Хлопчики з бантиками - Сторінка 16

Дорослий своєчасно спинить, застереже від непотрібних вчинків. Своя ж розеесела кампанія цього не зробить. Більше того штовхне на яку-не будь дурницю, де пахне протоколом... Ну, бувайте!

У просвіті сходів мене наздогнав голос Огурцова,

— Раджу вам,— гукнув він на прощання,— назвати третю частину "Справжній меридіан",

■— Яка дивна назва.

— Назвіть саме так. За змістом читач і сам зрозуміє, що таке справжній меридіан.

— Ви гадаєте?

—— Я знаю! — почулося згори, і двері зачинилися. Так закінчилася третя розмова.

Великі шлюзи, що ведуть у світ чудес одразу відчинилися навстіж...

Г. Мелвілл. "Мобі Діко

Соловки вже одяглися в теплий зимовий кожух, деиь був яспий і чистий, здавалося, нічим пе примітний, коли юнги зібралися на мітинг. Уся школа, по ротах, за спеціальностями, вишикувалася із збереженням ранжиру, і капітан першого рангу Аграмов закінчив промову словами:

— ...хто погано вчитиметься, той підготує собі незавидну долю. Флот зайвого баласту не потребує. Тому у вас це не уроки, а бойова підготовка. Не екзамен, а — бій, який треби виграти. Пам'ятайте,— сказав він з притиском,— відмінники бойової та політичної підготовки' матимуть право вибору будь-якого флоту країни й будь-якого класу кораблів!

Шерепги гонг заворушилися, пробіг шепіт:

— Ти чув? Будь-який флот, будь-який корабель.

Це була новина підбадьорлива й радісна, і юнги довго кричали "ура". Після цього відчинилися класи.

Раз на місяць для юнг наставало солодке шиття, не в переносному, а в буквальному значенні. Юнги одержували цукровий пайок. Вони чекали цього дня з таким самим нетерпінням, з яким штурман чекає в хмарну ніч появи Полярної зірки... Цукор! Здається, дрібниця. А що с солодше від нього? Щойно вийшовши з дитинства, юнги залишалися грішниками-л асу нами, хоч у класі боцманів деякі вже серйозно потребували послуг бритви. Навіть філософ Коля Пос-кочін, який пізнав сувору діалектику речей, і той нестерпно страждав наприкінці кожного місяця.

— Як згадаю про варення, то мені навіть млосно стає.

Цукор видавали в канцелярській землянці роти. Там біля вагів з гирями стояла вогонь-дівка в матроській формі, про неї юиги знали одне — звати її Танькою. А ще знали, чого й не треба було їм знати: Росомаха безнадійно закохапнп у цю Таньку, але після кожного побачення в нею повертається лютий, як чорт! За відсутністю іншої тари юнгн приймали

вий пісоК з ваг прямісінько в безкозирки й обережно ЧРГЛИ додому. Повертаючись, розмовляли:

_ Ох і стерво ж ця Танька! Так обважує...

_ Що поробиш, коли жінки, як і ми, обожнюють солодке. рарадд> СудИТЫСЯ ЇК нам я нею. Хай по три ложки

склянку собі сипле. Може, подобрішає до нашого старшини. й

Солодке життя тривало недовго. Дехто дорогою до куо-тшка встигав злизати половину безкозирки. Сидячи на лавах, Зонги їли цукор ложками, як їдять кашу.

Не минуло й години, як звідусіль чулися соромливі зізнання: _

— Здається, я свою закінчую. А тиг

— У мене ще трохи є. Витрушу безкозирку й залишу жменьку.

— Для чого залишати?

_ Завтра вранці чайок собі підсолоджу.

Бережливість у цьому питанні суворо засуджувалася. _ Ну ти й вигадав! Ніби чай і так не можна видудлити.

Той, хто спочатку сумнівався, швидко погоджувався з таким залізним доказом.

— Правильно,— казав він.— Чого тут тягнути.

До відбою безкозирки бували вже чисті. А наступного дня якщо хтось і підсолоджував свій чай, то робив це несміливо, винувато позираючи довкола. І лише Фінікін примудрився розтягти пайку на цілий місяць. Більше того, цей премудрий карась для абереження цукру пошив собі капшук і не носив солодкий пісок у безкозирці, як інші. Злі изики говорили, що Фінікін навіть спить з капшуком на грудях. Він не соромився цілий місяць підряд пити чай з цукром.

— Я ж не вкрав,— говорив він, дивлячись в очі товаришам.

Джек Варанов не раз просив у нього жартома:

— Може, всиплеш трохи в мій кухоль?

— А ти мені багато насипав, коли свій пайок ложкою наминав? Видано на місяць — то й розраховуй на всі тридцять днів.

Поскочін дивився на Фінішна поверх порожнього кухля.

— Невже тобі самому не гидко економити? Це ж справжня меркантильність.

На це Фінікін уперто відповідав:

— Не чіпляйся до мене з іноземними словами...

Савка аа ранжиром класу стояв біля Фінішна. Колд І стрій, розвернувшись праворуч, перетворювався в колону | йому самою долею призначалося крокувати за Фінікшим* Щиро кажучи, він цього рудого недолюблював. Його залізний зуб дратував своїм фальшивим блиском. Ногінськиц 1 грамофонник, як охрестили юнги Фінікіна, жив осібно, не • втручався в суперечки, але відчувалося, що він собі на умі. Особливо був він непривабливий у камбузі. Фіпікіп різав свій * хліб на маленькі квадратики — так Савчнна бабуся колола і цукор, щоб пити чай вприкуску. Хліб треба відкушувати а не дрібнити шматок, щоб пізніше, повертаючись з камбу— | за, жувати, мов корова. Савці подобалось, як їсть Федя Ар— , тюхов: раз відкусив, вдруге — й гаразд.

— Я їм,— говорив Фінікін,— а ви ніби з голодного остн І рова зірвались і приймаєте їжу, як пальне в бензобаки.

Великі чайники, чмишучи парою, гуляли поміж рядами І юнг і нарешті, зсунуті в кінець столів, хололи порожні. З камбуза юнги йшли, співаючи.

На них сьогодні чекав навчальний корпус, де так затишно від натоплених уночі печей. Уже язнк не повернеться назвати "тюрягою" цю світлу споруду, що пахла свіжою фарбою й була заставлена технікою. Одного лише не могли виправити юнги — ліквідувати вічка для нагляду за банди-тами у камерах.

Розклад занять вражав кількістю тем. Для стернових: морпрактика, сигнальна справа, будова корабля, навігація та штурманська справа, карти й лоції, стерна й повороткість корабля, метеорологія, водіння шлюпки, мореплавні прилади та електронавігаційні інструменти,— як багато доведеться знати!

Маленький Поскочін, хвилюючись, загинав пальці:

— Дивися! А ще ж стрільба, гранатометання, лижі, рукопашний бій, плавання та пірпаиня, походи влітку під віт— І рилами...

Продзвенів дзвінок, як у школі. Перший урок у класі Росомахи — сигнальна справа.. Потрібна справа, без якої кораблі пливуть сліпі й глухі. Викладача електронавігацій-них інструментів ще не було, і Росомаха навіть зрадів.

— От і добре! У вільні години замість цих інструментів н спокушу вас романтикою стройової підготовки. Крок на місці, ать-два, ать-два! Що може бути цікавішого?

До класу зайшов старшина Фокін, і юнги встали. Сигнальник підводного човна М-172 не був педагогом, але командування сміливо довірило йому викладацьку роботу.

ч ттас навчальних посібників Фокїна скромний — два праглії скручені в кокон. Під пахвою він приніс набір сигнальних прапорів, пошитих з спеціальної тканини, що навивалася "флагдух".

Н Бєз прапорців важко уявити собі сигнальника,— но-фокін.— Так ось, давайте поговоримо сьогодні про прапори взагалі. Почнемо з давнини. Який прапор мав старий російський флот?

Андріївський! — прудко підвівся Огурцов.— Це таке велике біле полотнище, пересічене по діагоналях синім хрестом.

— А хто мені скаже, чому такі самі кольори притаманні й радянському військово-морському прапору?

Ніхто не знав. Навіть Савка мовчав, і — Чи хтось з вас чув про символіку кольорів?

— Дозвольте мені.— Коля Поскочін відштампував повний набір: — Білий колір означає благородство й честь військову, червоний — мужність і братерство по крові, чорний — мудрість і обережність, синій — бездоганність у вірності обов'язку, а жовтий — могутність, знатність і багатство роду-

— Таким чином,— підхопив Фокін,— основа радянського морського прапора білий, синій та червоний кольори. Це означає: честь військова, вірність обов'язку і братерство. Зараз на нашому флоті з'явився новий прапор — гвардійський, на якому майорить чорно-оранжева стрічка. Ці кольори означають вогонь і дим битв, у яких кораблем завойована особлива честь...

Савка відчув деяку тривогу. Він уже налаштувався на першість у навчанні.

Слова Аграмова про право відмінників на вибір флоту й корабля ще більше підстьобнули його самолюбство. Але в особі Поскочіна він відчув небезпечного суперника.

— Військово-морський прапор,— вів далі Фокін,— несе корабель на кормі. Тільки-но корабель зніметься з якоря, прапор переносять на гафель щогли. Прапор найчастіше й називають "кормовим". На носі ж майорить гюйс, що забирається на час походу. Вимпел означає готовність корабля до походу й бою. Брейд-вимпєл піднімають одразу, як нога начальника з'єднання кораблів ступнула на наш борт... Коли піднімаєтеся по трапу на корабель, ви зобов'язані вітати прапор. Не віддаси честі прапорові — будеш покараний. Образою для корабля буде підняття його прапора "крижем" — догори ногами. В першому Морському статуті Петра сказа* но: "Всі військові кораблі російські не повинні ні перед ким

опускати прапори, вимпели та марселі під страхом позбавлення живота свого". Цей закон святий і понині... А тепер, сказав Фокін,— перейдемо до прапорів сигнальних. Але спочатку, хлопці, вам треба вивчити алфавіт.

— Ми його знаємо! — відгукнувся Фінікін.— А, бе, ве...

— Такий алфавіт для флоту не підходить,— відповів старшина.— На містках кораблів, коли йде бій чи шумить вітер, сигнальник не може гукнути, що флагман підняв "Б" бо вітер спотворить його голос, і командиру може почутися] що флагман підняв "П". Що це означає? Командир через неправильне сприйняття виконає наказ "до повороту праворуч" замість "додати ходу". А це може стати причиною загибелі корабля.

— Як же тоді викрутитися? — вацікавився Артюхов.

— Викручуватися не треба. На флоті користуються цер-ковно-слов'янськнм алфавітом. "Б" і "П" читаються в цьому алфавіті як "буки" і "покой". Слова ж не переплутає ніякий вітер. Отже, повторюйте за мною: аз, буки, веді, глагол, добро, єсть, живете, земля, іже, како, люди, мислите, наш...

Фокін став показувати юнгам прапори двох Зводів — Вшськово-Морського Зводу СРСР і Зводу Міжнародного. Говорив він швидко:

— Аз! Прапор червоний з китицями, на полі білий квадрат. Означає: "Ні. Не згоден. Не дозволяю". А за Міжнародним Зводом прапор також з китицями, але біли шкаторипи біле шле, а китиці сині. Означає: "Випробовую швидкість". Буки! Білий конус з червоним кільцем. Означає: "Знятися в якоря.