Говорить сьомий поверх - Сторінка 5

Довідуюсь про історію цієї таємничої кімнати! "Жері-внучка" лементує…

— Таж вона знепритомніла? — озвалася раптом Тиха Таня.

— Спершу знепритомніла, а тоді… опритомніла! Прийшла до тями! Як заверещить: "Що ти з моїм столом робиш? Зараз я міліцію покличу!" І тут раптом мене осінило. До чого, кажу, тут міліція? Я ж допомогти вам хочу. Столик ваш оглядаю… Ми його відремонтувати збираємось. Майстерню на подвір'ї відкриваємо! І просто так одразу таку кумедну назву цій майстерні придумав: "Що зламалось — усе відремонтуємо!". Уявляєте собі — повірила!..

— Чому ж кумедну назву? — знову перебила Тиха Таня. — Нічого немає кумедного. Може, й справді таку майстерню відкрити?

— То я й хотів! — одразу, не замислюючись, підхопив Льонька. — Я давно хотів! Звичайно, треба відкрити таку майстерню. — Я ж не випадково про це "Жері-внучці" сказав. Я вже все обміркував. Давним-давно!.. — Льоня забігав по горищі. — Значить, так!.. Майстерня називається: "Що зламалось — усе відремонтуємо!". Її можна просто на подвір'ї, в сараї, влаштувати. І всі мешканці приноситимуть нам старі, поламані керосинки, примуси…

— У нас у будинку газ, — тихо нагадала Таня.

— Ну, тоді чайники, електроприлади всілякі… Адже вони, слава богу, часто ламаються. І робота у нас буде завжди! У найпершій радіопередачі оголосимо про це. На все подвір'я!

— В якій радіопередачі? — запитав Олег, він саме, залізши на дерев'яний стіл-верстак, прибивав білі ролики для електропроводки до товстої круглої горішньої балки.

Шофер Вася Кругляшкін ще до приходу Льоньці запропонував "раз і назавжди покінчити з похмурою обстановкою на горищі" і перетворити чорний хід у "світлий хід". Сам. Вася пішов додому по електропроводку. А Юхим Трошин обіцяв дістати вдома лампочки — батько його працював — електромонтером.

— Сьогодні він мені все дасть: і лампочки, і навіть білий абажур дістане, — сказав Юхим.

— Еге ж, бо завинив! Напився знову! Я сам бачив! — заторохтів Владик.

Худенький Юхим упритул підійшов до нього:

— Не твоє діло, зрозумів?

— Та я ж просто так… Адже мені тебе шкода, — пробелькотів Владик, якому худенький Юхим здався раптом широкоплечим силачем.

— Я твого жалю не потребую!.. Пліткар! — чітко карбуючи кожне слово, промовив Юхим. І пішов униз по лампочки.

Усе це відбулося хвилин з п'ятнадцять тому. І тепер на горищі лишилося четверо: Льоня, Олег, Владик і Тиха Таня.

— Ти нічого про передачі не чув? У-у, ми таке діло придумали! — таємниче мовив Льонька, відповідаючи Олегові. — Тримайся за балку, бо зі столу впадеш. Свою радіостанцію відкриємо! Тут, на горищі!

— Все Льонька придумав! Сам придумав! Здорово, га?.. Це вам не платівки запускати! — квапливо вставив Владик.

Олег сплигнув зі столу:

— Здається, справа варта уваги… Щодня радіопередачі?

— Щодня! — Льонька знову забігав по горищі. — І це по-справжньому! Як на дорослому радіо: там "Останні новини" — і у нас "Останні новини", там лекції — і у нас лекції, там відповідають на запитання радіослухачів — і ми відповідатимемо!

— Так мавпувати не обов'язково, — заперечив Олег.

— А ми будемо дещо змінювати, по-своєму робити. Ну ось, наприклад, там передачі "В останню годину", а у нас будуть "В останню секунду", або от іще: по радіо чи телебаченню — точно вже не пам'ятаю! — бувають і такі передачі: "Для вас, студенти!" "Для вас, молодь!", "Для вас, піонери!", а у нас у будинку ще й пенсіонерів багато живе…

— Моя бабуся — пенсіонерка, — підтвердив Олег.

— От ми й влаштуємо свою передачу. Там, значить, "Для вас, піонери!", а у нас буде "Для вас, пенсіонери!".

— А можна ще перевірку часу влаштувати, — запропонував Владик. — По радіо кожну годину перевіряють, а ми будемо кожні півгодини!

— Таке ска-ажеш! — відмахнувся Льонька. — Кожні півгодини на горище лазити! Ще порок серця заробиш!

— Ну, тоді давайте настройку інструментів влаштуємо, — не вгавав Владик. — Як по справжньому радіо!

— Слухати тебе бридко! — накинувся на нього Льонька. — Ну кому потрібна ота настройка? Олег хіба що по наших передачах свою бандуру настроюватиме? До речі, де вона у тебе?..

— Лежить… відпочиває в одному місці.

— Ну, не хочеш казати — не треба. Давайте далі про передачі…

— Мені здається, добре було б влаштувати "Бесіди з батьками", — запропонувала раптом Таня. — Бо вони з нами щодня бесідують, а ми з ними… Одне слово, це було б добре!

— Добре! Побачимо! — начальницьким топом сказав Льонька. — Ще які пропозиції?

— А я от що думаю… — не поспішаючи, задумливо, мовби радячись сам з собою, мовив Олег. — Адже ми і висміювати усілякі недоліки теж можемо. Будуть у нас, для прикладу, в кожній квартирі свої кореспонденти, і нехай про все сповіщають. Що добре — хвалитимемо, а що погано…

— … будемо висміювати! — підхопив Льоня. — Випалювати… як це пишуть у газетах, "вогнем сатири"! Різні відсталі елементи перевиховуватимемо. У котрих є оці самі "родимі плями минулого". Нашу "мадам Жері-внучку", наприклад. Чи Юхимового батька…

— Ти-ихше-е! Тихше ти!.. — Владик приклав палець до губів і озирнувся довкола. — Тут без тебе таке було! Юхим цього не любить… Зрозумів? Захищає батька!

— Родинні стосунки! — вигукнув Льонька. — Як він може захищати пережитки? А ми його і не запитаємо навіть. Перевиховаємо батечка, висміємо його як слід — сам же потім у ніжки вклониться, спасибі скаже! Та-ак!..

— Я хочу підтримати Олега щодо кореспондентів, — сказала Тиха Таня. — Нехай у кожній квартирі будуть.

— Ну звичайно! — підхопив Льонька. — Я вже давно про це думав: радіопости, так би мовити. Ось я, скажімо, буду в дев'ятій квартирі, Владик — у тридцять шостій, ти, Таню, — у тринадцятій…

— А Олег? — запитала Таня.

— Олег?.. Щось ти про нього весь час турбуєшся? І Олег теж буде. У своїй, у сімнадцятій, квартирі. Та й інших розподілимо. Ох, і боятимуться ж нас! Тільки що — будь ласка, в ефірчик! — Льонька потер руки від задоволення.

— Хіба ми опудала якісь, щоб нас боялися? — Олег нахилив свою круглу біляву голову. — Нехай до нас за допомогою приходять — це інша справа. А то — "боятимуться"!

— Та я не в тому розумінні! — схаменувся Льонька. — Нас погані хлопці боятимуться. Для добрих людей ми будемо перші помічники, а для поганих — пострах!

Олег знову опустив голову: він не любив гучних слів.

Коли шофер Вася і Юхим Трошин, навантажені електропроводами і лампами, повернулися на горище, всі питання про найближчі радіопередачі були вже вирішені. Залишалося тільки розподілити обов'язки.

Та це виявилося не так легко: Льонька намагався захопити всі посади і пости. Спершу йому дуже кортіло бути диктором. Він ясно уявляв собі, як усе подвір'я і весь будинок слухають його голос і думають: "А хто б це міг бути?" Навіть рідна мати не одразу впізнає його… І раптом наприкінці передачі він урочисто оголошує: "Вів передачу Леонід Уткін!"

Льонька вже було виклопотав собі звання "головного диктора", але тут, як завжди несподівано, в розмову втрутилася Тиха Таня і спокійнісінько заявила:

— Ти не можеш бути диктором: у тебе голос ламається. Ти дуже часто пускаєш півня.

— Що-о? Мій голос?! Якого півня?! — скипів Льонька.

— Будь ласка, не репетуй… В усіх хлопців у твоєму віці ламається голос, і ніхто з вас не може бути диктором.

— А в дівчисьок не ламається?

— Ні.

— Отже, головним диктором будеш ти?

— "Головним" мені не потрібно. А просто дикторшою можу бути. І ще нехай Семен Блошкін, з першої квартири.

— А Семен чому? У нього що, голос уже поламався?

— У нього голос поставлений. Зрозумів?

— Куди поставлений? Як це голос може бути "поставлений"?

— Ну, це значить… значите, він володіти ним уміє. Тому що давно у хорі співає, в Будинку піонерів. Зрозумів?

Владик поспішив Льоньці на допомогу:

— Все одно Семен не може бути диктором: у нього прізвище некрасиве — Блошкін. Усі сміятимуться.

— Не прізвище прикрашає людину, — повчально мовила Таня. — Ось у тебе, наприклад, прізвище — перший сорт: Вербицький! А подивитись на тебе, то…

— Ти мого прізвища не чіпай! — верескнув Владик. — Не про мене мова! А Семен собі нехай інше прізвище придумає! Нехай підбере собі… цей самий… ну, як його?..

— Псевдонім, — з усмішкою підказав Олег.

— От-от! Щоб люди не сміялися.

— Люди не сміятимуться! — сердито відкарбувала Таня. — А якщо ти посмієшся, то це для Семена навіть приємно буде.

— Гаразд! Годі вам! — навів порядок Льонька. — Нехай буде Блошкін зі своїм "поставленим голосом"! Нехай. А ким же тоді буду я? — Льонька задумливо походив по горищі. — Гаразд. Добре… Я буду головним по "Найостанніших вістях", а всі кореспонденти мені підкорятимуться.

"Чудова посада! — вирішив по думки Льонька. — Про все, що робиться у квартирах, найперший довідуватимусь!"

— І ще я буду головним по "Бесідах із батьками"! — заявив він.

"Усе, чого не зможу сказати матері і батькові у вічі, говоритиму по радіо, у замаскованому вигляді!.. — розмірковував Льонька. — Вони ні перебити мене не зможуть, ні заперечити. Тут уже їм хоч-не-хоч, а доведеться слухати!"

— З батьками нехай Олег бесідує, — заперечила Тиха Таня. — Або ось Левко Груздєв. З двадцять дев'ятої квартири. Вони розсудливіші!

Олег одразу захитав головою:

— Та ні! Я стежитиму, аби щось не зіпсувалося. За підсилювачем, за динаміком… І взагалі за технікою. Бо ж які то вийдуть передачі, коли техніка раптом відмовить?

Вася Кругляшкін підтримав Олега. І "бесідувати з батьками" було доручено Левкові Груздеву — дуже солідному хлопцеві, кращому шахісту в будинку.

— Тоді я буду головним за "Нокаут в ефірі", — заявив Льонька.

— Це що, спортивний розділ? Боксерський, чи як? — поцікавився: Вася Кругляшкін.

— Та ні, — пояснив Льонька. — Нокаут — у переносному розумінні. Ми такий критичний відділ заведемо. А то всякі ці "Сміх крізь сльози", "За вушко та на сонечко" й інші "Вила в бік" уже набридли. А у нас буде своя назва. Оригінальна! Критичний розділ — "Нокаут в ефірі"!

"Кого захочу, того й протягну, — подумав Льонька. — Усі боятимуться мене, просто труситимуться! Чудово! Краса!.." Але Таня й тут подала свій тихий голос:

— Туди треба Юхима призначити: він — найсправедливіший. І нікого даремно нокаутувати не буде.

— А я що ж? — обурився Льонька. — Хочу бути головним відповідальним за "Нокаут"!

Слова "головний" і "відповідальний" були улюбленими Льониними словами.

Неквапливо складаючи інструменти до свого музичного футляра, Олег раптом звернувся до Льоньки:

— А хочеш, ми тебе просто "головним" призначимо? Ну, "найголовнішим" і "найвідповідальнішим"! Над усіма! — Олег непомітно підморгнув Тані, яка вже хотіла кинутися вперед із своїми запереченнями.

І тут відбулося диво: Тиха Таня послухалась цього німого знака — і промовчала.

— Найголовнішим? Най… — трохи розгубився Льонька. — Я не знаю… Як інші, як товариші….

— А ми що? Ми згодні! Згодні! — заторохтів Владик, віддано дивлячись Льоньці у вічі.