Гном у голові - Сторінка 12

Сказав з гіркотою і сердито:

— А хіба я винен, що тобі бракує кебети зрозуміти мої думки? Винен, що в тебе голова порожня, як бубон?!

Тепер образилася Анна. Тяжко образилася!

"Я жодного слова більше тобі не скажу,— подумала вона — Ні-ні-ні-ніколи! Про мене, можеш собі переселятися хоч і до дідька на баштан!"

Після пудинго-морозивно-вершкового десерту Анну аж занудило. Чи то вона переїла, чи їй стало погано від сварки з гномом, Анна не знала. Зараз їй понад усе хотілося піти додому. До таткового помешкання. Залишитися самій-самісінькій, щоб не треба було нікого бачити,— ось що їй під ту хвилину здавалося найбільшим щастям. Але, по-перше, татко не любив, щоб Анна лишалась удома сама-од-на. Бути вдома на самоті — для цього Анна ще замала, завжди казав він. А по-друте, Анна боялася, що Германова мати, помітивши, що гостя не хоче довше морочитися з "нашим котиком", засипле її зливою запитань. Тому Анна перейшла з Германом до дитячої кімнати. Вони трохи пограли в автоперегони. Пограли й у "відьми". Герман грав на диво чемно. Коли в нього в руці лишилося тільки дві карти і Анна потягла не "відьму", Герман хоча й скривився, однак не зробив ніякої дурниці — не вчепився в ту карту, мов обценьками, не заверещав: "Цієї не віддам!", як минулого разу.

Анна впродовж усього пообіддя силкувалася довести гномові й самій собі, що ніякої ниточки зв'язку між АННА і ЛЮБОВ у Герма-новій голові немає. Вона поводилася з Германом просто негідно. Якомога підбивала його до сварки. Питала:

— Де ж ті сенбернари, що ти ото розказував? І де ж ваш будинок на десять кімнат? Може, він унизу в підвалі?

А про Германіє іграшковий автобан вона сказала з посмішкою:

— Він у тебе поменшав на добрі шістдесят п'ять метрів! Де ж це вони поділися?

Герман червонів мов рак і встромляв очі в підлогу. Це лютило Анну. Вона ж хотіла, щоб він сердився, штовхався, щипався, плював-ся, наступав на ноги й біг до матері скаржитися.

Тоді гномові довелось би визнати, що Герман зовсім Анни не любить, і всій їхній з гномом дурній сварці був би край!

Проте Герман не зробив Анні такої приємності. Навпаки! Він навіть подарував їй авто завбільшки з сірникову коробочку, яке йому лише кілька днів тому купив його дядько. А ще Герман подарував Анні кулькову ручку з фіолетовою пастою. Навіть коли Анна наступила йому на ногу, він про те багато не розводився, тільки скрикнув: "Ой-ой-ой!"

Та Анна мусила визнати — від цього скрикнув би кожен. Навіть Петер!

Десь за хвилину перед тим як Анна мала йти, Герман сказав їй:

— Слухай, я так би хотів знову сидіти з тобою за однією партою! І гарантую, я більше ніколи не буду клеїти такого дурня, як раніше.

Анна прийшла додому геть похнюплена й нещасна. До всього, ще й тато підлив олії у вогонь: йому край захотілося знати, чого це Анна ходила до Германа. Може, чого доброго, вона вже не має його за дурня? Може, тепер вона уклала з ним угоду про дружбу? А що на це скаже Петер? Анна ж якось розповідала таткові, який Петер ревнивий. Татко просто не помітив, що Анна й говорити про Германа не хоче. А коли вона так і сказала таткові, той однаково не стулив рота. Він забажав знати: а чого ж це вона не хоче про Германа й говорити?

— Я ж бачу,— сказав татко,— що в моєї доброї дитини проблеми. А проблеми треба обговорювати. Похнюплено мовчати й дивитися мов на чужого — це не вихід.

— Не будьте такі настирливі, тату! — вигукнула Анна.

— Адже й тобі хочеться знати про мене все! — вигукнув тато.

— Але ви мені також не все кажете! — вигукнула Анна.

— Не кажу лише такого, чого ти однаково не зрозумієш! — вигукнув тато.

-1 в мене є дещо таке, у чому ви однаково нічого не тямите! — вигукнула Анна.

— То, може, хоч спробую,— сказав тато — Звісно, між нами є різниця. Ти ще ніколи не була дорослою. Тому й не все розумієш у тім, що означає бути дорослим. А ось я дитиною вже був. Тому й маю розуміти про дитинство все!

— Ну добре,— сказала Анна, міркуючи над тим, як їй викласти татові свій клопіт так, щоб не згадати в розмові про гнома — Розумієте, віднедавна Герман мене любить,— почала вона.

— Еге ж,— сказав тато. Здається, це він зрозумів.

— А я ж його не люблю,— вела далі Анна.

— Певна річ! — сказав тато. Це він теж начебто зрозумів.

— Але є хтось такий, що каже, ніби я повинна полюбити Германа; а якщо не полюблю, то цей хтось більше не обізветься до мене й словом!

— Ото дурень! — сказав тато.

— Авжеж! — погодилася Анна.

— Я міркую так. Якщо дурень не хоче з тобою розмовляти, то втрата не така вже й страшна.

Анна раптом відчула підозру, що гном саме не спить. Але й падати ниць перед будь-ким вона не збиралася! Тому вона сказала:

— Правда ваша! Нехай той тип собі парить парка!

Анна удала, ніби тепер у неї все гаразд. Вона допомагала татові готувати вечерю. Тато варив картоплю з кропом. Анна почистила картоплю й дрібненько покришила кріп. Вона ж таки накрила на стіл. Проте їсти їй не хотілося. Насилу подужала якихось три картоплини.

— Я ж так наїлася в Германа! — злукавила вона перед татком.

Потім Анна пішла до своєї кімнати й лягла в ліжко. У кімнаті було так тихо, що почув би, як муха пролетить, і Анна начебто вловила вухом гномове хропіння.

"Підлий сплюх! — подумала вона — Лише грубий, бездушний тип може після такої жахливої сварки просто взяти собі й заснути! Як мені ведеться, цьому тупакові байдужісінько! Про Германа він турбується дужче, ніж про мене! Хай собі справді переселяється! Нехай переселяється до Германа — в дурбасів череп!"

Серед ночі Анна прокинулася. Такого з нею ще ніколи не бувало. Зазвичай вона спала, як бабак узимку. Анна лежала в суцільній темряві, перекидалася зі спини на живіт, із живота на спину. Вона чула, як десь вибило північ, як унизу на вулиці співав якийсь п'яний, як, вискнувши шинами, завернуло за ріг чиєсь авто. Гномового хропіння вона не чула. Тому подумала: "Це мене гном розбудив".

— Авжеж,— сказав гном — Бо я більше не можу на тебе гніватися. Я цього не витримую!

"І я — ні",— подумала Анна.

— Тоді є лише одна рада,— гном зітхнув.— Доведеться мені ще раз улізти в голову до Пана Чоловіка й зруйнувати лінію зв'язку, яку я там установив.

"Це був би вихід",— подумала Анна.

— Авжеж.— Гном знову зітхнув.— І я виконаю цю роботу завтра ж таки. Але це вже я виберуся на повітря справді востаннє!

"Ти просто супергном!" — подумала Анна. Вони дуетом позіхнули тричі по три рази і саме на дев'ятому позіху поснули.

ОДНАЧЕ ТАК ПРОСТО, ЯК ГНОМ ГАДАВ...

Одначе так просто, як гном гадав, зробити належну операцію в Германовій голові не пощастило. Того дня, коли гном мав улізти в Германову голову, той прийшов до школи з ватою у вухах.

— Позатикав вуха ватою, бо сьогодні надворі такий вітер,— розповідав він Анні — Ще, гляди, знов розболиться у вухах!

— Та в класі ж немає вітру,— сказала Анна, вхопила Германа за вухо й хотіла витягти вату.

— Не руш! — вигукнув Герман.

— Не руш! — вигукнув і гном. Він не бачив у тому сенсу.— Якщо я влізу до нього в голову, а він знов позатикає вуха ватою, тоді я, вважай, буду ув'язнений! Краще відкладімо все на перший же безвітряний день.

Перший безвітряний день настав аж через три дні, і Герман прийшов до школи без вати у вухах. Та саме того дня у класі після довгої перерви з'явилася Альма. Й сіла коло Германа. Вона так довго пробула в Тіролі, що вже не пам'ятала навіть, який чудасій був Герман. Отож і не нарікала, що довелося сісти не на колишнє місце. Вона не образилася, коли Герман штовхнув її ліктем під ребро за те, що поклала один зі своїх кольорових олівців на "його половину". Лише добряче наступила йому на ногу й сказала:

— Ти, бородавочнику, поводься по-людському!

А на перерві Альма вихопила з рук Германа бутерброд із ковбасою і тричі гарненько надкусила, незважаючи на Германів лемент. Сміючись і плямкаючи, вона сказала:

— Вгамуйся, старий, ти ж не вмираєш із голоду.

А коли трохи згодом Зузі розповіла, що їй удома щотижня дають п'ять шилінгів кишенькових грошей, а Герман почав вихвалятися, що йому, мовляв, дають на тиждень сто шилінгів, Альма простягла до нього руку й мовила:

— Як ти такий грошовитий, то вділи й мені півсотеньки, бо мені, бач, зовсім не перепадає кишенькових грошей!

"Ця Альма поводиться з Германом справді так, як слід!" — подумала Анна.

-1 я так гадаю,— сказав гном — А тому я не просто зруйную в голові Пана Чоловіка лінію зв'язку між ЛЮБОВ і АННА, а ще й прокладу нову — між ЛЮБОВ і АЛЬМА!

Анна захихотіла. Вона від щирого серця бажала зануді Германові великої любові до Альми.

— Але доведеться нам ще днів кілька зачекати,— сказав гном.— Нехай спершу в його мозку добре вмоститься АЛЬМА.

Наступного понеділка гном вирішив: час сприятливий! Та на першому уроці він ще не зміг розпочати, бо перший урок був фізкультура і Герман так вистрибував по всій спортзалі, що прокладати в його мозку якусь нову лінію було неможливо.

— Ти уявити собі не можеш, яка надзвичайно делікатна це робота! Тут досить найменшого струсу — і все пропало! — сказав він Анні.

Пізніше, на великій перерві, Анна докладала просто героїчних зусиль, щоб опинитись якнайближче біля Германа — аби гном зміг перелізти. Але Герман задирався з Альмою, поки та вліпила йому ляпаса, і вони чубилися між собою, аж поки задзвонив дзвоник на урок. Усі ж подальші перерви були п'ятихвилинні. А п'яти хвилин для такої роботи було гномові замало.

Два довгі тижні Анна з гномом намагалися здійснити "переселення". І кожного дня щось ставало їм на перешкоді. Одного разу гном уже був вибрався Анні аж у зовнішнє вухо, ях раптом Германові захотілося до туалету. Іншим разом гном уже ось-ось мав стрибнути на Аннине плече, коли це де не взялася Зузі, втелющилася поміж Анною та Германом і заходилася рапортувати, що в її мами знайшлася ще одна дитинка і що її, Зузі, це аж ніяк не тішить.

Єдиним наслідком Анниних із гномом зусиль було те, що тепер усі діти в класі повірили, ніби Анна — Германова подружка.

— У школі нічого в нас не вийде,— сказав урешті-решт гном.— Треба тобі піти до нього додому!

Анна визнала, що гном має слушність, і сказала Германові:

— Як хочеш, то завтра пополудні я прийду до тебе!

— О, супер! — Герман з радощів почервонів по самі вуха.

— І я до тебе прийду, Германе! — раптом вигукнула Альма.

— А тебе я не запрошував! — відрубав Герман.

— Та я без запрошення прийду,— великодушно пообіцяла Альма.