Книга Джунглів - Сторінка 14

Ми кидалися навсібіч, волали і трясли головами. І Тха наказав гіллю дерев і в'юнким ліанам позначити вбивцю, щоб Перший із Слонів міг його впізнати. А ще Тха спитав: "Хто хоче бути Володарем Джунглів?" Вискочила Сіра Мавпа, що живе у верховітті, і закричала: "Я хочу бути Володаркою Джунглів!" Тха усміхнувся і відповів: "Хай буде так!" – і, розгніваний, пішов геть.

Діти мої, ви знаєте Сіру Мавпу. Тоді вона була така сама, як і зараз. Спершу вона вдавала з себе розумницю, а за мить почала чухатись і скакати вгору та вниз, і Тха, повернувшись, побачив, що вона висить на дереві сторч ногами й перекривляє всіх, хто стоїть унизу, і вони теж її дражнять. Отак у джунглях більше не стало Закону – лишився тільки безлад та дурні балачки.

Тоді Тха скликав нас і мовив: "Ваш перший Володар приніс у джунглі Смерть, другий – Ганьбу Тепер настав час дати вам Закон, який ви не зможете порушити. Ви пізнаєте Страх і, побачивши його, збагнете, що він володар над вами, а від цього прийде все інше". Тоді ми, Народ Джунглів, спитали: "А що таке Страх?" І Тха відповів: "Шукайте і знайдете". І ми обійшли всі Джунглі від краю до краю, шукаючи Страх, і от невдовзі буйволи…

– Хух! – озвався з піщаної мілини Меса, ватажок буйволів.

– Так, Месо, то були буйволи. Вони принесли звістку, що Страх сидить в якійсь печері у джунглях, що він не має шерсті й ходить на задніх лапах. І тоді всі ми рушили слідом за буйволами до цієї печери, і Страх стояв там біля входу. На ньому справді не було шерсті, як казали буйволи, і він ходив на задніх лапах. Побачивши нас, він закричав, і його голос нагнав на нас той страх, який ми знаємо зараз, і ми кинулися геть, збиваючи з ніг одне одного. Тієї ночі Народ Джунглів не ліг спати вкупі, як то в нас велося, а кожен рід ліг окремо – свині до свиней, олені до оленів, роги до ріг і копита з копитами. Свої лягли зі своїми і всю ніч тремтіли од жаху.

Тільки Першого з Тигрів не було з нами: він ховався у північних болотах, і коли до нього дійшла звістка про те, що ми бачили в печері, він сказав: "Я піду і зверну йому в'язи". І він біг усю ніч, поки не прибіг до печери, але дерева й ліани, пам'ятаючи наказ Тха, опускали своє віття і хльоскали його по спині, боках, лобові й щелепах. І там, де вони торкнулися його шкури, лишалася смуга чи позначка. Ці знаки його діти носять і дотепер! А коли він наблизився до печери, Голошкірий Страх простягнув руку і назвав його "Смугастий, що приходить вночі", і Перший з Тигрів злякався, завив і знову втік у болота…

…Мауглі тихо засміявся, нахилившись до води.

– …Він завивав так голосно, що Тха почув його і спитав: "Чого це ти?" І Перший з Тигрів, підвівши голову до щойно створеного неба, що тепер таке старе, мовив: "О Тха, поверни мені мою владу! Мене зганьбили на всі джунглі: я втік від Голошкірого, а він обізвав мене ганебним словом". "А чому?" – спитав Тха. "Бо я закалявся в тванюці", – відповів Перший з Тигрів. "Тоді скупайся і покачайся в траві, і якщо це бруд, він змиється", – сказав Тха. І Перший з Тигрів купався в річці й качався в траві, поки джунглі не замигтіли в нього перед очима, та жодна пляма не зникла з його шкури, і Тха засміявся, дивлячись на нього. Тоді Перший з Тигрів спитав: "Що я такого зробив, що це зі мною?" Тха відповів: "Ти вбив бика і пустив Смерть у Джунглі, а зі Смертю прийшов Страх, і тому Народи джунглів тепер бояться одне одного, як ти боїшся Голошкірого". Перший з Тигрів сказав: "Вони не злякаються мене, бо я знаю їх від самого початку". "Піди подивися", – відповів Тха. І Перший з Тигрів заметався по джунглях, окликаючи оленів, кабанів, дикобразів і всі Народи Джунглів. І всі вони втекли від тигра, який досі був їхнім суддею, бо тепер вони його боялися.

Тоді Перший з Тигрів повернувся до Тха. Від його гордощів не лишилося й сліду, і він бився головою об землю й рив її лапами, кажучи: "Згадай, що я колись був Володарем Джунглів! Зглянься на мене, о Тха! Нехай хоч мої діти пам'ятають, що колись я не знав ні страху, ні сорому!" І Тха сказав: "Гаразд, я це зроблю, бо ми разом з тобою бачили, як були створені джунглі. Якась ніч на рік буде для тебе і твоїх дітей така сама, як було колись, поки ти не вбив бика. Якщо ти в цю єдину ніч зустрінеш Голошкірого – а він зветься Людина, – ти його не злякаєшся, а він буде боятися тебе і твоїх дітей, наче ви судді у джунглях і володарі всього, що в них є. Будь милостивим до нього в цю ніч Страху, бо тепер ти знаєш, що таке Страх".

І Перший з Тигрів відповів: "Добре. Я згоден". Та коли він підійшов до річки напитись, він побачив смуги на своєму тілі, згадав ім'я, що дав йому Голошкірий, і розлютився. Цілий рік після того він жив у болотах, чекаючи, поки Тха здійснить обіцяне. І ось однієї ночі, коли Місячний Шакал (вечірня зоря) зійшов над джунглями, тигр відчув, що настала його ніч, і рушив до тієї печери, де жив Голошкірий. І сталося так, як обіцяв Перший із Слонів: Голошкірий впав перед ним на коліна і припав до землі, а Перший з Тигрів кинувся на нього і зламав йому хребет, гадаючи, що у джунглях більше немає Голошкірих і що він убив Страх. І коли він обнюхував свою здобич, то почув, що з північних лісів іде Тха. А за мить пролунав голос Першого із Слонів, той голос, який ми чуємо зараз…

Над висохлими пагорбами загуркотів грім, але не приніс дощу – лише блискавка сяйнула десь далеко в горах. І Хатхі повів далі:

– Оцей голос він почув, і голос сказав йому: "Це така твоя милість?" Перший з Тигрів облизнувся й відповів: "Ну то й що? Я вбив Страх". І Тха мовив: "Сліпий дурню! Ти розв'язав ноги Смерті, і вона ходитиме за тобою слідом, поки ти не сконаєш. Ти навчив людину вбивати!"

Перший з Тигрів наступив на свою здобич і сказав: "Тепер він такий самий, як той бик. Страху більше немає, і я знову судитиму Народи Джунглів".

Але Тха заперечив: "Народи Джунглів ніколи не прийдуть до тебе. Ніколи більше не зійдуться ваші дороги, ніколи вони не будуть спати з тобою поруч, не будуть ані ходити за тобою, ні пастися біля твого лігва. Лише Страх буде йти за тобою слідом і, коли захоче, здійматиме проти тебе зброю, якої ти не побачиш. Він зробить так, що земля провалиться в тебе під ногами, і ліана зашморгом оповиє твою шию, і дерева піднімуться над тобою так високо, що ти не зможеш через них перестрибнути. А потім він здере з тебе шкуру і вкриє нею своїх дитинчат, аби їх зігріти. Ти не мав до нього жалю, тож не чекай милості від нього".

Перший з Тигрів був дуже сміливий, бо його ніч іще не минула, і він сказав: "Слово Тха лишається в силі. Він не відбере в мене моєї ночі!" І Тха мовив: "Твоя ніч лишиться твоєю, як я обіцяв, але тобі доведеться заплатити за неї. Ти навчив людину вбивати, а вона вчиться дуже швидко".

Перший з Тигрів відповів: "Ось людина в мене під ногою, і в неї зламаний хребет. Нехай усі джунглі знають, що я вбив Страх".

Але Тха засміявся й мовив: "Ти вбив лише одного з багатьох, і сам скажи про це джунглям, бо твоя ніч минула!"

Коли настав день, з печери вийшов інший Голошкірий, і, побачивши мертве тіло на стежці й тигра поруч, він схопив загострену палицю…

– Вони й тепер кидають щось таке гостре, – сказав дикобраз Сахі, що шарудів у кущах, спускаючись до води.

Гонди (один з найстаріших народів Індії) вважають Сахі смачною їжею – вони називають його Хо Ігу, – і він дещо знає про підступну сокиру гондів, яка летить над лісовою стежкою, виблискуючи, мов крила бабки.

– То була загострена палиця, такі встромляють у дно вовчої пастки, – сказав Хатхі. – Голошкірий кинув її, і вона вп'ялася в бік Першого з Тигрів. Усе сталося, як говорив Тха: Перший з Тигрів, виючи, почав бігати лісом, поки не вирвав палицю, і всі джунглі дізналися, що Голошкірий може ранити здалеку, і почали боятися ще більше. Отак Перший з Тигрів навчив Голошкірого вбивати – а ви знаєте, скільки лиха це завдало нам усім, – убивати і петлею, і пасткою, і потаємним капканом, і мухою, що жалить у хмарі білого диму (Хатхі мав на увазі кулю), і Червоною Квіткою, яка виганяє нас із лісу. Проте одну ніч на рік Голошкірий боїться тигра, як обіцяв Тха, і тигр не зробив нічого, щоб прогнати його Страх. Де він побачить Голошкірого, там і вбиває, пам'ятаючи, як зганьбили Першого з Тигрів. І тепер Страх вільно гуляє джунглями вдень і вночі.

– Ахі! Ахо! – зітхнули олені, подумавши, як усе це для них важливо.

– І тільки тоді, коли один Великий Страх загрожує всім, як нині, ми у джунглях забуваємо про свої малі страхи і сходимося докупи, як оце зараз.

– І людина боїться тигра лише одну ніч? – спитав Мауглі.

– Лише одну ніч, – відповів Хатхі.

– Але ж я… але ж ми… але ж усі в джунглях знають, що Шер Хан убиває людину двічі й тричі на місяць.

– Це правда. Але тоді він хапає людину ззаду і відвертає голову, бо сам боїться. Якщо людина погляне на тигра, то він утече. А цієї ночі він приходить до села відкрито. Він ходить поміж хатами, зазирає у двері, і люди падають перед ним на коліна, і тоді він убиває. Один раз – у свою ніч.

"Он як! – мовив Мауглі сам до себе, перевернувшись у воді з боку на бік. – Тепер я розумію, чому Шер Хан просив мене подивитись на нього. Це йому не допомогло, він не міг витримати мого погляду, а я… я, звісно ж, не впав перед ним на коліна. Але ж я не людина, я належу до Вільного Народу".

– Хм м! – тихо муркнула Багіра. – А тигр знає свою ніч?

– Ні, не знає, поки Місячний Шакал не вийде з нічного туману. Іноді ця ніч настає влітку, о сухій порі, а часом і взимку, коли дощить. Якби не Перший з Тигрів, цього б не сталося, і ніхто з нас не пізнав би Страху.

Олені тужно зітхнули, а Багіра хитро всміхнулася.

– А люди знають цю… казку? – спитала вона.

– Її ніхто не знає, окрім тигрів і нас, слонів, дітей Тха. Тепер ось і ви, ті, хто на березі, її почули, і мені більше нема чого вам сказати.

Хатхі опустив хобот у воду, показуючи, що розмову скінчено.

– Але ж чому, чому, – спитав Мауглі, звернувшись до Балу, – чому Перший з Тигрів більше не їв траву, плоди та листя? Адже він тільки зламав шию бикові. Він не з'їв його. Що змусило його скуштувати свіжу кров?

– Дерева й ліани затаврували тигра, Малий Брате, і він став смугастим, яким ми тепер його бачимо. Він ніколи більше не їстиме їхніх плодів, і відтоді він помщається оленям, буйволам та іншим травоїдним, – сказав Балу.

– Отже, ти також знаєш цю казку? То чому я ніколи її не чув?

– Бо у джунглях повно таких казок.