Король Лір (переклад О. Грязнова)

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

В. Шекспір
КОРОЛЬ ЛІР
Переклад Олександра Грязнова

ДІЙОВІ ОСОБИ

Л і р, король Британії.
К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й.
Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й.
Г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й (К о р н у о л).
Г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й (О л б е н і).
Г р а ф К е н т.
Г р а ф Г л о с т е р.
Е д г а р, син Глостера.
Е д м у н д, побічний син Глостера.
К у р а н, придворний.
С т а р и й, орендар у Глостера.
Л і к а р.
Б л а з е н ь.
О с в а л ь д, дворецький Гонерильї.
О ф і ц е р, на службі у Едмунда.
П р и д в о р н и й із почту Корделії.
Г е р о л ь д.
С л у г и К о р н у о л а.
Г о н е р и л ь я,
Р е г а н а,
К о р д е л і я — дочки Ліра.

Л и ц а р і з почту Ліра, о ф і ц е р и, г і н ц і, п р и д в о р н і і с о л д а т и.

Місце дії – Британія. Час дії – легендарно відноситься до дев'ятого сторіччя до нашої ери (3105 рік від створення світу, за Холіншедом).

ДІЯ ПЕРША

Сцена перша

Тронна зала у палаці короля Ліра.
Входять К е н т, Г л о с т е р і Е д м у н д.

К е н т. Я думав, що герцог Альбанський миліший королю за герцога Корнуольського.
Г л о с т е р. Усім так здавалось. Але тепер, перед поділом королівства, не зрозуміло, кого він любить більше. Наділи так вирівняні, що важко вирішити, яка частка краща.
К е н т. Це ваш син, мілорде?
Г л о с т е р. Я причетний до його народження, сер. І так часто червонів, зізнаючись у цьому, що давно вже перестав ніяковіти.
К е н т. Я не розумію вас.
Г л о с т е р. Зате мати цього хлопця мене добре зрозуміла і одержала сина в колиску раніше, ніж чоловіка в дім. Ви засуджуєте мене?
К е н т. Ні, якщо в підсумку вийшов такий хвацький парубок.
Г л о с т е р. Є в мене, сер, і законний син, що десь на рік старший за цього, та він мені ніскільки не дорожчий. Хоч цей шибеник з'явився на світ без запрошення, мати його була красунею. Робити його було так приємно, що я не міг не визнати його. – Знаєш, хто цей благородний джентльмен, Едмунде?
Е д м у н д. Ні, мілорде.
Г л о с т е р. Це – Кент. Запам'ятай і шануй надалі графа, як мого гідного друга.
Е д м у н д. Був би радий служити вашій милості.
К е н т. Обіцяю вам свою прихильність, коли краще вас пізнаю.
Е д м у н д. Постараюсь заслужити її, сер.
Г л о с т е р. Він дев'ять років подорожував і скоро знову поїде… — Сюди іде король.
Сурми за сценою.
Входять Л і р, г е р ц о г К о р н у о л ь с ь к и й, г е р ц о г А л ь б а н с ь к и й,
Г о н е р и л ь я, Р е г а н а, К о р д е л і я і почет.

Л і р
Мій Глостере, сходи і запроси
Прийти до нас Француза і Бургундця.

Г л о с т е р
Завжди до ваших послуг, мій король.

Глостер і Едмунд виходять.
Л і р
Ми хочемо бажання заповітне
Відкрити вам усім. Подайте карту.
Дізнайтеся: наш край ми поділили
На три частини. З наших пліч старих
Надіємось ярмо турбот державних
На молоді і сильні перекласти,
Щоб до могили йти без тягаря.
Зяті мої, Олбене й Корнуоле,
Ми зараз оголосимо прилюдно,
Що даємо за дочками на посаг,
Щоб запобігти сваркам назавжди.
Король Французький і Бургундський герцог,
Що сватають дочку молодшу нашу,
Від нас почують відповідь також.
Оскільки ми складаємо із себе
Права на землю і правління краєм,
Скажіть нам, любі дочки, хто із вас
Нас любить більше, щоб явили щедрість
Ми нашу відповідно до заслуг.
Ти, Гонерильє, перша говори.

Г о н е р и л ь я
Словами я не можу передати
Мою любов. Дорожчі ви мені
За світло денне, за повітря чисте,
За всі скарби, за всі багатства світу,
За честь, красу, здоров'я і життя.
Я вас люблю, як не любили діти
Ніколи дотепер своїх батьків.
Німію я від почуття такого,
Що подих перехоплює мені.

К о р д е л і я
(на бік)
А що тоді Корделії сказати?
Лишається любити і мовчати.

Л і р
Увесь цей край у визначених межах
Із луками, полями і лісами,
Із тихим плином повноводних рік
Тобі ми віддаємо. Володій
Довіку ним із герцогом Альбанським.
А що промовить нам дочка Регана,
Дружина Корнуола? Говори.

Р е г а н а
Я із того ж металу, що сестра,
І нам одна ціна. Вона сказала
Усе, що відчуваю я сама.
Додати хочу, що не знаю втіхи,
Не знаю в світі іншого блаженства,
Аніж до батька рідного любов.

К о р д е л і я
(на бік)
Яка я бідна! Ні, не бідна я:
Любов'ю я багатша, ніж словами.

Л і р
Третина ця призначена тобі
У королівсті нашому. Красою,
Родючістю і широм ця частина
Не гірша, ніж третина Гонерильї.
Що скаже нам тепер дочка молодша,
Для нас не менш любима, радість наша,
Через яку ввійшли у суперечку
Бургундське молоко й французькі вина?
Що скажеш ти, щоб кращої третини
Володаркою стати? Говори.

К о р д е л і я
Нічого.
Л і р
Як? Нічого?

К о р д е л і я
Так, нічого.
Л і р
З нічого не народиться ніщо.
Тож поясни.

К о р д е л і я
На жаль, я не умію
Висловлюватись вголос. Вас люблю,
Як слід дочці: не більше і не менше.

Л і р
Корделіє, скоріш опам'ятайся
І виправся, щоб потім не жаліти.

К о р д е л і я
Мені життя дали ви, добрий батьку,
Ростили і любили. Вам плачу
Я вдячністю, покірністю, любов'ю.
Та нащо сестрам ті чоловіки,
Коли вони лиш вас у світі люблять?
Напевне, заміж вийшовши, частину
Турбот, любові, ніжності віддам я
Своєму чоловікові. У шлюб
Я не вступлю, щоб лиш любити батька.

Л і р
Говориш ти від серця?

К о р д е л і я
Так, мілорде.
Л і р
Хоч молода, душею ти черства.

К о р д е л і я
Хоч молода, мілорде, та правдива.

Л і р
Ось і бери за придане собі
Свою правдивість. Чистим блиском сонця,
Глухими таємницями Гекати,
Пітьмою ночі, зорями із неба,
Що визначають наш життєвий шлях,
Клянуся, що зрікаюсь привселюдно
Звязків родинних, батьківських турбот
Про тебе. Ти чужа мені віднині.
Дикун чи грубий скіф, що пожирає
Своїх старих батьків, мені миліший,
Ніж ти, дочка колишня.

К е н т
Мій король!
Л і р
Ні слова, Кенте! Краще не встрявай
Поміж драконом і його шаленством.
Я більш за всіх любив її і думав
Кінець життя у неї провести. –
Байдужа донько! Геть з моїх очей!
Клянусь майбутнім спокоєм могили,
Що я із серця викину тебе. –
За королем Французьким посилав я.
Де ж він? І де, скажіть, Бургундський герцог?
Чому ви стоїте? Покличте їх. –
Олбене й Корнуоле, приєднайте
До ваших володінь її третину.
Хай гордість їй шукає чоловіка.
Вам віддаю сповна усі права,
Що притаманні вищій владі. Жити
По місяцю у кожного я буду,
Залишивши сто лицарів собі
І неподільний королівський титул.
А владу, і прибутки від земель,
І повне право набирати військо
Вам надаю, улюблені зяті.
Діліть же між собою цю корону.
(Віддає їм корону.)

К е н т
Великий Лір, кого я шанував
Як короля, кого любив як батька,
За кого я молився…
Л і р
Стережись!
Напнув я лук – подалі від стріли!

К е н т
Стріляй, не бійся, що прострелиш серце.
Кент буде грубим, доки Лір безумний.
Чого ти, старче, хочеш? Щоб забув
Обов'язок я там, де гнеться низько
Догідлива й облеслива неправда?
Ні, чесність ще потрібніша тоді,
Коли король впадає в безрозсудність.
Опам'ятайся, Ліре! Придуши
Свій гарячковий гнів. Життям ручуся,
Не менша у Корделії любов,
Бо не бездушні ті, хто мовчазні, —
Лиш почуття ховають непритворні.

Л і р
Своїм життям ти ризикуєш, Кенте.

К е н т
Не раз ризикував я на війні,
За тебе і життя віддать не страшно.

Л і р
Іди з моїх очей!

К е н т
Відкрий їх ширше
І придивися.
Л і р
Свідок Аполлон…

К е н т
Так, свідок Аполлон, що ти даремно
Клянешся.
Л і р
Підлий зрадник!
(Хапається за меч.)

О л б е н і і К о р н у о л
Зупиніться!
К е н т
Убий, безумче, лікаря, а плату
Віддай хворобі. Відміни наказ,
А то я, поки дихаю, усюди
Кричатиму: недобре ти зробив!

Л і р
Негідний рабе! Слухай же уважно:
Ти зрадить слову закликаєш нас,
Чого із нами зроду не бувало.
Повстав ти проти нашої ухвали.
Цього наш сан не вибачить тобі.
Ми даємо п'ять днів тобі на те,
Щоб ти приготувався в путь далеку.
На шостий день покинеш королівство.
Якщо де-небудь на десятий день
Тебе ще знайдуть в наших володіннях –
Негайна смерть. Юпітером клянуся,
Що рішення свого я не зміню.

К е н т
Прощай, король! Я мушу відступити,
Щоб дратівливу гордість не дражнити.
(До Корделії)
Ти чесно королю відповідала.
Молю богів, щоб горя ти не знала.
(До Регани і Гонерильї)
Хотів би вірить сказаному вами.
Хай справи не розійдуться з словами.
(До усіх)
Прощайте всі. Відходить Кент невтішним.
В новій країні буде він колишнім.
(Іде геть.)

Сурми.
Повертається Г л о с т е р з к о р о л е м Ф р а н ц у з ь-
к и м, г е р ц о г о м Б у р г у н д с ь к и м і почтом.
Г л о с т е р
Володаре, прийшли король і герцог.

Л і р
Мій герцоге, почнем розмову з вас.
Ви сватали у нас молодшу доньку,
Як і король Французький. То скажіть,
Яке найменше придане могло би
Задовольнити вас?

Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й
Що обіцяли,
Того я і чекаю, мій король.
А менше і самі ви не дасте.

Л і р
Мій герцоге, раніше наша донька
Була нам дорога. Тепер – не те.
Її ціна упала. Ось вона.
Якщо вам до смаку оце створіння,
Тоді беріть її усю, як є,
З немилістю від батька на додачу.

Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й
Не знаю, що сказати.

Л і р
Ви готові
Її собі узяти за дружину
Без приданого, прокляту, в опалі,
Чи змушені відмовитись?

Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й
О ні,
Я відмовляюсь на таких умовах.

Л і р
Тоді її облиште. Бо, клянусь,
Я вам назвав усі її багатства.
(До Французького короля)
За вас я сам, люб'язний мій король,
Ненависну дочку віддать не хочу.
Найдіть собі супутницю життя,
Що гідна вас, натомість цій потворі,
Якою засоромилась природа.

К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Як дивно це! Дочка, яка недавно
Була предметом гордості, кумиром,
Єдиною відрадою на старість,
Зробила щось нечуване, бо вмить
Позбавилася батьківської ласки.
Її провина, певне, дивовижна,
Або її ви зовсім не любили.
Та я у це повірити не можу,
Потрібне чудо, щоб переконать.

К о р д е л і я
Якщо у тому лиш моя ганьба,
Що лицемірно лестити не вмію,
Що я за вітром не жбурляю слів
І що роблю добро без обіцянок,
Прошу вас пояснити, мій король,
Що не розпуста, підлість чи убивство,
Моральний бруд чи непристойний крок
У мене відняли прихильність вашу,
А те якраз, що я в собі ціню:
Відвертість, щиросердність і правдивість.
І у провину ставиться мені
Не помилка, не хиба, а заслуга.
Л і р
Ти краще б не з'являлася на світ,
Ніж дратувать мене!

К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Так ось причина!
Дівоча соромливість почуттів,
Що часто заважає говорити, —
Уся провина? Герцоге Бургундський,
Вирішуйте.