Геракл - Сторінка 5

Що ж одначе трапилось?
АМФІТРІОН
Прийшов до тями — сам повинен бачити.
ГЕРАКЛ
Скажи, ти щось погане спостеріг в мені?
АМФІТРІОН
Скажу, якщо ти справді вже отямився.
ГЕРАКЛ
Ну ось!.. І знов загадки… Не на добре це!
АМФІТРІОН
І все ж, чи ти здоровий, пересвідчуся.
ГЕРАКЛ
А що?.. Хіба я марив?.. Не пригадую…
АМФІТРІОН
1130] То що робити, старці? Розв'язать його?
(Розв'язує Геракла, допомагає йому сісти).
ГЕРАКЛ
А хто ж у пута брав мене? Ганьба яка!.. [187]
АМФІТРІОН
Про шал дізнався — й цього досить поки що.
ГЕРАКЛ
А що ж то я дізнаюсь, як мовчатиму?
АМФІТРІОН
З престолу Гери, все це, Зевсе, бачиш ти?
ГЕРАКЛ
Чи то ще й досі мстить мені володарка?
АМФІТРІОН
Богів не рухай. Мало власних бід тобі?
ГЕРАКЛ
О горе! Про які ще біди мова йде?
АМФІТРІОН
Поглянь ось… Бачиш трупи діточок твоїх?
ГЕРАКЛ
Нещастя!.. Очі, очі!.. Що ви бачите!
АМФІТРІОН
1140] Нечувану з синами ти війну провів.
ГЕРАКЛ
Яка війна ще?.. Хто ж то діточок убив?
АМФІТРІОН
І ти, і лук твій, але й бог причетний тут.
ГЕРАКЛ
Що кажеш? Як це, батьку, горя віснику?
АМФІТРІОН
У шалі. Хочеш правди? Ой, страшна вона!
ГЕРАКЛ
Чи ж то й Свою дружину я в нестямі вбив?
АМФІТРІОН
Авжеж. Тут потрудилась лиш твоя рука.
ГЕРАКЛ
Гай-гай!.. Скорбота чорна вповила мене!
АМФІТРІОН
Тому-то й твою долю так оплакую. [188]
ГЕРАКЛ
І дім цей зруйнував я, збожеволівши?
АМФІТРІОН
1150] Одне лиш знаю: твоїм бідам — меж нема.
ГЕРАКЛ
Коли ж тим диким шалом був я вжалений?
АМФІТРІОН
Як омивав долоні — при жертовнику.
ГЕРАКЛ
Чому ж, нещасний, не спішу загинути,
Убивця найдорожчих діточок своїх?..
Чому ж у прірву стрімголов не кинуся,
Мечем не вдарю в серце й кров'ю власною
Не змию з себе дітовбивства гріх тяжкий,
Чи в полум'я не ляжу, щоб позбутися
Зараз і тіла, і життя ганебного?..
1160] Та доведеться, видно, переждати мить:
Тесей надходить онде, славний приятель.
Побачить дітовбивцю… Як він сприйме це
І як на мене гляне, найдорожчий гість?..
О горе! Як ті біди приховать мені?..
Під землю провалитись? Ув ефір злетіть?..
Хоч голову накрию: в темноті сліпій,
Можливо, сором так не обпікатиме.
Вже досить, що я сам ось — заплямований,
То нащо б мав я ще й невинним шкодити?
(Накриває голову).
Входить Тесей.
ТЕСЕЙ
(до Амфітріони)
1170] Не сам приходжу, старче: збройна юнь Афін
Вже тут, край хвиль Асопу, стала табором,
Щоб син твій мав опору — вірних списників.
Бо в місто Ерехтідів вість долинула,
Що Лік, підступно захопивши владу тут,
І ворогує з вами, і війну веде.
Віддячитись я хочу: це ж Геракл мене
З Аїду вивів. От я й поспішив сюди —
На мене й моїх друзів розраховуйте.
Агей! Це що за трупи на землі лежать?
1180] То я не встигнув лиха попередити,
Спізнився?.. Але хто ж то діточок убив?
Чию дружину бачу?.. І відколи ж то [189]
Воюють діти?.. Щось тут інше сталося,
Страшне щось — чує серце, — небувале ще.
АМФІТРІОН
Владарю пагорба — краю олив рясних!
ТЕСЕЙ
Чому таке звертання розхвильоване?
АМФІТРІОН
Горем нечуваним небо скарало нас!
ТЕСЕЙ
Чиї ж то діти, що їх так оплакуєш?
АМФІТРІОН
Муж найнещасніший — син мій посіяв їх.
1190] І дітовбивцею стати наважився.
ТЕСЕЙ
Облиш-но жарти.
АМФІТРІОН
Воля твоя… Та якби то жарт!..
ТЕСЕЙ
Жахне сказав ти!..
АМФІТРІОН
Всі ми пропали!.. Пропали ми всі!..
ТЕСЕЙ
А як зробив це?
АМФІТРІОН
В приступі шалу дітей убив
Стоголової гідри отрутою.
ТЕСЕЙ
Це все від Гери… Хто ж то сів між трупами?
АМФІТРІОН
Це він, страдник той — мій син — тужить там;
1200] Що на гігантів, було, йшов із безсмертними —
На смертоносний бій в полі флегрейському.
ТЕСЕЙ
Гай-гай! Чи був хто в світі нещасливіший?
АМФІТРІОН
Ні, нема таки іншого, [190]
Хто б таким тягарем і трудів, і страждань
Пригнутий був!
ТЕСЕЙ
Чого ж полою вкрив, сердешний, голову?
АМФІТРІОН
Щоб у вічі йому ти не глянув,
Бо ж твоїм побратимом назвався,
А нині він — дітовбивця.
ТЕСЕЙ
1210] Я тут, щоб співчувати. Відслоніть його!
АМФІТРІОН
Мій сину! Ти чув? Не ховай очей,
До сонця, молю, повернись лицем!
Побратимства борг має взяти верх
Над твоїми слізьми.
Я торкаюся, глянь, підборіддя твого,
Я коліна обняв твої, сльози гіркі
Проливаю з очей старечих.
Отож, сину мій,
Не поривайсь, мов лев, шалом охоплений,
1220] Стежкою згубною смерті жадаючи!
Що ж то за лік од бід — біди громадити?
ТЕСЕЙ
Тож годі вже сидіти, в біль занурившись!
Не відвертайсь од друзів, глянь у вічі їм!
Хоч ти у найчорнішу хмару вкутайся,
Незмірні твої біди проглядатимуть.
Чому правицю простягаєш боязко?
Гадаєш, я боюся привітать тебе?
В нещасті я — з тобою; чи ж не ти колись
Мене зробив щасливим, із безсонячних
1230] Осель Аїда знов до сонця вивівши?
Гидка мені та вдячність, що старішає,
І той щасливець, що в однім судні плисти
Із друзями в негоду не наважиться.
Ставай же! Глянь на мене. Годі голову
У плащ ховати. Риса благородного —
Приймати незворушно, що боги дають.
(Відслоняє йому обличчя).
ГЕРАКЛ
Тесею, бачиш долю діточок моїх?..
ТЕСЕЙ
Про все я чув, та й бачу, що показуєш. [191]
ГЕРАКЛ
І сонцю хочеш одслонить лице моє?..
ТЕСЕЙ
1240] А що ж то? Смертний, оскверниш богів діла?
ГЕРАКЛ
Тікай, тікай од скверни! Не торкайсь мене!
ТЕСЕЙ
Якщо про друга йдеться — скверни жодної.
ГЕРАКЛ
Ну що ж. Я не жалію, що сприяв тобі.
ТЕСЕЙ
Зберіг я вдячність; отже, співчувать готов.
ГЕРАКЛ
Чекаю, дітовбивця, слова щирого.
ТЕСЕЙ
Твоє страждання, жереб твій оплакую.
ГЕРАКЛ
Стрічавсь тобі хтось інший нещасливіший?
ТЕСЕЙ
Біда твоя безкрая: до небес сягла.
ГЕРАКЛ
Тому-то я, мій друже, вмерти вирішив.
ТЕСЕЙ
1250] І тим богів дійняти сподіваєшся?
ГЕРАКЛ
Боги — мене забули; я — про них забув.
ТЕСЕЙ
Гляди, бо за зухвальство ще поплатишся.
ГЕРАКЛ
Нещастя моє повне; більше — нікуди.
ТЕСЕЙ
Ну й що, вповитий гнівом, що робитимеш?
ГЕРАКЛ
Ізнов піду під землю, тільки мертвий вже. [192]
ТЕСЕЙ
Для цього, друже, не потрібно й розуму.
ГЕРАКЛ
Повчаєш… Бо нещастя обійшло тебе…
ТЕСЕЙ
То це Геракл говорить, що намучивсь так?..
ГЕРАКЛ
Цієї ж муки вже б ніхто не витерпів.
ТЕСЕЙ
1260] Це друг людей великий, добродійник їх?
ГЕРАКЛ
А що поможуть люди? Гера верх бере.
ТЕСЕЙ
Не йди з життя безглуздо. На Елладу зваж!
ГЕРАКЛ
Послухай, як я легко всі ті заклики
Спростую своїм словом — доведу тобі,
Що жить не маю права, та й раніш не мав.
Насамперед: од батька я народжений,
Що, вбивши старця-тестя, не очистившись,
У дім привів Алкмену — й сповила мене.
Коли ж не так, як треба, рід заснований,
1270] То й дітям щастя все життя не бачити.
А Зевс — хто б там не був він — породив мене
На зло для Гери, тільки ти не гнівайся,
Мій батьку сивий: лиш тебе я батьком зву.
Наслала ж бо на мене, у колиску ще,
Дружина Зевса, Гера, зміїв жадібних,
Із поглядом Горгони, щоб загинув я.
Коли ж я став дорослим, силу рук відчув,
То потрудивсь немало — хто не чув про це?
Були і леви, і тритілі велетні —
1280] Тіфони, і гіганти, і кентаврів гурт
Чотириногих — з ким лиш я не мірявся?
І Гідру, що раз по раз свої голови
Відрощувала, вклав я, безліч інших ще
Трудів звершивши, у підземний світ зійшов
З наказу Еврістея: вивів пса звідтіль —
Аїдового стража триголового.
І врешті — труд останній, найскорботніший:
Дітей убив я… Ось вінець страждань моїх.
Нема тут ради: в Фівах, дорогих мені,
1290] Уже б не зміг я жити: ні то в храм піти, [193]
Ні в колі друзів серцем звеселитися —
Від себе, вбивці, я б усіх одстрашував.
Податись в Аргос? Та кому? Вигнанцеві?
А, може, далі, в інший край податися?
Та скрізь на мене скоса позиратимуть —
Усяк мене впізнає — ще й слівцем кольне:
"Чи то не той, син Зевса, що дітей своїх
Убив і жінку? Краще б забиравсь відсіль".
Хто славу мав щасливця, — переміну той
1300] Сприймає важко; хто ж усе життя в біді,
То не страждає: з нею споріднився він.
Дійду до того, що й земля, озвавшися,
Не дасть, щоб я торкнувся, осквернив її,
А море — щоб по ньому переправився,
Як і всі ріки. Мов той Іксіон колись,
До колеса прикутий, вік каратимусь.
Найкраще хай не бачать мене елліни,
Серед яких, бувало, і мені велось.
Та й нащо жити? Що ж то за життя таке —
1310] Нікому не потрібне, заплямоване?..
То хай же в танець Зевсова дружина йде,
Хай б'є Олімп ногою, задоволена:
Чого жадала палко, — домоглась того —
Вдалось їй мужа, першого з-між еллінів,
У прірву кинуть. То таку-от маємо
Вшановувать богиню?.. Через ревнощі
До Зевса так скарати добродійника
Еллади, хоч вини за ним — ніякої!..
ТЕСЕЙ
Це не хто інший, а дружина Зевсова,
1320] Як сам відчув ти, стільки зла вподіяла.
Повчати ж легше, ніж самому біль терпіть.
Із нас, людей, од долі хто захищений?
А хто з богів? (Якщо співцям повіримо).
Чи завжди чесне ложе спорідняло їх?
Чи син не брав у пута батька рідного,
Рвучись до влади? Та ніхто не кинув ще
Олімпу: що вчинили,' — те забулося.
То чи годиться: поставати смертному
Супроти того, з чим безсмертні миряться?
1330] Покинь же рідні Фіви, як закон велить, —
І в край Паллади ми пліч-о-пліч рушимо.
Очистиш руки, вбивством заплямовані, —
І дім тобі, й частину свого статку дам,
Дари афінян (сім дівчат, сім хлопців я,
Бика на Кріті вбивши, врятував для них) —
Усім я поділюся. Скрізь у краї тім —
Мої угіддя; йменням твоїм названі [194]
Вони віднині будуть, поки житимеш,
А вже коли поринеш в млу Аїдову, —
1340] І вівтарі, й подоби тобі з каменю
Афіняни воздвигнуть, шануватимуть.
І вславляться, бо славен той між еллінів,
Хто допоміг у скруті благородному.
І я за порятунок борг сплачу тобі
Своєю. — ти ж без друзів нині — дружбою.
А втім, богів обранець не лишається
Без друзів: божество йому сприятиме.
ГЕРАКЛ
Слова, та й тільки… Не зарадять лихові.
Щодо богів — я певен, що ні в шлюб вони
1350] Не входили злочинний, ні кайдани їм
Не сковували рухів, ні велителем
Ніхто в них не доводивсь один одному,
Таж бог не потребує (але справжній бог!)
Нікого: все це — небилиці, вигадки.
Й тому ще, хоч у горі, я не зважився
Піти зі світу, — щоб слабким не видатись.
Бо хто із смертних не спромігся встояти
Під натиском нещастя, — і в двобої той
Відступить, легкодухий, перед ворогом.
1360] Хай смерть сама приходить. Я ж іти готов
У край твій. Меж немає моїй вдячності.
Усе на себе брав я. Не було труда,
Якого б я уникнув, і з очей моїх
Сльозинка не скрапнула, ба, й не вірилось,
Що так ось нині, мов дитя, ридатиму.
Коритись долі хоч-не-хоч доводиться…
Та годі! Бачиш, батьку, на вигнання йду,
Дітей своїх убивця.