Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Сторінка 95

— Я знаю, хто ти такий. Ти Снейпів малий! Вони живуть на Прядильному Кінці біля річки, — сказала вона Лілі тоном, який одразу давав зрозуміти, що ця вуличка має в неї не найкращу репутацію. — Чого ти за нами шпигував?

— Я не шпигував, — заперечив Снейп, йому було гаряче й незручно, масне волосся аж блищало під яскравим сонцем. — Принаймні, не за тобою, — додав він уїдливо, — бо ти — маґелка.

Хоч Петунія і не зрозуміла значення цього слова, однак тон, яким це було сказано, її обурив.

— Лілі, ходімо звідси! — різко звеліла вона. Лілі відразу скорилася, люто блимнувши на Снейпа. Той стояв і дивився, як вони йдуть з майданчика, і Гаррі, єдиний, хто це бачив, відчув гірке Снейпове розчарування, зрозумів, що Снейп давно вже планував цю зустріч, але все вийшло геть не так, як він сподівався...

Це видиво раптом зникло, проте майже відразу прийшло інше. Він тепер був у невеличкому гайку. Бачив за деревами річку, що блищала під сонцем. Тіні від дерев творили побіля неї прохолодні зелені галявинки. Двоє дітей сиділи на землі одне навпроти одного, схрестивши ноги. Снейп уже був без пальта. Його химерна жіноча блуза не здавалась у плетиві тіней такою вже й незвичною.

— ...і міністерство може тебе покарати, якщо чаруватимеш за межами школи, прийдуть листи.

— Та я ж уже чарувала за її межами!

— Нам можна. Ми ще не маємо чарівних паличок. До дітей не чіпляються, бо ми ще себе не контролюємо. Але коли виповнюється одинадцять, — значуще кивнув він головою, — і тебе віддають на навчання, тоді вже треба бути обережним.

Запала недовга мовчанка. Лілі підняла з землі гілочку й покрутила нею в повітрі, а Гаррі знав, що вона собі уявила, як з гілочки сипляться іскри. Кинула гілочку, нахилилася до хлопця й запитала:

— А школа справжня? Це не жарт? Петунія каже, що ти мені брешеш. Петунія каже, що не існує ніякого Гоґвортсу. То справжня чи ні?

— Справжня для нас, — відповів Снейп. — Не для неї. І ми отримаємо листи — ти і я.

— Серйозно? — прошепотіла Лілі.

— Побачиш, — підтвердив Снейп, і навіть попри погано підстрижене волосся і чудернацький одяг він справляв неабияке враження, недбало розвалившись перед нею і демонструючи непохитну впевненість у долі, що їй судилася.

— І справді листи принесуть сови? — прошепотіла Лілі.

— Як правило, — відповів Снейп. — Але ти маґлівського роду, тому має прибути посланець зі школи, щоб твоїм батькам усе пояснити.

— А хіба є якась різниця, якщо я маґлівського роду?

Снейп завагався. Гострий погляд його чорних очей ковзнув із зеленкуватого затінку по її блідому обличчі, по темно-рудому волоссю.

— Ні, — відповів він. — Нема ніякої різниці.

— Добре, — зраділа Лілі. Було помітно, що це її турбувало.

— Ти так чудово володієш чарами, — сказав Снейп. — Я ж бачив. Я увесь час на тебе дивився...

Він не договорив, але вона й не слухала, лежачи на зеленій траві й дивлячись на густе віття дерев над головою. Він дивився на неї так само жадібно, як і на дитячому майданчику.

— Що там у тебе вдома? — запитала Лілі.

Між бровами у нього з'явилась маленька зморшка.

— Все добре, — буркнув він.

— Більше не сваряться?

— Та ні, сваряться, — зізнався Снейп. Вирвав цілу жменю листочків і почав їх дерти, не усвідомлюючи, що робить. — Та ще трохи, і я звідси поїду.

— Твій тато не любить чарів?

— Він узагалі нічого не любить, — буркнув Снейп.

— Северусе?

Снейпові губи скривилися в ледь помітній усмішці, коли вона назвала його на ім'я.

— Що?

— Розкажи мені ще раз про дементорів.

— Нащо тобі це треба?

— Якщо я чаруватиму поза межами школи...

— За це тебе не віддадуть дементорам! Дементори для тих людей, що справді роблять погане. Вони охороняють чаклунську тюрму, Азкабан. Тобі не загрожує Азкабан, ти дуже...

Він знову почервонів і зірвав ще жменю листя. Тут у Гаррі за спиною щось зашаруділо, і він озирнувся. То посковзнулася Петунія, що ховалася за деревом.

— Туню! — здивовано й радісно вигукнула Лілі, а Снейп схопився на ноги.

— То хто тепер шпигує? — крикнув він. — Що тобі треба?

Петунія втратила дар мови, стривожена тим, що її викрили. Гаррі бачив, що вона шукає найдошкульніших слів.

— А що це ти, до речі, нап'яв? — запитала вона, показуючи на Снейпові груди. — Мамину блузку?

Голосно тріснуло і впала гілка, що була в Петунії над головою. Лілі закричала. Гілка вдарила Петунію по плечах, та хитнулась назад і залилася слізьми.

— Туню!

Але Петунія вже втекла. Лілі напосілася на Снейпа.

— Це ти так зробив?

— Ні, — він дивився на неї з викликом і водночас злякано.

— Це ти! — вона позадкувала від нього. — Це ти зробив! Ти зробив їй боляче!

— Ні... це не я!

Проте брехня не переконала Лілі. Востаннє обпаливши його лютим поглядом, вона побігла з гаю за сестрою, а Снейп залишився, розгублений і жалюгідний...

І знов усе змінилося. Гаррі озирнувся. Це була платформа дев'ять і три чверті, Снейп стояв, згорбившись, біля кощавої похмурої жінки з землистим обличчям, дуже схожої на нього. Снейп дивився на сім'ю з чотирьох душ, що стояла поблизу. Дві дівчини про щось говорили, відійшовши трохи від батьків. Лілі, здається, про щось благала сестру.

Гаррі підступив ближче, щоб послухати.

— ...вибач мені, Туню, мені так прикро! Послухай... — вона схопила сестру за руку й не випускала, хоч Петунія й намагалася вирватись. — Може, як я вже буду там... ні, ти послухай, Туню! Може, як я вже буду там, то піду до професора Дамблдора й переконаю його змінити думку!

— Я не... хочу... туди... їхати! — крикнула Петунія, вириваючи руку з сестриних лещат. — Думаєш, я хочу пертися в якийсь дурнуватий замок, щоб навчитися, як стати... як стати?..

Її світлі очі поглянули на платформу, де нявчали на руках у господарів коти, тріпотіли крильми й ухкали одна на одну сови в клітках, де учні, дехто вже в довгих чорних мантіях, тягли валізи й скрині на яскраво-червоний потяг або радісно вітали одне одного, побачившись після літніх канікул.

— ...думаєш, я хочу бути такою... такою почварою?

Лілі на очі навернулися сльози, і Петунія нарешті висмикнула свою руку.

— Я не почвара, — сказала Лілі. — Не кажи такого страшного.

— Бо ти туди їдеш, — з насолодою додала Петунія. — У спецшколу для почвар. Ти і той Снейпів хлопець... двоє виродків, ось хто ви такі. Це й добре, що вас відсіяли від нормальних людей. Нам так безпечніше.

Лілі подивилася на батьків, які зі щирим задоволенням розглядали платформу, насолоджуючись цим видовищем. Тоді знову глянула на сестру й заговорила пошепки з люттю в голосі:

— Чомусь ти не вважала, що то школа для почвар, коли писала листа директорові і благала, щоб він тебе прийняв.

Петунія стала яскраво-червона.

— Благала? Я не благала!

— Я бачила його відповідь. Дуже чемну.

— Ти не мала права читати... — прошепотіла Петунія. — То особистий лист... як ти могла?..

Лілі видала себе, мимохіть зиркнувши туди, де стояв Снейп. Петунія охнула.

— Його знайшов цей хлопець! Ти з цим хлопцем нишпорила в моїй кімнаті!

— Ні... ми не нишпорили... — почала боронитися Лілі. — Северус побачив конверт і не повірив, що маґелка може спілкуватися з Гоґвортсом, от і все! Він каже, що на пошті, мабуть, працюють замасковані чаклуни, які займаються...

— Мабуть, ті чаклуни скрізь пхають свого носа! — вигукнула Петунія, збліднувши. — Почвара! — ще раз обізвала вона сестру й кинулася до батьків...

І знову картинка змінилася. Снейп квапливо йшов коридором "Гоґвортського експреса", що вистукував колесами повз села й поля. Снейп уже перевдягся у шкільну мантію, скориставшись, мабуть, найпершою ж нагодою позбутися свого жахливого маґлівського одягу. Нарешті він зупинився біля купе, в якому їхало кілька галасливих хлопців. У кутку біля вікна сиділа, зіщулившись, Лілі і притискала обличчя до шибки.

Снейп відчинив двері купе й сів навпроти Лілі. Вона глянула на нього й знову відвернулась до вікна. Була заплакана.

— Не хочу з тобою говорити, — сказала вона здавленим голосом.

— Чому?

— Туня мене н-ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамблдора.

— То й що?

Вона зміряла його лютим поглядом.

— А те, що вона моя сестра!

— Вона звичайна... — він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не почула.

— Але ж ми їдемо! — сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. — Оце головне! Ми їдемо в Гоґвортс!

Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.

— Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, — Снейп зрадів, що в неї поліпшується настрій.

— Слизерин?

Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою аурою людини, оточеної любов'ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.

— Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? — запитав Джеймс хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса. Сіріус навіть не всміхнувся.

— У Слизерині навчалися всі мої рідні, — відповів він.

— Овва! — здивувався Джеймс, — а я думав, що ти нормальний!

Сіріус вишкірився.

— Можливо, я поламаю цю традицію. А куди б ти пішов, якби мав таку можливість?

Джеймс підняв удаваного меча.

— "Ґрифіндор — живуть відважні учні там!" Як і мій тато.

Снейп зневажливо пхикнув. Джеймс напосівся на нього.

— Тобі щось не подобається?

— Та ні, — заперечив Снейп, хоча його глузлива посмішка свідчила про інше. — Якщо вам важливіші м'язи, ніж розум...

— А куди ж ти підеш, якщо в тебе ні того, ні того? — докинув Сіріус.

Джеймс заревів з реготу. Лілі випросталася, почервонівши, й зміряла Джеймса та Сіріуса недобрим поглядом.

— Ходімо звідси, Северусе, пошукаємо собі інше купе.

— Ооооооо...

Джеймс і Сіріус, кривляючись, копіювали її зарозумілий тон. Джеймс спробував підставити Снейпові ногу, коли той його минав.

— Бувай, Слинявус! — крикнув їм услід хтось із хлопців, і двері купе зачинилися...

І знову відбулася зміна декорацій...

Гаррі стояв у Снейпа за спиною, дивлячись на освітлені свічками столи гуртожитків, за кожним — по два ряди захоплених облич. Професорка Макґонеґел викликала:

— Еванс, Лілі!

Він бачив, як у його мами трусилися й підгиналися ноги, поки вона йшла до хиткого ослінчика.