Італійське небо - Сторінка 2

Він раптом подумав, що цієї ночі, оскільки він уже був зцілений і звільнений із гіпсової в'язниці, він міг би пізнати щось інше, окрім вуст Луїджі та їхньої солодкості.

Вона повернулася на горище і стала сміятися, побачивши, як він незграбно стоїть на ногах. Потім змовкла і подивилася на нього із тривогою, як дитина. Майлз вагався, потім стверджувально хитнув головою:

— Завтра я поїду, Луїджі.

Повільно повторив фразу двічі чи тричі, аби вона зрозуміла. Помітив, як вона відвела погляд, і відчув себе страшенно дурним і нечемним. Луїджі знов подивилась на нього і, ані пари з вуст, зняла свій червоний корсаж. її плечі виблискували на сонці, а пізніше — у м'якій пітьмі Майл-зового ліжка.

Наступного дня, коли він від'їжджав, вона заплакала. Сівши у джип, Майлз дивився на молоду жінку, яка плакала, а поза нею були поля та дерева, які він так довго розглядав зі свого ліжка. З відчаєм Майлз споглядав цю молоду смаглявку, крикнув їй, що ніколи не забуде її, та вона не зрозуміла.

А потім був Неаполь і неапольські жінки, з яких деякі звалися Луїджі. І повернення на південь Франції. Тоді як усі його товариші, шалені від нетерплячки, повернулися до Лондона першим пароплавом, Майлз провів місяць під сонцем, між італійським та іспанським кордонами. Він не насмілився повернутися, аби побачити Луїджі. Якщо її чоловік там — він міг би усе зрозуміти, а якби його не було, чи зміг би він, Майлз, встояти проти залитих сонцем полів, проти старої ферми, проти поцілунків Луїджі? Чи зміг би він, вихований в Ітоні, закінчити життя селянином в італійській рівнині? Майлз ходив без упину берегом Середземного моря, лежав на піску, пив коньяк...

Усе скінчилося після його повернення. Гледіс уже вийшла заміж, за Джона. Майлз гірше, аніж раніше, грав у теніс, і йому треба було багато працювати, аби замінити батька. Маргарет була чарівна, віддана й освічена. Справді, дуже вишукана...

Майлз розплющив очі, вхопив пляшку і добряче хильнув прямо з шийки. Мало-помалу він ставав від алкоголю червоним та висушеним. Сьогодні вранці він помітив розірвану жилку під лівим оком. Луїджі, мабуть, зараз дуже товста і змарніла. І горище покинуте. І к'янті ніколи не матиме того ж смаку. Йому не лишалось нічого, як почати спочатку. Бюро, англійський сніданок, політичні новини в газеті, що ви про це думаєте, Сідні? Бюро, авто, геллоу Маргарет, а щонеділі — на полювання із Сіме-стерахми чи Джонсами, 15 пунктів на гольфовій доріжці, содова? І, дякувати Богу, коньяк.

Пляшка спорожніла. Майлз викинув її і з болем підвівся. Йому ніяково було повертатись до інших. Чому такий кінець? Так не буває! Це супроти гідності. Він раптом згадав італійців, як вони ображають одне одного по обидва боки дороги, проклинаючи найстрашнішими прокляттями, і не мають навіть хоробрості, аби зійтися. Він розреготався і стих. Чому він сміявся зовсім один на клумбі перед своїм котеджем?

Він збирався повернутися і сісти у ротангове крісло; сказав би холодно: "Вибачте", а Сіместср делікатно відповів би : "Нічого, старий". 1 до цього більше не повернулися б. Він більше не зміг би нікому розповісти про італійське небо, про поцілунки Луїджі, про солодкість бути слабким і лежати в чужоземному домі. Війна вже десять років як скінчилась. Т, справді, він уже не був ані гарний, ані молодий.

Неквапом ступаючи, він повернувся до інших. Вони тактовно вдали, ніби не помітили його відсутності і обережно залучили до розмови. Майлз говорив із Сіместером про автомобілі і заявив, що "Ягуар" — непереможний щодо швидкості, і це справжня машина спортсмена. Додав, що австралійці мали всі шанси виграти Кубок Девіса. Але потай він мріяв про пляшку коньяку, золотисту і зігрівальну, яка простоювала в його шафі. І Майлз посміхався баскому калейдоскопу спогадів, сонячних і ніжних, у які він порине, коли Сіместери поїдуть із Маргарет на останнє шоу міста. Коли він зробить вигляд, що має працювати, а ті зникнуть на дорозі, і тоді він відкриє дверцята шафи, щоб там віднайти Італію.