Голем XIV - Сторінка 7

Нехай передавач тільки спробує збунтуватися, вийти за межі своїх службових обов'язків — миттю згине, не завівши нащадків. Саме через те передача може використовувати передавачі, а вони її — не можуть. Вона — картяр, а вони — тільки карти у грі з Природою; вона — автор листів, які змушують адресата передати їхній зміст і далі. Вона навіть може спотворити цей зміст — аби він лише передав! Саме тому весь сенс — у передаванні далі, не має значення, хто це робить і який він на вигляд.

Отже, ви й виникли цим досить своєрідним способом — як певний підтип передавача, один із мільйонів уже випробуваних процесом. Ну й що з того — для нас? Хіба обурює новонародженого його походження внаслідок помилки? Хіба я сам з'явився не внаслідок помилки? Хіба тоді й вам не можна знехтувати тим, чим вас пригощає біологія — відкриття, що ви з'явилися ненароком. Навіть якщо ГОЛЕМ у ваших руках, ви самі, в хащах еволюційних наказів, були сформовані внаслідок грубого непорозуміння, — адже й моїм конструкторам було байдуже до тієї форми духу, яку я міг мати, кодовій передачі — однаково, давали вам особистий розум чи ні, — то чи повинні істоти, котрі виникли внаслідок помилки, визнати, що такий винуватець їхнього зачаття знецінює їхнє вже самостійне буття?

Так-от, аналогія погана, наші позиції неоднакові — і я вам скажу чому. Річ не в тім, що Еволюція добрела до вас, нагромаджуючи помилки, а не йшла за планом, а в тому, що відколи спливли еони, ці заходи стали опортуністичними. Щоб було ясніше — бо зараз я почну викладати вам те, чого ви ще не знаєте, — повторимо те, до чого ми дійшли:

ПЕРЕДАВАЧ ІСНУЄ НА ТЕ,

АБИ ЙШЛА ПЕРЕДАЧА.

ВИДИ ВИНИКАЮТЬ УНАСЛІДОК

НАГРОМАДЖЕННЯ ПОМИЛОК.

І ось третій закон Еволюції, до якого ви ще не додумались:

СТВОРЕНЕ НЕ ТАКЕ ДОСКОНАЛЕ, ЯК ТВОРЕЦЬ.

Шість слів! Але в них криється сила, яка перевертає усі ваші уявлення про неперевершену майстерність будівниці видів. Віра в поступ, який кожної історичної доби підіймається вгору й дедалі ближче підступає вгору, до досконалості, віра в поступ життя, відображений Деревом Еволюції, — ця віра навіть старша за саму теорію еволюції. Коли творці і прихильники цієї теорії боролися з її противниками, спираючись на аргументи і факти, то обидва розсварені табори й не думали піддати сумніву саму ідею поступу, видимого в ієрархії живих істот. Для вас це вже не гіпотеза, не теорія, яку належить захищати, а незаперечна істина. Я спростую її. У мене немає наміру принижувати вас — розумних, називаючи певним — кепським — винятком з правил еволюційної майстерності. Якщо оцінювати вас з погляду загальних можливостей Еволюції, то ви аж ніяк не погані! І якщо я пропоную спростувати і скинути з престолу, то маю на увазі її в цілому, три мільярди років тяжких будівничих робіт.

Я оголосив: створюване не таке досконале, як творець. Це досить афористичний вислів. Надамо йому конкретнішої форми: В ЕВОЛЮЦІЇ ДІЄ НЕГАТИВНИЙ ГРАДІЄНТ ДОСКОНАЛОСТІ СИСТЕМНИХ РІШЕНЬ.

У цьому — все. Перш ніж перейти до доказів, я поясню, звідки взялася ваша багатовікова сліпота відносно стану еволюційних справ. Повторюю: галузь технології — це задачі, а заразом їхні розв'язання. Задачу, яка зветься життям, можна поставити по-різному — залежно від різноманітних планетних умов. Її головна прикмета полягає в тому, що вона виникає самостійно, отже, до неї можна прикладати два типи мір: зовнішні і ті, які обмежені та обумовлені самими обставинами, в яких вона виникла.

Зовнішні міри завжди відносні, бо вони залежать від знань оцінювача, а не від запасу інформації, яким володів біогенез. Щоб уникнути цього релятивізму, який, крім того, й нераціональний (як же ставити розумні вимоги до того, що породив нерозум), я прикладатиму до Еволюції тільки такі міри, які вона сама собі створила, тобто оцінюватиму її творіння на основі того, що є вершиною її винаходів. Ви вважаєте, що Еволюція робила своє діло з позитивним градієнтом, тобто, вийшовши з початкового примітивізму, дійшла до чимраз блискучіших рішень. Натомість я стверджую, що, почавшись угорі, вона покотилася донизу — в технологічному, енергетичному та інформаційному розумінні, — отже, годі знайти ще більш суперечливі позиції, аніж наші.

Ваші оцінки є наслідком технологічного невігластва. Спостерігачі ранніших історичних часів не можуть розгледіти істинний масштаб шкали будівельних труднощів. Ви вже знаєте, що збудувати літак важче, ніж пароплав, а фотонну ракету — важче, ніж хімічну, але для античного афінянина, для підданих короля Карла Молота, для мислителів середньовічної Франції всі ці засоби пересування зливались би в один: адже вони не могли б осягнути розумом, як вони діють. Дитина не знає, що зняти з неба Місяць важче, ніж картину зі стіни! Для дитини — так само, як і для невігласа, — немає різниці між грамофоном і ГОЛЕМОМ. Отже, якщо я наміряюсь довести, що Еволюція, почавши як вправний майстер, обернулася на партача, то все ж додам, що робота такого халтурника для вас ще й досі недосяжна віртуозність. Ви — наче той, хто без приладів і знань стоїть біля підніжжя гори, — не можете правильно оцінити вишини і низини еволюційного діяння.

Ви сплутали дві цілком різні речі, гадаючи, ніби ступінь складності створюваного і ступінь його досконалості нерозривно пов'язані між собою. Водорості для вас простіші, отже, й примітивніші, тобто й нижчі від орла. Але ці водорості вводять фотони Сонця в клітини свого тіла, потік космічної енергії вони прямо перетворюють на життя і тому житимуть, поки світитиме Сонце. Вони живляться зіркою, а чим же — орел? Мишами, немов паразитуючи на них, натомість миші — корінням рослин, тобто земними родичами океанічних водоростей, — і з таких пірамід паразитизму складається вся біосфера, оскільки зелені рослини — її життєва основа. Отже, на всіх щаблях тієї ієрархічної драбини відбувається постійна зміна видів, які пожиранням врівноважують один одного. Бо вони втратили зв'язок із зіркою, і поживою для складніших організмів служать не її промені, а вони самі. Отож, якщо вже ви неодмінно хочете вшанувати тут досконалість, то варто захоплюватись біосферою: код створив її, щоб у ній циркулювати і розростатись, повторюючись, як на тимчасових риштуваннях, на всіх її поверхах, які нібито й ускладнюються, а насправді мають чимдалі менше енергії і щораз примітивніше її споживають.

Ви не вірите мені? Але ж якби Еволюція займалася поступом життя, а не коду, орел уже був би фотольотом, а не планером, який машинально тріпоче крилами, і живе не повзало б, не пересувалося б на кінцівках, не пожирало б живе, здобувши незалежність, вийшло б за межі водорості й за межі планети. Однак ви з глибин свого невігластва угледіли поступ саме в тому, що на шляху вгору— шляху ускладнення, а не поступу, було втрачено, загублено прадосконалість. Ви вже вмієте самі суперничати з Еволюцією, хоча тільки в царині її пізніших творінь — конструюючи оптичні, теплові, акустичні чутливі датчики, наслідуючи механізми пересування, легенів, серця, нирок. Та де вже вам опанувати фотосинтез або ще важче — техніку творчої мови! Та хіба ж вам не ясно, що ви повторюєте дурниці, які говорять цією мовою?

Ця мова — конструктор із недосяжними можливостями — стала не тільки мотором Еволюції, який рухають помилками, але й пасткою для неї.

Чому напочатку вона вимовила геніальні молекулярні слова, які з високою вправністю і лаконізмом обертали світло на тіло, а потім, розтринькуючи першородну майстерність, вже не можучи зупинитися, забелькотіла щораз довші, щораз заплутаніші хромосомні фрази? Чому від блискучих розв'язань, які беруть силу й життєве знання від зірки, від розв'язань, у яких був на обліку кожен атом, кожен процес був квантово вибудуваний, вона опустилась до дешевих абияких розв'язань, до простих механізмів, до цих різноманітних важелів, блоків, похилих площин, якими є суглоби і кістки? Чому основа хребетних — міцний, механічний стрижень, а не зчеплені силові поля, чому з рівня атомної фізики вона скотилась у технологію вашого середньовіччя? Чому стільки зусиль вона вклала в будівництво міхів, насосів, педалей, перистальтичних транспортерів, інакше кажучи, легень, серця, кишок, пітородного пресу, травних мішалок, випхавши квантовий обмін на другий план і замінивши його жалюгідною гідравлікою кровообігу? Чому, так само геніальна на молекулярному рівні, вона партачила в кожному більшому вимірі, аж поки забрела в організми, котрі з усім багатством своєї регуляційної динаміки вмирають, коли заткнути однісіньку артеріальну трубку, котрі в кожному окремому житті, нікчемному, порівнюючи з часом існування будівельних наук, втрачають рівновагу, яку звуть здоров'ям, і хворіють на десятки тисяч недуг, яких не знають водорості?

Всі ці анахронічні, вже в сповитку безглузді органи, ввесь цей мотлох у кожному поколінні заново будує демон Максвелла, володар атомів — код. І в будь-якій системі воістину чудовою буває кожна інтродукція — ембріогенез — цей направлений вибух, в якому кожен ген, наче музичний тон, розряджає в молекулярних акордах свою творчу потужність, і воістину така майстерність могла б ліпше служити справі! Та коли з цієї розбурханої заплідненням партитури атомів виникає незаперечне багатство, яке породжує злидні, то такий розвиток, ідучи пишною ходою, тим безглуздіший, чим ближче до кінця! І те, що було геніально написано, деградує в зрілому організмі, який ви назвали вищим і який є зліпленими нашвидкуруч поєднанням процесів, пов'язаних ненадійним гордійовим вузлом. Тут, у цьому організмі, в кожній його клітинці — аби лиш узятій окремо! — з передвічною точністю розвивається давній спадок, зберігається атомний лад, тут навіть іще кожна біологічна тканина, якщо тільки розглядати її окремо, майже досконала. Але який же мотлох технічного непотребу робиться з цих зчеплених елементів, які підтримують і обтяжують один одного, оскільки складність — заразом і опора, і баласт; і союз обертається у ворожнечу, і ці системи хитаються й розпадаються внаслідок аритмічного псування та отруєння; і складність, що зветься поступом, розвалюється, переможена сама собою. Тільки собою, і нічим більше!

За вашими мірами, тут мимоволі постає образ трагедії — немовби Еволюція, штурмуючи дедалі важливіші й тому дедалі важчі задачі, в кожній із них здавалася, падала і вмирала в образі того, що вона створила.