Хроніка капітана Блада - Сторінка 32

І це, можливо, в ім'я чарівної дами з Барбадоських островів, для якої, на його думку, він був нічим, але образ якої надихав його на такі шляхетні вчинки, що, здавалось би, були просто неможливі для пірата. Це почуття лицарства заговорило у ньому з нездоланною силою. Якби він безоглядно й сліпо піддався йому, він тут же як стій накинувся б на дона Хуана і таким чином зразу позбавив би себе можливості допомогти нещасній бранці. її присутність на кораблі ні для кого не зосталася таємницею. Вона була особливою здобиччю* яку цей розпусник, командир корабля, залишив для себе, і на саму думку про це Блад аж похолов.

Та все ж, коли Блад спустися з корми і йшов палубою до трапа, що вів униз, обличчя його було спокійне, і він усміхався. Тут він приєднався до офіцерів, троє з яких супроводжували дона Хуана на берег, а четвертим був Верагуас. Вони говорили всі разом, перебиваючи один одного, і весело сміялись. А темою їхніх схвальних жартів була зіпсованість дона Хуана.

Вони гуртом вдерлись до капітанової каюти. Останнім увійшов Блад. Слуга-негр накрив стіл для вечері, як завжди, на шістьох і засвітив велику срібну лампу. Саме в цей час сонце зайшло і зразу ж запали сутінки.

Дон Хуан з'явився на порозі однієї з кают лівого борту. Зачинивши за собою двері, він на якусь хвилину непорушно застиг на місці, спершись на них спиною і недовірливо оглядаючи офіцерів, що непрохано з'явились до нього. їхня присутність змусила його повернути в цих дверях ключ, вийняти його й покласти в кишеню. З цієї меншої каюти, де, як легко було здогадатись, перебувала викрадена дама, не долинало ні звуку.

— Слава богу, вона нарешті вгамувалась,— засміявся один з офіцерів.

— Авжеж, виснажилась від крику,— пояснив другий.— Боже! Це ж якась дика кішка. Жінка вона з вогнем — адже як билась і дряпалась! Справжнє маленьке чортеня, яке варто приручити. Я тобі заздрю, Хуане.

Верагуас вигукнув, що така здобич і має належати такому блискучому флотоводцеві, як дон Хуан, і, поки [436] сипалися сумнівні дотепи й жарти, дон Хуан, похмуро й замислено посміхаючись, сказав усім сідати за стіл.

— Якщо ви не заперечуєте, ми сьогодні повечеряємо нашвидкуруч,— оголосив він, знімаючи свій обладунок, і ці слова викликали нову бурю веселощів: сміялися з його квапливості, глузували з бідної жертви за замкненими дверима.

Коли нарешті всі посідали за стіл, капітан Блад дозволив собі привернути до себе увагу дона Хуана, спитавши:

— Ну, а як з полковником де Кулевеном? Гарне обличчя іспанця спохмурніло:

— Прокляття на нього! Його не було в Басетеррі, він організовує оборону в Ле Кармі.

Звівши брови, Блад трохи співчутливо промовив:

— Отже, незважаючи на всі ваші відважні зусилля, вам не вдалося звести з ним рахунків?

— Не зовсім так, не зовсім.

— Присягаюсь небом, ти помиляєшся! — вигукнув хтось із сміхом.— Мадам де Кулевен винагородить тебе за все!

— Мадам де Кулевен? — перепитав Блад без особливої потреби, оскільки погляди, спрямовані на замкнені двері каюти, робили таке запитання зайвим. Блад тихо засміявся.

— Ну, це...— він затнувся,— це витончена помста, доне Хуан, хоч я й не знаю, яка була образа.— І хоч душу йому пекло вогнем, він неголосно і ніби схвально засміявся знов.

Дон Хуан стенув плечима й зітхнув:

— Але все ж таки шкода, що я його не спіймав і не змусив заплатити за все повною мірою.

Та капітан Блад не дав розмові припинитись на цьому.

— Якщо ви справді так ненавидите цього чоловіка,— провадив він далі,— то подумайте про ті муки, на які ви його прирекли, виходячи, звичайно, з того, що він кохає свою дружину. Навіть смерть ніщо порівняно з ними.

— Можливо, можливо.— Дон Хуан був сьогодні небалакучий. Здавалось, невдача на березі псує йому настрій, він хотів, щоб усі швидше пішли геть.

— Налий мені вина, Абсоломе. Боже мій, пити хочеться, .аж пече.

Негр налив усім вина. Дон Хуан вихилив свій повний по вінця келих одним духом. Блад наслідував його приклад, і Абсолом наповнив келихи знову. [437] Блад виголосив на честь командира іспанського корабля багатослівний тост. Мовляв, хоч він не великий знавець морських битв, а все ж таки після того, що бачив, просто не може уявити, щоб хоч один капітан на світі міг провести бій так, як це зробив дон Хуан.

Дон Хуан вдячно всміхнувся, всі залюбки перехилили свої келихи, і їх знову було наповнено вином. Іспанці жваво гомоніли, сміялись, а Блад поринув у думки.

Він думав про те, що скоро вечеря закінчиться і дон Хуан пожене їх усіх по своїх каютах. Каюта капітана Блада була поряд з великою каютою з правого борту. Та чи дозволить тепер капітан, щоб гість перебував так близько? Якщо дозволить, він ще зможе допомогти цій нещасній леді, він уже знає, як це зробити. Але ж є небезпека, що на цю ніч його пошлють в яке-небудь інше місце.

Він змусив себе пожвавішати, безцеремонно втрутився в розмову, галасливо зажадав вина, потім ще, в чому його охоче підтримали офіцери, яким довелось добряче попотіти сьогодні в бою. Після цього він знову заходився вихваляти майстерність і відвагу дона Хуана, але незабаром усі помітили, що мова його зробилась малозрозумілою, а язик заплітається; двічі він гикнув і, безглуздо усміхаючись, кілька разів повторив одне й те саме.

За це товариство взяло капітана Блада на глузи, що дуже його роздратувало, й він звернувся до дона Хуана з проханням пояснити цим веселим і явно напідпитку джентльменам, що він, Блад, в усякому разі тверезий. Та його мова ставала дедалі незрозумілішою.

Коли Верагуас зауважив капітанові Бладу, що він п'яний, Блад розлютився й нагадав усім присутнім, що він голландець і, отже, належить до нації великих пияків. Він береться перепити будь-кого на всьому Карібському морі. Аби довести це, він хвальковито зажадав ще вина, випив і досить швидко замовк. Його повіки обважніло опустились, тіло якось обвисло і, на превелику радість товариства, цей безсоромний хвалько сповз із свого стільця й залишився лежати на підлозі, навіть не роблячи спроб підвестися.

Верагуас зневажливо й безцеремонно поворушив його ногою. Капітан Блад не виявляв ознак життя. Він лежав нерухомий, мов колода, і хрипко дихав.

Дон Хуан рвучко підвівся з-за столу.

— Віднесіть цього йолопа в ліжко. Та й самі йдіть звідси всі до одного. [438]

Дона Педро, що так і не прийшов до тями, із сміхом і не дуже обережно віднесли до його каюти. Розв'язавши йому хустку на шиї, офіцери вийшли з каюти й зачинили за собою двері. Потім, підкоряючись наказові дона Хуана, який він повторив, усі вони, голосно перемовляючись і гупаючи чобітьми, пішли геть, а командир корабля замкнув за ними двері.

Залишившись на самоті, він повільно підійшов до столу й хвилинку постояв, прислухаючись до веселих голосів, що віддалялися по трапу. Його келих стояв напівпорожній. Він узяв його й випив. Потім, поставивши келих на стіл, він неквапливо витягнув з кишені ключ від каюти, де сиділа замкнена мадам де Кулевен. Підійшовши до дверей, дон Хуан вставив ключ у замкову щілину . й повернув його. Та перш ніж він устиг відчинити двері, якийсь звук, що почувся позаду, змусив дона Хуана обернутися.

Біля дверей своєї каюти, прихилившись до перебірки, стояв його п'яний гість. Одяг на ньому був розхристаний, в очах застигла порожнеча, він ледве тримався на ногах і тільки якимось дивом не втрачав рівноваги від легенької хитавиці.

Він поворушив губами, неначе його занудило, і, плямкнувши, розтулив їх.

— Ко... котра година? — не до речі запитав він. Напружено-сердитий погляд дона Хуана злагіднів, він

навіть усміхнувся, хоча й трохи нетерпляче. П'яний гість знову пробелькотів:

— Я:., я... я щось не пам'ятаю...— Тут він відірвався від перебірки і хитнувся вперед.— Тисяча чортів! Я... я хочу ще випити!

— Ану гайда в ліжко! В ліжко! — вигукнув дон Хуан.

— В ліжко? Ав.... авжеж у ліжко. Куди ж... іще? Га? Але спочатку... кухоль вина.

Він добрався до столу. Тоді, хитаючись, неначе його щось штовхало зсередини, зробив ще кілька кроків і зупинився якраз навпроти іспанця, який сердито й зневажливо дивився на нього своїми оксамитовими очима. Блад знайшов келих і глек — важкий, інкрустований емаллю срібний глек з двома ручками на довгій шийці,, що нагадував формою амфору,— налив собі вина, випив, поставив келих на стіл, похитнувся й простягнув праву руку вперед, ніби для того, щоб утримати рівновагу. При цьому його рука, шукаючи опори, опустилась на шийку срібного глека. [439]

Дон Хуан, який весь час нетерпляче й зверхньо стежив за капітаном Бладом, можливо, і встиг в якусь частку секунди вловити, як з обличчя гостя зник вираз байдужої бездумності, а блакитні очі, холодні й жорстокі, мов сапфіри, блиснули з-під чорних брів. Та наступної миті, перш ніж мозок дона Хуана встиг усвідомити те, що вловив погляд, срібний глек з неймовірною силою впав на його чоло, і капітан "Естремадури" перестав будь-що відчувати.

Капітан Блад, в ході чи на обличчі якого тепер не було й сліду сп'яніння, швидко обійшов круг столу й опустився на одне коліно біля чоловіка, що впав під його ударом. Дон Хуан непорушно лежав на барвистому східному килимі, його вродливе обличчя набрало землисто-блідого відтінку, між напівзаплющеними очима з рани на лобі цебеніла кров. Капітан Блад роздивлявся на справу своїх рук без жалю й каяття. Адже удар, завданий так зненацька, пояснювався не страхом Блада за себе, а страхом за безпорадну жінку, яка сиділа в каюті з лівого борту. Через неї він не міг ризикувати, не міг дозволити дону Хуа-ну зчинити тривогу. Хоч як би там було, цей жорстокий, безсердечний розпусник не заслуговував на те, щоб з ним поводилися чесно.

ч Капітан Блад рвучко підвівся, потім нахилився і схопив іспанця під пахви. Піднявши обважнілий тулуб дона Хуана, він потягнув його по килиму до кормового вікна, за яким пропливала тепла фіолетова тропічна ніч. Взявши дона Хуана на руки, Блад виліз на скриню. На якусь мить він поклав свій важкий вантаж на підвіконня, потім штовхнув його вперед і, вхопившись за пілерс, перехилився далеко вперед, щоб простежити, як падатиме тіло.

Сплеск за кормою потонув у дзюркотінні води вздовж бортів корабля. На мить, коли тіло торкнулося блискучої поверхні моря, його обриси чітко вирізнилися темною плямою і зразу ж зникли.