Комедія помилок - Сторінка 8
- Вільям Шекспір -
Ніколи в монастир я не заходив,
Меча ти проти мене не здіймав,
І ланцюга ніколи я не бачив.
Клянуся небом — це брехня негідна!
КНЯЗЬ Як дивно все заплуталось в цій справі!
Гадаю я, що ви понапивались
Із келиха Кіркеї. Щоб його
Загнали й справді в монастир, то він
І був би там; коли б же збожеволів,
То вже не захищався б так розумно.
Ви кажете, що він обідав дома,
Та золотар доводить протилежне.
А ти що скажеш, хлопче?
ДРОМІО ЕФ. Ясний князю,
Обідав він із нею в "Дикобразі".
КУРТИЗАНКА Так, так, і зняв у мене з пальця перстень.
АНТІФОЛ ЕФ. То правда, мій володарю, цей перстень
Я в неї взяв.
КНЯЗЬ Ти бачила, як він
Ввійшов сюди, в абатство?
КУРТИЗАНКА Так, владарю,
Я бачила, як бачу вашу світлість.
КНЯЗЬ Як дивно це! Покликать абатису!
Мені здається, вам чогось бракує,
Якщо не збожеволіли цілком.
Один із почту виходить.
ЕГЕОН Великий князю наш, дозвольте з ласки
Мені сказати слово; я знайшов,
На щастя, друга тут, який врятує
Мені життя, сплативши вам всю суму,
Яку призначено за викуп мій.
КНЯЗЬ Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну,
Чого ж ти хочеш?
ЕГЕОН Чи звати вас не Антіфол, мій пане?
А вашого невільника не Дромйо?
ДРОМІО ЕФ. Годину лиш тому невільний був я,
Та перегриз він на мені мотузку,
І Дроміо слугою вільним став.
ЕГЕОН Я переконаний, що ви обидва
Про мене згадуєте.
ДРОМІО ЕФ. Ні, себе
Ми згадуємо, дивлячись на вас;
Зв'язали нещодавно й нас так само,
Як вас тепер. Ви, пане, може, теж
Один із пацієнтів дурня Пінча?
ЕГЕОН Чому ви дивитесь на мене так,
Мов я чужий? Ви ж знаєте мене.
АНТІФОЛ ЕФ. Я досі вас ніколи ще не бачив.
ЕГЕОН О, як меве змінили дні скорботи,
Відколи з вами бачивсь я востаннє.
й журба потворною рукою часу
Спотворила моє лице й зробила
Його чужим! О друже мій, скажи,
Чи ти хоч впізнаєш мій голос?
АНТІФОЛ ЕФ. Ні.
ЕГЕОН Ти, Дромйо, теж не впізнаєш?
ДРОМІО ЕФ. І я,
Мій пане, теж не впізнаю.
ЕГЕОН Проте,
Я певен, мій ти упізнаєш голос.
ДРОМІО ЕФ. Ви так гадаєте, пане? А я — якраз навпаки, я
певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то
треба їй вірити,
ЕГЕОН І голосу не впізнають! Невже,
О часе лютий, за сім літ коротких
Ти так зумів розбить мій бідний голос,
Що навіть рідний син впізнать не може.
І хоч зима, яка вбива всі соки,
Моє лице зів'яле вкрила снігом,
Хоч кригою взялася в жилах кров,
Та ніч життя поберегла ще пам'ять
І світло в гаснучій моїй лампаді,
Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть,
І всі ці сиві свідки (певен я)
Мені говорять правду,— ти мій син.
АНТІФОЛ ЕФ. Свого я батька ще не бачив зроду!
ЕГЕОН Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло,
Як виїхав ти з Сіракуз-, чи ти
Соромишся впізнать мене в нещасті?
АНТІФОЛ ЕФ. І князь наш, і мої знайомі в місті
Посвідчить можуть, що це все — не так:
Я Сіракуз іще не бачив зроду.
КНЯЗЬ Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років
Я опікуюсь Антіфолом, він
За весь цей час не бачив Сіракуз.
Мені здається, що літа і горе
Тобі потроху вистарили розум.
Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіра-
кузьким.
АБАТИСА Великий, князю наш, ось чоловік,
Якозиу тут тяжку вчинили кривду.
Всі товпляться, щоб подивитись на нього.
АДРІАНА Два мужі бачу я, коли м£не
Не обдурили власні очі.
КНЯЗЬ Мабуть,
Один із них — твій муж, а другий —
То дух йото; так само й ці обоє.
Котрий з них чоловік? Котрий з них дух?
Хто зможе розрізнити їх, панове?
ДРОМІО СІР. Я — Дроміо, звели йому забратись!
ДРОМІО ЕФ. Я — Дроміо, дозволь мені зостатись!
АНТІФОЛ СІР. Невже тебе я бачу, батьку мій?
Чи це твій привид?
ДРОМІО СІР. О старий мій пане!
Та хто ж це вас зв'язав?
АБАТИСА Хто б не зв'язав,
Я розв'яжу й визволенням його
Здобуду мужа. Егеоне сивий,
Скажи, чи ти той самий, що колись
Дружину мав Емілію, яка
Тобі родила двох синів-близняток?
Як ти той самий Егеон, скажи ж,
Скажи мерщій Емілії тій самій!
ЕГЕОН Коли це все не сон, то ти і справді
Емілія; як ти — вона, скажи
Й мені, де син, що плив з тобою разом
На тім фатальнім плоті?
АБАТИСА Нас усіх,-
Його, мене і Дромйо,— врятували
Чутливі мореплавці з Епідамна;
Але рибалки грубі із Корінфа
Догнали скоро їх і відібрали
В них Дрсшіо й мого, малого сина,
Мене в еяідамкян вони лишили.
Що з нимв сталося, не знаю я:
Тоді знайшла собі притулок тут.
КНЯЗЬ Це стверджує ту розловідь, що ми
Ще ранком чули; ось два Антіфоли
Однакові, як на один копил;
А ось два Дроміо, на диво схожі.
Так, справді, це батьки оцих дітей,
Що випадок їх звів оце докупи.
Прибув ти із Корінфа, Антіфоле?
АНТІФОЛ СІР. Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз.
КНЯЗЬ Стривай, стань збоку; я ніяк не можу
Вас розрізнити.
АНТІФОЛ ЕФ. Я сюди прибув
З Корінфа, мій володарю ласкавий.
ДРОМІО ЕФ. І я з ним теж.
АНТІФОЛ ЕФ. Привіз мене сюди завзятий воїн,
Ваш славний дядько, Менафонський князь.
АДРІАНА А хто з вас двох обідав нині в мене?
АНТІФОЛ СІР. Я, прехороша пані.
АДРІАНА Ви мій муж?
АНТІФОЛ ЕФ. Е, ні! Даруйте, я на це не згоден!
АНТІФОЛ СІР. І я також, хоч мужем називала
Мене вона; а чарівна ця панна,
її сестра, іменувала братом.
(До Люціани)
Те, в чім я так вас запевняв тоді,
Надію маю довести на ділі,
Як це не сон, що бачу я і чую.
АНДЖЕЛО Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав!
АНТІФОЛ СІР. Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АНТІФОЛ ЕФ. А ви за той ланцюг мене схопили!
АНДЖЕЛО Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АДРІАНА Я вам послала гроші через Дромйо
На викуп, пане; він їх не приніс?
ДРОМІО ЕФ. О ні! Не через мене!
АНТІФОЛ СІР. Той гаманець дукатів я одержав:
Його приніс мені слуга мій, Дромйо.
Я бачу, кожному з нас попадався
Слуга не свій, а братів; нас же дв"к
Теж плутали: він мною був, я — ним:
От з цього помилки всі і постали!
АНТІФОЛ ЕФ. За ці дукати викуплю я батька.
КНЯЗЬ Не треба, я йому життя дарую.
КУРТИЗАНКА Прошу, мій діамант віддайте, пане!
АНТІФОЛ ЕФ. Візьміть його; велика дяка вам
За ваш смачний обід.
АБАТИСА Зробіть нам ласку,
Преславний князю наш, у монастир
Із нами разом завітайте; там
Докладно ми про наші всі пригоди
Розкажем вам, і всіх, що тут зійшлись,
Що в день цей від численних помилок
Страждали, просимо ми теж до гурту
І обіцяєм всіх задовольнити.
О, двадцять п'ять тяжких і довгих років,
Сини мої, промучилась я з вами,
І тільки зараз народила вас!
Ви, князю наш, ти, муже мій, і діти,
І ви, календарі їх з перших днів,
Ходім мерщій похрестини справляти:
Кінець журбі, тож нумо святкувати!
КНЯЗЬ Охоче буду кумом на хрестинах.
Князь, абатиса, Егеон, куртизанка, 2-й купець, Анджело та почет виходять.
ДРОМІО СІР. Чи збігати мені на корабель
По ваші речі, пане?
АНТІФОЛ ЕФ. По мої?
Які ж туди відніс ти речі, Дромйо?
ДРОМІО СІР. Ті речі, що були в "Кентаврі", пане.
АНТІФОЛ СІР. Це він мені говорить. Дромйо, я
Господар твій, ходімо з нами зараз;
Про речі ті подбаємо ми згодом;
Ну, брата ж обніми й потішся з ним!
Антіфол Сіракузький і Антіфол Ефеський, Адріана і Люціана виходять.
ДРОМІО СІР. В господаря твого живе красуня,-
Ох, та й гладка ж!.. Вона мене сьогодні
Ледь не засмажила під час обіду;
Тепер вона мені сестрою буде,-
Нівроку їй,— а не жоною, правда ж?
ДРОМІО ЕФ. Мені здається все, що ти не брат мій,
А дзеркало моє. Дивлюсь на тебе
І бачу, що вродливий я хлопчина!
Ходім і ми на свято подивитись.
ДРОМІО СІР. Прошу вас, пане, йти вперед, ви старший.
ДРОМІО ЕФ. Це ще питання: як його розв'яжем?
ДРОМІО СІР. Ми соломинку будемо тягти
За наше старшинство; тим часом ти
Іди вперед.
ДРОМІО ЕФ. О ні, хай краще так:
Ми разом народились, як близнята,
То. й иідем попідручки, як два брата...
Виходять.
Примітки
Написана близько 1592-1593 pp. Вперше опублікована in folio 1623 p., можливо, за піратськими текстами.
П'єса є обробкою комедії римського драматурга Плавта "Менехми" в дусі Відродження. Вибір сюжету не випадковий. На досвід Плавта і Теренція спиралася вся побутова "правильна" комедія англійського Відродження, пов'язана з традицією італійської commedia erudita. Твори Плавта і Теренція входили до навчальних програм коледжів, їх охоче виконували театральні трупи. "Менехми" Плавта, наприклад, були поставлені на англійській сцені ще в 1527 p., при дворі Генріха VIII.
В останні десятиріччя XVI ст. "правильна" комедія трансформується: зникає сатиричне зображення характерів, підкреслення ігрових засад порушує побутову вірогідність. Народно-фарсовий елемент виходить на передній план.
Близька до комедії фарсових положень і "Комедія помилок". Плутанина двійників, роблений прийом Плавта ("Менехми", "Вакхіди", "Амфітріон"), майстерно обігрується Шекспіром. До того ж ситуація "qui pro quo" ("цей замість того") дедалі ускладнюється: героїв-близнюків супроводять слуги-близнюки (можливо, це запозичено з "Амфітріона" Плавта). Фарсовий сюжет ускладнюється. Комічні невідповідності, непорозуміння між партнерами, що говорять про різне, переконані в тому, що мова йде про те ж саме, змінюють одне одного.
Проте традиційна фарсова ситуація підлягає переоцінці. Комічне і ліричне, синтез яких стане невід'ємною прикметою дальших творів Шекспіра, відчутні і в "Комедії помилок". Коли основна дія комічна, то обрамлення (пролог, епілог) підкреслено драматичне. У Плавта передісторія викладалась у пролозі в розповіді одного з акторів. У Шекспіра ж її розповідає сам Егеон. Причому значення пролога не вичерпується необхідністю ознайомити глядача з давно минулими подіями.
Саме в цій сцені створюється той драматичний настрій, який збережеться в підґрунті всієї дії. І хоча фігура Егеона з'являється лише в епізодах обрамлення, ного тема не зникає. Так, Антіфол Сіракузький, який щойно прибув до Ефеса, знає про близьку страту невідомого купця з Сіракуз і отримує суму грошей, що, власне, дорівнює необхідній для викупу приреченого. Персонажі ще не усвідомлюють значення цих подій, але його розуміють глядачі.
Особливе змістовне навантаження надається розповіді князя Ефеського про ворожнечу між Сіракузами та Ефесом — цей мотив відсутній у Плавта. Ворожнеча, дисгармонія та її подолання стають ідейною домінантою комедії. В цьому Шекспір значно ближчий до літератури Відродження, ніж до античного першоджерела. Дисгармонія охоплює всі сюжетні щаблі: державний (ворожнеча двох міст — Сіракуз та Ефеса), сімейний (розлука Егеона та Емілії, непорозуміння в домі Антіфола Ефеського), особистий (взаємини Антіфола Сіракузького та Люціани).
Меча ти проти мене не здіймав,
І ланцюга ніколи я не бачив.
Клянуся небом — це брехня негідна!
КНЯЗЬ Як дивно все заплуталось в цій справі!
Гадаю я, що ви понапивались
Із келиха Кіркеї. Щоб його
Загнали й справді в монастир, то він
І був би там; коли б же збожеволів,
То вже не захищався б так розумно.
Ви кажете, що він обідав дома,
Та золотар доводить протилежне.
А ти що скажеш, хлопче?
ДРОМІО ЕФ. Ясний князю,
Обідав він із нею в "Дикобразі".
КУРТИЗАНКА Так, так, і зняв у мене з пальця перстень.
АНТІФОЛ ЕФ. То правда, мій володарю, цей перстень
Я в неї взяв.
КНЯЗЬ Ти бачила, як він
Ввійшов сюди, в абатство?
КУРТИЗАНКА Так, владарю,
Я бачила, як бачу вашу світлість.
КНЯЗЬ Як дивно це! Покликать абатису!
Мені здається, вам чогось бракує,
Якщо не збожеволіли цілком.
Один із почту виходить.
ЕГЕОН Великий князю наш, дозвольте з ласки
Мені сказати слово; я знайшов,
На щастя, друга тут, який врятує
Мені життя, сплативши вам всю суму,
Яку призначено за викуп мій.
КНЯЗЬ Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну,
Чого ж ти хочеш?
ЕГЕОН Чи звати вас не Антіфол, мій пане?
А вашого невільника не Дромйо?
ДРОМІО ЕФ. Годину лиш тому невільний був я,
Та перегриз він на мені мотузку,
І Дроміо слугою вільним став.
ЕГЕОН Я переконаний, що ви обидва
Про мене згадуєте.
ДРОМІО ЕФ. Ні, себе
Ми згадуємо, дивлячись на вас;
Зв'язали нещодавно й нас так само,
Як вас тепер. Ви, пане, може, теж
Один із пацієнтів дурня Пінча?
ЕГЕОН Чому ви дивитесь на мене так,
Мов я чужий? Ви ж знаєте мене.
АНТІФОЛ ЕФ. Я досі вас ніколи ще не бачив.
ЕГЕОН О, як меве змінили дні скорботи,
Відколи з вами бачивсь я востаннє.
й журба потворною рукою часу
Спотворила моє лице й зробила
Його чужим! О друже мій, скажи,
Чи ти хоч впізнаєш мій голос?
АНТІФОЛ ЕФ. Ні.
ЕГЕОН Ти, Дромйо, теж не впізнаєш?
ДРОМІО ЕФ. І я,
Мій пане, теж не впізнаю.
ЕГЕОН Проте,
Я певен, мій ти упізнаєш голос.
ДРОМІО ЕФ. Ви так гадаєте, пане? А я — якраз навпаки, я
певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то
треба їй вірити,
ЕГЕОН І голосу не впізнають! Невже,
О часе лютий, за сім літ коротких
Ти так зумів розбить мій бідний голос,
Що навіть рідний син впізнать не може.
І хоч зима, яка вбива всі соки,
Моє лице зів'яле вкрила снігом,
Хоч кригою взялася в жилах кров,
Та ніч життя поберегла ще пам'ять
І світло в гаснучій моїй лампаді,
Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть,
І всі ці сиві свідки (певен я)
Мені говорять правду,— ти мій син.
АНТІФОЛ ЕФ. Свого я батька ще не бачив зроду!
ЕГЕОН Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло,
Як виїхав ти з Сіракуз-, чи ти
Соромишся впізнать мене в нещасті?
АНТІФОЛ ЕФ. І князь наш, і мої знайомі в місті
Посвідчить можуть, що це все — не так:
Я Сіракуз іще не бачив зроду.
КНЯЗЬ Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років
Я опікуюсь Антіфолом, він
За весь цей час не бачив Сіракуз.
Мені здається, що літа і горе
Тобі потроху вистарили розум.
Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіра-
кузьким.
АБАТИСА Великий, князю наш, ось чоловік,
Якозиу тут тяжку вчинили кривду.
Всі товпляться, щоб подивитись на нього.
АДРІАНА Два мужі бачу я, коли м£не
Не обдурили власні очі.
КНЯЗЬ Мабуть,
Один із них — твій муж, а другий —
То дух йото; так само й ці обоє.
Котрий з них чоловік? Котрий з них дух?
Хто зможе розрізнити їх, панове?
ДРОМІО СІР. Я — Дроміо, звели йому забратись!
ДРОМІО ЕФ. Я — Дроміо, дозволь мені зостатись!
АНТІФОЛ СІР. Невже тебе я бачу, батьку мій?
Чи це твій привид?
ДРОМІО СІР. О старий мій пане!
Та хто ж це вас зв'язав?
АБАТИСА Хто б не зв'язав,
Я розв'яжу й визволенням його
Здобуду мужа. Егеоне сивий,
Скажи, чи ти той самий, що колись
Дружину мав Емілію, яка
Тобі родила двох синів-близняток?
Як ти той самий Егеон, скажи ж,
Скажи мерщій Емілії тій самій!
ЕГЕОН Коли це все не сон, то ти і справді
Емілія; як ти — вона, скажи
Й мені, де син, що плив з тобою разом
На тім фатальнім плоті?
АБАТИСА Нас усіх,-
Його, мене і Дромйо,— врятували
Чутливі мореплавці з Епідамна;
Але рибалки грубі із Корінфа
Догнали скоро їх і відібрали
В них Дрсшіо й мого, малого сина,
Мене в еяідамкян вони лишили.
Що з нимв сталося, не знаю я:
Тоді знайшла собі притулок тут.
КНЯЗЬ Це стверджує ту розловідь, що ми
Ще ранком чули; ось два Антіфоли
Однакові, як на один копил;
А ось два Дроміо, на диво схожі.
Так, справді, це батьки оцих дітей,
Що випадок їх звів оце докупи.
Прибув ти із Корінфа, Антіфоле?
АНТІФОЛ СІР. Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз.
КНЯЗЬ Стривай, стань збоку; я ніяк не можу
Вас розрізнити.
АНТІФОЛ ЕФ. Я сюди прибув
З Корінфа, мій володарю ласкавий.
ДРОМІО ЕФ. І я з ним теж.
АНТІФОЛ ЕФ. Привіз мене сюди завзятий воїн,
Ваш славний дядько, Менафонський князь.
АДРІАНА А хто з вас двох обідав нині в мене?
АНТІФОЛ СІР. Я, прехороша пані.
АДРІАНА Ви мій муж?
АНТІФОЛ ЕФ. Е, ні! Даруйте, я на це не згоден!
АНТІФОЛ СІР. І я також, хоч мужем називала
Мене вона; а чарівна ця панна,
її сестра, іменувала братом.
(До Люціани)
Те, в чім я так вас запевняв тоді,
Надію маю довести на ділі,
Як це не сон, що бачу я і чую.
АНДЖЕЛО Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав!
АНТІФОЛ СІР. Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АНТІФОЛ ЕФ. А ви за той ланцюг мене схопили!
АНДЖЕЛО Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АДРІАНА Я вам послала гроші через Дромйо
На викуп, пане; він їх не приніс?
ДРОМІО ЕФ. О ні! Не через мене!
АНТІФОЛ СІР. Той гаманець дукатів я одержав:
Його приніс мені слуга мій, Дромйо.
Я бачу, кожному з нас попадався
Слуга не свій, а братів; нас же дв"к
Теж плутали: він мною був, я — ним:
От з цього помилки всі і постали!
АНТІФОЛ ЕФ. За ці дукати викуплю я батька.
КНЯЗЬ Не треба, я йому життя дарую.
КУРТИЗАНКА Прошу, мій діамант віддайте, пане!
АНТІФОЛ ЕФ. Візьміть його; велика дяка вам
За ваш смачний обід.
АБАТИСА Зробіть нам ласку,
Преславний князю наш, у монастир
Із нами разом завітайте; там
Докладно ми про наші всі пригоди
Розкажем вам, і всіх, що тут зійшлись,
Що в день цей від численних помилок
Страждали, просимо ми теж до гурту
І обіцяєм всіх задовольнити.
О, двадцять п'ять тяжких і довгих років,
Сини мої, промучилась я з вами,
І тільки зараз народила вас!
Ви, князю наш, ти, муже мій, і діти,
І ви, календарі їх з перших днів,
Ходім мерщій похрестини справляти:
Кінець журбі, тож нумо святкувати!
КНЯЗЬ Охоче буду кумом на хрестинах.
Князь, абатиса, Егеон, куртизанка, 2-й купець, Анджело та почет виходять.
ДРОМІО СІР. Чи збігати мені на корабель
По ваші речі, пане?
АНТІФОЛ ЕФ. По мої?
Які ж туди відніс ти речі, Дромйо?
ДРОМІО СІР. Ті речі, що були в "Кентаврі", пане.
АНТІФОЛ СІР. Це він мені говорить. Дромйо, я
Господар твій, ходімо з нами зараз;
Про речі ті подбаємо ми згодом;
Ну, брата ж обніми й потішся з ним!
Антіфол Сіракузький і Антіфол Ефеський, Адріана і Люціана виходять.
ДРОМІО СІР. В господаря твого живе красуня,-
Ох, та й гладка ж!.. Вона мене сьогодні
Ледь не засмажила під час обіду;
Тепер вона мені сестрою буде,-
Нівроку їй,— а не жоною, правда ж?
ДРОМІО ЕФ. Мені здається все, що ти не брат мій,
А дзеркало моє. Дивлюсь на тебе
І бачу, що вродливий я хлопчина!
Ходім і ми на свято подивитись.
ДРОМІО СІР. Прошу вас, пане, йти вперед, ви старший.
ДРОМІО ЕФ. Це ще питання: як його розв'яжем?
ДРОМІО СІР. Ми соломинку будемо тягти
За наше старшинство; тим часом ти
Іди вперед.
ДРОМІО ЕФ. О ні, хай краще так:
Ми разом народились, як близнята,
То. й иідем попідручки, як два брата...
Виходять.
Примітки
Написана близько 1592-1593 pp. Вперше опублікована in folio 1623 p., можливо, за піратськими текстами.
П'єса є обробкою комедії римського драматурга Плавта "Менехми" в дусі Відродження. Вибір сюжету не випадковий. На досвід Плавта і Теренція спиралася вся побутова "правильна" комедія англійського Відродження, пов'язана з традицією італійської commedia erudita. Твори Плавта і Теренція входили до навчальних програм коледжів, їх охоче виконували театральні трупи. "Менехми" Плавта, наприклад, були поставлені на англійській сцені ще в 1527 p., при дворі Генріха VIII.
В останні десятиріччя XVI ст. "правильна" комедія трансформується: зникає сатиричне зображення характерів, підкреслення ігрових засад порушує побутову вірогідність. Народно-фарсовий елемент виходить на передній план.
Близька до комедії фарсових положень і "Комедія помилок". Плутанина двійників, роблений прийом Плавта ("Менехми", "Вакхіди", "Амфітріон"), майстерно обігрується Шекспіром. До того ж ситуація "qui pro quo" ("цей замість того") дедалі ускладнюється: героїв-близнюків супроводять слуги-близнюки (можливо, це запозичено з "Амфітріона" Плавта). Фарсовий сюжет ускладнюється. Комічні невідповідності, непорозуміння між партнерами, що говорять про різне, переконані в тому, що мова йде про те ж саме, змінюють одне одного.
Проте традиційна фарсова ситуація підлягає переоцінці. Комічне і ліричне, синтез яких стане невід'ємною прикметою дальших творів Шекспіра, відчутні і в "Комедії помилок". Коли основна дія комічна, то обрамлення (пролог, епілог) підкреслено драматичне. У Плавта передісторія викладалась у пролозі в розповіді одного з акторів. У Шекспіра ж її розповідає сам Егеон. Причому значення пролога не вичерпується необхідністю ознайомити глядача з давно минулими подіями.
Саме в цій сцені створюється той драматичний настрій, який збережеться в підґрунті всієї дії. І хоча фігура Егеона з'являється лише в епізодах обрамлення, ного тема не зникає. Так, Антіфол Сіракузький, який щойно прибув до Ефеса, знає про близьку страту невідомого купця з Сіракуз і отримує суму грошей, що, власне, дорівнює необхідній для викупу приреченого. Персонажі ще не усвідомлюють значення цих подій, але його розуміють глядачі.
Особливе змістовне навантаження надається розповіді князя Ефеського про ворожнечу між Сіракузами та Ефесом — цей мотив відсутній у Плавта. Ворожнеча, дисгармонія та її подолання стають ідейною домінантою комедії. В цьому Шекспір значно ближчий до літератури Відродження, ніж до античного першоджерела. Дисгармонія охоплює всі сюжетні щаблі: державний (ворожнеча двох міст — Сіракуз та Ефеса), сімейний (розлука Егеона та Емілії, непорозуміння в домі Антіфола Ефеського), особистий (взаємини Антіфола Сіракузького та Люціани).