Кентервільський привид - Сторінка 7

Одначе з часом променисте доччине щастя розтопило його серце, і пан посол повів Вірджинію до вівтаря з таким відчуттям, ніби він — король світу! Зі свого боку, Вірджинія отримала все, що належить мати кожній слухняній і чемній американці: вічне кохання, принца на коні та півцарства на додачу.

Повернувшись до маєтку Кентервілів після медового місяця, герцог та герцогиня перш за все подалися на старий цвинтар за лісом — навідати сера Симона. Вірджинія, як годиться, прикрасила могилу трояндами, а тоді спробувала скласти пам'ятний надпис, проте на думку їй не спало нічого ліпшого за передбачення на склі бібліотеки. Оті слова вона й написала на могильній плиті, таким чином ушанувавши старого Кентервіля, тож цвинтар молодята покинули з відчуттям виконаного обов'язку. Потому вони зайшли до покинутої церкви неподалік кладовища. Герцогиня опустилася на повалену колону і глибоко замислилась, а герцог примостився коло її ніг, узяв її за руки й допитливо зазирнув у її бездонні очі. Так вони й сиділи, допоки юнак не порушив мовчанку:

— Люба, ти ж знаєш, дружина не повинна нічого приховувати від свого чоловіка...

— Я нічого й не приховую, любий, — дещо здивовано відповіла Вірджинія.

— Але ти не розповіла мені, що ви із привидом робили того вечора! — наполягав герцог.

— Та я нікому цього не розповідала, — прошепотіла дівчина.

— Мені ти могла би відкрити цю таємницю, я ж бо твій чоловік!

— Ох, любий, не катуй мене! — з розпукою скрикнула герцогиня. — Це неможливо передати словами! Скажу лиш одне: старий багато чого мені повідав — про Життя та Смерть і про те, що Любов завжди сильніша і від Життя, і від Смерті.

— Ну гаразд, уважаймо, що це твоя особиста таємниця, — всміхнувся юнак, ніжно цілуючи дружину. — Головне, що ти подарувала мені своє серце.

— Моє серце з тобою буде вічно! — Вірджинія обійняла чоловіка за шию.

— Але я все ж таки сподіваюся, що колись ти відкриєш свою таємницю нашим дітям!

Ці слова змусили дівчину щасливо засміятися.