Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Сторінка 54

Він облизав губи й хрипко перепитав:

— Що ти сказав?

— Я спитав, пане професоре, чи ви щось знаєте про горокракси. Розумієте...

— Це Дамблдор тебе підбурив, — прошепотів Слизоріг.

Його голос цілковито змінився. З веселого став якийсь приголомшений, переляканий. Намацавши в нагрудній кишені хустинку, Слизоріг витер спітнілого лоба.

— Дамблдор показав тобі той... той спогад, — вимовив він. — Ну? Показав? Так?

— Так, — підтвердив Гаррі, відразу вирішивши, що краще не брехати.

— Так і є, — тихо сказав Слизоріг, і далі витираючи бліде обличчя. — Зрозуміло... Гаррі, якщо ти бачив той спогад, то знаєш, що мені не відомо нічого... нічого... — наголосив він, — ...про горокракси.

Професор схопив свого портфеля з драконячої шкіри, запхав у кишеню носовичка й рушив до дверей.

— Пане професоре, — Гаррі хапався за соломинку, — просто мені здалося, що в тому спогаді чогось не вистачало...

— Тобі здалося? — перепитав Слизоріг. — То, може, ти помилився, га? ПОМИЛИВСЯ!

Він аж проревів останнє слово й захряснув за собою двері, не давши Гаррі змоги більше нічого сказати.

Ні Рон, ні Герміона не поспівчували Гаррі, коли він їм розповів про цю невдалу розмову. Герміона ніяк не могла вибачити Гаррі його незаслужений тріумф, а Рон ображався, що Гаррі і йому теж не підсунув нишком шлунковий камінь.

— Це виглядало б підозріло, якби ми так зробили обидва! — роздратувався Гаррі. — Я ж мусив його якось піддобрити, щоб потім запитати про Волдеморта? Ой, та заспокойся! — обурився він, коли Рон здригнувся, почувши це ім'я.

Розлючений невдачею і ставленням до нього Рона й Герміони, наступні кілька днів Гаррі обмірковував, як йому далі бути зі Слизорогом. Вирішив якийсь час Слизорога не турбувати, щоб той подумав, ніби він уже й забув про горокракси; найкраще було, поза сумнівом, приспати його пильність, щоб Слизорогові здалося, буцімто небезпека минула, а вже потім поновити спробу.

Гаррі більше не розпитував Слизорога, тож учитель настійок знову почав ставитися до нього приязно, як і перед тим, а ту прикру розмову взагалі, здається, викинув з голови. Гаррі очікував запрошення на чергові професорові сходини, маючи цього разу твердий намір їх відвідати, навіть якщо доведеться переносити тренування з квідичу. Та, на жаль, так і не дочекався. Гаррі розпитав Герміону й Джіні: дівчата теж не отримували запрошень, утім, їх не отримав ніхто. Гаррі було цікаво, чи не означає це, що Слизоріг далеко не такий забудькуватий, як здавалося, і що він твердо вирішив не давати Гаррі ані найменшої нагоди себе порозпитувати.

Тим часом гоґвортська бібліотека вперше за весь час не виправдала Герміониних сподівань. Це її так вразило, що вона навіть забула про свою злість на Гаррі за його витівку зі шлунковим каменем.

— Я ніде не знайшла пояснення, що таке горокракси! — обурено заявила вона. — Нема нічого! Переглянула увесь спецфонд, навіть ті жахливі книжки, де описано, як готувати смертоносне зілля... і нічого! Знайшла тільки оце, у вступі до "Найзліснішої магії"... послухай... "про горокракс, найогидніший з магічних витворів, ми нічого не скажемо й не підкажемо"... то навіщо було взагалі згадувати? — і вона спересердя так ляснула палітуркою, що старий фоліант аж завив, немов примара. — Та заткнися, — гаркнула Герміона, запихаючи книжку в сумку.

З настанням лютого сніг довкола школи почав танути, а замість нього прийшла холодна тоскна вогкість. Над замком зависли сірі аж фіолетові хмари, а від постійної мжички моріжки перед ним стали слизькі й багнисті. Через це перший урок явлення для шестикласників, призначений на суботній ранок, щоб ніхто не пропускав звичайних уроків, проходив не на шкільній території, а у Великій залі.

Коли Гаррі з Герміоною спустилися в залу (Рон прийшов з Лавандою), то побачили, що столи десь зникли. У височенні вікна періщив дощ, а зачаклована стеля вирувала темними барвами. Учні зібралися перед професорами Макґонеґел, Снейпом, Флитвіком та Спраут — вихователями своїх гуртожитків. Ще там був якийсь невисокий чаклун — Гаррі одразу вирішив, що то інструктор явлення з міністерства. Він був на диво безбарвний, з прозорими віями, ріденьким розкуйовдженим волоссям; здавалося, що найлегший вітерець звалить його з ніг. Гаррі було цікаво, чи то маса його тіла зменшилася від постійних явлень і роз'явлень, чи то така квола статура найкраще підходить, якщо маєш бажання зникати.

— Доброго ранку, — привітався чаклун з міністерства, коли прибули всі учні, а вихователі гуртожитків закликали до тиші. — Мене звати Вілкі Твайкрос, і наступні три місяці я буду вашим міністерським інструктором з явлення. Сподіваюся, що за цей час добре підготую вас до іспитів...

— Мелфою, перестань розмовляти і не відволікайся! — гримнула професорка Макґонеґел.

Усі озирнулися. Мелфой зі злості почервонів і відійшов від Креба, з яким, видно, пошепки про щось сперечався. Гаррі зиркнув на Снейпа — той теж був роздратований, хоч, як підозрював Гаррі, це стосувалося, мабуть, не так Мелфоєвої поведінки, як того, що Макґонеґел зробила зауваження учневі його гуртожитку.

— ...щоб ви були добре підготовані до складання іспиту, — вів далі Твайкрос, наче його й не перебивали.

— Як ви вже, мабуть, знаєте, зазвичай у Гоґвортсі неможливо являтися чи роз'являтися. Пан директор зняв ці чари на одну годину, і тільки в межах Великої зали, щоб ви могли потренуватися. Хотів би наголосити, що поза стінами цієї зали ви являтися не зможете, тож нема сенсу навіть пробувати.

А зараз попрошу всіх стати так, щоб перед кожним було з півтора метри вільного простору.

Почалася метушня й штовханина — учні розходилися, натикалися один на одного і сперечалися за місця. Вихователі гуртожитків походжали між учнями, визначаючи їхні позиції й припиняючи суперечки.

— Гаррі, ти куди? — здивувалася Герміона.

Але Гаррі не відповів; він швидко загубився в юрбі, проминув те місце, де попискував професор Флитвік, намагаючись розставити по місцях кількох рейвенкловців, які пхалися наперед, пройшов повз професорку Спраут, яка шикувала своїх гафелпафців рядочком, і, нарешті, ухилившись від Ерні Макмілана, зумів стати з самого краю натовпу, прямісінько за спиною в Мелфоя. Той, скориставшись сум'яттям, знову сперечався з Кребом, який з бунтівним виглядом стояв перед ним рівно за півтора метри.

— Я не знаю, як задовго, врубався? — визвірився на нього Мелфой, не підозрюючи, що Гаррі стоїть у нього за спиною. — Карочє, воно виходить довше, ніж я думав.

Креб було роззявив рота, але Мелфой, здається, здогадався, що той хотів казати.

— Слухай, Креб, не твоє собаче діло, що я роблю. Карочє, ви з Ґойлом виконуйте, що вам наказано, і далі за всім простежте!

— Якби я хотів, щоб мої друзі за всім простежили, то пояснив би їм свій задум, — сказав Гаррі неголосно, але так, щоб Мелфой почув.

Мелфой крутнувся на місці, його рука метнулася по чарівну паличку, але саме тієї миті вихователі гуртожитків вигукнули:

— Тиша! — і все стихло. Мелфой поволі відвернувся від Гаррі.

— Дякую, — сказав Твайкрос. — А зараз...

Він махнув чарівною паличкою. Перед кожним учнем на підлозі з'явилися старовинні дерев'яні обручі.

— Для явлення найважливіші три речі або три "М"! — сказав Твайкрос. — Місце, мужність і мудрість!

Перший крок: необхідно зосередитися на бажаному місці призначення, — вів далі Твайкрос. — У цьому разі ним стане середина вашого обруча. Зосередьтеся на цьому місці призначення.

Усі крадькома обвели очима залу, перевіряючи, чи інші дивляться на власні обручі, а тоді швиденько зробили так, як було сказано.

Гаррі дивився на круглу латку запорошеної підлоги всередині свого обруча й щосили намагався ні про що інше не думати. Виявилося, що це неможливо, бо не йшло з голови питання, чим саме займається Мелфой, якщо так потребує пильності.

— Другий крок, — продовжував Твайкрос, — зберіть усю вашу мужність для того, щоб опинитися в уявленому вами місці! Нехай жодна клітинка вашого тіла не сумнівається, що буде саме там!

Гаррі ще раз нишком поглянув навколо. Лівіше Ерні Макмілан з таким напруженням дивився на обруч, що аж почервонів; здавалося, він ось-ось знесе яйце завбільшки як квафел. Гаррі проковтнув сміх і знову прикипів поглядом до свого обруча.

— Третій крок, — зазначив Твайкрос, — але тільки після моєї команди... оберніться на місці, ступіть у порожнечу, і рухайтеся з мудрістю! За моєю командою починаємо... раз...

Гаррі ще раз озирнувся; багато учнів стривожилося, що їм так швидко звеліли явитися.

— ...два...

Гаррі знову спробував зосередитися думками на обручі; він уже забув, що мали означати ті три "М"

— ...ТРИ!

Гаррі крутнувся на місці, втратив рівновагу й ледь не впав. Він був такий не один. По цілій залі учні хиталися, мов п'яні; Невіл лежав горілиць; а от Ерні Макмілан зробив дивний стрибок-пірует у свій обруч і на мить засяяв у захваті — поки не побачив, що Дін Томас аж ридає, так з нього сміється.

— Нічого-нічого, — незворушно прокоментував Твайкрос, який, мабуть, і не сподівався кращих результатів. — Поправте обручі й вертайтеся на початкові позиції...

Друга спроба виявилася нічим не краща за першу. Третя теж не вдалася. Нічого незвичного не було аж до четвертої спроби. Хтось жахливо заверещав від болю, усі злякано озирнулися й побачили Сьюзен Боунз з Гафелпафу, що похитувалася в своєму обручі, а її ліва нога й досі стояла за півтора метри від обруча.

До неї кинулися вихователі гуртожитків; щось лунко бабахнуло — і все вкрилося фіолетовим димом, а коли дим розвіявся, то всі побачили заплакану й перелякану Сьюзен, що нарешті возз'єдналася з рідною ногою.

— Розщеплення, або безладне відокремлення частин тіла, — рівним голосом пояснив Вілкі Твайкрос, — трапляється, коли ви не спираєтесь на мужність. Ви повинні зосередити думки на місці призначення й мужньо, без поспіху рухатися вперед, з мудрістю... отак.

Твайкрос ступив крок уперед, граціозно крутнувся на місці, розставивши руки, і щез у вирі власної мантії, виникнувши знову аж під стіною.

— Не забувайте про три "М", — нагадав він, — і спробуйте ще... Раз... два... три...

Минула година, але, крім розщеплення Сьюзен, більше нічого цікавого не сталося. Твайкроса це, здається, не збентежило.