Глибини - Сторінка 3

Та відклала журнал.

— Що з ним, голубонько?

— Не знаю. Дивиться і не ворухнеться.

— Певне, втомився, бідолашний.

— Тоді б він міцно спав.

— Тут для нього все навкруги незвичне. Мабуть, через те й не спиться.

Пані Елліс піднялася, ступила через прохід і теж схилилася над Волтером.

— А що, дуже все тут цікаво тобі, маленький шибенику? То-то й воно. Дивуєшся, де твоє ліжечко і гарненькі смішні картинки на шпалерах? Гусь-гусь-гусь, манюнький! — зробила вона губами.

Волтер відвів погляд від матері й похмуро втупився в пані Елліс.

Та раптом випросталася, обличчя їй звело судомою. Приклавши руку до чола, вона тихо вимовила:

— Ой лелечко! Що за паморочливий біль!

— Як ви гадаєте, він голодний? — запитала Лаура.

— Господь з вами! — Пані Елліс уже відпускало. — Голодні діти не мовчать. З ним усе гаразд. Я сама трьох викохала, голубко, і знаю.

— Попрошу-но я все-таки стюардесу підігріти ще одну пляшечку.

— Що ж, робіть як знаєте.

Коли стюардеса принесла пляшечку, Лаура взяла Волтера з люльки.

— Поїж, синку, потім я тебе переповию, а тоді...

Лаура вмостила голівку малюка собі на руку, ніжно чмокнула в щічку, пригорнула і, приклавши соску до ротика, почала заколисувати Волтера.

Раптом пролунав дикий вереск.

Волтер, широко роззявивши рота, несамовито розмахував руками з розчепіреними пальчиками, потім усе його маленьке тільце заціпеніло ніби при корчах, — а тоді в ґвалт! Дитячий виск рознісся по всьому салону.

Лаура і сама зойкнула. Пляшечка, випорснувши з рук, упала й розбилась, молоко розпливлося білою плямою.

Пані Елліс аж підскочила. Ще кілька пасажирів посхоплювалися з місць. Прокинувся пан Елліс, що був закуняв.

— Що скоїлося? — переполохалася пані Елліс.

— Не знаю. Не знаю. — Лаура, сама не своя, колисала малого на руках, заспокоювала, кладучи голівку собі на плече й поплескуючи Волтера по спинці.

— Не плач, крихітко моя, не плач. Що з тобою, ріднесенький?

Між рядами поспішала на поміч стюардеса. Вона ледве не наступила на кубик, що лежав під Лауриним сидінням.

Волтер несамовито борсався і пручався, репетував що було сили.

6

Плин Роєвих думок ніби щось перетрусило. Щойно, пристібнутий у кріслі, він слідкував за чіткими логічними побудовами Гана, а тут (не відчувши ніякої перерви в часі) поринув у якийсь строкатий, незв'язний, химерний і дикий потік мислення.

Довелося цілком замкнутися в собі. Власна свідомість була досі відкритою, аби збільшити резонанс, а перший дотик до чужинця викликав...

Не біль, ні. Запаморочення? Нудоту? Теж ні. Цьому почуванню не було назви.

Відгородившись від подразників, він зібрався з думками і спокійно оцінив становище. Станція Прийому теж прибула і нагадувала про себе — зв'язок з нею через інтелект був. Прекрасно!

Щоб не викликати зайвої підозри, він вирішив поки що не турбувати свого біологічного хазяїна, який може знадобитися згодом для рішучих дій.

Він заходився обстежувати чужий розум. Насамперед з'ясував можливості чутливих органів істоти. Вона сприймала електромагнітні частки, вібрацію в атмосфері і, звичайно, механічну дію на власне тіло. Мала також локалізовані хімічні аналізатори.

Оце й усе, як не дивно. Істота не тільки не годна була безпосередньо визначити масу, електричний заряд, не мала жодного з витончених аналізаторів, що дають уявлення про Всесвіт, — вона не здатна була підтримувати хоча б якийсь інтелектуальний зв'язок.

Її розум здавався геть відірваним від навколишнього середовища.

Як же тоді вони спілкуються? Рой розширив поле спостережень. Ага, у них складний код, заснований на зміні параметрів атмосферної вібрації.

Чи вони справді розумні істоти? Може, йому попалася неповноцінна особина? Ні, решта індивідів такі самі.

Рой просіяв крізь чутливі вусики думки всього довколишнього гурту, вишукуючи серед цих недоумків Техніка чи когось, хто б за такого зійшов. Нарешті відшукав інтелект, який усвідомлював себе водієм транспортних засобів. Ринула хвиля інформації. Рой був на літальному апараті.

Отже, навіть без розумового зв'язку вони спромоглися побудувати цивілізацію на елементарних законах механіки. А що як вони лише біологічні знаряддя вищих мислячих істот, котрі мешкають десь тут на планеті? Але ні... Їхні думки цього не підтверджують.

Він прозондував Техніка. Яке тут у них середовище? Чи справді такі небезпечні страхіття, що їх змалювали давні пращури Роду? Чи правильно витлумачили вони факти?.. Довкола є чого остерігатися. Переміщень атмосферних мас. Температурних змін. Випадання на поверхню води у стані рідини або твердого тіла. Електричних розрядів. Кожне з цих явищ мало вібраційний знак, але що з того? Спробуй здогадайся, яка відповідність між моделями цих коливань і назвами, що їх дав Рід давним-давно, ще живучи на поверхні.

Дрібниці. Чи загрожує щось тепер? І саме тут? Чи є привід тривожитися?

Ні, мислення Техніка вказувало, що небезпеки нема.

Цього було достатньо. Рой повернувся до свого двійника-хазяїна, виждав якусь хвилю, потім обережно розширив контакт...

Інформації — аніякісінької!

Розум двійника був порожній. Щонайбільше так це невиразне відчуття тепла та невизначена і млява реакція на основні подразники.

А що коли істота все-таки вмирає? Або втратила здатність мислити і спілкуватися через хворобу мозку?

По відомості про реципієнта Рой перемайнув до найближчого інтелекту. І знайшов їх. Двійник виявився дитиною даної біологічної породи.

Дитина? Звичайнісіньке дитинча? І таке слаборозвинене?

Довелося поринати в те, що є. Нишпорячи в мозку, він насилу знайшов центри моторних функцій. Обережне подразнення — і кінцівки безладно зарухалися. Спробував керувати рухами — нічого не виходить.

Роя охопив гнів. Де ж завбачливість тих, хто його сюди послав? Чому їм на думку не спало, що можуть трапитися істоти, які не спілкуються шляхом безпосереднього розумового зв'язку? Чому ніхто не зметикував, що можуть бути діти настільки нерозвинені, немовби вони ще в зародку?

Звичайно, оце його дитинча не запустить Станцію Прийому в роботу. Інтелект і м'язи в нього такі слабкі й малокеровані, що жодним із трьох способів, намічених Ганом, від них не матимеш пуття.

Що ж робити? Марно сподіватися на те, що вдасться привести в рух якусь масу, зосередивши свій вплив на предметно-просторові центри мозку. А що як подіяти непрямо — на мозок дорослої істоти і через неї? Пряма фізична дія буде мізерна, вона спричинить розклад молекул аденозинтрифосфату і ацетилхоліну. Отож істота діятиме на власний розсуд.

Рой було завагався, побоюючися, що з того задуму нічого доладного не вийде, потім лайнув себе за боягузтво. І ще раз увійшов у найближчий інтелект, котрий, як виявилося, належав самиці їхньої породи і перебував у стані загальмованості. Подібне він уже спостеріг і в інших. Нічого дивного. Такі примітивні інтелекти час від часу мають потребувати перепочинку.

Вивчаючи мозок самиці, Рой перебрав усі ділянки, які могли б зреагувати на подразнення. Вибрав одну і піддав її різкій дії. Майже водночас різні ділянки свідомості ожили, сприймаючи потік навколишньої інформації, і рівень мислення стрімко зріс.

Годиться!

Однак цього мало. Це ще не спонука до конкретної дії, а лише щипок. Рой недоладно завовтузився, бо його заполонили викликані ним же самим сильні почуття — не до себе, звичайно, а до двійника. Вони були такі прості, незрілі й неприховано ніжні, що він бридливо поспішив від них відкараскатися.

Ще один розум спрямував свою увагу на дитину. Якби Рой був присутній тут сам собою або якби його біологічний хазяїн не був такою немічною нікчемою, він би вже рвав і метав з відчаю!

О святі печери! Невже ці недоумки не дадуть зосередитися, щоб доконати свою справу?

Він затято вп'явся в другий мозок, активізуючи больові центри, — і тим відвадив його геть.

Чудово. Вже певний успіх, а не просто невизначена стимуляція. Адже вдалося очистити найближче оточення від зайвого розумового джерела.

Він повернувся до Техніка, що управляв літальним апаратом. Треба було з'ясувати подробиці щодо поверхні, над якою вони рухалися.

Що? Внизу вода? Рой швидко аналізував дані.

Вода! І далі теж вода!

Крізь прадавні Ступені до нього дійшов сенс назви "океан". Вона ожила, ця древня назва, яку передавали з покоління в покоління. Хто б міг подумати, що може бути така сила води!

Але коли це "океан", тоді ясно й те, що означав колись "острів". Рой увесь напружився, дошукуючись відомостей з географії. "Океан" був усіяний цятками суходолу, але треба було уточнити...

Раптом він закляк з подиву: дитинча стало рухатися через простір — самиця притисла його до свого тіла.

Через дитя уся повінь її почуттів захлеснула незахищений плин Роєвих думок.

Роя аж ніби дрож пройняв — він гидливо відсахнувся. Аби позбутися нав'язливих низьких емоцій, він напосів щодуху на больові клітини дитячого мозку.

І перестарався. Мозок засвідчив розсіяні болі, і враз майже всі досяжні для спостереження інтелекти довкола зреагували на спричинені двійником коливання атмосфери.

З досади Рой спробував затамувати біль, але тільки викликав ще сильніший напад.

Через роз'ятрений, огорнений імлистою пеленою розум реципієнта він стежив за ходом думок Техніка, щоб не випав з поля уваги і не урвався цінний зв'язок.

Він трохи охолов і зміркував, що саме зараз найкраща нагода діяти. В запасі лишалося хвилин двадцять. Ще буде не один шанс, але такого сприятливого навряд чи дочекаєшся. І все-таки Рой не зважився на спробу скерувати дії іншої істоти, поки в стривоженому мисленні посередника панував неймовірний розгардіяш.

Він знову замкнувся, заглибився в себе, підтримуючи тільки слабкий зв'язок із спинномозковими клітинами, вичікував.

Спливло кілька хвилин, і мало-помалу він почав відновлювати контроль, розширюючи зону зв'язку.

Залишалося п'ять хвилин. Рой вибрав об'єкт.

7

— Здається, йому трохи краще, бідненькому, — зауважила стюардеса.

— Він ніколи так не поводився, — крізь сльози запевняла Лаура. — Розумієте, ніколи.

— Либонь, закололо в животику.

Пані Елліс припустила інше:

— Вередує, бо надміру закутаний.

— Може, й так, — погодилася стюардеса. — У салоні дуже тепло.

Лаура розвинула ковдру і підкотила довгу сорочечку, аби видно було, як здіймається опукле рожеве пузце.