Кіберіада (збірка) - Сторінка 53

Крізь вічко у Чорній Скрині було видно, як її плоть, уся червона зсередини і золота від електричного розжарення, тихо шуміла, коли змодельована королівна зривала змодельовані квітки й тихенько наспівувала змодельовану пісеньку; і скочив Розпорик на скриню, й давай гатити руками в її віко, добиваючись усередину, бо хотів у своєму шаленстві вдертися до замкненого в ній світу. Але пустельник швидко вимкнув струм, стягнув короля зі скрині й каже:

— Ти тричі шалений! Хочеш досягти неможливого, бо ж не може істота, збудована з реальної матерії, потрапити в глиб світу, який є лише кружлянням і вируванням елементів у цифровій, нелінійній і делікатній моделі!

— Я мушу! Мушу!!! — верещав знетямлений Розпорик і бився головою об Чорну Скриню, аж бляха вгиналася, а пустельник каже:

— Коли вже так хочеш, я допоможу тобі поєднатися з королівною Недотепою, та знай, що спершу ти втратиш свою теперішню подобу, бо я повинен зняти з тебе мірку згідно з твоїми координатами і змоделювати тебе самого атом за атомом, а тоді запрограмую тебе і ти завдяки цьому станеш частиною того середньовічного змодельованого світу, що існує в Скрині і буде існувати в ній доти, доки вистачить струму в дротах і напруги в анодах і катодах. Проте ти сам назавжди втратиш свою теперішню подобу й існуватимеш лише у вигляді прегарних, делікатних, стохастичних і нелінійних струмів!

— Як я можу тобі повірити? — спитав Розпорик. — Звідки мені знати, що ти змоделюєш мене, а не когось іншого?

— Тоді давай спробуємо, — сказав старий. Потім зважив його, обміряв, як це робить кравець, але докладніше, бо зняв мірку з кожного йото атома, нарешті запрограмував Скриню і сказав: — Дивись!

Глянув король крізь вічко й бачить, як він сам, сидячи перед каміном, читає книжку про королівну Недотепу, як біжить її шукати, як розпитує, аж посеред золоченої пустелі натрапляє на хатку і бачить у ній старого мудреця, котрий вітає його словами:

— Шукаєш Недотепу, нещасний! — і так далі.

— Гадаю, ти переконався, — сказав старий, вимикаючи струм. — А тепер запрограмую тебе в середньовіччі поряд з чарівною Недотепою і будеш снити з нею вічний сон нелінійного цифрового моделювання…

— Гаразд, гаразд, — каже король, — але ж це все-таки тільки моя подоба, а не я сам, бо сам я тут, а не у Скрині!

— Зараз тебе тут не буде, — відповів приязно старий, — я вже про це подбаю…

З цими словами він видобув з-під ліжка важкого, але замашного молота.

— Коли пригортатимеш до себе кохану, — пояснив йому пустельник, — я зроблю так, щоб ти не існував у двох місцях — і тут, і там, у Скрині — знаю надійний спосіб, старий і простий. Отож зволь нахилитися, мій пане…

— Спершу ще раз покажи мені Недотепу, — сказав король. — Я хочу перевірити досконалість твого методу…

Старий показав йому Недотепу крізь вічко Чорної Скрині. Король дивився, дивився та й каже:

— Опис у давній книзі занадто перебільшений. Загалом вона нічогенька собі, але не така вже надзвичайна, як про це пишуть у хроніках. Бувай здоров, мудрецю…

І повернувся на каблуках.

— Як же це? Куди ти, навіжений?! — закричав пустельник, стискаючи в руках молота, бо король уже простував до дверей.

— Куди-будь, аби не до Скрині, — відповів Розпорик і вийшов, і в ту ж мить сон луснув йому під ногами, як мильна бульбашка, й король побачив перед собою страшенно розчарованого Хитріяна в передпокої. Адже так недалеко було до того, щоб короля замкнули в Чорній Скрині, з якої Архімудрит уже б ніколи його не випустив…

— Мій кібернере, занадто вже ти стараєшся у цих своїх снах з дамами, — промовив король. — Або давай мені якийсь сон, у якому можна зазнати любощів без зайвих клопотів, або забирайся з палацу разом зі своїми шафами!

— Пане, — відказує на це Хитріян. — Маю для тебе сон саме такий, як хочеш, надзвичайно високої якості, тільки спробуй його, прошу, і ти сам у цьому пересвідчишся!

— Який це ти так вихваляєш? — питає король.

— Оцей, пане, — відказує Архімудрит, тицяючи в перламутрову табличку з написом: "Мона Ліза, чи Лабіринт солодкої нескінченності".

І сам бере вилку що теліпається у короля на годинниковому ланцюжку, аби, не гаючись, чимшвидше ввіткнути її в розетку, бо бачить, що справа кепська: Розпорик уникнув довічного ув'язнення в Чорній Скрині, безперечно, лише завдяки своїй тупості, котра не дозволила йому як слід закохатися у звабливу Недотепу.

— Чекай-но, — мовить король, — я сам!

І увімкнув вилку. Ввійшов він у сон і бачить, що й надалі залишається самим собою, Розпориком, стоїть у палацовому передпокої, а обіч нього Хитріян-кібернер, котрий переконує його, що найрозпуснішим з усіх є сон про Мону Лізу, бо в ньому відкривається нескінченність жіночого роду; отож він послухав, підключився і давай розглядатися за тією Моною Лізою, бо йому вже кортіло зазнати її любих пестощів, але в черговому сні знову опинився в передпокої поруч з королівським Архімудритом. Тоді ще раз швиденько підключився до шафи й потрапив у наступний сон, і знову те саме: передпокій, а в ньому шафи, кібернер і він сам.

— Чи мені сниться? — заволав він, підключаючись; знову передпокій з шафами і Хитріяном; давай ще раз — і те саме; і ще раз, і ще, усе швидше.

— Де Мона Ліза, шахраю? — вереснув король, а тоді висмикнув вилку, щоб прокинутися, але нічого не вийшло! Знову він у передпокої з шафами. Затупотів король ногами й давай метатися від сну до сну, від шафи до шафи, від Хитріяна до Хитріяна, потім і цього вже не хотів, нічого, аби тільки повернутися до дійсності, до улюбленого трону, до палацових інтриг і розпусти, смикав вилки, втикав наосліп, знову витягав.

— Ой, рятуйте! — кричав він. — Рятуйте, король у небезпеці! — а тоді: — Моно Лізо! Гей! Агов! — і підстрибував зі страху, метався по кутках, шукаючи шпарини, яка вивела б його до дійсності — але все намарно. Не знав, чому воно так сталося, надто вже був нетямущий, але на цей раз ані тупість, ані підозріливість, ані нікчемна легкодухість вже не могли його врятувати. У надто вже велику кількість снів утрапив, надто багато щільних коконів його обсотало, отож хоч і наддер одного-другого, борсаючись з усієї сили, це йому нічого не давало, бо тоді потрапляв углиб сусіднього, а коли висмикував вилки з шаф, то й одне і друге йому тільки снилося, коли ж пробував бити Хитріяна, той виявлявся лише сонною марою. Давай Розпорик кидатися й стрибати на всі боки, але ніде нічого, тільки сон і сон: одвірки й мармурові підлоги, золототкані запони, лампаси, кутаси і, зрештою, він сам — усе лише мара, міраж і облуда. І почав король тоді загрузати в трясовині снів, гинути в їх лабіринті, хоча ще брикався й копався, що ж — коли і копання сонне, і брикання теж! Голову розчерепив Хитріянові — але й це нічого не дало, бо не наяву він ревів, а уві сні, отож і звуку не було. А коли, висотаний і очманілий, на якусь мить і справді вирвався в дійсність, то не зумів відрізнити її від сну і, знов увіткнувши вилку, покотився назад у сновидіння. Видно, так уже мало бути. І марно скімлив за пробудженням, не знав-бо, що "Мона Ліза" — то сатанинське скорочення від слова "Монархоліз", тобто "розчинення монарха", оскільки це була найстрашніша з усіх пасток, наставлених на нього тим зрадником Хитріяном…

Отаку-то зворушливо-повчальну історію розповів Трурль королеві Мучидаву, в якого від неї розболілася голова, і тому він відразу ж відпустив конструктора, нагородивши його орденом Святої Кіберни з бузковим знаком зворотної напруги на полі, інкрустованому дорогоцінною зеленою інформацією.

Сказавши це, друга машина-оповідачка дзвінко заскреготіла золотими трибками, дивно засміялася від легкого перегріву деяких клістронів, зменшила собі анодну напругу, зачаділа, згасла і пішла до паланкіна під загальні оплески, якими її нагородили за красномовність та виявлені здібності

А король Геніальйон подав Трурлеві наповнений іонами келих, майстерно різьблений хвилями ймовірності, що вигравали супротивно-паралельними фотонами. Той вихилив його й подав рукою знак. Тоді третя машина виступила на середину печери і, вклонившись, мовила добре поставленим модульованим електронним голосом:

— Ця історія про те, як великий Конструктор Трурль за допомогою старого горщика викликав локальне коливання і що з цього вийшло.

— У Сузір'ї Маглівниці була Спіральна Галактика, а в тій Галактиці була Чорна Хмара, а в тій Хмарі було п'ять шестірних плеяд, а в п'ятій плеяді було бузкове сонце, дуже старе і навіть підсліпувате, а довкола того сонця кружляло сім планет, а третя мала два місяці, і на всіх тих сонцях, зірках, планетах і місяцях діялися, згідно зі статистичним розкладом, різні всячини і всячинки, а на другому місяці третьої планети бузкового сонця п'ятої плеяди Чорної Хмари Галактики у Сузір'ї Маглівниці знаходився смітник, який можна було б знайти на будь-якій іншій планеті або місяці, зовсім звичайний, отож, наповнений сміттям та іншими відходами, смітник, котрий виник внаслідок того, що глауберзькі аберициди побилися воднево і ядерно з ліліяцькими альбуменсами, внаслідок чого їхні мости, дороги, будинки, палаци та й вони самі перетворились на кіптяву й жужми бляхи, а їх прибило метеоритним вітром до місця, про яке оповідаємо. Впродовж віків на цьому смітнику нічого, крім сміття, не творилося, а коли якось трапився землетрус, то половина сміття, яке знаходилося знизу, перемістилося нагору, а друга половина, та, згори, опала наспід, що само по собі не мало особливого значення, проте підготувало феномен, викликаний тим, що Славного Конструктора Трурля, який пролітав тією місцевістю, засліпила якась комета з яскравим хвостом. Він відбивався від неї, викидаючи крізь вікно порожньоплава все, що траплялося під руку, а то були порожні дорожні шахи, які раніше він наповнював оковитою, бочки з-під пороху, якого не вдалося винайти варлаям із зірки Хлореляй, а також усякий старий посуд, серед якого був тріснутий глиняний горщик. Той горщик, набувши, згідно з законами тяжіння, швидкості, збільшеної ще хвостом комети, торохнувся об схил над смітником, скотився в калюжу, й, ковзнувши по болоту, з'їхав униз до сміття і штурхнув проіржавілу бляшку, та обкрутилася довкола мідного дротика, а поміж її краї потрапили уламки слюди — і виник конденсатор.