Із Росії з любов'ю - Сторінка 16

Операція починається негайно!

Розділ 11

ТАКЕ ЖИТТЯ

Пухкенькі руки тихого життя обняли Бонда за шию і повільно душили його. Він був людина війни, і коли довго не було війни, дух у нього занепадав. А в його особистій діяльності ось уже майже цілий рік панував мир. А мир занапащав Бонда.

У четвер дванадцятого серпня о сьомій тридцять ранку Бонд прокинувся в своїй комфортабельній квартирі в будинку на акуратно засадженій деревами Кінгз-роуд. Він з відразою подумав про те, що чекає на нього цього дня, і дійшов висновку: суцільна нудьга. Як для мусульман страх — головний гріх, так і нудьга чи навіть прокидатися знудженим було тим гріхом, що його Бонд найбільше засуджував.

Бонд потягнувся і двічі теленькнув маленьким дзвоником, даючи своїй економці шотландці Мей знати, що готовий до сніданку. Потім рвучко викинув своє оголене тіло з-під простирадла й виплигнув на підлогу.

Єдиний спосіб боротися з нудьгою — це вириватися від неї. Бонд опустився на руки й двадцять разів віджався. Щоб не давати м'язам відпочинку, він робив це дуже повільно. Коли руки були вже не в змозі витримувати біль, він перекотився на спину і, поклавши руки вздовж тіла, підводив випростані ноги доти, доки запротестували м'язи живота. Тоді він устав і, не згинаючи колін, двадцять разів торкнувся руками носків. Потім знову заходився робити вправи для рук та грудей, пов'язані з глибоким диханням, аж поки в нього запаморочилося в голові. Важко дихаючи, Бонд увійшов до обкладеної білою кахляною плиткою ванної і п'ять хвилин стояв у скляній душовій кабінці — спочатку під дуже гарячою, а потім під холодною водою з великим тиском. Поголившись, він надяг темно-голубу бавовняну майку "морський острів" і темно-сині з тонкої тропічної вовни штани, стромив босі ноги в чорні шкіряні сандалі й через спальню почвалав до видовженої вітальні з великими вікнами. Йому принесло задоволення те, що він бодай на якийсь час вигнав зі свого тіла разом з потом нудьгу.

До кімнати ввійшла з тацею Мей, симпатична літня шотландка з сивим волоссям із сталевим полиском. Вона поставила тацю на стіл у ніші. Крім сніданку, на таці лежала "Тайме" — єдина газета, яку читав Бонд.

Джеймс побажав їй доброго ранку.

— Доброго ранку-с! — За давньою звичкою Мей не називала "сером" жодного чоловіка, крім англійських королів та Уїнстона Черчілля. І лише як натяк на особливе ставлення до Бонда вона долучала наприкінці останнього слова у фразі оте "с".

Цього разу вона не вийшла з вітальні, як це робила завжди, коли Бонд перед сніданком починав гортати газету.

— Вчора ввечері знову приходив той молодик. Щодо телевізора,— нарешті сказала Мей.

— Який молодик? — Бонд не підвів голови, бо саме переглядав заголовки.

— Та той, що завжди приходить. Він був тут уже шість разів. Набридає мені від самого червня. Я думала, що як я скажу йому про його грішні домагання, то він облишить те діло. Але він усе ще пробує продати нам ту штуку чи накинути в прокат. Як вам це подобається?

— Ті продавці — хлопці настирливі. — Бонд поклав газету й потягся рукою до кавника.

— Вчора ввечері я дала йому прочухана. Турбувати людей, коли вони вечеряють,— це вже занадто! Я запитала, чи має він хоч якісь папери або щось таке, аби подивитися, хто ж він.

— Гадаю, це його вгамувало,— Бонд наповнив по вінця свою велику чашку.

— Якби ж то! Він почав розмахувати профспілковим квитком, кричати, що має право заробляти на прожиття. Це, либонь, профспілка електриків. Ота, де засіли комуністи-с?

— Так, звичайно,— непевно відповів Бонд. Його увага напружилася. Чи не стежать вони за ним? Він сьорбнув кави й поставив чашку. — Що казав той чоловік, Мей? — запитав він байдужим голосом, але уважно поглядаючи на жінку.

— Він сказав, що у вільний час продає телевізори і одержує за це комісійні. Мовляв, чи свідомо ми відмовляємось від його послуг? Він говорить, що тільки ми на всій вулиці не маємо телевізора. Мовляв, лише у нас не стоїть на даху ота штукенція, з вашого дозволу. Він завжди питає, чи ви вдома, бо хоче, мовляв, побалакати про цю справу з вами. Дивна манера! Чого ж він не спробує перестріти вас біля дверей, коли ви виходите з дому або коли повертаєтеся з роботи! Звісно, я не розказую йому нічого такого про ваш розпорядок. А взагалі, якби він не був такий настирний, то цілком справляв би враження поважної людини.

А чом би й ні, подумав Бонд. Є багато способів перевірки, чи вдома господар. Часом досить кинути швидкий погляд у розчахнуті двері, часом найкрасномовніше промовляє вигляд слуг та їхня реакція на запитання. Чи слід повідомляти службу безпеки? Може, це й марна підозра. Чого це раптом їм виявляти таку цікавість? Якщо в цьому щось є, служба безпеки цілком може поміняти йому квартиру.

— Гадаю, цього разу ви його серйозно налякали. — Він усміхнувся до Мей. — Думаю, ви зустрілися з ним востаннє.

— Так-с. — Мей делікатно, самою інтонацією висловила свій сумнів. Принаймні вона виконала наказ розповідати йому про всіх тих, хто "вештається поблизу будинку". І вона прошурхотіла повз нього своєю закритою старомодною сукнею чорного кольору, яку демонстративно носила навіть у серпневу спеку.

Почавши снідати, Бонд пригадав трохи забутий вислів: "Щось мало соломи для такого великого вітру". Так чи так, а мозок уже став мимоволі міркувати. Бонд себе знав і чудово усвідомлював, що не матиме спокою, поки не вирішить щось із цим чоловіком з комуністичної профспілки, який никає коло його будинку. Та кілька місяців неробства й лінощів приспали в ньому пильність, а його меч взявся іржею у піхвах.

З усіх трапез Бонд найдужче любив сніданки. Під час його перебування в Лондоні вони були завжди однакові: передусім дві великі чашки міцної чорної кави без цукру марки "Амерікен комікс" із магазину "Де Брай" на Нью-Оксфорд-стріт. Потім одне яйце, що його подавали в темно-синій підставці із золотим обідком угорі. Яйце варилося три з половиною хвилини. Крапчасто-бурі яйця від курей породи французький маран привозили з села друзі Мей. Вибагливий до дрібниць і примхливий Бонд колись відкрив для себе чудові якості цих яєць і відтоді вже не довіряв ніяким іншим. Далі йшли два грубі тости з пшеничного хліба, добрячий шмат жовтого джерсійського масла і на вибір з трьох чималих скляниць: полуничний джем "Літл скарлет", куперівський мармелад "Вінтедж Оксфорд" і норвезький вересовий мед. Кавник і срібна таця були в стилі королеви Анни, а порцеляна — справжній мінтон, те саме поєднання білого та темно-синього кольорів із золотим обідком, що на підставці для яйця.

Завершуючи сніданок, Бонд зрештою поставив діагноз летаргії, в якій перебував його дух. Насамперед, його кохана Тіффані Кейз, яка протягом багатьох щасливих місяців відповідала йому взаємністю, покинула його й перебралась до готелю. Цьому передував страдницький період, який тягся кілька тижнів і завершився тим, що в останні дні липня вона відпливла до Америки. Бонд і досі дуже тужив за нею, і на думку про Тіффані в нього аж серце завмирало. Був серпень, і в спекотному Лондоні панувала задуха. Наближалася відпустка, та йому бракувало енергії й бажання вирушити кудись самому чи спробувати знайти бодай тимчасову заміну Тіффані. Він усе зволікав, сидів у напівпорожній штаб-квартирі таємної служби, старанно виконував рутинні обов'язки, влаштовував дрібні сварки з секретаркою і дратував колег. А закінчилося все тим, що терпець урвався в самого М., і минулого понеділка він надіслав Бондові суворий меморандум, яким призначив того членом комітету розслідувань під головуванням скарбника капітана Трупа. В меморандумі було відверто сказано, що Бонду як старшому офіцерові служби настав час докласти рук і до головних адміністративних проблем. Усе одно на той час у штаб-квартирі для цієї роботи не було іншої кандидатури. Бракувало людей і секції "00", де панував цілковитий штиль. Тож на нове місце служби, до кімнати 412, Бонд мав прибути о пів на третю.

Труп, саме Труп — ось хто справжній винуватець його невдоволення життям, подумав Бонд, припалюючи свою першу ранкову сигарету. В будь-якому великому колективі завжди знайдеться хтось на роль тирана й опудала, якого не любить увесь штат. Насамохіть ця людина виконує важливу роль громовідводу в звичайних службових бурях, що їх породжує страх і ненависть. Насправді ж такий персонаж зменшує руйнівний вплив на справи вже тим, що дає колективу спільну ціль. Як правило, в такому стані опиняється генеральний директор або голова адміністрації. Цей незмінний чоловік служить сторожовим псом, дбає про побутові речі — скажімо, дрібну готівку, світло, опалення, мило й рушники в туалетах, канцелярське приладдя, буфет, розклад чергувань на свята, пунктуальність штату. Саме такий чоловік реально впливає на службовий комфорт, а його влада поширюється навіть на особисте життя персоналу та його звички. Щоб виконувати такі обов'язки та ще й діставати від цього втіху, треба мати відповідні риси характеру, переважно такі, що дратують нормальних людей, які не люблять, коли з них луплять шкуру. Скнаристий і спостережливий, такий чоловік прагне скрізь стромити свого носа. Він, звісно, затятий прихильник дисципліни й байдужий до думки своїх колег — одне слово, такий собі маленький диктатор, який знайдеться в кожній поважній організації. У таємній службі цю роль з успіхом виконував скарбник Труп, відставний капітан королівського військово-морського флоту, начальник адміністрації. Свою місію він вбачав у тому, щоб, послуговуючись його власною термінологією, "підтримувати на палубі морський порядок, а на кораблі — брістольську моду".

Обов'язки капітана Тоупа неминуче кидали його в конфлікт із більшістю персоналу, і ніхто цьому не міг зарадити, бо М. не міг уявити собі на цьому місці нікого іншого, крім капітана Трупа. Це був ще один з отих комітетів розслідувань, що мали справу з делікатними хитросплетіннями справи Бергесса і Макліна та з уроками, які ще можна було з неї здобути. А загалом М. не мав тут ілюзій, бо власне досьє на цю справу він закрив ще п'ять років тому, хоч і вирішив підіграти амбіціям таємної ради розслідувань служб безпеки, яку в 1955 році наказав утворити сам прем'єр-міністр.

Бонд розпочав свою діяльність із безнадійної суперечки з приводу залучення до таємної служби так званих "інтелігентів".