Катріона - Сторінка 27

Одним із слуг Колзтауна я послав йому від себе записку, в якій просив призначити мені побачення, і дістав у відповідь пропозицію негайно ж зустрітися з ним в одному приватному будинку. Я застав прокурора в кімнаті самого, на обличчі в нього не можна було нічого прочитати. Однак у мене вистачило спостережливості й розуму, щоб помітити в сінях кілька алебард і зрозуміти, що Престонгрейндж був готовий заарештувати мене негайно, коли б у цьому виникла потреба.

— Так це ви, містер Давід? — сказав він.

— Боюсь, що ви не раді бачити мене. Але перш ніж починати розмову про справи, мені хотілося б висловити подяку за ваші дружні послуги, навіть коли б зараз вони і припинились.

— Я вже чув про вашу вдячність, — сухо зауважив він, — і гадаю, що ви, очевидно, не для того відірвали мене від обіду, щоб ще раз висловити її. На вашому місці я б не забував також, що ви стоїте зараз на дуже хисткому грунті.

— Сподіваюсь, тепер усе скінчилося, мілорде, — відказав я. — Коли ви тільки прочитаєте цей папір, то, мабуть, подумаєте те саме.

Прокурор уважно прочитав записку, насупившись і зупиняючись по кілька разів то на одній, то на другій її частині, ніби зважував і порівнював викликане ними враження. Обличчя його трохи прояснилось.

— Це ще не так погано, могло бути й гірше, — промовив він, — хоча не виключено, що я ще дорого заплачу за своє знайомство з містером Давідом Бальфором.

— Скоріше за вашу поблажливість до цього нещасливого юнака, мілорде, — зауважив я.

Він ретельно переглядав папір, і настрій його, здавалося, поліпшувався.

— І кому я цим зобов'язаний? — спитав він нарешті. — Очевидно, обговорювалися й інші пропозиції. Хто ж запропонував цей приватний метод? Міллер?

— Я сам, мілорде, — відповів я. — Ці джентльмени всі були за процес, мета якого викликати досить значні зміни в парламенті. Коли я втрутився, вони вже були готові поділити між собою всі судові посади. Мали намір перетягти на свій бік і вашого друга містера Сімона.

Престонгрейндж усміхнувся.

— Отакі-то наші друзі! — сказав він. — А чому ви не погодилися з ними, містер Давід?

Я розповів йому все щиро, надаючи, однак, більше ваги і сили тим причинам, які стосувалися самого Престонгрейнджа.

— Ви були до мене не більше, як справедливі, — зауважив прокурор. — Я так само енергійно боровся за ваші інтереси, як ви проти моїх. А як ви змогли прибути сюди сьогодні? — спитав він. — Справа затягувалася, і я вже почав турбуватися, що призначив такий короткий строк. Я чекав вас завтра. Але сьогодні — ніколи б не подумав!

Я, розуміється, не хотів видавати Енді.

— Гадаю, що по дорозі знайдеться не один загнаний кінь, — кинув я.

— Коли б я знав, що ви такий розбійник, ви б довше посиділи на Бассі, — сказав Престонгрейндж.

— До речі, мілорде, повертаю вам вашого листа. — І я подав йому записку, написану зміненим почерком.

— Тут був ще конверт з печаткою, — сказав він.

— У мене його немає, — відповів я. — На ньому стояла тільки адреса, а тому він не може нікого скомпрометувати. Але друга записка у мене, і я, з вашого дозволу, дуже хотів би зберегти її.

Мені здалося, що він трохи насупився, хоч не сказав нічого.

— Завтра, — підсумував прокурор, — наша справа в Інверарі буде закінчена, і я поїду назад через Глазго. Був би дуже радий вашому товариству, містер Давід.

— Мілорде… — почав я.

— Не заперечуватиму, що цим ви зробите мені послугу, — перебив він. — Я навіть хотів би, щоб, коли ми повернемося в Едінбург, ви зупинилися в мене. Мої доньки відчувають до вас велику прихильність і будуть дуже раді вашому товариству. Якщо ви вважаєте, що я колись став вам у пригоді, то можете таким чином легко відплатити мені, не втрачаючи нічого, а навпаки, навіть маючи з цього деяку користь. Не кожного молодого чоловіка вводить у світське товариство королівський генеральний прокурор.

Незважаючи на наше порівняно недавнє знайомство, цей джентльмен досить-таки часто задавав мені карколомні загадки. Ось зараз знову доводиться помізкувати: він повторював стару вигадку про якусь особливу прихильність до мене його дочок, одна з яких була така добра, що насміхалась надо мною, а дві інші ледве удостоїли мене своєю увагою. А тепер я мав їхати з Престонгрейнджем в Глазго, мав жити з ним в Едінбурзі і вступити у вищі кола під його протегуванням.

Здавалося досить дивним, що в прокурора вистачило сердечності пробачити мені, і майже неможливо було припустити, що він щиро бажає прийняти мене за гостя і бути мені корисним. Тож я почав дошукуватись прихованого змісту його слів. Я розумів, що коли стану його гостем, то відступати вже буде неможливо, пізно буде відмовитися від здійснення теперішнього плану, щоб почати діяти. Крім того, хіба моя присутність у його будинку не зведе нанівець усю в'їдливість доповідної за" писки? Хіба зможуть серйозно розглядати цю скаргу, коли сам потерпілий є гостем офіційної особи, яку найбільше обвинувачують? Подумавши про це, я не міг утриматися від посмішки.

— Це протидія доповідній записці? — спитав я.

— Ви дуже хитрий, містер Давід, — зазначив Престонгрейндж, — і близькі до істини: цей факт має послужити мені захистом. Однак ви, здається, надто низько цінуєте мої дружні почуття, а вони цілком щирі. Я відчуваю до вас повагу, змішану з страхом, містер Давід, — сказав він, посміхаючись.

— Я не тільки згоден, але й радий, мілорде, виконати будь-яке ваше бажання, — відповів я. — Мій намір — стати адвокатом, а ваша підтримка в цьому буде для мене неоціненною. Крім того, я щиро вдячний вам і вашій родині за співчуття й прихильність. Та ось у чому утруднення. В одному пункті наші з вами інтереси розходяться: ви прагнете повісити Джеймса Стюарта, я ж намагаюсь врятувати його. Якщо моя поїздка з вами сприятиме вашому захисту підсудного, мілорде, я до ваших послуг, але якщо вона допоможе повісити Джеймса Стюарта, то не знаю, що й казати…

Мені здалося, що він тихенько вилаявся.

— Вам неодмінно треба стати адвокатом. Суд — ось справжня арена для ваших здібностей, — промовив він з жалем і на деякий час поринув у роздуми. — Послухайте, що я вам скажу, — нарешті порушив він мовчанку, — зараз не може бути й мови про Джеймса Стюарта ні за, ні проти нього. Джеймс повинен вмерти; життя його віддане і прийняте або, коли вам так більш подобається, продане й куплене; тут не допоможе ніяка записка, ніяке спростування чесного містера Давіда. Як не старайтесь, а Джеймсу Стюарту не буде помилування, запам'ятайте! Зараз ідеться тільки про мене одного: залишусь я на своєму посту чи ні? Не приховую од вас, що мені загрожує деяка небезпека. Але чому? Чи може містер Давід Бальфор це зрозуміти? Не тому, що я невірно спрямував справу проти Джеймса; в цьому, я знаю, мене виправдають; не тому також, що я ув'язнив містера Давіда на скелі, хоч чіплятимуться саме до цього, а тому, що я не пішов готовою і прямою дорогою, яку мені неодноразово підказували, і не спровадив містера Давіда в могилу або на шибеницю. Звідси й виник скандал і ця проклята записка, — додав він, вдаряючи по папірцю, що лежав у нього на колінах. — Моя м'якість до вас завела мене в це скрутне становище. Хотілося б знати, чи не надто високо ви цінуєте своє сумління, що навіть не вважаєте за потрібне допомогти мені?

Безперечно, в його словах крилося багато правди: коли Джеймсу вже нічим не можна допомогти, то кому ж тоді лишалося допомагати, як не цьому чоловікові? Він так часто допомагав мені і навіть зараз був втіленням терпіння. Крім того, мені не тільки набридло, але й соромно було весь час підозрювати й відмовляти.

— Якщо ви призначите мені час і місце, я буду готовий супроводжувати вас, мілорде, — сказав я.

Престонгрейндж потис мені руку.

— Здається, у моїх дівчат є для вас новини, — кинув він на прощання.

Я вийшов з кімнати надзвичайно задоволений тим, що зустріч з прокурором закінчилася миром, хоч у душі й відчував деякий неспокій. Дорогою в голову закралися сумніви, чи не був я надто поступливим. Однак лишалося незаперечним фактом, що цей чоловік, який годився мені в батьки, був талановитим високим сановником і не раз у хвилину небезпеки подавав мені руку допомоги. З великим задоволенням я згаяв решту вечора в чудовому товаристві адвокатів, хоч, мабуть, пуншу ми випили більше ніж слід, бо хоч я і рано пішов спати, але не дуже пам'ятаю, як дістався до ліжка.

Розділ вісімнадцятий

М'ЯЧ

Вранці другого дня з судової кімнати, де ніхто не міг мене бачити, я вислухав рішення присяжних засідателів і вирок Джеймсу. Оскільки я цілком певен, що вірно запам'ятав слова герцога і тому, що ця знаменна промова стала пізніше предметом суперечок, краще перекажу її у своєму викладі. Пославшись на сорок п'ятий рік, ватажок Кемпбеллів, він же і голова суду, звернувся до нещасного Стюарта з такими словами:

— Коли б ви здобули перемогу у тому повстанні, ви могли б зараз диктувати закони там, де слухаєте вирок. Тих, хто сьогодні виступає суддями, судили б одним з ваших блазнівських судів. І тоді ви мали б змогу насититися кров'ю кожного роду або клану, до якого відчували антипатію.

"Це справді називається випустити кота з мішка", — подумав я. Таке ж враження склалося і у всіх інших. Не дивно, що молоді адвокати вхопилися за слова герцога й, де тільки могли, насміхалися з них. Здавалося, не минало жодного званого обіду або вечері, щоб хто-небудь не сказав: "І тоді ви мали б змогу насититися". В той час з цього приводу навіть склали багато пісень, які тепер майже забуті. Пам'ятаю, одна з них починалася так:

Чия кров вам потрібна, чия кров вам потрібна?

Роду чи клану якогось,

Чи дикого жителя гір?

Чия кров вам потрібна, чия кров вам потрібна?

Іншу співали на мій улюблений мотив "Замок Ерлі". Починалася вона словами:

Колись Арджайл в суді головував,

І на обід йому дали Стюарта.

Джеймса було вбито так просто, ніби герцог взяв у руки мисливську рушницю й застрелив його. Я знав це напевне, але інші цього не знали і тому були більше за мене вражені скандальними натяками під час розгляду справи. Найгіршим був, звичайно, цей випад в адресу правосуддя. Не менш відверто й зухвало прозвучали слова одного з присяжних, якими той перебив захисну промову Колзтауна: "Будь ласка, сер, говоріть коротше, ми дуже стомилися".