І чорт не влучить - Сторінка 2

- Джон Віндем -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

– Ви мені, звісно, пробачте, але ви змішали стилі різних епох. Вашу манеру вклонятись і моду вашого вбрання розділяв вік майже двох поколінь.

Батруель здавався збитим з пантелику. Він огледів себе і розчаровано промовив:

– Коли я тут був останнього разу, то особливу увагу звернув на моди.

– Ет, не слухайте його, містере Батруель, – утрутилася Ділі. – Ваш костюм чудовий. А яка тканина!

– Чудовий, але не зовсім сучасний, – відрубав Стівен.

– Так, не зовсім, – погодилася Ділі. – Гадаю там, де ви... мешкаєте... важко бути в курсі...

– Та мабуть, – погодився Батруель. – Більшість угод у цих краях ми укладали в сімнадцятому й вісімнадцятому століттях. У дев'ятнадцятому справи погіршали. А нині їх зовсім мало, і нам випадають виклики в різні райони. Тому побувати тут у дев'ятнадцятому столітті мені поталанило лише один раз. Ви можете уявити собі, з якою радістю я прийняв виклик вашого чоловіка. Я з'явився з надією на взаємовигідну домовленість...

– Ну, ну! Про це – годі... – урвав його Стівен.

– О так, звичайно. Даруйте мені. Старий бойовий кінь знай нюшить, звідки пахне порохом.

Запала мовчанка. Ділі замислено дивилась на Батруеля. Для тих, хто знав її так добре, як чоловік, це свідчило, що в її душі точиться боротьба, а цікавість переходить усі межі. Нарешті вона сказала:

– Я сподіваюся, ваші англійські відрядження не завжди були такі невдалі, містере Батруель?

– О, аж ніяк, мем. У мене дуже приємні спогади про візити до вашої країни. Я пам'ятаю виклик до одного чоловіка, що жив поблизу Вінчестера, – це було десь у середині шістнадцятого століття. Він забажав маєтків, гарної дружини з вельможного роду. Нам пощастило знайти йому чудовий палац біля Рочестера. Мабуть, його нащадки живуть там і досі. Був ще один, зовсім молодий хлопець – той хотів мати тверді прибутки та дружину з придворних кіл. Ми його запити задовольнили, і нині його кров тече в жилах вельми високих осіб. Через кілька років інший молодик з дуже скромними здібностями захотів стати видатним драматургом і дотепником. Цей випадок був складніший, та нам пощастило й тут. Я не здивуюся, якщо його ім'я згадують і тепер. Це був...

– Усе це дуже приємно, – урвав його Стівен, – а надто для нащадків. Та що сталося з головними дійовими особами?

Батруель злегка знизав плечима:

– Бізнес є бізнес. Контракт людина підписує добровільно, – сказав він докірливим тоном і провадив: – Пізніше я тут не бував, проте знаю від своїх друзів, що потреби, хоч і змінилися в деталях, по суті своїй залишилися такими, як і колись. Титули досі в ціні, особливо в дружин наших клієнтів, так само як і доступ у вищі кола. Будинок у провінції ми тепер забезпечуємо з усіма вигодами. Замість добрих коней ми тепер пропонуємо "бент-ролслі" або навіть приватний літак…

Стівен відчув, що час втрутитися.

– Так-так, "бент-ролслі", – глузливо повторив він. – Наступного разу уважніше читайте ваш довідник попиту. А тепер я буду вам вельми вдячний, якщо ви перестанете спокушати мою дружину. Однаково вона не зможе з вами розрахуватися.

– Не зможе, – погодився Батруель. – Це особливість жінки. Їй завжди треба за щось платити, та чим більше вона отримує, тим менше це їй коштує. Але зважте: ваша дружина матиме легке життя, слуг...

– Будь ласка, облиште! – сказав Стівен. – Хіба вам не очевидно, що ваші маневри застаріли? Ми давно розкусили ваші обіцянки, і вони втратили свою привабливість.

Батруель, здавалося, йому не повірив.

– Згідно з нашими бюлетенями, світ і нині не те місце, де процвітає праведне життя, – заперечив він.

– Запевняю, що на ваші старомодні умови не пристануть навіть найнеправедніші з тих, хто живе в сьогоденному світі. Кожен тепер прагне дістати якомога більше, причому за мізерну плату, а то й задарма.

– Не дуже етично, – пробурмотів Батруель. – Повинні ж існувати моральні засади...

– Можливо. Але так воно є. Крім того, тепер ми тут дуже тісно зв'язані між собою. Як я можу здобути титул, обминувши видавців "Дебретта" , одержати кругленьку суму без відома податкового інспектора або стати власником будинку без згоди архітектурного управління? Треба дивитися правді у вічі.

– О, я думаю, це легко можна влаштувати, – зауважив Батруель.

– Але так не буде. Сьогодні існує дише один спосіб законно й швидко забагатіти. Це, чорт забери...

Стівен раптом замовк і замислився.

Батруель звернувся до Ділі:

– Як шкода, що ваш чоловік не цінує себе. У нього чудові здібності. Це видно з першого погляду. Йому потрібен певний капітал – і перед ним відкриються широкі можливості. А світ і нині може чимало запропонувати багатієві і, звичайно, його дружині – повагу, владу, морську яхту... Я певен, вашого чоловіка завжди мучитиме відчуття, що він випустив з рук нагоду...

Ділі подивилась на замисленого Стівена.

– Ви теж такої думки про нього? Я не раз міркувала про те, що його ділові якості недооцінюють...

– То все інтриги, я певен, – сказав Батруель. – У такий спосіб занапастили чимало молодих талантів. Та, здобувши незалежність і маючи розумну дружину – і до того ж гарну дружину, – яка допомагатиме йому, я не бачу причин, чому він не зміг би...

Стівен почав уважно дослухатися до розмови.

– Ви прямо цитуєте з підручника спокушання. Мабуть, із першого розділу, – насмішкувато зауважив він. – А зараз облиште ці розмови і спробуйте подивитися в лице фактам. Якщо ви второпаєте їхню суть, ми зможемо порозумітися щодо угоди, яку ви мені пропонуєте.

Обличчя Батруеля проясніло.

– От і гаразд, – мовив він. – Я так і думав, що, серйозно обміркувавши мою пропозицію, ви...

Стівен урвав його:

– По-перше, ви повинні зрозуміти, що я не пристану на жодну з ваших звичайних умов, і краще облиште впливати на мою дружину, по-друге, це ви, а не я в скрутному становищі. Бо як ви зможете без моєї допомоги повернутися до... е-е-е... ну, туди, звідки ви з'явились.

– Суть моєї пропозиції в тому, щоб, допомагаючи мені, ви тим самим допомогли й собі, – зауважив Батруель.

– Але одна складність у цьому все-таки є, чи не так? А тепер послухайте мене. Я бачу три можливості. Перша – ми знаходимо когось, хто скаже нам закляття Відпусту. Ви знаєте, як це можна влаштувати? Ні? Я теж не знаю. Друга можливість – я покличу сюди нашого вікарія і попрошу його виконати обряд вигнання нечистої сили. Я гадаю, він це зробить із радістю. Може, за таке його навіть прилучать до сонму святих.

Батруель здригнувся.

– Краще не треба, – відказав він. – У п'ятнадцятому столітті піддали такому обряду одного мого приятеля. Він дійшов висновку, що це надзвичайно болісна операція. Досі не може про неї забути.

– Тоді розгляньмо третю можливість. За пристойну суму я знаходжу когось, хто підписує з вами угоду. В такому разі ви зможете доповісти своєму начальству, що успішно виконали свою місію. Як вам це подобається?

– Не дуже, – швидко відповів Батруель. – Ви хочете дістати дві вигоди, а заплатити тільки за одну. Наша бухгалтерія не дасть дозволу на такі витрати.

Стівен засмучено похитав головою:

– Не дивно, що ваші справи занепадають. Ви збираєтеся витрачати власні кошти там, де можна використати чужий капітал. Так ви ніколи не досягнете успіху. А згідно з моїм планом, я одержую гроші, ви – вашу угоду, а витрати становитимуть лише кілька шилінгів – із моєї кишені.

– Невже це можливо?

– Запевняю вас, така можливість існує. Ви граєте у футбол?

– Футбол? – невпевнено запитав Батруель. – Мабуть, ні. Які правила цієї гри?

– Про її правила я вам розповім потім. Та головне в тому, що гравець має бити по м'ячу влучно. А якщо м'яч у якусь мить летить не туди, куди його прагнуть послати, намір гравця зазнає краху, і це зрештою призводить до програшу. Вам зрозуміло?

– Та начебто.

– Тоді ви збагнете, що, навіть злегка підштовхнувши м'яч у критичний момент, можна вплинути на результат гри. І не треба порушувати правил, збивати суперника з ніг – ніхто нічого й не запідозрить. Просто хай одне з ваших чортенят, що допомагають вам у практичній роботі, легенько буцне по м'ячу, коли виникне слушна нагода. Це для вас не дуже важко?

– Не дуже, – погодився Батруель. – Це буде просто. Та я зовсім не розумію, яким чином...

– Ваше нещастя, чоловіче, в тому, що ви, хоч і читаєте свої бюлетені, безнадійно необізнані із сучасним життям, – сказав Стівен. – Ділі, де бланк футбольного тоталізатора?..

За півгодини Батруель уже все збагнув.

– Так, я розумію, – сказав він. – Ознайомившись із деякими технічними деталями, ми легко доб'ємося програшу, нічиєї або навіть виграшу.

– Те, що нам і треба, – підтвердив Стівен. – Отже, починаймо. Я заповнюю купон і ставлю для годиться кілька шилінгів. Ви робите гру, а я любенько забираю гроші без будь-яких ускладнень, пов'язаних із податками.

– Усе це дуже добре для вас, – зауважив Батруель, – та я не бачу, яким чином це призведе до підписання моєї угоди, якщо ви не...

– Зараз зрозумієте. Отже, про другий пункт нашої домовленості. Ви мені влаштовуєте результати ігор, а я вам натомість, скажімо, десь за півтора місяці знаходжу людину, яка підпише з вами угоду. Домовились? От і гаразд. Тоді давайте оформимо це у вигляді документа. Ділі, принеси мені аркуш паперу і трохи чорнила. Тьху! Ну й дурень же я! Ідеться ж про кров, а не про чорнило...

Через п'ять тижнів Стівен зупинив свого "бентлі" перед готелем "Нортпарк". За хвилину на східцях з'явився Батруель. Думка оселити його в себе вдома виявилася неприйнятною. Його потяг спокушати був чимось на зразок неконтрольованого рефлексу і виявився абсолютно не сумісним з домашнім спокоєм. Тому Батруеля вирядили до готелю, де йому було зручніше, та й можливості там були ширші.

Тепер Батруель своїм зовнішнім виглядом дуже відрізнявся від того гостя, що з'явився одного дня у Стівеновій вітальні. Бакенбарди зникли. Одначе розкішні вуса залишилися. Замість фрака він носив добре скроєний сірий костюм, шарф замінив на строкату краватку, а височенний циліндр – на фетровий капелюх. Тепер він мав вигляд сорокарічного заможного джентльмена з другої половини двадцятого століття.

– Сідайте, – сказав йому Стівен. – Ви взяли з собою бланк угоди?

Батруель поплескав себе по кишені.

– Я завжди ношу бланки з собою. Ніколи не знаєш, де і як... – відповів вів, і вони рушили.

Коли першого разу Стівен виграв потрійну ставку, він здобув бучну славу, хоч як намагався залишитись у тіні.