Хабне - Сторінка 2

- Шолом-Алейхем -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Дуже симпатичні люди із симпатичними бородами. Розбалакався з ними про те, про се, баляндраси точили так довго, аж поки ми звернули на те, що мені треба, і я їм цілком одверто розповів усе: так, мовляв, і так, я їду до одного пана, везу з собою гроші, боюся — може... мало що буває? Хабне таки, крий боже, не місто розбійників чи торбохватів, але це ж гроші, нівроку, такий шмат, чужі, не свої... А тому я прошу їх, якщо вони хочуть зробити угодне богові діло, нехай зроблять таку ласку і підуть зі мною на хвилинку до хабенського багача для того тільки, щоб бути присутніми в ту мить, коли я йому передам гроші і він їх сховає у себе до після суботи. Вислухали мене реб Лейзер, що зветься Лейзер, і реб Йося, що зветься Йося, дуже уважно, гладячи собі при цьому бороди, перепитали мене ще раз і ще раз, звідки і куди, і що, і коли, і не примусили себе довго просити. Ми всі троє пішли до хабенського багатія. Попросивши знову, щоб він не гнівався (Хабне таки місто, крий боже не розбійників чи торбохватів), я гарненько розстебнув кишені, вийняв і перелічив усі гроші, добре загорнув у папір і передав їх хабенському багатієві просто в руки, щоб сховав у себе в залізній шафі до після суботи. Попросив ще раз, щоб він не ображався на мене, що я його турбую, бо Хабне таки місто, крий боже, не розбійників чи торбохватів але ж це гроші, нівроку, такий шмат, чужі, не свої... Хабенськнй багач взяв у мене пачку з рук у руки, поважно, як беруть, приміром, дитину на обрізання від рук куми до рук кума, а мої два свідки тимчасом допомагали дивитися, гладили собі бороди і облизувалися, як кіт, що дивиться на сметану... А я попрощався, ще раз попросив, щоб не гнівався на мене за турбацію, бо Хабне таки. крий боже, не місто розбишак чи торбохватів... і на все добре і край.

Випорожнивши кишені, я відчув, наче з мене зняли десять пудів тягаря, і я з легким серцем пішов у синагогу. Там я слухав кантора, який дуже гарно співає, розлягається навіть аж занадто і витворяє щось дивне своїм горлом, пускає трелі, як соловей, і закінчує молитву, як співак у театрі, читаючи її з такою "мораллю", з такою зворушливістю, що просто хочеться слухати ще раз і ще раз. Давно я вже не чув такого кантора, як у Хабному, давно вже не чув таких відправ, як у Хабному, давно вже не їв такої риби з перцем, такої смачної локшини, таких зраз, як у Хабному, давно вже не спав так солодко, як спав тієї ночі проти суботи, та й цілий день суботній спав по-царськи. Виспавшись досхочу після обіду, я любенько встав, вийшов трохи на шпацір оглянути Хабне, хабенських жителів і хабенських жінок, хабенських парубків і хабенських дівчат, які вдягаються і причепурюються "за останньою модою". Потім я любенько пополуднував по-суботньому, проспівав належні молитви, пішов до синагоги, відбув вечірню молитву, повернувся до заїзду, заплатив хазяйці за постій, звичайно, на кілька злотих менше проти рахунку, і любенько пішов до хабенського багача по гроші.

Прийшовши до хабенського багача, застав його в дуже чепурному шовковому халаті з шовковими китицями. Він гарненько так походжав по залі, закручуючи китиці то на один палець, то на другий, і співав приємним голосом:

Ілля-пророк!

Ілля з Тішеба!

Ілля з Гінаадаї

Скоро, скоро, скоро прийде!..

"Що ж, — думаю собі, — нехай співає. Кінчить співати, тоді я йому скажу". Мій багач однак не перестає співати і крутити китиці між пальцями. Я вже сиджу, як на голках, підхоплююсь щоразу і хочу підійти та сказати йому про справу, але не наважуюсь, бо він усе співає, і ходить, і накручує китиці на пальці, а голос його щоразу стає дужчий і дужчий:

Ілля-пророк [3]

Ілля з Тішеба!

Ілля з Гілаада!

Ай-ай-ай-ай!

Ай-ай-ай-ай!

Скоро, скоро, скоро прийде!..

Ілля-пророк!

Ілля з Тішеба!

Ілля з Гілаада!..

"Будь-що-будь!" думаю собі, набираюся сміливості, підходжу до нього і кажу, що маю намір, коли бог дасть, ще сьогодні, тобто зараз-таки, вирушити в путь, а тому я б хотів попросити його з приводу... гм... Він підводить палець з китицею досить високо і звертається до мене на повний голос:

Ілля-пророк!

Ілля з Тішеба!

Ілля з Гілаада!

Ай-ай-ай-ай! Ай-ай-ай-ай!

"Що мені снилося лихого цієї ночі, і минулої ночі, і протягом цілого тижня — на твою голову! — думаю я сам собі. — Дивіться, як закохалась людина в пророка Іллю, просто ніяк не відірвеш!"

Коротше кажучи, він співав і айкав довго-довго, аж поки нарешті перестав. "Доброго тижня бажаю, — звертається він до мене, — доброго тижня, сідайте". Ми сіли любенько удвох до столу, він почастував мене цигаркою, звелів принести дві склянки чаю — мені і йому — і запитує; "Молодий чоловіче, що ви хотіли сказати цікавого?" — "Що мені сказати? Я їду сьогодні, тобто таки зараз, от я і хотів, — кажу, — попросити у вас тих кілька копійок". — "Яких копійок?" — "Тих кілька карбованців", кажу. "Яких карбованців?" — "Гроші, — кажу, — мої гроші". — "Які гроші?" — "Як то, — кажу, — які гроші? Не знаєте, про що я говорю? Я говорю про гроші, які я вам дав на схов до після суботи". — "Ви, — каже, — дали мені гроші?.." і при цьому скривляється так, неначебто я сказав йому, наприклад, що його ніс не його, а мій...

Можете собі уявити, що я в цю мить пережив. Мало що буває? Хабне таки, крий боже, не місто розбійників чи торбохватів... Але, з другого боку, я собі подумав: "Може, він жартує?" Я засміявся: "Ха-ха, ви неабиякий жартівник, — кажу, — добре знаєте ці штуки!" Але він звертається до мене цілком серйозно: "Які штуки?" — "Ви, — кажу, — жартуєте зі мною". А він каже мені занадто вже серйозно: "Молодий чоловіче, я вам не рівня і не жартую з вами! Скажіть, чого ви хочете?.."

Тут я вже відчув, що губи мені тремтять, очі кліпають, ноги підломлюються, — ще мить, і я впаду. Проте я не піддаюсь, сприймаю це все як жарт і кажу: "Ну, годі вже вам пустувати, слово честі, дайте мені мої гроші, і я поїду".

Мій хабенський багач сидить проти мене, дивиться мені просто в очі і, сказати б, хоч би бровою ворухнув чи оком мигнув! Немовби я, крий боже, з глузду з'їхав. "Молодий чоловіче, — каже він мені досить лагідно, — ви помиляєтесь, ви потрапили не туди, куди вам треба". Це вже мене обурило, і я озиваюсь до нього: "Якщо ви не жартуєте, — кажу, — то я не розумію, навіщо вся ця комедія? Я вам дав, — кажу, — сховати гроші, добрий, нівроку, шмат, гроші не мої, чужі..." І почуваю, що язик мені плутається, у горлі щось застрягло, в лівому вусі гуде, ще хвилину, — і я знепритомнію. "Не знаю, — каже він мені, — про що ви говорите". — "То ви, — кажу, — у мене грошей не брали?" — "Я, — каже він, — у вас? Покажіть, — каже, — ви маєте якийсь доказ на папері?.." Тут мені стало погано. Тепер я вже зрозумів, чому він сказав, що не дає ніколи розписок!.. "Як то?— кажу. — Ну, а свідки, що були при цьому?" "Свідки?— питає він. — Які свідки?" — "Хіба, — кажу, — не були при цьому присутні реб Лейзер і реб Йося?" — "Який Лейзер, який Йося?" —"Як то, — кажу, — господь з вами! От, — кажу, — я вискочу і приведу їх!" — "Вискакуйте, — каже він мені, — куди хочете, тільки дайте мені спокій. Ви, — каже, — не при повному розумі, молодий чоловіче!.."

Я помчав до моїх свідків, а тимчасом у мене промайнула думка в голові: "Може, я справді не при повному розумі? Може, це тільки мара, сон? Може, я зовсім не в Хабному?" Я біжу, і думки біжать, голова мало не розколюється. Понесла мене лиха година в Хабне на суботу! Лишенько мені! Що я робитиму, нещасна моя голова?!

Приходжу до реб Лейзера, приходжу до реб Йосі, розказую їм про нещастя, що зі мною скоїлось. "Ходімо, — кажу, — люди добрі, ходімо швидше, згляньтеся, це ж добрий шмат грошей, — кажу, — чужі, не мої, рятуйте мене!.." І ми прибігаємо всі троє до хабенського багатія. Він виходить нам назустріч з дивною посмішкою і звертається до моїх двох порядних свідків з такою мовою:

"Що ви скажете на таку напасть? Цей молодий чоловік забрав собі в голову бозна-що. Він каже, що нібито передав мені великий шмат грошей на схов і показує на вас, що ви були присутні при цьому. Що ви скажете на таку халепу?.." Мої обидва свідки, — гарні хазяїни з гарними бородами, — стоять і дивляться на багатія, на мене і один на одного. "Чого ви мовчите?— звертається до них багатій. — Чули ви будь-коли такий наклеп?" — "Хай бог боронить і рятує від такого!" — кажуть мої два свідки. "Він каже, — звертається до них знову багатій, — що це була бозна-яка велика сума грошей, стосот тисяч, і що ви самі бачили, як він мені передавав їх на схов до після суботи. Як це вам подобається? Боюсь, що, крий боже, цей молодий чоловік, мабуть, з'їхав трохи з глузду..." — "Певно, що так, він, мабуть, крий боже, з глузду з'їхав..." озиваються мої два свідки, дивляться на багатія і один на одного і гладять свої гарні бороди. Я хочу щось сказати, кричати, але не можу! У мене прилип язик до піднебіння, щось, наче кістка стало поперек горла, мені потемніло в очах... Мої два гарні свідки, реб Лейзер і реб Йося, нишком вислизнули з хати, якось чудно глянувши на багатія і один на одного, їхні обличчя були бліді, як місяць, проте сяяли, і очі у них блищали, мов у людей, яким господь, благословенне будь його ім'я, прислав на початку тижня непоганий заробіток...

Чуєте? Бозна-що було б зі мною, якби хабенський багатій не підійшов до мене, не поклав мені руку на плече, не відчинив шафу і не сказав мені: "Молодий чоловіче, не беріть так близько до серця, ось ваші гроші. Я вам тільки хотів показати, ЩО таке місто Хабне і ХТО такі його порядні жителі!.."

Відтоді я вже не їду до Хабного, а коли їду до Хабного — не везу з собою грошей, а коли везу гроші — не затримуюсь там на суботу, а коли затримуюсь на суботу... то вже знаю, що мені робити...

І рудий молодий чоловік з білявими бровами, закінчивши оповідання, відсунувся з стільцем трохи вбік і почав заглядати кожному окремо в очі, щоб побачити, яке враження справила його розповідь на нас. Ми всі сиділи занімівши. Припинилась наша розмова, увірвалася, наче сікачем її відтяли. Тільки один з нас (не пам'ятаю хто: здається мені, що я) наважився і запитав у рудого молодого чоловіка з білявими бровами:

— З приводу чого, власне, ви нам розповіли цю історію?

— З приводу чого? — здивувався він.