Гнів Мегре - Сторінка 12

Чи могло, наприклад, вдовольнити цього ставного, гарного, молодого ще мужчину напіваскетичне життя в одному домі з немічною жінкою?

— Аду ви теж знаєте?

— Молодшу сестру? Авжеж… Вона також була за столом. Чарівна дівчина, не гірша за Марину — і дуже розумна!

— Вам не здається, що вона була коханкою свого шуряка?

— Я уявляю себе на вашому місці, комісаре… Розумію, що ви змушені шукати в усіх напрямках… Але деякі з ваших гіпотез просто приголомшують… Коли б ви знали Еміля Буле, ви б не поставили мені цього запитання… Він завжди страшенно боявся ускладнень… Будь-який роман з Адою настроїв би проти нього Антоніо… В усіх питаннях сімейної моралі Антоніо щирий італієць… Можете собі уявити, що з цього було б! Пробачте, що я позіхаю, я сьогодні змушений був рано встати, щоб не спізнитися на процес у Пуатьє…

— Ви завжди залишаєте машину перед будинком?

— Майже завжди… Мені ліньки ставити її в гараж…

— Пробачте, що я вас потурбував в такий пізній час, але останнє запитання… Буле залишив заповіт?

— Не знаю… Думаю, що ні… Та й навіщо б він йому? Він одружений з умовою спільності майна… В нього двоє дітей… Успадкування не ставить жодних проблем.

— Дякую вам.

— Завтра вранці я піду висловлю співчуття його вдові. Скажу, що я до її послуг… Бідолашна жінка!

Було ще стільки речей, про які Мегре хотів би його запитати! Наприклад, як він позбувся чотирьох пальців на лівій руці. А також о котрій годині він виїхав з дому минулого ранку… Нарешті, через одну фразу Мікі йому дуже кортіло переглянути список Гайярових клієнтів.

Та за кілька хвилин він уже сідав у таксі на майдані Сен-Жорж, щоб їхати спати.

О восьмій наступного ранку комісар був уже на ногах і за якусь годину мовчки слухав, як його колеги доповідали директорові про хід справ. Що ж до Мегре, то він навіть не розтулив рота.

Перше, що він зробив, знявши піджака та відчинивши вікна у своєму кабінеті, цс подзвонив метру Шаванону, з яким розмовляв напередодні.

— Це знову я, Мегре… Я вас не дуже потурбував?

— Я не сам…

— Одну тільки довідку… Чи знаєте ви когось із адвокатів, з ким би приятелював Жан-Шарль Гайяр?

— Знову?! Можна подумати, що він вам справді чимось насолив…

— Він нічим мені не насолив, але я хотів би мати про нього повніше уявлення…

— То познайомтесь з ним. Зробіть йому візит.

— У нього я вже був.

— І що? Він закомизився?

— Навпаки! Але залишилося декілька запитань надто делікатних, щоб їх ставити в дружній розмові.

Як і чекав комісар, Шаванон не виявив ніякого ентузіазму. Майже в усіх професіях існує дух корпорації. Поміж себе люди можуть говорити, що заманеться, одне про одного, але всі одразу насторожуються, як тільки відчують чужинця. І тим більше, коли він із поліції.

— Слухайте, я сказав вам усе, що знав… Мені невідомо, з ким він приятелює зараз, але кілька років тому я часто його бачив з Рамюелем…

— Це той, що обороняв м'ясника з вулиці Коленкурн

— Саме він… Якщо ви будете з ним розмовляти, будь ласка, не посилайтесь на мене… Після того, як він домігся підряд трьох виправдань, колега Рамюель страшенно задер кирпу… Щасти вам!

Метр Рамюель мешкав на вулиці Дю-Бак, і за хвилину Мегре вже розмовляв з його секретаркою.

— Це майже неможливо… Зранку в нього не буде ані хвилини… Стривайте… Якби ви змогли приїхати за десять хвилин до одинадцятої, то, можливо, в перерві між двома візитами…

Очевидно, там була черга, як у зубного лікаря. "Хто далі?"

У нього ще було вдосталь часу, щоб хильнути по дорозі скляночку сухого вина та поновити в магазині запас тютюну. Після цього комісар одразу відчув себе упевненіше.

Стіни приймальні метра Рамюеля були прикрашені картинами з автографами художників. Там уже сиділо троє, серед них одна дебела молодиця, певно, багата фермерша з провінції.

За п'ять до одинадцятої секретарка все-таки відчинила двері і знаком запросила комісара зайти.

Ще молодий, рожевощокий метр Рамюель був уже геть лисий. Він зустрів комісара привітною посмішкою і, потиснувши руку, запитав:

— То чим я мушу завдячувати за таку честь?

Великий світлий кабінет з дерев'яними стінами був прикрашений меблями в стилі ренесанс. Долі лежав м'який персидський килим.

— Сідайте, прошу вас… Вам сигару?.. О, пробачте… Прошу, прошу, паліть свою люльку…

Він був по вінця сповнений почуттям власної гідності й сів у своє крісло, немов сам генеральний адвокат міністерства юстиції.

— Серед справ, над якими я зараз працюю, я не бачу жодної…

— На щастя, шановний метр, це не стосується ваших клієнтів… Я хотів би, щоб ви зрозуміли моє становище. Прошу вас передусім вважати цей візит приватним…

Звичка виступати в суді призвела до того, що й у себе в кабінеті Рамюель поводився, немов у Палаці правосуддя: та сама міміка, ті самі широкі змахи рук. Для цілковитого ефекту бракувало лише чорної мантії.

Спочатку він театрально вирячив очі, немов був приголомшений словами комісара, потім драматично розвів руками, висловлюючи свій подив:

— Даруйте, комісаре, невже ви хочете сказати, що й у вас конфлікт із правосуддям?.. Обороняти комісара Мегре!..

— Ні, ні… Поки що мені потрібні лише відомості щодо однієї особи…

— Одного з моїх клієнтів? — На його обличчі з'явився соромливий вираз. — Сподіваюсь, мені не доведеться нагадувати вам…

— Можете заспокоїтись. Я не вимагатиму від вас порушення професійної таємниці… Одне слово, я хочу з вашою допомогою краще познайомитися з одним із ваших колег…

Метр Рамюель знову театрально насупився, немов грав перед судом чергову комедію.

— Я вас також не прошу зраджувати дружбу…

— Гаразд, я вас слухаю, але поки що нічого не обіцяю… Це вже було досить нудно, та комісар не мав вибору.

— Сподіваюсь, ви добре знаєте вашого колегу Жан-Шарля Гайяра…

Вираз робленої ніяковості.

— Колись ми часто зустрічалися…

— Ви посварилися?

— Скажімо просто, що ми стали рідше зустрічатися.

— Ви знайомі з його дружиною?

— З Жанін? Я знаю її ще відтоді, як вона танцювала в "Казино де Парі"… Це було відразу після війни. Тоді вона була дуже гарна!.. Просто чарівна… Її всі називали красуня Лара, і перехожі оберталися їй услід…

— Лара — це її справжнє прізвище?

— Ні… Її дівоче прізвище Дюпен… Жанін де Лара — сценічний псевдонім. Вона могла б зробити блискучу кар'єру…

— Коли б не месьє Гайяр?

— Еге ж… Він одружився з нею, пообіцявши не вимагати, щоб вона залишила театр.

— І не дотримав свого слова?

Тепер розігрувалася комедія стриманості. Рамюель якийсь час зважував усі "за" та "проти" і важко зітхав, немов переборюючи суперечні почуття.

— А втім, це вже не секрет… Гайяр повернувся з війни весь в орденах.

— Його скалічило на війні?

— Так… Він був у Дюнкерку… А опинившись в Англії, вступив до Армії визволення. Воював у Африці, потім, коли не помиляюсь, у Сірії… Він був командиром карального загону… Щоправда, сам він про це ніколи не розповідав. Він не з тих, хто любить хизуватися своїми ратними подвигами… Якось уночі він хотів зненацька захопити ворожий патруль, але натомість сам потрапив у засідку…: Він позбувся пальців, коли схопив голіруч кривого арабського ножа, скерованого йому в груди… Це його врятувало. Він справжній Геркулес…

Повернувшись до Парижа, Гайяр до нестями закохався в Жанін і вирішив з нею одружитися… В той час він був практикантом у юрисконсульта метра Жуана і заробляв дуже мало… До того ж через ревнощі до Жанін він марнував усі вечори за лаштунками "Казино де Парі".

Ви можете здогадатися, чим це скінчилося… Поступово він домігся того, що його дружина перестала виступати… Зате він почав працювати, як галерний раб… Я досить часто посилав моїх клієнтів до нього.

— Він залишився юрисконсультом?

На цей раз на круглому обличчі метра Рамюеля з'явився винувато-поблажливий вираз, так немов він не був певний, що співрозмовник зугарний його зрозуміти.

— Це досить складна штука… Є адвокати, яких рідко. бачиш у Палаці правосуддя, хоча клієнтура у них досить поважна… Найчастіше це юрисконсульти великих компаній. Ми в порівнянні з ними жебраки. Вони можуть не знати цивільного кодексу, але зате дадуть будь-кому фори щодо фіскальних законів…

— Ваш приятель — один із них?

— І так і ні… Зауважте, що він скоріше мій колишній приятель… Ми вже кілька років не зустрічалися… В суді він виступає досить рідко… А щодо його клієнтури, то мені важко сказати щось певне… Знаю одне — ні банкіри, ні великі промисловці до нього не звертаються… Тут він може лише позаздрити своєму колишньому патронові.

Мегре уважно слухав його гладенькі круглі фрази, намагаючись водночас розгадати те, що було за ними.

— Сучасні фіскальні закони такі заплутані, що багатьом людям вкрай необхідні досвідчені порадники. Мало кому хочеться порушувати закон, коли його можна просто обійти…

— Тим більше, коли ти власник нічних кабаре!

Рамюель чудово розіграв етюд на тему крайнього подиву, що межує з розгубленістю.

— Я не знав, що влучив, у ціль… Зауважте, я не сказав нічого зайвого…

Мегре нараз пригадав свою недавню розмову з Луї Бубе на прізвисько Мікі. В нічних оазисах Монмартра зустрічалися не тільки місцеві верховоди та їхні адвокати, а й деякі відомі політичні діячі.

— Вбито Буле, — раптом мовив він.

— Буле?

— Месьє Еміля… Власника "Лотоса", "Блакитного поїзда" та двох інших кабаре…

— Я ще не встиг проглянути сьогоднішніх газет… Він був клієнтом Гайяра? — Його наївність могла б обеззброїти кого завгодно. — Саме таких я мав на увазі… Люди деяких професій живуть недовго… А як це сталося?

— Його задушили.

— Який жах!

— Ви допіру згадували про пані Гайяр…

— Схоже на те, що останнім часом вона занепала на здоров'ї… Це почалося, коли ми з Гайяром ще приятелювали. Вже тоді в неї бували нервові депресії. І дедалі частіше… По-моєму, це через те, що вона ніяк не могла звикнути до становища домогосподарки… До речі, скільки їй зараз? Здається, під сорок. Жанін молодша за нього на чотири чи п'ять років… Але вона постаріла катастрофічно швидко. Хоч я сам і не медик, але знаю чимало жінок, для яких цей період просто фатальний… Особливо це стосується красунь… Бідолашний Гайяр! Це дуже розумний чолов'яга — і працьовитий… Він буквально вилазив із шкури, аби тільки забезпечити їй розкішне життя… І справді, якийсь час вони жили на широку ногу, та й цього виявилося замало… А тепер…

Тепер він надяг на себе маску співчуття.