Гордість і упередженість - Сторінка 48

Вони побачили багато цікавого, та не побачили нічого, що спонукало б до розпитувань.

Тепер про містера Дарсі вони просто не могли думати інакше як добре, бо впродовж їхнього знайомства він поводився бездоганно, їм не могла не сподобатися його ввічливість, і якби подружжя Гардінерів формувало своє враження про його вдачу з власних почуттів та розповіді його економки, то гертфордширське товариство не впізнало б колишнього містера Дарсі. Однак тепер вони мали більше підстав довіряти економці, досить швидко збагнувши, що не можна похапцем відкидати авторитетну думку служниці, котра знала його ще з чотирирічного віку. У їхніх лембтонських знайомих здорового глузду, здається, не поменшало, тож їхню думку ігнорувати також не можна було. А ці знайомі тільки й могли закинути містеру Дарсі, що його гордовитість. Таким, мабуть, він і був, а якщо ні, то цю рису йому скоріш за все приписали мешканці невеличкого базарного містечка, до якого його родина не мала звички навідуватися. Однак усі визнавали, що чоловік він був щедрий і багато допомагав бідним людям.

Стосовно Вікхема подорожні швидко довідалися, що його тут не надто поважали; бо, хоча про основну причину розриву з сином його покровителя уявлення широкого загалу було хибним, усе ж загальновідомим фактом було те, що, покинувши Дербішир, він залишив по собі багато боргів, котрі містер Дарсі опісля сплатив за нього.

Що ж до Елізабет, то цього вечора вона думала про Пемберлі більше, ніж увечері минулого дня; і хоча вечір цей видався довгим, його все одно не вистачило, щоб визначитися стосовно своїх почуттів до того, хто в тому маєтку мешкав; цілих дві години пролежала вона, намагаючись ці почуття окреслити. Ненависті вона до нього не відчувала — тут ніяких сумнівів не могло бути, ні. Ненависть щезла вже давно, і відтоді їй було соромно за свою антипатію до нього — якщо це можна було назвати антипатією. Повага, викликана переконаністю в наявності в містера Дарсі гідних поваги рис, спочатку визнавалася неохоче, та потім перестала суперечити її почуттям. Навпаки — тепер ця повага зросла й перетворилася на якесь більш дружнє почуття завдяки його поведінці протягом останніх двох днів, через яку його вдача постала у ще сприятливішому світлі. Але, крім усього цього, крім поваги та високої оцінки його людських якостей, було в душі Елізабет іще одне добре почуття, на котре вона не могла не зважати. Це була вдячність. Вдячність не лише за те, що колись він освідчився у коханні, а й за те, що він продовжував кохати її настільки сильно, що готовий був вибачити їй те примхливе роздратування та дошкульність, з якими вона йому відмовила, і всі ті несправедливі звинувачення, котрі цю відмову супроводжували. Він, котрий, як вона гадала, мусив уникати її як найзапеклішого ворога, при випадковій зустрічі виявив велике бажання підтримувати їхнє знайомство, а тепер без будь-якої неделікатності у виявленні своїх почуттів і без будь-яких недоречностей у поведінці там, де справа стосувалася лише їх двох, усіляко намагався сподобатись її друзям та ще й забажав познайомити її зі своєю сестрою. Подібна переміна в людині з таким сильним почуттям гордості викликала не тільки велике здивування, а й вдячність, бо це можна було пояснити лише коханням, палким коханням. Саме по собі це почуття заслуговувало на всіляке заохочення, бо воно справляло на Елізабет приємне враження, хоча більш точно природу останнього визначити було непросто. Вона поважала його, вона високо цінувала його якості, вона була йому вдячна, вона була зацікавлена в його щасті. Їй лише треба було з'ясувати — наскільки вона хоче, щоб його щастя залежало від неї самої, і наскільки це сприятиме щастю їх обох, якщо вона скористається своєю владою (а щось підказувало, що таку владу вона все ще має) і дозволить йому поновити свої пропозиції.

Увечері між тітонькою та племінницею було вирішено, що таку вражаючу чемність із боку міс Дарсі, котра приїхала до них того ж дня, коли сама вона прибула до Пемберлі, — а вона встигла дістатися туди лише до другого сніданку, — треба віддячити, якщо вдасться, належним виявом чемності з їхнього боку, а значить — зробити до Пемберлі відповідний візит ввічливості наступного ранку. Тож вони мали їхати. Елізабет була задоволена; але чому — вона й сама не знала достеменно.

Містер Гардінер покинув їх невдовзі після сніданку. Минулого дня знову згадали про риболовлю, і тому було домовлено, що опівдні він має зустрітися в Пемберлі з потрібними людьми.

Розділ XLV

Тепер, коли Елізабет переконалася, що антипатія до неї з боку міс Бінглі корінилася в ревнощах, вона не могла не думати про те, наскільки небажаним для останньої буде її візит до Пемберлі; їй дуже кортіло дізнатися, скільки показної чемності знадобиться цій особі, щоб поновити їхнє знайомство.

Коли вони приїхали до маєтку, їх провели через вітальню до зали, котра розташовувалася з північного боку і тому була винятково приємною для проводження там часу влітку. Вікна зали виходили на відкриту місцевість, показуючи для огляду приємний для ока краєвид з високими лісистими пагорбами позаду будинку, а на галявині, що містилася в проміжку, виднілися красиві дуби та іспанські каштани.

У цій кімнаті їх і прийняла міс Дарсі, котра сиділа там разом із місіс Герст та міс Бінглі, а ще там була її лондонська гувернантка. Прийняла їх Джорджіана надзвичайно чемно, та з усією тією ніяковістю, котра хоча й була породжена сором'язливістю й острахом зробити щось не так, але могла легко видатися чимось на кшталт гордовитості та зарозумілості тим, хто почувався перед нею меншовартим. Однак місіс Гардінер зі своєю племінницею пожаліли її й віддали їй належне.

Місіс Герст та міс Бінглі удостоїли їх лише реверансом, а коли вони сіли, то якийсь час тривала мовчазна пауза, надзвичайно ніякова — як завжди буває в таких випадках. Мовчання порушила місіс Еннслі — ввічлива та приємна на вигляд жінка, чиї спроби розпочати хоч якесь спілкування довели, що вона є більш вихованою, ніж решта присутніх. Саме між нею та місіс Гардінер — при нерегулярній участі Елізабет — і відбувалася розмова. Здавалося, що міс Дарсі трохи не вистачало сміливості, щоб до цієї розмови приєднатись; інколи вона наважувалася вставити коротке речення — коли існувала найменша небезпека, що його хтось почує.

Невдовзі Елізабет помітила, що за нею пильно спостерігає міс Бінглі, котра прислухалася до кожного мовленого нею слова — особливо на адресу міс Дарсі. Це відкриття ніяк не завадило б їй спілкуватися з останньою, якби вони не сиділи незручно далеко одна від одної; та Елізабет не жалкувала, що позбавлена можливості багато говорити з міс Дарсі. Її займали власні думки. Елізабет очікувала, що кожної миті в кімнату може ввійти хтось із чоловіків. Їй одночасно і хотілося, і не хотілося, щоб серед них був хазяїн будинку; і яке почуття переважало — бажання чи небажання його бачити, — їй важко було визначити. Просидівши отак хвилин п'ятнадцять і жодного разу не почувши голосу міс Бінглі, Елізабет несподівано дочекалася від неї холодно-байдужого запитання про здоров'я її родини. Вона відповіла з готовністю, але з такою ж холодною байдужістю; і більше міс Бінглі до неї не зверталася.

Ще одна зміна в перебігу їхнього візиту настала тоді, коли до кімнати ввійшли слуги, що несли холодне м'ясо, тістечка та розмаїття найкращих як на цю пору року фруктів. Але це відбулося лише після численних промовистих поглядів та посмішок місіс Еннслі в бік міс Дарсі, покликаних нагадати про її обов'язки хазяйки. Тепер усьому товариству було чим займатися — не всі були здатні підтримувати розмову, але всі були здатні поглинати їжу, тож пречудові піраміди з винограду та персиків швидко зібрали присутніх навколо столу.

За цим заняттям Елізабет мала достатньо часу, щоб вирішити — бажає вона чи не бажає приходу містера Дарсі, керуючись при цьому тими почуттями, які переважатимуть під час його появи в кімнаті. Та коли він таки зайшов, то, незважаючи на бажання його побачити, котре в ту мить переважало, вона почала жалкувати, що це сталося.

Певний час містер Дарсі провів із містером Гардінером, котрий разом з працівниками маєтку займався риболовлею, і полишив його тільки тоді, коли дізнався, що Елізабет та місіс Гардінер збиралися зробити того ранку візит Джорджіані. Тільки-но він з'явився, Елізабет мудро вирішила бути цілковито невимушеною та стриманою. Це було дуже правильне, але дуже важко виконуване рішення, тому що вона пересвідчилася: до них двох була прикута увага всього товариства, і жодне око не проминуло спостерігати за його поведінкою після того, як він увійшов до кімнати. Ні на чиєму обличчі уважна допитливість не відобразилася так сильно, як на обличчі міс Бінглі, незважаючи на широкі посмішки, котрі з'являлися на ньому щоразу, коли вона з ким-небудь розмовляла. Вона ще не втратила голову від ревнощів і аж ніяк не полишила надії здобути містера Дарсі. При появі брата міс Дарсі почала докладати величезних зусиль, аби приймати жвавішу участь у розмовах; Елізабет пересвідчилася, що йому дуже хотілося, щоб вона та його сестра краще познайомились, і тому всіляко заохочував останню до розмов. Це теж не пройшло повз увагу міс Бінглі: вона розсердилась і нерозважливо скористалася першою ж можливістю поблажливо-зверхньо вставити в розмову таке запитання:

— Скажіть-но, міс Елізо, — а що, Н-ський полк уже полишив Меритон? Для вашої родини це, напевно, стало тяжким ударом.

У присутності Дарсі вона не наважилася згадати ім'я Вікхема, та Елізабет одразу ж збагнула, що саме його мала на думці міс Бінглі; пов'язані з ним спогади на якусь мить засмутили її, але вона швидко взяла себе в руки, щоб дати відсіч такому злостивому наскоку, і не забарилася з відповіддю, мовленою досить спокійним тоном. Коли Елізабет говорила, то мимоволі помітила, що обличчя містера Дарсі вмить почервоніло, а сестра його не могла підвести очей від несподіваного сум'яття. Знала б міс Бінглі, якої неприємності вона завдала в ту мить об'єктові своїх устремлінь, то нізащо б не наважилася на таке зауваження; та їй просто хотілося збити з пантелику Елізабет, нагадавши про чоловіка, до котрого, як їй здавалося, та була небайдужою; їй хотілося змусити її виявити свою нерозважливість, аби Дарсі подумав про неї зле, і, можливо, нагадати останньому про глупства та недоладності, характерні для стосунків між певними представницями їхньої родини та військовиками Н-ського полку.