернеться в Гоґвортс, під цілодобову опіку гачкуватого носа того дурнуватого любителя маґлів. Тож як я його викрав?

— Як?.. Зрозуміло, скориставшись розповідями Верти Джоркінз. Заручився підтримкою мого єдиного вірного смертежера, який перебував у Гоґвортсі. Він постарався, щоб хлопцеве ім'я потрапило до Келиха Вогню. Далі використав мого слугу, щоб забезпечити перемогу хлопця на турнірі, щоб він першим доторкнувся до Тричаклунського кубка, перетвореного смертежером на летиключ. Отож хлопець опинився тут — далеко від допомоги та захисту Дамблдора, просто в моїх нетерплячих руках. Ось він... хлопець, якого ви всі назвали причиною мого падіння...

Волдеморт повільно рушив уперед і повернувся лицем до Гаррі. Підняв чарівну паличку і промовив:

— Круціо!

Такого неймовірного болю Гаррі відчувати не доводилося ніколи. Кожна його кісточка запалала вогнем. Голова на місці мовби розколювалася. Очі шалено крутилися. Він бажав єдиного... кінця... настання темряви... смерті...

І раптом усе закінчилося. Він знову безсило повис на мотузках, що прив'язували його до надмогильного каменя Волдемортового батька. Крізь примарний туман Гаррі бачив червоні вогняні очі. Ніч аж бряжчала від реготу смертежерів.

— Тепер ви бачите, яка то була дурість — думати, що цей хлопчисько хоч трохи сильніший за мене, — сказав Волдеморт. — Не хочу, щоб хоч у когось залишалися сумніви. Гаррі Поттеру вдалося уникнути смерті від моїх рук волею щасливого випадку. І зараз, коли поруч з ним немає ні захисника — Дамблдора, ні матері, яка віддала б за нього життя, я його вб'ю перед вами, щоб довести свою могутність. Але дам йому шанс. Дозволю йому змагатися, і у вас не залишиться жодного сумніву, хто з нас сильніший. Зачекай ще трохи, Наджіні, — прошепотів він, і змія прошелестіла травою до смертежерів.

— А зараз — розв'яжи його, Червохвосте, і поверни йому чарівну паличку.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —

Пріорі Інкантатем

Червохвіст наблизився до Гаррі, що, посмикуючись, намагався стати на ноги, щоб не впасти, коли розв'яжуться мотузки. Червохвіст підняв свою нову срібну руку, витяг з Гарріного рота ганчірку, а тоді єдиним різким рухом перерізав мотузки, що прив'язували Гаррі до надмогильного каменя.

На якусь частку секунди в голові у Гаррі з'явилася думка про втечу, але ушкоджена нога тремтіла, а смертежери оточили його й Волдеморта щільнішим колом — тепер проміжків між ними не стало. Червохвіст вийшов з кола, підійшов до Седрикового тіла і повернувся з Гарріною чарівною паличкою — нахабно тицьнув її йому в руки, навіть не глянувши на нього. Після цього зайняв своє місце в колі.

— Поттере, тебе вчили битися на дуелі? — вкрадливо спитав Волдеморт, поблискуючи в темряві своїми червоними очима.

Гаррі пригадався клуб дуелянтів, який він раз чи двічі відвідав два роки тому — то було наче в попередньому житті... Єдине, що він там вивчив — роззброювальне закляття "Експеліармус"... Та яка з нього користь... Навіть якби вдалося вибити у Волдеморта чарівну паличку, залишалося ще понад тридцять смертежерів. Жодного іншого закляття, яке б допомогло в цій ситуації, Гаррі не знав. От і сталося те, про що застерігав Муді... Непрощенне закляття "Авада Кедавра" і — Волдеморт правду казав — цього разу його мати вже за нього не помре... він безборонний...

— Гаррі, ми кланяємося один одному, — сказав Волдеморт, ледь нахиляючись, але не відвертаючи від Гаррі свого зміїного лиця. — Адже слід дотримуватися правил чемності... Дамблдор бажав би, щоб ти показав добрі манери... Вклонися смерті, Гаррі...

Смертежери знову зареготали. Безгубий Волдемортів рот розтягся в посмішці. Гаррі не вклонився. Він не дозволить, щоб Волдеморт так з нього потішався перед тим, як його вб'є... Ні, він не дасть йому такого задоволення!..

— Я сказав: уклонися, — повторив Волдеморт, піднімаючи чарівну паличку. Гаррі відчув, як згинається його хребет, мовби велетенська, невидима рука пригинає його до землі. Смертежери зареготали ще дужче.

— Дуже добре, — задоволено сказав Волдеморт, опускаючи паличку. Вага, яка пригинала Гаррі, зникла. — А тепер стань обличчям до мене, як справжній мужчина... Прямо й гордо — так, як загинув твій батько...

— Дуель починається.

Волдеморт підняв чарівну паличку. Гаррі не встиг навіть нічого зробити, щоб захиститися, не встиг і поворухнутися, як знову відчув удар закляттям "Кру щатус . Його охопив такий сильний, такий нестерпний біль, що він не розумів, де перебуває... Розпечені до білого ножі простромлювали кожен міліметр його шкіри, голова ледь не вибухала. Так голосно він не кричав ще ніколи в житті.

І несподівано все відпустило. Гаррі покотився по землі й насилу звівся на ноги. Він трусився так, як Червохвіст, коли той відрізав собі руку. Похитнувшись, Гаррі ледь не наткнувся на стіну смертежерів, і ті підштовхнули його до Волдеморта.

— Маленька перерва, — сказав Волдеморт. Щілини його ніздрів розширилися від захоплення. — Маленька пауза... Ну що, Гаррі, болить? Хочеш, щоб я зробив так ще раз?

Гаррі не відповів. Він помре так само, як Седрик — це читалося в безжальних червоних очах... Він помре, і нічого не вдієш... Та він не збирався ставати забавкою. Він не коритиметься Волдеморту... не благатиме...

— Я тебе спитав — чи хочеш ти, щоб усе повторилося? — неголосно промовив Волдеморт. — Відповідай! Імперій!

Утретє в житті Гаррі відчув, наче всі думки стерлися з його голови... О, це було блаженство — не думати. Здавалося, ніби він летить, ніби мріє... Просто скажи "ні"... скажи "ні"... просто скажи "ні"...

"Не скажу", — промовив сильніший голос звідкілясь зі свідомості, — "Я не відповідатиму"...

Просто скажи "ні"...

Не скажу... не скажу...

Просто скажи "ні"...

НЕ СКАЖУ!

Ці слова вирвалися з Гарріного рота. Вони луною прокотилися по цвинтарю, і його сонливість розвіялася так раптово, наче Гаррі облили холодною водою. Він знову відчув біль, який залишився від закляття "Круціатус", знову усвідомив, де перебуває і що на нього чекає...

— Не скажеш? — ледь чутно перепитав Волдеморт. Смертежери більше не реготали. — Ти не скажеш "ні"? Гаррі, покора — це така чеснота, якої я тебе таки навчу перед тим, як убити... Що ти скажеш про невеличку порцію болю?

Волдеморт підняв чарівну паличку, та цього разу Гаррі був готовий. Тренування з квідичу не минули даремно: він кинувся на землю й спритно перекотився, заховавшись за каменем на могилі Волдемортового батька. Почувся голосний тріск — закляття влучило в надгробок.

— Гаррі, ми не граємося в хованки, — тихий і холодний Волдемортів голос знайшов його і за каменем. Смертежери навісніли зі сміху. — Від мене сховатися неможливо. Ти що, вже втомився від нашої дуелі? Може, хочеш, щоб твій кінець настав швидше? Виходь, Гаррі... Виходь — пограємося. Це буде недовго... Можливо, навіть безболісно... Не знаю... Я ще ніколи не помирав...

Гаррі скрутився за надмогильним каменем, знаючи, що кінець уже близько. Жодної надії... жодної допомоги. Він чув, як наближається Волдеморт, і усвідомлював лише одне, і ця думка була сильніша за страх чи розсудливість — він не помре скоцюрблений, наче дитина, яка грається в хованки. Він не помре, стоячи навколішки біля Волдемортових ніг... Він загине гордо й прямо, як загинув батько, загине, обороняючись, навіть якщо про оборону не може бути й мови...

Перед тим, як Волдеморт устиг зазирнути своїм змієподібним обличчям за надмогильний камінь, Гаррі підвівся... Він міцно стис у руці чарівну паличку, витяг її перед собою і вистрибнув з за каменя, ставши віч на віч з Волдемортом.

Волдеморт був готовий. Коли Гаррі вигукнув "Експеліармус!", той закричав "Авада Кедавра!".

З Волдемортової палички вирвався струмінь зеленого світла. Тієї ж миті чарівна паличка Гаррі випустила струмінь червоного кольору. Промені зустрілися в повітрі, і раптом Гаррі відчув, що його паличка вібрує, мовби крізь неї пропустили електричний струм. Його рука стиснулася ще міцніше. Він не міг розчепити пальці, навіть якби схотів. Вузький промінь — не червоний і не зелений, а блискучий і золотий — з'єднував тепер обидві палички. Гаррі вражено провів очима вздовж нього й побачив, що довгі білі пальці Волдеморта теж трусяться й вібрують.

І тоді — Гаррі не очікував такого повороту подій — його ноги відірвалися від землі. Вони з Волдемортом знялися в повітря, все ще поєднані ниткою золотого сяйва. Їх віднесло від могили Волдемортового батька й опустило в такому місці, де могил не було... Смертежери галасували, запитуючи Волдеморта, що їм робити. Вони знов оточили Гаррі та свого пана тісним колом. Змія ковзала біля їхніх ніг. Деякі вихопили власні палички...

Золота нитка розділилася. Одна її половина й далі поєднувала палички супротивників, а друга вистрелила вгору тисячами відростків, що почали перехрещуватися, аж доки утворили золоту куполовидну павутину — клітку зі світла, поза якою, наче шакали, кружляли смертежери, але їхні крики тепер звучали приглушено...

— Нічого не робіть! — закричав їм Волдеморт, і Гаррі побачив, що його червоні очі приголомшено розширилися. Він намагався розірвати струмінь світла, який поєднував його чарівну паличку з паличкою Гаррі. Гаррі обіруч стискав свою паличку — і золотий струмінь залишився нерозірваний. — Не робіть нічого, поки я не накажу! — заволав Волдеморт.

І тієї ж миті повітря наповнив таємничий і прекрасний звук... Він линув з кожного відгалуження золототканної павутини, яка тремтіла довкола Гаррі та Волдеморта. Гаррі миттю його впізнав, хоч і чув лише раз у житті... То була пісня фенікса...

Для Гаррі вона прозвучала як голос надії... Він ще ніколи не чув гарнішої й бажанішої мелодії... Здавалося, що пісня наповнює його зсередини... Її звучання Гаррі пов'язував із Дамблдором — здавалося, найвірніший друг шепоче щось йому на вухо...

Не розривай зв'язку.

Знаю, сказав Гаррі музиці, знаю, що не можна... Та щойно він так подумав, як триматися стало важче. Чарівна паличка завібрувала ще сильніше... Промінь між ним і Волдемортом теж змінився... Туди й сюди по нитці, що поєднувала палички, рухалися великі намистини світла. Чарівна паличка Гаррі струснулася, і світляні намистини повільно, але неухильно попливли до нього...