Кіберіада (збірка) - Сторінка 110

Він з'ясував, що всі ці приключки, які унеможливили замах, не були звичайними випадками. Надто вже виразно проступала ескалація контратак. Спершу механічні аварії (заплішені гальма, поламане радіо) заступили нещастя з людьми: одні захворіли, другі попеклися, треті померли. Ескалація простежувалась не тільки в силі ударів, а й у зростанні відстані. Коли місце, де відбулась кожна подія, позначили на карті, з'ясувалось, що вони відбувались щораз далі від інституту. Ніби якась сила виходила все далі й далі назустріч гуситам.

Порадившись, від першого плану відмовилися. Новий план мав бути такий, аби ні ГОЛЕМ, ні HONEST ANNIE не могли йому перешкодити. Гусити вирішили самі зготувати атомну бомбу, сховати її в центрі якогось великого міста і домогтися, щоб федеральний уряд знищив ГОЛЕМА й HONEST ANNIE, інакше вони підірвуть бомбу і вибух у центрі великого міста мав би страшливі наслідки. План опрацьовували ретельно й довго. Потім унесли поправку й гадали підпалити бомбу зразу по тому, як пошлють листа до уряду, — на великій відстані від заселених місць, а саме на давньому атомному полігоні в штаті Невада. Вибух мав довести, що ультиматум аж ніяк не пуста нахвалка. Гусити були переконані, що президент не матиме вибору й накаже знищити обидві машини. Знали, що все робитиметься ґвалтом, може, бомбардуватимуть із повітря або обстріляють ракетами, адже, відтявши від електричної мережі HONEST ANNIE, її не можна було згасити, — отже, ймовірно, й ГОЛЕМА. Щоправда, зоставили урядові можливість самому вибрати засоби знищення. Запевнили, що вдавану ліквідацію зможуть викрити і тоді без будь-яких дальших пересторог виконають свою погрозу. Зважили й на те, що ГОЛЕМ, під'єднаний до федеральної комп'ютерної мережі, може отримувати інформацію про все, що входить до тієї мережі, починаючи від телефонних розмов і закінчуючи банківськими операціями та резервацією місць у літаках чи готелях. Тому й не вдавалися до жодних технічних засобів зв'язку, навіть до радіо, бо припускали можливість підслуховування і гадали, що нема такого шифру, якого не зміг би розкрити ГОЛЕМ. Обмежувались особистими контактами поза межами великих міст, а технічні проби проводили на території Йєллоустонського національного парку. Виготовлення бомби тривало значно довше, ніж гадали, — майже рік. Їм удалося здобути плутонію для складання лише однієї бомби. Попри це вирішили діяти, певні, що уряд піддасться натискові, бо не знатиме, що другої бомби не існує.

Шофер ваговоза, їдучи з бомбою в Неваду, почув по радіо вістку про смерть ГОЛЕМА й зупинивсь у придорожному мотелі, аби зв'язатись із привідцями операції. Тим часом той фізик, котрий планував її, подумав, що вістка про смерть ГОЛЕМА — лише його підступ, який мав спровокувати те, що, власне, й трапилося: міжміську телефонну розмову. Водієві наказали чекати на стоянці дальших інструкцій, а керівництво гуситів дебатувало, як багато міг дізнатися ГОЛЕМ про плани замаху з підслуханої розмови. За наступний тиждень спромоглися надолужити шкоду, яку, на їхню думку, заподіяв необережний шофер: посилали людей до різних далеких міст, аби звідти зумисне двозначними телефонними розмовами вони ввели ГОЛЕМА в оману. Водія ваговоза випхали з організації як непевну людину. Не зосталось по ньому ніякого сліду. Мабуть, його забили. Через місяць, коли фізик повернувся з МІТу, гарячкова діяльність змовників ослабла. Замах відсунули на осінь. Ваговоз із бомбою повернувся на базу, заряд, аби не трапилося якоїсь оказії, розібрали й сховали. Все ж і дальші чотири місяці гусити ще вважали, що ГОЛЕМОВА мовчанка була тактичним кроком. Серед керівництва розпочалися суперечки, бо одні по чотирьох місяцях марних очікувань хотіли розпустити організацію, натомість другі прагли пошвидшити радикальний розв'язок: треба примусити уряд демонтувати обидві машини, бо тільки це означатиме їхню певну смерть. Однак фізик не захотів удруге складати бомбу. Спробували його примусити. Тоді він зник. Бачили його в китайському посольстві у Вашінгтоні. Він запропонував китайцям свої послуги, підписав із ними контракт на п'ять років і вилетів до Пекіна. Знайшовся гусит, готовий сам скласти бомбу, але інший, противник замаху за нових обставин, зрадив цілий той план, написавши про нього до редакції "Time" і крім того віддавши в певні руки списки членів угруповання, які б оприлюднили в разі його смерті.

Справа набула гучного розголосу. Аби перевірити її правдивість, збиралися навіть скликати урядову комісію, але зрештою слідство перебрало на себе ФБР. Вдалося з'ясувати, що сьомого липня в невеликому містечку за сімдесят миль від інституту в колишній автомобільній майстерні вибухнув динаміт, унаслідок чого загинуло четверо осіб, і що в квітні наступного року в мотелі на кордоні Невади довго стояв ваговоз із цистерною сірчаної кислоти. Власник мотелю пам'ятав про це, бо водій, паркуючи цистерну, зачепив авто місцевого шерифа й мусив заплатити йому за шкоду.

"Time" не назвала прізвища фізика, який був гусистським шпигуном, але ми в інституті легко здогадалися, хто це. Я теж не називатиму його. Це був двадцятирічний, мовчазний, самотній чоловік. Здавався несміливим. Не знаю, чи він повернувся до Сполучених Штатів і що з ним потім сталося. Про нього я вже більше ніколи не чув. Обираючи напрям своїх студій, я наївно вірив, ніби входжу у світ, захищений від безумств доби. Ту віру я втратив швидко, через те й не здивувався тій оказії з Геростратом-невдахою. Для багатьох людей наука стала такою ж роботою, як інші. Її етичний кодекс уже вважають бознаколишнім рам'ям. А науковцями стають тільки в години праці. Та й то не завжди. Їхній ідеалізм, — якщо й мали його колись, легко стає поживою для дивацтв і сектантських навернень. Може, частково завинила в цьому завелика подрібненість науки. Чимдалі стає більше науковців, але все менше вчених. Але це теж не істотне.

Напевно ФБР таки визначило особу того фізика, але це сталося, мабуть, уже по тому, як я покинув МІТ. По суті, це було для мене дрібницею в порівнянні з відходом ГОЛЕМА, що аж ніяк не був пов'язаний із гуситським замахом. Та цю думку все ж треба пояснити. План замаху не вплинув би на ГОЛЕМОВЕ рішення, якби був ізольованим фактом. Не став він і краплею, що переповнила чашу. Я певен цього, хоча й не маю доказів. План був одним із фактів, які ГОЛЕМ уважав реакцією людей на свою присутність. Він не робив із того таємниці, що й засвідчила його остання лекція.

IV

Остання лекція ГОЛЕМА породила більше суперечок, ніж перша. Ту відкидали як пасквіль на еволюцію. А цій закидали й погану побудову, і лиху волю, і брак знань, — а це були ще не найгірші звинувачення. Об'явилися чутки, що її написав хтось невідомий. Їх квапливо підхопила преса, поєднавши слабкі місця лекції з ГОЛЕМОВОЮ смертю. Згідно з тією концепцією, за посилення розумової моці доводиться платити коротшим життям. Це була спроба створення психопатології машинного розуму. Все, що ГОЛЕМ говорив про топософію, мало бути його параноїчним маренням. Наукові телекоментатори наввипередки пояснювали, ніби, виголошуючи свою останню лекцію, ГОЛЕМ уже розпадався. Правдиві вчені, які могли спростувати ці вигадки, мовчали. Найбільше розводились про ГОЛЕМА людці, яких він ніколи не підпускав до себе. З Кревом і колегами ми зважували, чи варто вдаватись у полеміку з тією лавиною глупств, але полишили цю думку, бо аргументи, оперті на фактах, уже не мали ніякої ваги. Бестселерами в публіки ставали книжки, в яких нічого не мовилось про ГОЛЕМА, зате скрізь проступало невігластво їхніх авторів. Щирим було лише спільне неприховане вдоволення, що ГОЛЕМ пощез разом зі своєю вбивчою перевагою, отже, можна було дати волю злобі, яку він породжував. Це мене нітрохи й не дивувало, зате вражало мовчання наукового світу. Зрештою через рік, породивши десятки страшливо безглуздих фільмів про "Массачусетську потвору", ця хвиля сенсаційних фальшивок таки впала. Надалі почали з'являтися критичні праці, вже позбавлені агресивної некомпетентності писань першого періоду. Закиди до останньої лекції ділилися на три групи. Насамперед ГОЛЕМ із нераціональним завзяттям нападався на чуттєве життя людини на чолі з любов'ю. Далі: висновок про місце, яке Розум посідає у Всесвіті, визнали за незв'язний і суперечливий. І зрештою дорікали цій лекції за неритмічність, яка вподібнювала її до фільму, який спочатку показували неквапно, а потім з усе більшим прискоренням. ГОЛЕМ буцімто спершу патякав про непотрібні дрібниці, навіть повторював уступи з першої лекції, а під кінець робив недопустимі скорочення, згадуючи однією загальною фразою те, що потребувало вичерпних пояснень.

Ці закиди були й водночас не були, принципові. Принципові були тоді, коли лекцію брали окремо від усього, що було перед нею й по ній. І були непринципові, оскільки ГОЛЕМ, власне, й притягнув оте все до свого останнього виступу. Й поєднав у тій своїй промові два різні мотиви. То він мовив до всіх присутніх у залі інституту, то лише до однієї людини. Тією людиною був Крев. Я про це здогадався ще під час лекції, бо знав суперечку про природу світу, яку Крев спромігся накинути ГОЛЕМОВІ в наших нічних розмовах. Згодом я все ж міг би з'ясувати непорозуміння, що постало від тієї двоїстості, але нічого не робив, бо Крев не хотів цього. Я таки спромігся це збагнути. ГОЛЕМ не припинив діалогу так раптово, як це здалося присутнім. Усвідомлення цього було для Крева, — отже, й для мене, — таємною розрадою під ту важку пору. Однаково, — ні Крев, ні я попервах не розпізнали до решти всю двоїстість тієї лекції. Так само й ті, котрі були ладні прийняти головний в антропології ГОЛЕМА конструктивний принцип людини, були ображені його нападками на любов, яку він назвав "машкарою емоційного керування", якою молекулярна хімія змушує нас до послуху. Але, кажучи це, заразом ще й мовив, що відкидає всяку чуттєву прив'язаність, бо не може відплатити тією ж монетою. Якби й виявляв її, це було б тільки наслідування звичаїв господарів чужинцем, — отже, по суті, ошуканством. Через те й розводився про свою безособовість і про наші зусилля за всяку ціну олюднити його. Це зусилля віддаляло нас від нього, — тож як він мав не сказати про це, говорячи про себе? Тепер я тільки дивуюся, як ми могли не звернути уваги на ті місця лекції, яким надали правдивого значення події найближчої ночі.