Хліб по воді - Сторінка 6

Було б безглуздо, якби велосипеда вкрали тепер.

Хейзен усе ще сидів із заплющеними очима, відкинувши назад голову. .

— Прошу,— сказав Аллен, намагаючись говорити якомога веселіше.— Трохи сонця з Країни Гір.

— Дякую, сер.

Хейзен розплющив очі й узяв склянку неушкодженою рукою. Тоста ніхто не запропонував, і Хейзен випив віскі двома ковтками. Леслі також швидко допила свою склянку й сіла, ніби тільки тепер збагнула, яка вона стомлена.

— Я чую, як до мене повертається життя, — розімліло промовив Хейзен.

— Ще? — спитав Аллен.

— Дякую. Цього якраз досить.

Увійшла місіс Кертіс, з вигляду "як шуліка"—так Леслі описувала настрій цієї жінки, коли в домі щось було не по-її.

— Перепрошую, пані,— сказала вона, сердито глипнувши на перебинтованого чоловіка в деревяному кріслі,— але суп уже на столі. Все захолоне, якщо...

— Ми чекаємо лікаря, місіс Кертіс, — відповіла Леслі.-—Я скажу вам, коли...

— Якщо ви не проти пустити за свій стіл опудало,— втрутився Хейзен,— я з радістю посидів би з вами, поки ви вечерятимете.

— Гадаю, це буде розумніше, ніж...— почала Леслі.

— Може, містер Хейзен голодний, —.сказав Аллен. Він дуже хотів їсти і нетерпляче ждав вечері, відколи прийшов додому й почув з кухні запахи.

— Сказати щиро, я таки голодний,— признався Хейзен. — На обід у мене був лише сандвіч. Я б залюбки з'їв тепер тарілку супу, якщо це для вас не дуже клопітно.

— Гаразд, місіс Кертіс, — мовила Леслі,—поставте ще один прибор. Зараз ми прийдемо.

Місіс Кертіс кинула ще один осудливий погляд на Хейзена — перебив, бачте, всім вечерю!— і пішла до кухні.

— Що ж, лихо не без добра,— пожартував Хейзен. намагаючись, говорити веселим тоном.— А я вже думав, доведеться мені вечеряти сьогодні самому!

Він сказав це без суму чи гіркоти, одначе Стренд здогадався, що перспектива провести вечір у товаристві — хоч як дорого вона йому обійшлася — потішила Хейзена.

Гість обвів поглядом простору вітальню, подивився на велике піаніно, на стоси нот, на охайні полиці з платівками, на пейзажі Леслі.

— Яка приємна кімната! — промовив Хейзен.— Бачу, у вас сім'я музикальна.

— Слухати музику ми любимо всі,— відповів Аллен.— Але музикантами можна назвати тільки дружину й сина.

— Мати, бувало, грала мені на піаніно,— сказав Хейзен, зробивши якийсь дивний рух — мовби від чогось відмахувався.— Це було давно, На фортепіано грає ваш син?

— Дружина,— мовив Стренд.— Джіммі грає на електрогітарі. Кант-рі-рок, здається, так воно називається,

— А пейзажі? — спитав Хейзен.— Не впізнаю художника.

— Дружина,— відповів Стренд.

Хейзен кивнув головою, але нічого не сказав.

До кімнати ввійшли Елінор і Керолайн. Керолайн нарешті розлучи лася з ракеткою. Вона була в чистих штанях і светрі, з посвіжілим після душу обличчям. Ніщо в її вигляді не свідчило про те, що годину тому в нерівному поєдинку вона здобула перемогу над трьома бандюгами. Не видно було й слідів істерики в обіймах сестри. Дівчина всміхалася, була весела й виглядала навіть молодшою за свої сімнадцять років.

— Як почуває себе поранений? — запитала вона.

— Більш-менш пристойно,— відповів Хейзен.— Спасибі вашій матері. А ви, міс Керолайн,— як почуваєте себе ви?

— О, чудово! — весело махнула рукою Керолайн.— У мене зявилася віра в свої сили,— захихотіла вона.— Тільки не знаю, чи зробила б я це вдруге, якби мала хоч мить на роздуми.

— Як трапилося, що ти була сама? — поцікавився Аллен.— Де подівся той хлопець, з яким ти грала?

— Він живе в Іст-Сайді, — сказала Керолайн.

— Ви ще зможете грати тією ракеткою? — спитав Хейзен.

— Боюся, що ні,— відповіла Керолайн.— Вона таки трохи погнулась. Якби мені дозволили бити ракеткою по противнику, а не по м'ячу, я б виграла в усіх турнірах, слово честі! — Вона знову захихотіла.

— І вам не було страшно? — спитав Хейзен.

— Тільки потім,— відповіла Керолайн, — Але ж це не йде в рахунок, правда?

Увійшов Джіммі й повідомив:

— Велосипед замкнули в підвалі. Можете забрати його звідти коли завгодно, містере Хейзен. А він справді гарний!

— Вранці я пришлю по нього свого секретаря,— сказав Хейзен.— Я не певен, що користуватимуся ним найближчими днями. Хіба що міс Керолайн згодиться охороняти мене!

— Краще я покину цей спорт, поки ще ходжу в чемпіонах!—знов захихотіла Керолайн.

У дверях їдальні з'явилася місіс Кертіс і обпалила всіх поглядом.

— О боже!—похопилась Леслі.— Здається, нам давно пора сісти до столу!

! Східна частина Нью-Йорка, заселена переважно біднотою.

30

Аллен хотів був допомогти Хейзенові, коли той підводився, але гість не звернув уваги на простягнену руку й, не хитаючись, ступив крок до їдальні. Леслі пішла попереду.

— Який чудовий стіл! — сказав Хейзен, коли Леслі посадила його праворуч від себе. Голос його лунав трохи глухо — перевязаною рукою він тримав на щоці рушника з льодом.— Сподіваюсь, я не перебив важливої сімейної зустрічі?

— У нас є один звичай,— озвався Аллен, відчуваючи, як його мучить голод.— Єдина важлива річ, про яку ми розмовляємо увечері в п'ятницю — це їжа.— То була неправда, і він сказав так лише із ввічливості. Минулої п'ятниці вони сперечалися про політику й досперечалися до крику, коли Елінор назвала батькові погляди "раннім абсолютизмом Людовіка Чотирнадцятого". Вечір усім дуже сподобався.

Стренд узяв пляшку к'янті.

— Вина? — спитав він.

— Не відмовлюся,— мовив Хейзен.— Мене раптом почала мучити спрага.

— Це від втрати крові! — безтурботно кинула Керолайн.

— Та ні. Це я скуштував насильства, люба моя дівчинко,— всміхнувся до неї Хейзен.— Звичайнісінького насильства.

— Як ви гадаєте, про що тепер думають ті три хлопці? — спитала Керолайн, набираючи в ложку супу.

— Сушать собі мізки над тим, де вкрасти три тенісні ракетки — ні, чотири.— Хейзен криво посміхнувся — у нього була пошкоджена щелепа.— І ще метикують, де б узяти дівчину, яка допомогла б їм скоїти новий злочин.

Керолайн знову захихотіла.

— О, то я небезпечна тенісистка! — вигукнула вона.

Аллен здивовано хитав головою. "Оце така, мабуть, атмосфера в роздягальні футболістів,— подумав він,— після особливо грубої гри, в якій здобуто перемогу".

Хейзен незграбно набирав ложкою суп, тримаючи її в лівій руці. Губи в нього вже почали напухати, однак очі світились, і він, здавалося, мав з усього щиру втіху.

— Чудово! — знай повторював він.— Просто чудово! Куховарка заслуговує найвищих компліментів.

— Це все мама,— сказала Керолайн. Цього вечора вона вочевидь пишалася не тільки собою, а й своєю родиною.

— Талановита сім'я,— поштиво зауважив .Хейзен. Потім звернувся до Джіммі:— А ви, юначе, чим захоплюєтесь ви?

Джіммі обвів поглядом довкіл столу.

— На думку моєї сестрички, я тільки ганьблю нашу сімейку, — відповів він.— Тиняюсь по забігайлівках та всяких кублах...

— Джіммі! — обурилася Леслі.— Що це ти говориш?

Джіммі вишкірив до неї зуби.

— Це ми так любовно розмовляємо між собою. Вона жартує. Правда ж, Елінор?

— Часом жартую, а часом і ні, братику,— осміхнулася до нього Елінор.

Хейзен зацікавлено подивився на Джіммі, тоді перевів погляд на Елінор.

— А що робите ви?

— Кар'єру,—коротко відказала Елінор. Як на неї, вона була навдивовижу мовчазна. Аллен відчув, що Елінор і Джіммі чомусь незлюбили Хейзена, і вирішив спитати в обох про це, коли гість піде.

Увійшла місіс Кертіс і поставила тацю з другою стравою перед Леслі, щоб та розкладала. Елінор підвелася й допомогла прибрати супові тарілки.

— Боюся, що, крім супу, я більше нічого не подужаю — сказав Хейзен, коли Леслі простягла руку по його тарілку.— Хоч на вигляд і запах це просто смакота! — Він надпив вина.

— Який сьогодні день тижня, містере Хейзен? — спитав Джіммі.

— А це що за запитання? — підозріливо поглянула на сина Леслі.

— Я хочу перевірити, чи в нього, бува, не струс мозку,— пояснив Джіммі.— Якщо в нього струс, то треба лягти в темній кімнаті й заплющити очі.

— П'ятниця, — з усмішкою відповів Хейзен.— Думаю, і досі п'ятниця. Хоч жувати я й не можу, одначе певен, що струсу мозку в мене нема. Дякую за турботу.

Алленові спало на думку, що Джіммі не так піклується про здоров'я Хейзена, як прагне. скоріше здихатись його, та коли, він глянув на сина, той подивився на нього через стіл невинними очима.

— А у вас, містере Стренд, — звернувся до господаря дому Хейзен,— дозвольте поцікавитись, яка професія у вас?

"Попереднє ознайомлення,— подумав Стренд.— "Ваш адвокат повинен знати все, що знаєте ви, тільки тоді він зможе вести вашу справу успішно". Ні, він не адвокат,— поправив себе Стренд, трохи роздратований гостем. Він більше схожий на генерала, який оглядає військо і приязно розпитує солдатів про се про те — хоче показати, що хоч у нього й великі зірки на погонах, але в душі він справжній демократ".

— Моя професія...— Стренд прокашлявся.— Я борюся з кровожерливими інстинктами юного покоління,— навмисне ухильно пояснив він. Цей Хейзен, очевидно, велика птиця. Про це явно свідчать не так його слова, як його манери. І якщо він, Стренд, просто скаже, то викладає в школі, то в Хейзена складеться про нього така сама думка, як колись у батька Леслі.

— Він учителює в Рівер-Хай, — майже зухвало кинула Леслі, відчувши, що її чоловік вагається.— Викладає історію.

— Он як! — У голосі Хейзена прозвучали нотки поваги. — Замолоду мені теж хотілося стати вчителем. Прожити корисне життя. Багато корисніше, ніж у юриста, казав я батькові. Але він не поділяв моєї думки. І я одержав диплом юриста.— Він осудливо засміявся.— У батьковому домі розмови були короткі.

— В нашому домі вони не короткі! — кинув Стренд.— Це я за своїх дітей кажу.

— Цікаво! —Хейзен обернувся до Керолайн,— А ви, юна дамо? Навчаєтесь у коледжі?

Керолайн, що їла так, ніби з голодного краю, засміялася.

— Як пощастить, то почну восени. Через місяць закінчую підготовчу школу. Але з моїми оцінками...— І вона скрушно похитала головою.

— А хіба ви вчитеся не в Рівер-Хай? — здивувався Хейзен.

— Та це ж через усе місто їздити! — поквапилась відповісти Леслі.

— Тато вважає, що це небезпечно. А я йому кажу: для тебе, може, й небезпечно, але для мене аж ніяк,— захихотіла Керолайн. Загалом вона була не з тих дівчат, що ні з сього ні з того хихотять, але цього вечора Аллен їй усе прощав.— Отож у нас таки була одна коротка розмова, Я мусила відступити й тепер ходжу до школи, яка за десять кварталів звідси.

— Я, звичайно, читав, що в державних школах процвітає злочинність, насильство, що діти крадуть одне в одного, носять зброю,— сказав Хейзен.— Мені завжди було сумно чути про це.