Їлдроп та Еплпликс

EELDROP AND APPLEPLEX

Переклад : Остап Дзондза

I

Їлдроп та Еплпликс винаймали два маленькі покої у сумнозвісній дільниці міста. Сюди вони часом приходили коли спадала ніч, тут вони часом ночували, а переночувавши, варили вівсянку і зникали вранці, кожен у своєму, відомому тільки йому керунку. Деколи вони спали, та частіше розмовляли, чи теж дивилися у вікно.

Вони свідомо вибрали саме цю дільницю і це помешкання. Бо є дільниці, що неприємні через шум, а є дільниці, що неприємні через тишу, і Їлдроп та Еплпликс воліли ті другі, неприємніші. То була підозріла вулиця, де вікна на будинках були важко зашторені; і понад тим нависала хмара респектабельности, яка щось таїла піднизом. А ще вона мала ту перевагу сусідства бурхливіших дільниць, котрі лежали поруч, а з вікон Їлдропа та Еплпликса відкривався вид на поліційну стацію, розміщену через дорогу. Вже той поодинокий факт у їхніх очах був дуже привабливим. Часами вуличну тишу проривало; щоразу, як затримували правопорушника, хвиля захвату пробігала поздовж вулиці та розбивалася об двері поліційної стації. Тоді, мешканці вулиці, бувало, виплентувалися у своїх домашніх халатах на східці будинків: далі нетутешні перехожі спинялися і стояли у своїх кепках ще довгий час по тому, як того бідаку-злочинця поглинала темниця. Тоді Їлдроп та Еплпликс могли нагло припинити свою дискусію та ринутись назовні аби змішатися з юрбищем. Кожен із них тримався своєї тактики запитувань. Еплпликс, маючи неабиякий дар порозуміння з нижчими клясами, незалежно від статі, опитував розглядачів, і переважно видобував змістовні та неспівставні розповіді; Їлдроп дотримувався пасивнішої поведінки: дослухаючись до розмов людей між собою, він вписував до своєї пам'яти їх клятви, пишноту висловлювань, розмаїті манери пінитися, а теж волання жертви з нутрощів будівлі суду. Коли юрба розпосіялася, хто куди, Їлдроп та Еплпликс верталися до своїх покоїв: Еплпликс уводив результати своїх запитувань до великих записників, куди кожен випадок вносився відповідно до свого характеру — від А (adultery — подружня зрада) до Y (yeggmen — вламання до помешкань). Сповнений міркувань, Їлдроп курив. Теж можна додати, що Їлдроп був скептиком, і мав смак до містицизму, а Еплпликс був матеріялістом, і мав схильність до скептицизму; а ще Їлдроп мав богословську освіту, а Еплпликс студіював науки фізичні та біольоґічні.

І був у них спільний мотив, який спонукав Їлдропа та Еплплекса отак відмежовувати себе час від часу від своїх щоденних зарібкових занять, та від звичних суспільних занять. Обидвоє намагалися втекти не від звичности, респектабельности, чи домашнього затишку, а від районів надмірно обвішаних ярликами, сприйнятих-як-належне і вкрай упорядкованих, і — висловлюючись мовою людей, котрих вони стрімилися уникати — обидвоє бажали "охопити людську душу в рамах її конкретної особистости."

"Чому," запитався Їлдроп, "той жирний Іспанець, який сидів із нами за столом цього вечора, і періодично зацікавлено дослухався до нашої розмови, чому він сам на мить став для нас з тобою об'єктом уваги? Він мав салфетку, заправлену під підборіддям, видавав неприємні звуки під час їдження, а його кришення хліба товстими пальцями мене сильно денервувало: він мав на собі камізельку _cafe au lait_ (*1*), і чорні мешти з коричневими носиками. Він був гнітюче хтивим і вульґарним; належав до певного типу, і міг легко бути клясифікований у будь-якому місті провінційної Іспанії. А все ж за деяких обставин — коли ми обговорювали одруження, а він раптово нахилився уперед та викликнув: "Я сам якось був одружений" — ми могли би виокремити його з його клясифікації, раз і назавжди і поглянути на нього як на істоту неповторну; як на душу, щоправда незначущу, зі своєю історією. Власне ці моменти ми цінуємо, бо лише вони є розвінчуючими. Прецінь кожна життєдайна правда не надається на те, аби її застосувати до ще одного випадку: властиве є неповторним. Може тому воно так знехтуване: бо ж є непотрібним. Те, що ми дізналися про того Іспанця, те не можемо застосувати до якогось іншого Іспанця, ані навіть воскресити у словах. Разом із занепадом ортодоксального богослов'я і його гідної поцінування теорії душі зникла теж неповторна впливальність подій. Людина важлива тільки якщо її клясифікують. В тому немає траґедії, або ж не бачимо то як траґедію, а то є то саме. Ми говорили про молодого Бістуїка, який три місяці тому пошлюбив покоївку своєї матері, а тепер є свідомий того факту. Хто в тій справі поціновує правду? Не родичі, бо вони лише зрушені приязню, з огляду на інтереси Бістуїка, і здебільшого з огляду на їхнє успільнене почуття сімейної ганьби. Не чужак із помічними та поміркованими думками, який розглядає то все лише як доказ на користь необхідности реформи закону про розлучення. Бістуїкові відведене місце поміж нещасливо одружених. Але те, що Бістуїк відчуває, щойно прокинеться уранці — а то є найважливіший факт — того не може відчути жодний відокремлений чужак. Всі нехтують страшно значущим фактом краху життя людини. Чоловікам дозволено бути щасливими чи жалюгідними виключно у своїх клясах. Ось, на Ґопсам Стріт чоловік замордував свою коханку. Важливий факт полягає у тому, що для того чоловіка дія та є дією назавше і у тому, що протягом того невеликого відрізку часу який йому дано ще прожити, він вже є мертвим. Він вже є в іншому світі, відмінному від нашого. Він перетнув кордон. Важливо те, що була скоєна дія, яку не можна скасувати — таку можливість ніхто з нас не усвідомлює аж доки сам не зіткнеться з нею. Для сусідів того чоловіка важливий факт полягає у тому, за допомогою чого саме він зAбив її? І докладно о котрій годині? І хто виявив тіло? Для "просвітницької публіки" випадок той є просто свідченням до справи Питання Випивки чи Безробіття, чи якоїсь іншої катеґорії речей, яку слід піддати реформі. Але середньовічний світ, наполегливо вимагаючи вічности покарання, висловлював щось ближче до правди."

"Те що ти кажеш," відповів Еплпликс, "користується моєю зміреною підтримкою. Припускаю, що у випадку Іспанця, та й у багатьох інших випадках котрі привернули нашу увагу біля входу до поліційної стації, _те_ що ми схоплюємо в ту мить чистого спостереження котрою ми гордимося, є не чужим принципові класифікації, а чимось глибшим за неї. Ми могли би, якби забажали, викласти блискучий критичний нарис на тему вдачі провінційного Іспанця, чи на тему деституції (благодійники називають цим словом злидні), чи на тему помешкань для працюючих повний робочий день жінок. Але не в тому наш намір. Ми прагнемо досвіду лише в тих окремих центрах у яких він є неприємним. Ми уникаємо клясифікації. Ми не заперечуємо її. Але коли людину клясифікують, щось втрачається. Більша частина людей живе, послуговуючись паперовою валютою, тобто термінами, так-сяк придатними для опису розмаїття реальности, але ніколи не є свідками самого процесу чеканки нових слів, словотвору."

"Я сказав би навіть більше," мовив Їлдроп. "Більшість людей не тільки не володіє мовою, що здатна виражати щось більше за узагальнення людей; більшість в основній своїй масі не бачить у собі чогось іншого крім узагальнених людей. Вони перш за все є урядовими чиновниками, чи опорою церкви, діячами трейд-юніонів, поетами, чи безробітними; така каталоґізація не лише влаштовує інших людей з практичних міркувань, вона теж є прийнятною для них самих і їхнього "духовного життя". Багато з них у жодній ситуації не можуть глянути реально на речі. Коли Уолстріп одружувався, я певен що він сам собі сказав: "Цим я звершую союз двох найліпших сімей Філядельфії."

"Питання в тому," мовив Еплпликс, "що має стати нашою філософією. Це питання слід вирішити відразу. Пані Гауеґзден радить мені почитати Берґсона. Він дуже цікаво описує будову жаб'ячого ока."

"Зовсім ні," перебив його колєґа. "Наша філософія тут цілковито недоречна. Засадничим є те, що наша філософія повинна брати начало з нашої точки зору, ане опиратися на себе саму з метою пояснити нашу точку зору. Філософія інтуїції має найменші шанси стати інтуїтивною. Ми мусимо уникати якоїсь ексклюзивної плятформи.

"Але принаймні," мовив Еплплекс, "ми є..."

"Індивідуалісти. Ні!! Ми не є теж анти-інтелектуалісти. Ці два слова є етикетками. "Індивідуаліст" є складовою натовпу так само як і будь-яка інша людина: а натовп індивідуалістів є найнеприємнішим з усіх, бо має найменше характеру. Ніцше був людиною натовпу, так само як Берґсон є інтелектуалістом. Ми не можемо уникнути якоїсь етикетки, але хай вже та етикетка буде такою, що не несе відмінности, і такою що не викликає самосвідомість. Важливо аби ми знайшли прості етикетки, і більше не використовували їх. У своєму приватному житті, зізнаюся тобі, я є банківським клерком..."

"І згідно з твоєю власною точкою зору, тобі випадає мати дружину, троє дітей і будинок з овочевими грядками у передмісті," сказав Еплпликс.

"Власне так воно і є," відмовив Їлдроп, "але я не вважав за потрібне раніше згудувати в розмові про цю біоґрафічну подробицю. Оскільки зараз є суботній вечір, мені настав час повертатися у своє передмістя. Завтрішній день проведу на тих грядках..."

"А я відвідаю пані Гауеґзден," пробурмотів Еплпликс

*II*

Передмістєвий вечір був сірий та жовтий в неділю; сади біля будиночків по правий і по лівий бік були пишно порослі плющем, і високою травою, і кущами бузка. Тропічна зеленява Південного Лондону була відтінена сірявою вгорі і запліснявіла внизу; теплисте повітря роїлося мухами. Їїлдроп, біля вікна, з приємністю заакцептував кіптявий запах бузка, ґрамофони, хор Баптистської церковці та сцену трьох дівчаток які грали в карти на сходах поліційної стації.

"В таку ніч як оця," мовив Їїлдроп, "Я часто думаю про Шехерезаду, і мені цікаво що з нею сталося."

Еплпликс безмовно встав і підійшов до файлів які містили документи для його "Дослідження Теперішнього Суспільства". Він витягнув файл із позначкою _Лондон_ з-поміж файлів _Барселона_ і _Бостон_, куди його неправильно поклали були, та швидко погортав сторінки. "Та леді, яку ти згадав," відреаґував він врешті, "І яку я вніс до списку не під літерою "Ш" але яко Едіт, інакше звана Шехерезадою, залишила небагато речових свідчень до моєї диспозиції.