Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Сторінка 10

що саме прибув на дев'яту платформу. Він багатозначно глянув на Гаррі, а тоді мовби між іншим притулився до перегородки.

Гаррі зробив так само.

Мить — і вони провалилися крізь металеву перегородку просто на платформу номер дев'ять і три чверті. Яскраво червоний "Гоґвортський експрес" попахкував димом над платформою, заповненою дітьми та чаклунами, які їх проводжали.

За спиною в Гаррі виринули Персі та Джіні. Вони були захекані: мабуть, долали бар'єр з розгону.

— О, Пенелопа вже тут! — вигукнув Персі. Він почервонів, пригладив волосся і попрямував до дівчини з довгими кучерями, випинаючи груди, щоб вона неодмінно помітила його блискучий значок.

Джіні з Гаррі не витримали, і, відвернувшись, обоє пирснули сміхом. Незабаром підійшла й решта. Усі вони з Гаррі й містером Візлі на чолі пішли уздовж заповнених купе до вагона, котрий здавався порожнім. Затягли валізи, поставили Гедвіґу й Криволапика на поличку для багажу і вийшли попрощатися з містером і місіс Візлі.

Місіс Візлі розцілувала своїх дітей, Герміону, і насамкінець міцно притулила до себе Гаррі. Йому було трохи ніяково, але дуже приємно.

— Бережи себе, Гаррі, обіцяєш? — сказала вона, а її очі якось дивно заблищали. Тоді вона відкрила свою величезну торбину зі словами:

— Я вам зробила сандвічі. Тримай, Роне... ні, це не яловичина... Фреде? Де Фред? Ось, бери, любий...

— Гаррі! — шепнув містер Візлі, — підійди но сюди на хвильку.

Вони відійшли за якусь колону, залишивши всіх з місіс Візлі.

— Перед від'їздом я мушу тобі щось сказати, — хвилюючись, промовив містер Візлі.

— Не турбуйтеся, містере Візлі, я все знаю.

— Знаєш? Звідки ти знаєш?

— Я... е е... я чув учора вашу розмову з місіс Візлі. Випадково. — І поспіхом додав: — Вибачте, будь ласка...

— Не думав, що ти про це дізнаєшся таким ось чином, — розхвилювався містер Візлі.

— Але ж чесно — все нормально. І ви не порушили даного Фаджеві слова, і я вже все знаю.

— Гаррі, тобі, мабуть, дуже страшно...

— Ні, — щиро зізнався Гаррі. — Справді , — додав він, бо містер Візлі глянув на нього дещо недовірливо. — Я не роблю з себе героя, але ж серйозно — хіба Сіріус Блек може бути гірший за Волдеморта?

Почувши це ім'я, містер Візлі здригнувся, але знову опанував себе.

— Гаррі, я не сумніваюся, що ти значно відважніший, ніж припускає Фадж, і я дуже радий, що ти не злякався, але...

— Артуре! — гукнула місіс Візлі, яка проводжала всіх у вагони. — Що ти там робиш? Поїзд ось ось від'їде!

— Уже йдемо, Молі! — гукнув містер Візлі, а сам поспіхом прошепотів до Гаррі:

— Пообіцяй мені...

— ...бути чемним і не виходити з замку? — понуро запитав Гаррі.

— Не зовсім, — сказав містер Візлі серйознішим, ніж будь коли голосом. — Гаррі, поклянися мені, що не станеш розшукувати Блека.

— Що?! — сторопіло мовив Гаррі.

Пролунав довгий гудок. Кондуктори почали зачиняти двері вагонів.

— Пообіцяй мені, Гаррі, — скоромовкою заговорив містер Візлі, — що б там не сталося...

— Але навіщо я мав би шукати того, хто хоче мене вбити? — нічого не розумів Гаррі.

— Поклянися — що б ти не почув...

— Артуре, швидко! — закричала місіс Візлі.

Поїзд випустив пару і зрушив з місця. Гаррі підбіг до вагона і заскочив у двері, які йому відчинив Рон. А далі вся компанія висунулася з вікон і махала містеру і місіс Візлі, аж доки поїзд завернув за ріг.

— Мені треба з вами поговорити, — прошепотів Гаррі Ронові й Герміоні, коли поїзд почав набирати швидкість.

— Джіні, вийди, — звелів Рон.

— Ох, як чемно, — образилася Джіні і гордовито відійшла.

У пошуках вільного купе Гаррі, Рон та Герміона рушили коридором. Аж наприкінці вагона натрапили на купе, в якому була тільки одна особа — чоловік, що міцно спав біля вікна. Друзі спинилися на порозі. "Гоґвортський експрес" призначався для учнів, тому, окрім відьми, що возила візочок з харчами, інших дорослих вони в ньому досі не зустрічали.

Незнайомець був одягнений у вельми поношену, латану — перелатану мантію. Хворобливий і виснажений з вигляду, він, однак, був ще доволі молодим, хоч у його світло каштановому волоссі де не де вже пробивалася сивина.

— Хто б це міг бути? — прошипів Рон, коли вони зачинили двері і примостилися якомога далі від вікна.

— Професор Р. Дж. Люпин, — прошепотіла у відповідь Герміона.

— Як ти знаєш?

— Написано на його портфелі, — Герміона вказала на поличку над головою чоловіка. Там лежав пошарпаний портфелик, який тримався купи тільки тому, що був старанно обмотаний мотузками. На портфелику напівоблупленими літерами в кутку було виведено: "Професор Р. Дж. Люпин".

— Цікаво, що він викладає? — недовірливо глянув Рон на мертвотно блідий профіль Люпина.

— Це ж очевидно: є тільки одна вільна посада — захист від темних мистецтв, — прошепотіла Герміона.

Вони мали вже двох учителів захисту від темних мистецтв — щороку нового. Ходили чутки, що ця посада приносить нещастя.

— Ой, не знаю, чи він потягне, — засумнівався Рон. — Схоже, що його можна прикінчити будь яким закляттям. О, вибач... — повернувся він до Гаррі, — що ти хотів нам сказати?

Гаррі розповів про суперечку між містером і місіс Візлі та про попередження містера Візлі. Рон був приголомшений, а Герміона притисла руки до вуст.

Нарешті вона їх опустила й промовила:

— Отже, Сіріус Блек утік, щоб полювати за тобою! Ой, Гаррі... тобі треба бути дуже дуже обережним. І не шукати собі нових пригод...

— Та я й не шукаю, — роздратувався Гаррі. — Вони самі мене знаходять.

— Гаррі ж не дурний, щоб шукати якогось психа, який хоче його вбити! — тремтячим голосом сказав Рон.

Друзі сприйняли новину гірше, ніж Гаррі сподівався. Вони злякалися Блека значно більше, ніж він.

— Ніхто не збагне, як він вирвався з Азкабану, — стривожився Рон. — Таке ще нікому не вдавалося. А за ним, до речі, був посилений нагляд.

— Але його обов'язково спіймають, правда? — розхвилювалася Герміона. — Тепер і маґли його скрізь шукають...

— Що це? — зненацька насторожився Рон.

Звідкись долинав слабенький металевий свист. Вони оглянули купе.

— Це з твоєї валізи, Гаррі! — Рон піднявся, почав нишпорити на багажній полиці і видобув з під Гарріних мантій кишеньковий стервоскоп.

Яскраво сяючи, він стрімко закрутився на Роновій долоні.

— Ой! Це стервоскоп? — Герміона встала, щоб краще його роздивитися.

— Так... але він такий... дешевенький, — пояснив Рон. — Він аж казився, коли я прив'язував його до Еролиної лапи, щоб відіслати Гаррі.

— А, може, ти робив тоді щось погане? — підозріло глянула на нього Герміона.

— Ні! Ну... хіба що не варто було посилати Еролу. Знаєте, їй на ці далекі відстані уже не вистачає сили. Але як інакше я міг переправити Гаррі подарунок?

— Засунь його в валізу, — порадив Гаррі, бо стервоскоп і далі пронизливо свистів. — Він зараз ще розбудить професора.

Щоб приглушити стервоскоп, Рон засунув його в особливо гидку пару старих шкарпеток дядька Вернона і зачинив валізу.

— Перевіримо його в Гоґсміді, — сказав Рон, знову сідаючи. — Фред і Джордж казали, що такі штучки продаються в крамниці магічних інструментів "Дервіш і Бенкс".

— А ти багато знаєш про Гоґсмід? — зацікавилася Герміона. — Я читала, що це єдине селище в Англії, де нема жодного маґла...

— Здається, що так, — недбало відповів Рон. — Але я рвуся туди за іншим: хочу нарешті потрапити в "Медові руці"!

— А що то таке? — здивувалася Герміона.

— Крамниця солодощів, цукерня, — замріяно пояснив Рон. — У ній є все, що завгодно... перчортики, від яких з рота йде дим, шоколадні кулі, наповнені полуничним мусом і згущеними вершками, а ще класні цукрові пера, які можна смоктати в класі з таким виглядом, ніби ти розмірковуєш, що писати далі...

— Але й у самому Гоґсміді багато цікавого! — наполягала Герміона. — В "Історичних чаклунських місцях" написано, що в місцевому готельчику був штаб повстання ґоблінів 1612 року, а Вересклива Халупа вважається найжахливішим будинком з привидами у всій Британії. А ще...

— ... літальні шербетові кульки: тільки посмокчеш — і зразу підіймаєшся на кілька сантиметрів над землею, — і далі не вгавав Рон, який явно не слухав Герміони.

Герміона глянула на Гаррі.

— О, як то гарно: вибратися іноді з замку і погуляти в Гоґсміді, правда?

— Мабуть, так, — зітхнув Гаррі. — Потім мені розкажете.

— Тобто? — не зрозумів Рон.

— Я не можу там з'являтися. Ні Дурслі, ні Фадж не підписали мені дозволу.

Рон просто очманів.

— Тобі не можна там бувати?! Але ж... та ні... тобі дасть дозвіл Макґонеґел чи хтось інший...

Гаррі невесело усміхнувся. Щоб професорка Макґонеґел, найсуворіша вихователька ґрифіндорського гуртожитку, дала дозвіл?..

— ...або запитаємо Фреда й Джорджа: вони знають усі потаємні виходи з замку..

— Роне! — вигукнула Герміона. — Гаррі не можна виходити зі школи, доки Блек на волі...

— Саме це мені й скаже Макґонеґел, якщо я звернуся до неї по дозвіл, — зітхнув Гаррі.

— Але з ним будемо ми! — не здавався Рон. — Блек не наважиться...

— Ой, Роне, та не мели дурниць, — скривилася Герміона. — Блек серед білого дня підірвав купу людей! Невже ти гадаєш, що він побачить нас і побоїться нападати на Гаррі? — 3 цими словами вона почала розв'язувати кошик з Криволапиком.

— Не випускай! — крикнув Рон, але було вже пізно. Криволапик м'яко вистрибнув з кошика, потягся, позіхнув і скочив Ронові на коліна. Кишеня на Ронових грудях затремтіла, і він сердито відіпхнув кота.

— Забирайся звідси!

— Роне, перестань! — розгнівалася Герміона.

Рон не поліз би за словом у кишеню, але саме тієї миті заворушився професор Люпин. Усі троє завмерли, але професор просто інакше вмостив голову та й далі собі спав з напівроззявленим ротом.

"Гоґвортський експрес" рухався все далі на північ, і краєвиди за вікном спохмурніли, а небо затягли хмари. По коридору сюди туди бігали учні. Криволапик тим часом умостився на вільному сидінні, повернувши свою плескату морду до Рона. Його жовті баньки втупилися в заповітну Ронову кишеню.

О першій годині у дверях з'явилася пухкенька відьма з візочком, повним їжі.

— Як гадаєте, може, розбудити і його? — кивнув Рон на професора Люпина. — Здається, йому не завадило б попоїсти.

Герміона обережно підійшла до Люпина.

— Е е... пане професоре... Даруйте... пане професоре...

Він не ворушився.

— Не журіться, любі, — заспокоїла їх відьма, простягаючи Гаррі цілу гору тістечок з казана.