Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 38

— Що більше їх вичаклуємо, то краще. Давай, Герміоно.

— Експек... експекто патронум, — вимовила Герміона. Нічого не сталося.

— Це єдине закляття, яке їй погано вдається, — пояснив Гаррі приголомшеній місіс Катермол. — Трохи не вийшло... ану, ще раз, Герміоно...

— Експекто патронум!

З кінчика Герміониної палички вилетіла срібляста видра й граціозно полинула до оленя.

— Ходімо, — Гаррі повів Герміону та місіс Катермол до дверей.

Коли патронуси вискочили з підвалу, люди, що чекали в коридорі, закричали від потрясіння. Гаррі глянув на всі боки. Дементори сахалися, розчинялися в темряві, тікали хто куди від срібних істот.

— Було вирішено, що ви маєте повертатися додому й ховатися з родинами хто де може, — повідомив Гаррі зіщуленій зі страху юрбі маґлородців, засліплених сяйвом патронусів. — Якщо є така можливість, їдьте за кордон. Головне — тримайтеся якнайдалі від міністерства. Це... е-е... нова офіційна політика. А тепер, якщо підете за патронусами, то зможете звідси забратися через Високу залу.

Усі зуміли безперешкодно піднятися кам'яними сходами вгору, але, як уже підходили до ліфтів, Гаррі відчув неспокій. Якщо вони з'являться у Великій залі зі срібним оленем, видрою, що лине біля нього в повітрі, та з групою з двадцяти чи скількох там людей, половину яких звинувачують у маґлівському походженні, то явно привернуть до себе непотрібну увагу. Щойно він дійшов цього неприємного висновку, як перед ними з брязкотом зупинився ліфт.

— Реґ! — закричала місіс Катермол, кидаючись Ронові в обійми. — Ранкорн мене випустив, він напав на Амбридж і Якслі, і ще звелів нам усім тікати з країни, я думаю, нам так і треба зробити, Реґ, я серйозно тобі кажу. Біжімо додому, хапаймо дітей і... а чого ти такий мокрий?

— Вода, — пробурмотів Рон, вивільняючись з її обіймів. — Гаррі, їм відомо, що в міністерство хтось проник, бо виявили дірку в дверях кабінету Амбридж. Думаю, ми маємо хвилин п'ять, якщо це...

Герміонин патронус ляснув і зник. Вона повернула до Гаррі перелякане лице.

— Гаррі, якщо ми потрапимо тут у пастку...

— Не потрапимо, якщо поквапимось, — відповів Гаррі.

Він звернувся до юрби людей, що мовчки стояли в нього за спиною, повитріщавши очі.

— Хто має чарівні палички?

Близько половини підняли руки.

— Так, ті, хто не має паличок, хай тримаються за тих, хто має. Усе треба робити швидко... щоб нас не встигли зупинити. Ходімо.

Вони якось зуміли всі втиснутися в два ліфти. Патронус Гаррі стояв на чатах біля золотих ґрат, поки ті не зсунулися, й ліфти поїхали вгору.

— Восьмий рівень, — пролунав холодний голос відьми, — Велика зала.

Гаррі відразу зрозумів, що вони вскочили в халепу. У Великій залі було повно людей, що бігали від каміна до каміна, і їх запечатували.

— Гаррі! — пискнула Герміона. — Що нам тепер?..

— СТОП! — заревів Гаррі, й могутній Ранкорнів голос луною прокотився по Великій залі. Чаклуни, що запечатували каміни, заціпеніли. — За мною, — прошепотів він нажаханим маґлородцям, що збилися в гурт за Роном та Герміоною.

— Що таке, Альберте? — нервово запитав той самий лисуватий чаклун, що вранці випав з каміна зразу після Гаррі.

— Оці всі повинні звідси вийти, перш ніж ви запечатаєте виходи, — звелів якомога авторитетніше Гаррі.

Чаклуни, що стояли перед ним, перезирнулися.

— Нам наказали запечатати всі виходи й нікого не...

— Ти мені перечиш? — вибухнув Гаррі. — Хочеш, щоб я перевірив твоє родове дерево так само, як Деркові Кресвелу?

— Вибач! — зойкнув лисуватий чаклун і відсахнувся. — Я не це мав на увазі, Альберте, просто я думав... я думав, що їх усіх допитували, і...

— Їхня кров чиста, — урвав його Гаррі, і його низький голос грізним відлунням прокотився залою. — Чистіша, ніж у багатьох з вас. Ідіть, — пророкотав він маґлородцям, ті підбігли до камінів і по двоє почали зникати. Міністерські чаклуни відійшли — деякі розгублені, деякі налякані й обурені. І тут...

— Мері!

Місіс Катермол озирнулася. З ліфта вибіг справжній Реґ Катермол, він уже не блював, але був блідий і змарнілий.

— Р-Реґ?

Вона подивилася на чоловіка, а тоді на Рона, котрий голосно вилаявся.

Лисуватий чаклун роззявив рота, його голова кумедно поверталася від одного Реґа Катермола до другого.

— Гей... що тут відбувається? Що це таке?

— Запечатати вихід! ЗАПЕЧАТАТИ!

З іншого ліфта вилетів Якслі й кинувся до чаклунів біля каміна, в якому вже щезли майже всі маґлородці, крім місіс Катермол. Лисуватий чаклун підняв було чарівну паличку, але Гаррі щосили вдарив його величезним кулачиськом — і той полетів шкереберть.

— Він допомагав утекти маґлородцям, Якслі! — крикнув Гаррі.

Колеги лисуватого чаклуна зчинили ґвалт, і Рон, скориставшись метушнею, схопив місіс Катермол, штовхнув її у все ще відкритий камін і зник. Якслі, нічого не розуміючи, подивився на Гаррі, а тоді на чаклуна, котрого Гаррі відправив у нокаут, а справжній Реґ Катермол заволав:

— Моя дружина! Що з моєю дружиною? Що відбувається?

Гаррі побачив, як озирнувся Якслі, і як на його тупуватому обличчі з'явився проблиск розуміння.

— Ходімо! — крикнув Гаррі Герміоні. Схопив її за руку, й вони застрибнули в камін саме тієї миті, коли в Гаррі над головою вже просвистіло закляття Якслі. Кілька секунд вони покрутилися, мов дзиґи, й виринули з унітаза в туалетній кабінці. Гаррі розчинив двері.

Біля умивальників Рон відбивався від місіс Катермол.

— Реґ, я не розумію...

— Відпусти, я не твій чоловік, вертайся додому!

У кабінці за їхніми спинами почувся шум. Гаррі озирнувся й побачив, що там з'явився Якслі.

— ТІКАЙМО! — загорлав Гаррі. Схопив Герміону й Рона за руки і різко крутнувся на місці.

Їх оповила темрява і виникло відчуття, наче тіло стискають невидимі ремені, проте щось було не так... Герміонина рука немовби вислизала з його пальців...

Здавалося, він от-от задихнеться, він нічого не бачив і не чув, і єдине на світі, що він відчував хоча б доторком, це була Ронова рука й Герміонині пальці, що поволі вислизали...

І тут він побачив двері будинку номер дванадцять на площі Ґримо з дверним молоточком у формі змії, та не встиг він набрати в груди повітря, як пролунав крик і блиснуло фіолетове світло. Герміонина рука раптом стисла його, наче кліщами, і все знову занурилося в темряву.

— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ —

Злодій

Гаррі розплющив очі і його засліпило золотаво-зелене сяйво. Він гадки не мав, що сталося, розумів тільки, що лежить, неначе на листочках та гілочках. Силкуючись набрати повітря в легені, що відчувалися якимись розплющеними, він закліпав і збагнув, що сліпить його яскраве сонце, пронизуючи промінням густе шатро листя над ним. І тут щось смикнулося біля його лиця. Він рвучко став навкарачки, сподіваючись побачити якесь маленьке злюще створіння, однак те "щось" виявилося Роновою ногою. Гаррі роззирнувся й побачив, що вони всі троє лежать серед лісу, очевидно, самі.

Гаррі спершу подумав про Заборонений ліс, і на якусь мить, хоч він і розумів, як безглуздо й небезпечно з'являтися їм зараз на території Гоґвортсу, серце його затріпотіло від думки про те, щоб потай відвідати Геґріда в його хижі. Але тут застогнав Рон, Гаррі поповз до нього й усвідомив, що це ніякий не Заборонений ліс. Дерева тут були молодші, росли далеченько одне від одного, і земля не була ще так густо всипана гілками й листям.

Герміона, теж на чотирьох, опинилася біля Рона перша. Гаррі глянув на друга і всі інші думки миттю повилітали з голови. Кров заливала Ронові увесь лівий бік, обличчя виділялося сірою блідістю на тлі опалого листя. Багатозільна настійка закінчувала свою дію. Рон наполовину ще був Катермолом, наполовину — собою. Волосся рудішало, лице ще більше блідло.

— Що з ним сталося?

— Половнувся, — відповіла Герміона, відгортаючи Ронів рукав, де від крові було найтемніше й наймокріше.

Гаррі дивився, зляканий, як вона роздирала Ронову сорочку. Він завжди вважав, що половнення — щось кумедне, а от зараз... усе всередині неприємно пересмикнулося, коли Герміона звільнила Ронову руку вище ліктя — там не було великого шматка тіла, наче його акуратно вирізали ножем.

— Гаррі, швиденько — в моїй торбинці пляшечка з написом "Есенція ясенця"...

— Торбинка... зараз...

Гаррі побіг до того місця, де приземлилася Герміона, схопив вишиту бісером сумочку й сягнув у неї рукою. Руки одразу ж почали торкатися різних предметів: він відчув шкіряну оправу книжок, вовняні рукави джемперів, підошви взуття...

— Швидше!

Він знайшов на землі свою чарівну паличку й націлився нею в глибини магічної сумочки.

— Акціо ясенець!

З сумочки вилетіла коричнева пляшечка. Він упіймав її і побіг до Герміони й Рона, чиї очі були тепер напіврозплющені, так що прозирали смужки білків.

— Він знепритомнів, — сказала Герміона, й сама доволі бліда. Вона вже не була схожа на Мафальду, хоч у волоссі де-не-де ще проступала сивина. — Витягни корок, Гаррі, бо в мене руки трусяться.

Гаррі витяг з пляшечки корок, і Герміона покропила криваву рану трьома крапельками есенції. Заструменів зеленкуватий дим, а коли він розтав, Гаррі побачив, що кровотеча спинилася. Складалося враження, що рана гоїлася вже кілька днів. Там, де щойно була рвана кривава рана, все затяглося новою шкірою.

— Ого, — здивувався Гаррі.

— Більше нічого не можу зробити, — голос Герміонин тремтів. — Існують замовляння, які негайно поставили б його на ноги, але я боюся їх випробовувати, щоб не наробити ще більшої шкоди... він і так утратив стільки крові...

— Як це він поранився? Тобто, — Гаррі потрусив головою, намагаючись її прочистити, збагнути, що ж саме з ними сталося, — чому ми опинилися тут? Я ж думав, ми вертаємося на площу Ґримо?

Герміона глибоко вдихнула. Здавалося, вона ось-ось розплачеться.

— Гаррі, навряд чи вдасться туди повернутися.

— А що таке?

— Коли ми роз'являлися, Якслі встиг мене вхопити, і я не могла від нього відчепитися, бо він дуже сильний і не відпускав мене, поки ми не прибули на площу Ґримо, і тоді... він, мабуть, побачив двері й подумав, що ми там зупинимося, тому послабив хватку, а я зуміла вислизнути з його рук і перенесла нас осюди!

— А де ж тоді він? Стривай... Невже він на площі Ґримо? Він же не зайде?

Очі її заблищали слізьми й вона похилила голову.

— Гаррі, я думаю, що зайде.