Гра в бісер - Сторінка 22

Кнехт дивився на все це, дедалі більше заглиблюючись у себе, швидше мріючи, ніж споглядаючи, і не помітив, як Старший Брат тихо вийшов з будиночка, зупинився біля заглибленого в себе гостя й довго стояв, спостерігаючи його. Коли Кнехт нарешті опам'ятався і підвівся, Старшого Брата вже не було біля нього, але скоро з будиночка почувся його голос, що кликав гостя до чаю. Вони коротко привіталися і сіли пити чай, дослухаючись до дзюрчання струмка, мелодії вічності, що єдина порушувала вранішню тишу. Потім схимник підвівся й почав поратися в своїй несиметрично збудованій кімнаті, часом позираючи на Кнехта примруженими очима. Раптом він спитав: — Ти готовий узяти свої черевики й повернутися туди, звідки прийшов? Трохи повагавшись, Кнехт відповів: — Якщо так має бути, я готовий.

— А коли виявиться, що ти зможеш трохи побути тут, чи готовий ти слухатись кожного слова й поводитись тихо, як золота рибинка? І студент знов сказав, що готовий.

— Ну то гаразд, — мовив Старший Брат. — А тепер я візьму палички й спитаю, що скаже оракул.

Поки Кнехт сидів "тихо, як золота рибинка" і з великою шанобою і не меншою цікавістю дивився на Старшого Брата, той дістав з дерев'яної посудини, схожої на сагайдак, жмут паличок — висушених стеблин деревію, уважно перерахував їх, частину паличок знов поставив у сагайдак, одну відклав набік, а решту розділив на два однакові жмутики, узяв один у ліву руку, від другого жмутика тонкими, чутливими пальцями правої руки відділив малесенький пучечок і почав рахувати палички в ньому, відкладаючи їх набік, поки не лишилося кілька паличок, які він затис між двома пальцями лівої руки. Після цього ритуального рахунку, коли від пучечка лишилося кілька паличок, він повторив таку саму процедуру з другою половиною. Відраховані палички він відклав, знов перебрав обидві половинки, одну за одною перерахував і затис решту паличок між двома пальцями, все це роблячи з якоюсь ощадливою, тихою вправністю, — то була наче таємнича, підпорядкована суворим правилам, тисячу разів виконувана, доведена до віртуозності гра. Так він зіграв кілька разів, відібравши нарешті три пучечки паличок, тоді за їхньою кількістю відшукав знак і тоненьким пензликом написав його на аркушикові паперу. Потім уся ця складна процедура почалася наново: він поділив палички на два жмутики, перерахував їх, відкладаючи набік, а кілька залишаючи між пальцями, поки нарешті не лишилися три маленькі жмутики, за якими він відшукав другий знак. У якомусь танцювальному ритмі, тихо, сухо постукуючи одна об одну, з моторошною впевненістю, палички мінялися місцями, складалися в пучечки, тоді їх ділили й знов рахували. Наприкінці кожної партії пальці записували знак, і врешті набралося шість рядків позитивних і негативних знаків. Тоді чарівник обережно зібрав палички й поставив їх назад у сагайдак. Він сидів долі на очеретяній маті й довго мовчки розглядав наслідки звертання до оракула на своєму аркушику.

— Це знак "Мон", — сказав нарешті Старший Брат. — Він означав "шаленство молодості". Зверху гора, знизу вода, зверху Інь, знизу Кань. Коло підніжжя гори б'є джерело, символ молодості. Тлумачення каже: Шаленству молодості щастить. Не я шукаю молодого шаленця, Молодий шаленець шукає мене. На перше запитання я відповідаю. Той, хто питає забагато, набридає мені. Набридливому я не відповідаю. Наполегливість винагороджується.

Від напруження Кнехт затамував дух. Після слів чарівника запала тиша, і він мимоволі глибоко відітхнув. Він не зважувався нічого питати. Але йому здавалося, що він зрозумів: молодий шаленець прийшов, і йому дозволено залишитись. Ще коли Кнехт захоплено, зачаровано дивився на гру пальців і паличок, що рухалися, наче маріонетки, він побачив у ній якийсь зміст, і хоч не міг відгадати його, проте був вражений наслідками. Оракул дав відповідь, вирішив справу на його користь.

Ми не змальовували б цього епізоду так докладно, якби сам Кнехт з видимим задоволенням не розповідав про нього так часто своїм друзям і учням. А тепер повернімося до своєї основної розповіді. Кнехт прожив багато місяців у Бамбуковому гаю і навчився орудувати стеблинами деревію так само досконало, як і його вчитель. Той щодня годину навчав свого гостя рахувати палички, ознайомив його з граматикою і символікою мови оракулів, звелів йому записати й вивчити напам'ять шістдесят чотири знаки, читав йому давніх коментаторів, а як випадав особливо вдалий день, то й котрусь історію Чжуан Цзи.[34] На дозвіллі учень доглядав садок, мив пензлики, розтирав туш, а також навчився варити юшку й чай, збирати хмиз, стежити за погодою і користуватися китайським календарем. Та коли він зрідка під час їхніх небагатьох бесід заводив мову про Гру в бісер і про музику, то ніби натикався на глуху стіну: вчитель або вдавав, що не чує його, або відбувався поблажливою усмішкою, або відповідав якимось китайським висловом, наприклад: "Густі хмари, та немає дощу" чи "Шляхетному нема чого закинути". Коли ж Кнехт усетаки виписав з Монтпорта клавікорди й почав щодня по годині грати на них, то не почув ніяких заперечень. Якось він признався своєму вчителеві, що хотів би досягти такої майстерності, щоб ввести систему "І цзін" у Гру в бісер. Старший Брат засміявся.

— Спробуй! — мовив він. — Сам побачиш, до чого це доведе. Насадити в цьому світі гарний бамбуковий гайок ще можна. Але чи вдасться садівникові помістити світ у той свій гайок, я щось не дуже вірю.

Та годі про це. Ми ще хіба згадаємо, що коли через кілька років Кнехт, ставши вже шанованою особою у Вальдцелі, запросив Старшого Брата прочитати там курс лекцій, той так і не відповів йому.

Йозеф Кнехт потім часто казав, що місяці, проведені в Бамбуковому гаю, були особливо щасливою порою в його житті, а інколи навіть називав їх "початком пробудження". Взагалі слово "пробудження" відтоді не раз трапляється в його висловленнях, десь у подібному, хоч і не зовсім такому значенні, яке він досі надавав слову "покликання". Мабуть, "пробуджуватися" для нього означало пізнавати самого себе і своє місце в касталійському світі і в світі взагалі, проте нам здається, що наголос дедалі більше переноситься на самопізнання, в тому розумінні, що в Кнехта від "початку пробудження" все глибшало відчуття свого особливого, виняткового становища й призначення, а поняття й категорії освяченої традицією загальної і спеціально касталійської ієрархії ставали для нього все відноснішими.

Кінець перебування у Бамбуковому гаю ще зовсім не був кінцем китайських студій, вони тривали далі, і особливу увагу Кнехт приділяв старовинній китайській музиці. Всюди в давніх китайських письменників він натрапляв на хвалу музиці як одному з найперших джерел всякого ладу, моралі, краси й здоров'я. Таке широке, етичне розуміння музики Кнехт давно вже засвоїв завдяки Магістрові музики, який, можна сказати, сам був живим його втіленням. Ніколи не відступаючи від основного напрямку своїх студій, відомого нам з листа до Тегуляріуса, Кнехт сміливо й енергійно просувався вперед усюди, де відчував щось важливе для себе, тобто там, де пройдений шлях ставав для нього дальшим етапом пробудження. Одним із позитивних наслідків його перебування в Старшого Брата було те, що він переборов свій страх перед Вальдцелем, — тепер він щороку брав там участь у якомусь вищому курсі Гри і навіть, сам не розуміючи гаразд, як так вийшло, став у Vicus Lusorum особою, на яку дивилися з цікавістю й визнанням, ввійшов до найістотнішого й найчутливішого органу всієї Гри, до тієї анонімної групи випробуваних гравців, від яких, власне, залежала тоді її доля чи принаймні доля тодішнього її напрямку і стилю. Гравців із тієї групи, в яку входили й службовці окремих інституцій Гри, хоч зовсім не переважали в ній, найчастіше можна було зустріти в порожніх, тихих приміщеннях Архіву Гри, де вони критично аналізували окремі партії, домагалися введення в Гру чи, навпаки, вилучення з неї якихось нових тематичних груп, сперечалися про певні, щораз інші смакові напрямки в Грі, що стосувалися її форми, її зовнішніх ознак, спортивного елементу в ній. Кожен, хто належав до цієї групи, був віртуозом Гри, кожен досконало знав здібності і вдачу інших її членів, ніби у вузькому колі якогось міністерства чи в аристократичному клубі, де зустрічаються й знайомляться завтрашні й післязавтрашні правителі й керівники. Тут панував приглушений, вишуканий тон, усі були шанолюбні, не показуючи цього, перебільшено уважні й критичні. Цю еліту молодого покоління з Vicus Lusorum багато касталійців і дехто поза межами Провінції вважали останнім цвітом касталійської традиції, вершками аристократичної духовності, і не один юнак роками плекав честолюбну мрію потрапити колись у це коло. Для інших же, навпаки, це вибране гроно претендентів на високі посади в ієрархії Гри в бісер було чимось ненависним і нездоровим, зграєю зарозумілих нероб, глухих до життя і до дійсності, геніїв, заглиблених у свої дотепні забавки, бундючною і, власне, паразитичною громадою дженджиків і кар'єристів, для яких фахом і змістом їхнього життя стала розвага, нікчемна самонасолода духу.

Кнехта не зачіпала думка ні тих, ні тих; йому було байдуже, чи студенти вихваляли його як небувалу дивовижу, чи висміювали як шанолюбця й кар'єриста. Для нього були важливі лише його студії, що всі тепер так чи інакше торкалися Гри. А ще, може, важливе було одне питання, а саме: чи справді Гра — найвище досягнення Касталії і чи вона варта того, щоб їй присвятити своє життя? Бо, вдосконалюючись у Грі, проникаючи в найглибші таємниці її законів і можливостей, освоюючи заплутані лабіринти Архіву і складного внутрішнього світу її символіки, він не позбувся своїх сумнівів, а, навпаки, переконався, що віра й сумніви тісно сплетені між собою, взаємно зумовлені, як дві фази подиху — коли ти набираєш повітря й коли видихаєш його, і чим більший поступ робив він у всіх галузях мікрокосмосу Гри, тим глибше, звичайно, сягав і його погляд, тим чутливішим ставав він до всього сумнівного в Грі. Ідилія в Бамбуковому гаю, може, на короткий час заспокоїла його чи, швидше, збила з пантелику; на прикладі Старшого Брата він побачив, що з цього плетива проблем усетаки існував якийсь вихід, можна було, скажімо, зробитися китайцем, як той відлюдник, сховатись у Бамбуковому гаю і жити гарним, посвоєму досконалим життям.