Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 33

Рон захлинувся супом.

— Завтра? — перепитала Герміона. — Ти серйозно, Гаррі?

— Серйозно, — підтвердив Гаррі. — Навряд чи ми підготуємося до цього краще, хоч би й місяць простовбичили біля входу в міністерство. Що довше будемо затягувати, то далі опиниться медальйон. Цілком можливо, що Амбридж і так уже закинула його кудись під три чорти. Він же не відкривається.

— Хіба що, — зауважив Рон, — додумалась, як його відкрити і тепер стала скажена.

— Різниці ніхто не помітить, бо вона й так була зла, як мегера, — знизав плечима Гаррі.

Герміона закусила губу, занурившись у роздуми.

— Ми знаємо, що важлива кожна дрібничка, — Гаррі звертався до Герміони. — Знаємо, що в міністерстві тепер заборонено являтися чи роз'являтися. Знаємо, що лише найвищим посадовцям міністерства дозволено під'єднувати свої будинки до мережі порошку флу, бо Рон чув, як нарікали на це два невимовники. Ми приблизно знаємо, де розташований кабінет Амбриджки, бо ти підслухала, що казав той бородатий тип своєму напарникові...

— "Я буду на першому рівні, Долорес хоче мене бачити...", — негайно процитувала Герміона.

— Точно, — кивнув Гаррі. — І ще ми знаємо, що потрапити туди можна за допомогою тих смішних монеток чи жетонів, бо я бачив, як одна відьма позичала їх у іншої...

— Але ж у нас їх нема!

— Якщо задум спрацює, то будемо мати, — незворушно відказав Гаррі.

— Не знаю, Гаррі, не знаю... так багато речей, які можуть нам усе перекапустити, стільки залежатиме від щасливого збігу обставин...

— Але це все не зміниш, навіть якщо готуватися три місяці, — стояв на своєму Гаррі. — Пора вже діяти.

Він бачив по обличчях Рона й Герміони, що вони бояться. Він і сам не був особливо впевнений, проте не сумнівався, що настав час втілювати їхній задум у життя.

Уже місяць вони по черзі одягали плащ-невидимку і шпигували за головним входом у міністерство, яке Рон, завдяки містерові Візлі, добре знав ще змалку. Вони стежили за міністерськими працівниками, підслуховували їхні розмови і поступово з'ясували, наприклад, хто щодня приходить на роботу сам і в точно визначений час. Інколи щастило крадькома вихопити з чийогось портфеля свіжий номер "Щоденного віщуна". Помалу в них назбиралося багатенько ескізів карт та різних записів — і все це зараз лежало перед Герміоною.

— Що ж, — поволі промовив Рон, — хай буде завтра... думаю, нам треба туди піти вдвох із Гаррі.

— Ой, не починай знову! — зітхнула Герміона. — Скільки можна товкти воду в ступі?

— Тинятися біля входу під плащем — то одне, а тут, Герміоно, йдеться про інше, — Рон тицьнув пальцем у "Щоденний віщун" десятиденної давності. — Ти у списку маґлородців, які не з'явилися на співбесіду!

— А ти зараз помираєш від бризкухи в "Барлозі"! Якщо комусь і залишатися тут, то це має бути Гаррі, бо його голову оцінили в десять тисяч ґалеонів...

— Чудово, я залишуся, — пирхнув Гаррі. — Але не забудьте повідомити, коли знищите Волдеморта.

Рон і Герміона розсміялися, а шрам у Гаррі на лобі сіпнувся з болю. Він схопився за нього рукою. Побачив, як звузилися Герміонині очі, і вдав, ніби просто відкидає з очей волосся.

— Якщо ми підемо всі втрьох, то нам треба буде роз'являтися поодинці, — сказав Рон. — Ми всі вже не вмістимося під одним плащем.

Біль у шрамі посилювався. Гаррі встав. До нього одразу ж підбіг Крічер.

— Хазяїн не доїв суп, а може, хазяїн волів би скуштувати смачненького тушкованого м'ясця, чи пирога з мелясою, до якого хазяїн такий небайдужий?

— Дякую, Крічере, я зараз повернуся... е-е... біжу в туалет.

Розуміючи, що Герміона дивиться на нього з підозрою, Гаррі швидко вибіг по сходах у коридор, тоді на другий поверх, заскочив у ванну кімнату й зачинив за собою двері. Стогнучи від болю, важко повалився на чорну ванну з кранами у формі змійок з роззявленими пащеками й заплющив очі...

Він плавно рухався по тьмяно освітленій вуличці. Будинки по обидва боки були з високими дерев'яними фронтонами й нагадували пряничні хатки з казки.

Він підійшов до одного й побачив при дверях свою білу руку з довжелезними пальцями. Постукав. Відчув, як наростає хвилювання...

Двері відчинила усміхнена жінка. Коли вона побачила Гаррі, лице її застигло, радість зникла, а натомість з'явився жах...

— Ґреґорович? — пролунав пронизливий холодний голос. Вона захитала головою; спробувала зачинити двері. Біла рука міцно їх притримала, не давши захряснутись...

— Мені потрібен Ґреґорович.

— Er wohnt hier nicht mehr! — закричала жінка, хитаючи головою. — Він тут не жити! Він тут не жити! Я його не знати!

Облишивши спроби зачинити двері, вона почала відступати вглиб темного коридору, а Гаррі насувався на неї, тримаючи в довжелезних пальцях чарівну паличку.

— Де він?

— Das weib ich nicht! Він виїхати! Я не знати, я не знати!

Він підняв паличку. Вона закричала. У коридор вибігло двоє маленьких дітей. Вона спробувала затулити їх руками. Спалахнуло зелене світло...

— Гаррі! ГАРРІ!

Він розплющив очі; сповз на підлогу. Герміона гатила в двері.

— Гаррі, відчини!

Він зрозумів, що, мабуть, кричав. Підвівся і відчинив. Герміона одразу ввірвалася у ванну, ледь не втративши рівноваги, і підозріло роззирнулася довкола. Рон забіг за нею й розгублено почав тицяти чарівною паличкою в кожен куток прохолодної ванної кімнати.

— Що ти тут робив? — суворо запитала Герміона.

— А що тут, на твою думку, роблять? — з удаваною бравадою відповів він.

— Ти верещав, наче тебе різали! — пояснив Рон.

— Та ну... Мабуть, задрімав чи...

— Гаррі, не треба мати нас за дурнів, — глибоко вдихнула Герміона. — Ми ще внизу зрозуміли, що в тебе заболів шрам, бо ти став білий, як стіна.

Гаррі сів на краєчку ванни.

— Що ж. Я бачив, як Волдеморт убив якусь жінку. Тепер, мабуть, уже повбивав усіх її рідних. Хоч йому це було ні до чого. Просто вони, як тоді Седрік, опинилися не там...

— Гаррі, не допускай, щоб таке повторювалося! — Герміонин голос луною пронісся по ванній кімнаті. — Дамблдор хотів, щоб ти захищався блокологією! Він вважав, що цей зв'язок небезпечний... Гаррі, цим може скористатися Волдеморт! Що доброго в тому, щоб бачити, як він катує і вбиває, чим це допоможе?

— Зате я знаю, що він робить, — пробурмотів Гаррі.

— То ти навіть не намагаєшся його заблокувати?

— Герміоно, я не можу. Ти знаєш, що я поганий блоколог, у мене це ніколи не виходило.

— Бо ти не старався! — палко заперечила вона. — Я не розумію, Гаррі... тобі що, подобається мати цей особливий зв'язок, чи спорідненість, чи що там воно...

Вона затнулася від погляду, який він на неї кинув, коли підвівся.

— Подобається? — тихо перепитав він. — А тобі б таке сподобалося?

— Я... ні... вибач, Гаррі, я не хотіла...

— Я це ненавиджу! Ненавиджу, що він може влазити в мене, що я мушу бачити його, коли він найстрашніший. Але я цим скористаюся.

— Дамблдор...

— Забудь про Дамблдора. Це мій вибір, а не когось іншого. Я хочу знати, чому він полює на Ґреґоровича.

— На кого?

— Це закордонний майстер чарівних паличок, — пояснив Гаррі. — Він зробив Крумову паличку, і Крум вважає його генієм.

— Ти ж нібито сам казав, — утрутився Рон, — що Волдеморт тримає десь під замком Олівандера. Якщо він уже має одного майстра паличок, навіщо йому інший?

— Може, він згоден з Крумом, може, думає, що Ґреґорович кращий... або думає, що Ґреґорович зуміє пояснити, що вчудила моя чарівна паличка, коли він за мною гнався, бо Олівандер цього не знає.

Гаррі глянув у тріснуте запорошене дзеркало й побачив, як Рон з Герміоною в нього за спиною обмінюються скептичними поглядами.

— Гаррі, ти постійно кажеш про те, що вчудила твоя паличка, — сказала Герміона, — але ж це ти її змусив! Чому ти ніяк не хочеш повірити у власну силу?

— Бо я знаю, що то був не я! І Волдеморт це знає, Герміоно! Ми обидва знаємо, що сталося насправді!

Вони гнівно дивилися одне на одного. Гаррі розумів, що він Герміону не переконав, і що вона зараз шукає аргументів і проти його теорії про власну чарівну паличку, і проти того, що він дозволяє собі проникати у Волдемортів мозок. На щастя для Гаррі, в розмову втрутився Рон.

— Облиш його, — порадив він їй. — Хай робить, що хоче. Але якщо ми збираємося завтра бути в міністерстві, то зараз треба ретельно обміркувати план.

Герміона дуже неохоче погодилася відкласти розмову на пізніше, хоч Гаррі не сумнівався, що вона знову накинеться на нього за першої-ліпшої нагоди. Та поки що вони спустилися в підвал на кухню, і Крічер нагодував їх тушкованим м'ясом та пирогом з мелясою.

Вони полягали спати пізно вночі, кілька годин провівши за обговоренням свого плану, аж доки вивчили його назубок і могли переказувати одне одному дослівно. Гаррі, що спав тепер у Сіріусовій кімнаті, лежав у ліжку, спрямувавши світло чарівної палички на стару фотографію батька, Сіріуса, Люпина та Петіґру, і ще хвилин з десять бурмотів собі під ніс деталі плану. Проте, погасивши чарівну паличку, він думав не про багатозільну настійку, батончики-блювончики чи темно-сині мантії працівників технічної служби. Він думав про майстра чарівних паличок Ґреґоровича і чи довго той зуміє ховатися від Волдеморта, котрий так наполегливо його шукає.

Світанок настав непристойно швидко.

— Жахливий вигляд у тебе, — привітався Рон, коли зайшов у спальню будити Гаррі.

— Це ненадовго, — позіхнув Гаррі.

Герміону вони знайшли на кухні. Крічер подав їй каву й гарячі булочки, і вона снідала з тим маніакальним виразом на лиці, що його Гаррі зазвичай пов'язував з наближенням екзаменаційної сесії.

— Мантії, — ледь чутно сказала вона, реагуючи на їхню появу нервовим кивком голови і продовжуючи порпатись у вишитій бісером сумочці, — багатозільна настійка... плащ-невидимка... детонатори-приманки... про всяк випадок для кожного з нас має бути по два... батончики-блювончики, пампушечки-зносаюшечки, видовжені вуха...

Вони похапцем проковтнули сніданок і пішли нагору, а Крічер довго кланявся їм услід і обіцяв до їхнього повернення приготувати біфштекс та пиріг з нирками.

— Дай йому, Боже, здоров'я, — ніжно сказав Рон. — А я ще колись фантазував, що гарно відтяти б йому голову й почепити на стіну.

Надзвичайно обережно вони вийшли на ґаночок перед дверима. З того боку вкритої ранковою імлою площі стежили за будинком два смертежери.