Із Росії з любов'ю - Сторінка 32

— Дивіться,— і розстебнув блискавку на чемоданчику,— новісінький "Спектр". Тільки не відкривайте його і не виносьте з купе, аж поки дістанетесь на місце. Інакше той англієць забере його, а вас викине як непотріб. Це саме той апарат, який вони так хочуть мати. Не давайте забрати його у вас, бо тоді ви не зможете виконати завдання. Зрозуміло?

У синій сутіні за вікном промайнув силует сигнальної залізничної будки. Тетяна спостерігала, як Бонд підводиться, опускає вікно і, зитягши шию, видивляється в темряву. Його тіло було близько до неї, і вона посунула коліно, щоб торкнутися Бонда. Яка чудова й дивовижна оця пристрасна ніжність, яка сповнила її ще з того моменту минулої ночі, коли він, піднімаючи завіси, стояв біля вікна і вона чітко побачила його напружений і блідий у місячному сяйві профіль та чорне пасмо скуйовдженого волосся. А потім — палючий жар їхніх очей і їхніх тіл. Полум'я, що зненацька спалахнуло між ними, двома таємними агентами, кинутими назустріч одне одному з ворожих таборів, що поділили весь світ навпіл, задіяними кожне в операції проти країни один одного, антагоністи за професією і водночас — коханці з веління їхніх урядів.

Тетяна схопила Бонда за полу піджака і смикнула вниз. Той підняв вікно і обернувся. Посміхаючись, він вдивлявся в її зіниці. Потім нахилився і поклав руки на хутро поверх її персів і міцно поцілував її в губи. Тетяна похилилася назад, потягши його за собою.

У двері двічі постукали. Бонд підхопився, витяг носовичка й рвучко витер помаду зі своїх губ.

— Це мій друг Керім, — пояснив він. — Нам треба поговорити. Я скажу провідникові, щоб послав постіль. З купе не виходь. Я скоро повернуся. — Він нахилився, торкнувсь її руки, знову зазирнув їй в очі і на мить затримав погляд на її засмучених напіврозтулених вустах. — Попереду ціла ніч тільки для нас двох. Та найперше мені слід подбати про твою безпеку. — І вислизнув з купе.

Велетенська постать Керіма заступила весь коридор. Він зіперся на латунне підвіконне бильце, курив і сумно позирав на Мармурове море, що поступово віддалялося, бо довгий поїзд відповзав від берега і прямував углиб країни на північ. Бонд сперся на бильце поруч з ним. Керім поглянув у віддзеркалене в темному вікні обличчя Бонда і стиха мовив:

— Кепські новини, Джеймсе. У поїзд сіли троє. — Он як! — По хребті Бонда немовби перебіг електричний струм.

— Троє чужинців, яких ми бачили в тій кімнаті. Вочевидь їдуть за тобою і за дівчиною. — Керім нашорошено роззирнувся навкруги. — А це означає, що вона подвійний агент. Хіба не так?

Мозок Бонда залишався холодним. Отже, дівчина була принадою. І все ж таки, і все ж таки... Прокляття! Ні, вона не могла грати. Це виключено! Шифрувальний апарат? Може, його й нема в тому чемоданчику?

— Зачекай-но,— кинув він і негучно постукав у двері. Почулося брязкотіння запобіжного ланцюжка. Бонд рвучко увійшов і зачинив за собою двері. В очах дівчини був подив: певне, вона думала, що то прийшов провідник, аби послати їй постіль.

— Ти уже впорався? — Тетяна променисте всміхнулася.

— Сядь, Тетяно. Я маю щось тобі сказати. — Та назустріч їй війнуло холодом, і її усмішка згасла.

Вона покірно сіла й затисла руки між колінами.

Бонд височив над нею. Що відбивалось на її обличчі? Провина чи страх? Ні, тільки подив і холод — наче у відповідь на його холодний вираз.

— Слухай, Таню. — У голосі Бонда бриніли жорстокі нотки. — Дещо сталося. Я мушу пересвідчитись, чи є в тому футлярі апарат.

— Зніми й подивись. — Дівчина розглядала свої руки на колінах. Напевне, сталося те, про що попереджав начальник — вони заберуть апарат і викинуть її геть, можливо, навіть скинуть з поїзда. О Боже! Невже цей чоловік здатен так вчинити? З нею?

Бонд зняв з полиці важкий чемоданчик, поставив його на сидіння, розстебнув блискавку і зазирнув усередину. Атож, там був сірий, полакований металевий ящик з трьома рядами маленьких ключів, що скидалися на клавіатуру друкарської машинки.

— Оце і є "Спектр"?

Тетяна мимохідь заглянула в широкий отвір під кришкою.

— Так.

Бонд застебнув блискавку, поставив чемоданчика назад на полицю і сів поруч з дівчиною.

— У поїзді троє з МДБ. Ми знаємо, що вони прибули до вашого центру в понеділок. Що вони тут роблять, Тетяно? — Голос Бонда звучав лагідно. Але сам він пильнував за дівчиною, досліджував її всіма своїми чуттями.

Вона підвела очі, в яких застигли сльозинки. Що це? Сльози викритої дитини? Але в очах дівчини не було й натяку на вину — тільки переляк.

Тетяна простягла була руку й тут же відсмикнула її назад.

— Тепер, коли ви дістали апарат, ви не скинете мене з поїзда?

— Звісно, що ні,— нетерпляче мовив Бонд. — Не кажи дурниць. Нам конче потрібно знати, що роблять ці люди. І що взагалі тут коїться. Ти знала, що вони теж поїдуть цим поїздом? — Бонд намагався прочитати на її обличчі бодай якісь ознаки, але зміг добачити лише велику полегкість. А може, щось іще? Розрахунок? Прагнення щось приховати? Так, вона щось приховувала. Але що?

Тетяна щось ніби вирішувала. Потім рвучко витерла очі затиллям долоні й поклала руку Бондові на коліно. На затиллі долоні зблиснув разок дрібних сльозинок. Вона зазирнула в очі Бонда, змушуючи його розкрити своє серце назустріч її словам:

— Джеймсе, я не знала, що ті люди будуть у нашому поїзді. Мені сказали, що вони виїжджають сьогодні до Німеччини. З думала, вони полетять літаком. Це все, що я можу сказати. Аж поки ми приїдемо до Англії, де мене не дістануть, будь ласка, більше про це не розпитуй. Я виконала свою обіцянку. Я тут і апарат також тут. Вір мені. Не бійся за нас. Я певна, що ті троє не мають наміру завдати нам лиха. Цілком певна.

Чи справді вона така певна, дивувалася сама собі Тетяна. Чи сказала їй усю правду ота Клебб? Але ж їй самій треба в щось вірити — вірити в накази. Ті люди мають охороняти її, мають пересвідчитись у тому, чи вона не зійде з поїзда десь по дорозі. Вони не повинні чіпати ні її, ні Бонда. А потім, коли вони дістануться до Лондона і цей чоловік сховає її далі від довгих рук СМЕРШу, вона розповість

йому про все, про що він тільки захоче знати. У глибинах своєї свідомості вона це вже вирішила. Та лише один Бог відає, що станеться, якщо вона зрадить їх тепер. Вони знайдуть спосіб схопити і його, і її. Вона це знає. Для них не існує таємниць. І вони не простять. Та поки вона виконуватиме свою роль, усе буде гаразд.

Тетяна шукала на обличчі Бонда ознак довіри до її слів.

Бонд підвівся.

— Не знаю, що й думати, Тетяно,— знизав він плечима. — Ти щось приховуєш, але, гадаю, саме не усвідомлюєш, наскільки воно важливе. Я вірю, що ти справді думаєш, ніби ми в безпеці. Але може бути й не так. Те, що ті люди опинились у поїзді, може бути й збігом обставин. Мені треба поговорити з Керімом і вирішити, що робити далі. Не хвилюйся, ми подбаємо про тебе. Проте зараз нам слід бути обережними.

Бонд роздивився навколо. Потім наважив усім тілом на двері навпроти, що вели до сусіднього купе. Вони були замкнені. Він вирішив заблокувати їх клином. Те саме зробить і з дверима, що ведуть у коридор. І, звісно, йому не можна спати. Отака тобі програма для медової подорожі! Бонд похмуро посміхнувся і подзвонив провідникові. Дівчина занепокоєно поглянула на нього.

— Не хвилюйся, Таню, і нічим не переймайся. Як тільки провідник піде, лягай спати й не відчиняй дверей, аж поки не пересвідчишся, що це я. А вночі я сидітиму біля тебе і вартуватиму. Можливо, завтра буде легше. Я підготую план для Керіма. Він — добра людина.

У двері постукав провідник. Бонд впустив його в купе, а сам вийшов у коридор. Керім стояв біля вікна. Поїзд набрав граничної швидкості й з гуркотом летів крізь ніч. Його різкий меланхолійний гудок відлунював від укосів глибокої залізничної виїмки. Керім стояв нерухомо, пильно спостерігаючи в дзеркальній поверхні вікна за всім, що відбувається у вагоні. Бонд переповів йому свою розмову з Тетяною. Йому було нелегко пояснити, чому він так довіряє дівчині. Він бачив у вагонному вікні, як іронічно кривився Керімів рот, коли він намагався висловити те, що прочитав в очах дівчини, й посилався на свою інтуїцію.

— Джеймсе,— покірливо зітхнув Керім,— тепер відповідальність несеш ти, бо це — твоя частина операції. Ми з тобою цілий день обговорювали небезпеку, яку приховує подорож у поїзді, говорили про можливість перевезення апарата в дипломатичній пошті, а також про чесність — а може, й навпаки, безчесність — цієї дівчини. Ззовні воно, звісно, має вигляд, нібито це вона здалася тобі в полон без жодних умов, і водночас ти тепер визнаєш, що сам здаєшся до її рук. Хай почасти, але ти вирішив довіряти їй. Сьогодні вранці М. сказав по телефону, що підтримує твоє рішення. Він поклав це на тебе. Тож хай так і буде. Та він не знав про супровід з трьох людей МДБ. Як не знали про це й ми. І я гадаю, що ця обставина змінює всі наші міркування. Так?

— Так.

— Тобі залишається одне — прибрати тих трьох. Зняти їх з поїзда. Бог відає, навіщо вони тут. Я вірю у випадковості, так само як і ти. Але в одному я певен — ми не маємо наміру ділити цей поїзд з тими людьми. Правильно?

— Звичайно.

— Тоді полиш це на мене. Хоча б на вечір. Адже тут ще моя країна, і я в ній маю певну владу. І багато грошей. Я не можу дозволити собі повбивати їх, бо тоді поїзд запізниться, та й вас обох можуть затримати. Я влаштую щось інше. Двоє з них мають спальні місця. Старший чоловік з вусами і маленькою люлькою в сусідньому купе номер шість,—він кивнув головою в той бік,—подорожує з німецьким паспортом на ім'я Мельхіора Бенца, торговця. Темноволосий вірменин у дванадцятому купе також має німецький паспорт на ім'я Курта Гольдфарба, будівельного інженера. У них квитки до Парижа. Я перевірив їхні документи. Кондуктор не опирався, бо я показав йому поліційну картку. Третій, той, що з фурункулом на шиї, як з'ясувалося, прикрашений фурункулом ще й на обличчі. Тупий і потворний, з бандитською зовнішністю. Мені не вдалося побачити його паспорт, бо він має місце в сидячому вагоні першого класу в сусідньому з моїм купе. У цих пасажирів паспорти перевіряють тільки на кордоні. Та він здав квитка,— і Керім помахав, як це роблять заклинателі змій, перед носом Бонда жовтим квитком першого класу, витягши його зі своєї кишені Тоді з гордовитою посмішкою поклав квитка на місце.

— Звідки він у тебе? Керім пирснуп.

— Перед тим, як розташуватися на ніч, цей дурний чіп пішов до туалету.