Король Лір (переклад О. Грязнова) - Сторінка 2
- Вільям Шекспір -
Бо справжня та любов,
Якій чужі всілякі розрахунки.
Ви за дружину берете її?
Вона сама за придане дорожча.
Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й
Якщо король обіцяну третину
За нею віддає, тоді вона
Хоч завтра вже – Бургундська герцогиня.
Л і р
Нічого я за нею не даю.
Я королівське слово не міняю.
Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й
Корделіє, я співчуваю вам,
Бо втратили і батька, й чоловіка.
К о р д е л і я
Вам, герцоге, лиш придане потрібне.
За вас я і сама не хочу йти.
К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Корделіє, позбавлена ти спадку,
Але твоє багатство – ти сама.
Принижена і гнана, ти для мене
Як знахідка щаслива. Я підняв
Безцінний скарб, що викинули інші.
Як дивно: те, що зневажають люди,
Мені коханням схвилювало груди.
Зневажена, без посагу, без друзів,
Ти станеш королевою французів.
І герцогу Бургундському я сам
Тебе нізащо в світі не віддам.
Прощайся з усіма. Не будь сумною:
Що втратила, те знайдеш ти зі мною.
Л і р
Бери її. Нам все одно, яка
У неї путь. Вона нам не дочка.
Не гаючись, з країни вирушайте.
Благословення краще не чекайте.
Ходімо геть.
Всі, крім Французького короля, Корделії,
Гонерильї і Регани, виходять.
К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Із сестрами прощайся.
К о р д е л і я
О, батьківські скарби, іду від вас
В сльозах невтішних. Знаю дуже добре
Які ви є, та вголос не скажу.
Піклуйтеся про батька. Доручаю
Його любові вашій показній
З тривогою. Якби не ця опала,
Йому б я краще місце підшукала.
Прощайте, сестри.
Р е г а н а
Просимо не вчить.
Г о н е р и л ь я
Сама навчись годити чоловіку,
Який тебе із милості бере.
Ми батькові сьогодні догодили.
На жаль, тебе годити не навчили.
К о р д е л і я
Як не хитруйте, прийде та пора,
Коли відома стане ваша гра.
Прощайте.
К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Ну, Корделіє, ходімо.
Король Французький і Корделія ідуть геть.
Г о н е р и л ь я. Нам треба поговорити, сестро. У нас багато спільних справ, що стосуються обох. Здається, батько вирішив їхати звідси ввечері.
Р е г а н а. Так. І, напевне, до тебе. А наступний місяць проведе у нас.
Г о н е р и л ь я. Бачиш, який він навіжений? З того, що відбулося, можна зробити важливі висновки. З якого нікчемного приводу він зрікся нашої сестри, яку завжди любив більше за нас!
Р е г а н а. Це у нього від віку. Хоч він і раніше погано володів собою.
Г о н е р и л ь я. Він був гарячим і в кращі свої роки, а тепер до його звичайної сваволі додалися спалахи старечої дратівливості.
Р е г а н а. Коли-небудь і нам дістанеться, як бідолашному Кенту. Раптом взяти
і вигнати його!
Г о н е р и л ь я. А як він розпрощався з Французьким королем! Давай триматися разом. Якщо влада залишиться у нього, його зречення при такому характері не дасть нічого, крім неприємностей.
Р е г а н а. Треба гарненько подумати.
Г о н е р и л ь я. І негайно щось робити.
Ідуть геть.
Сцена друга
Зала в замку графа Глостера.
Входить Е д м у н д з листом у руці.
Е д м у н д
Природо, тільки ти моя богиня!
Лише тобі корюсь я у житті.
Відкинув я прокляті забобони
І безпорадно власними правами
Не поступлюсь, хоч я – молодший брат.
Син позашлюбний! Що це означає?
Чи я не кращий, не міцніший тих,
Що народились в шлюбі? То навіщо
Ганьбою без кінця колоти очі?
І в чому тут ганьба? Невже у тому,
Що в радощах таємних зачинають
Добротніші плоди, аніж на ложі
Подружньому ліниво перед сном?
Едгаре, ти законний безперечно,
Та землю я у тебе відберу.
Не менше позашлюбгого Едмунда
Наш батько любить, мій законний брате.
"Законний!" От придумали слівце!
Ну добре, хай законний. Ось підробка
Його листа. Якщо здійсниться план,
Едмунд зіпхне законного Едгара
І піде в ріст на місці, що звільнилось.
Хай небо допоможе байстрюкам!
Входить Г л о с т е р.
Г л о с т е р
Він вигнав Кента! З королем Французьким
Не побажав прощатись і пішов!
Престолу зрікся і покинув двір!
І все раптово, поспіхом, у гніві…
Які новини, сину мій Едмунде?
Е д м у н д (ховаючи листа). Ніяких, мілорде.
Г л о с т е р. Чому ж ти похапцем сховав листа?
Е д м у н д. Я не чув ніяких новин, мілорде.
Г л о с т е р. Що за лист читав ти щойно?
Е д м у н д. Дурниці, мілорде.
Г л о с т е р. Дурниці? Навіщо ж так поспішно ти сховав його в кишеню? Дурниці не вимагають, щоб їх приховували. Покажи мені. Якщо це дурниці, я побачу і без окулярів.
Е д м у н д. Пробачте мені, сер. Це лист від мого брата. Я ще не дочитав його до кінця. Та, судячи з того, що я встиг розібрати, вам краще не читати його.
Г л о с т е р. Дай мені лист.
Е д м у н д. Покажу його вам чи ні, вчинок мій буде негідним. Зміст листа не заслуговує на схвалення.
Г л о с т е р. Побачимо, побачимо…
Е д м у н д. До честі брата, хочу надіятися, що він писав з метою випрбувати мене.
Г л о с т е р(читає). "Шанування старості отруює кращі роки нашого життя і віддає гроші до наших рук занадто пізно, коли ми вже не здатні скористатися ними для свого задоволення. Я схиляюсь до думки, що тиранія старості – непотрібний забобон, який править нами тільки тому, що ми його терпимо. Давай зустрінемось і поговоримо докладніше. Якби батько міг заснути і не прокидатися, доки я не розбужу його, тобі дісталась би половина його статку і постійна любов твого брата Едгара". Що це? Змова? "…заснути і не прокидатися… тобі дісталась би половина його статку". І це мій син Едгар! І у нього піднялась рука написати такі слова! Його серце ховало такі думки!.. – Коли ти одержав листа? Хто його приніс?
Е д м у н д. В тому-то й справа, мілорде, що його ніхто не приносив. Його кинули мені у вікно.
Г л о с т е р. Це почерк твого брата?
Е д м у н д. Якби зміст листа був порядний, у мене не було б сумнівів. Але в такому листі його почерк видається сумнівним.
Г л о с т е р. Це його почерк.
Е д м у н д. Це писала його рука, але серце не брало в цьому участі.
Г л о с т е р. Він ніколи не заводив з тобою подібних розмов?
Е д м у н д. Ніколи. Та він часто висловлював думку, що дорослі сини повинні опікувати старих батьків і керувати їх майном.
Г л о с т е р. От негідник! Ті ж самі думки, що в листі! Бридкий негідник! Підла, байдужа тварина! Гірше, ніж тварина!.. Піди-но, розшукай його. Я візьму його під варту. Дивовижний негідник! Де він є?
Е д м у н д. Не знаю, мілорде. Тільки ось що я вам скажу: стримайте своє обурення, доки не матимете більш переконливих доказів. Це буде правильно. Якщо ж ви почнете діяти силою, а припущення ваші виявляться помилковими, це зашкодить вашій честі і остаточно знищить його покору. Я ручуся життям, що все це він писав лише для того, щоб випробувати мою любов до вас, без злого наміру.
Г л о с т е р. Ти так думаєш?
Е д м у н д. Я допоможу вам переконатись у цьому. Якщо хочете, я сховаю вас так, щоб ви могли підслухати нашу розмову. Це можна зробити, не гаючись, сьогодні ж увечері.
Г л о с т е р. Не може він бути таким чудовиськом.
Е д м у н д. Звичайно, ні.
Г л о с т е р. По відношенню до батька, який любить його з такою ніжністю і силою! Земля і небо! – Едмунде, знайди його і вивідай його наміри. Зроби це для мене. Я ладен все віддати, щоб дізнатися правду.
Е д м у н д. Я негайно піду шукати його, заведу мову про лист і розкажу вам про все.
Г л о с т е р. Ось вони, ці недавні затемнення місяця й сонця! Вони не віщують нічого доброго. Що б не говорили про це вчені, природа відчуває на собі їх наслідки. Холоне любов, слабшає дружба, всюди братовбивчі чвари. В містах заколоти, в селах розбрат, в палацах зрада, і розпадаються родинні зв'язки між батьками і дітьми. В моїй сім'ї цей негідник повстає проти усталених законів, син проти батька. Король іде наперекір природі, батько проти дитини. Наші кращі часи в минулому. Озлоблення, підступи, зради і згубні безпорядки будуть супроводжувати нас до могили. Викрий цього мерзотника, Едмунде. Ти про це не пожалкуєш. Постарайся, будь ласка. – Або ще приклад: благородний Кент у вигнанні. За що? Лиш за те, що чесний. Дивовижно!
(Іде геть.)
Е д м у н д. Ось так завжди. Яка дурість! Коли ми самі псуємо і спаскуджуємо собі життя, ми звинувачуємо у наших нещастях сонце, місяць і зорі. Можна подумати, ніби ми дурні з волі небес, злодії і зрадники внаслідок атмосферного тиску, п'яниці й розпусники під нездоланним впливом планет. Усе найгірше в собі ми пояснюємо надприродними силами. Чудовий виверт людської розпусти – звалити відповідальність за свій блуд на зірки! Батько пустував із матір'ю під знаком Дракона. Я народився під Великою Ведмедицею. Звідси виходить, що я повинен бути грубим і сластолюбним. Які нісенітниці! Я такий, як є, і був би таким же, хоч би найцнотливіша зірка блимала над моєю колискою… Ось іде Едгар. Він з'являється вчасно, як розв'язка у старовинній комедії. Розіграю роль жалюгідного меланхоліка, що зітхає, як юродивий Том з Бедламу.
Входить Е д г а р.
О, ці затемнення – провісники майбутнього розбрату!.. Фа, соль, ля, мі…
Е д г а р. Що нового, брате Едмунде? Про що ти розмірковуєш?
Е д м у н д. Я все думаю, брате, про події, які, як я читав, повинні відбутися услід за недавніми затемненнями.
Е д г а р. Ось чим ти займаєшся!
Е д м у н д. Запевняю тебе: передбачення, на жаль, збуваються. Спотворю-ються відносини між батьками і дітьми. Надходять моровиця, дорожнеча і загальна ворожнеча. Державу роздирають чвари, народ погрожує королю і знаті, виникає недовіра, друзів шлють у вигнання, армія розвалюється, подружжя розходяться. Всього не перерахуєш.
Е д г а р. З яких пір ти записався в астрономи?
Е д м у н д. Облишмо це. Скажи краще, коли ти зустрічався з батьком востаннє?
Е д г а р. Вчора ввечері.
Е д м у н д. Ви говорили з ним?
Е д г а р. Так, дві години поспіль.
Е д м у н д. Ви не посварились? Ти не помітив у його жестах чи словах невдоволення?
Е д г а р. Аніякого.
Е д м у н д. Згадай гарненько, чи не образив ти його чим-небудь? І, заради бога, не показуйся йому на очі, доки він не заспокоїться. Зараз він кляне тебе і ладен розірвати від гніву.
Е д г а р. Певне, якийсь мерзотник звів на мене наклеп.
Е д м у н д. Боюсь, що так. Прошу тебе, стережись, поки він не охолоне. Я дам тобі притулок у своїй кімнаті, звідки ти легко зможеш підслухати, що скаже батько. Іди туди. Ось тобі ключ. Якщо здумаєш вийти, бери зброю.
Е д г а р.
Якій чужі всілякі розрахунки.
Ви за дружину берете її?
Вона сама за придане дорожча.
Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й
Якщо король обіцяну третину
За нею віддає, тоді вона
Хоч завтра вже – Бургундська герцогиня.
Л і р
Нічого я за нею не даю.
Я королівське слово не міняю.
Г е р ц о г Б у р г у н д с ь к и й
Корделіє, я співчуваю вам,
Бо втратили і батька, й чоловіка.
К о р д е л і я
Вам, герцоге, лиш придане потрібне.
За вас я і сама не хочу йти.
К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Корделіє, позбавлена ти спадку,
Але твоє багатство – ти сама.
Принижена і гнана, ти для мене
Як знахідка щаслива. Я підняв
Безцінний скарб, що викинули інші.
Як дивно: те, що зневажають люди,
Мені коханням схвилювало груди.
Зневажена, без посагу, без друзів,
Ти станеш королевою французів.
І герцогу Бургундському я сам
Тебе нізащо в світі не віддам.
Прощайся з усіма. Не будь сумною:
Що втратила, те знайдеш ти зі мною.
Л і р
Бери її. Нам все одно, яка
У неї путь. Вона нам не дочка.
Не гаючись, з країни вирушайте.
Благословення краще не чекайте.
Ходімо геть.
Всі, крім Французького короля, Корделії,
Гонерильї і Регани, виходять.
К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Із сестрами прощайся.
К о р д е л і я
О, батьківські скарби, іду від вас
В сльозах невтішних. Знаю дуже добре
Які ви є, та вголос не скажу.
Піклуйтеся про батька. Доручаю
Його любові вашій показній
З тривогою. Якби не ця опала,
Йому б я краще місце підшукала.
Прощайте, сестри.
Р е г а н а
Просимо не вчить.
Г о н е р и л ь я
Сама навчись годити чоловіку,
Який тебе із милості бере.
Ми батькові сьогодні догодили.
На жаль, тебе годити не навчили.
К о р д е л і я
Як не хитруйте, прийде та пора,
Коли відома стане ваша гра.
Прощайте.
К о р о л ь Ф р а н ц у з ь к и й
Ну, Корделіє, ходімо.
Король Французький і Корделія ідуть геть.
Г о н е р и л ь я. Нам треба поговорити, сестро. У нас багато спільних справ, що стосуються обох. Здається, батько вирішив їхати звідси ввечері.
Р е г а н а. Так. І, напевне, до тебе. А наступний місяць проведе у нас.
Г о н е р и л ь я. Бачиш, який він навіжений? З того, що відбулося, можна зробити важливі висновки. З якого нікчемного приводу він зрікся нашої сестри, яку завжди любив більше за нас!
Р е г а н а. Це у нього від віку. Хоч він і раніше погано володів собою.
Г о н е р и л ь я. Він був гарячим і в кращі свої роки, а тепер до його звичайної сваволі додалися спалахи старечої дратівливості.
Р е г а н а. Коли-небудь і нам дістанеться, як бідолашному Кенту. Раптом взяти
і вигнати його!
Г о н е р и л ь я. А як він розпрощався з Французьким королем! Давай триматися разом. Якщо влада залишиться у нього, його зречення при такому характері не дасть нічого, крім неприємностей.
Р е г а н а. Треба гарненько подумати.
Г о н е р и л ь я. І негайно щось робити.
Ідуть геть.
Сцена друга
Зала в замку графа Глостера.
Входить Е д м у н д з листом у руці.
Е д м у н д
Природо, тільки ти моя богиня!
Лише тобі корюсь я у житті.
Відкинув я прокляті забобони
І безпорадно власними правами
Не поступлюсь, хоч я – молодший брат.
Син позашлюбний! Що це означає?
Чи я не кращий, не міцніший тих,
Що народились в шлюбі? То навіщо
Ганьбою без кінця колоти очі?
І в чому тут ганьба? Невже у тому,
Що в радощах таємних зачинають
Добротніші плоди, аніж на ложі
Подружньому ліниво перед сном?
Едгаре, ти законний безперечно,
Та землю я у тебе відберу.
Не менше позашлюбгого Едмунда
Наш батько любить, мій законний брате.
"Законний!" От придумали слівце!
Ну добре, хай законний. Ось підробка
Його листа. Якщо здійсниться план,
Едмунд зіпхне законного Едгара
І піде в ріст на місці, що звільнилось.
Хай небо допоможе байстрюкам!
Входить Г л о с т е р.
Г л о с т е р
Він вигнав Кента! З королем Французьким
Не побажав прощатись і пішов!
Престолу зрікся і покинув двір!
І все раптово, поспіхом, у гніві…
Які новини, сину мій Едмунде?
Е д м у н д (ховаючи листа). Ніяких, мілорде.
Г л о с т е р. Чому ж ти похапцем сховав листа?
Е д м у н д. Я не чув ніяких новин, мілорде.
Г л о с т е р. Що за лист читав ти щойно?
Е д м у н д. Дурниці, мілорде.
Г л о с т е р. Дурниці? Навіщо ж так поспішно ти сховав його в кишеню? Дурниці не вимагають, щоб їх приховували. Покажи мені. Якщо це дурниці, я побачу і без окулярів.
Е д м у н д. Пробачте мені, сер. Це лист від мого брата. Я ще не дочитав його до кінця. Та, судячи з того, що я встиг розібрати, вам краще не читати його.
Г л о с т е р. Дай мені лист.
Е д м у н д. Покажу його вам чи ні, вчинок мій буде негідним. Зміст листа не заслуговує на схвалення.
Г л о с т е р. Побачимо, побачимо…
Е д м у н д. До честі брата, хочу надіятися, що він писав з метою випрбувати мене.
Г л о с т е р(читає). "Шанування старості отруює кращі роки нашого життя і віддає гроші до наших рук занадто пізно, коли ми вже не здатні скористатися ними для свого задоволення. Я схиляюсь до думки, що тиранія старості – непотрібний забобон, який править нами тільки тому, що ми його терпимо. Давай зустрінемось і поговоримо докладніше. Якби батько міг заснути і не прокидатися, доки я не розбужу його, тобі дісталась би половина його статку і постійна любов твого брата Едгара". Що це? Змова? "…заснути і не прокидатися… тобі дісталась би половина його статку". І це мій син Едгар! І у нього піднялась рука написати такі слова! Його серце ховало такі думки!.. – Коли ти одержав листа? Хто його приніс?
Е д м у н д. В тому-то й справа, мілорде, що його ніхто не приносив. Його кинули мені у вікно.
Г л о с т е р. Це почерк твого брата?
Е д м у н д. Якби зміст листа був порядний, у мене не було б сумнівів. Але в такому листі його почерк видається сумнівним.
Г л о с т е р. Це його почерк.
Е д м у н д. Це писала його рука, але серце не брало в цьому участі.
Г л о с т е р. Він ніколи не заводив з тобою подібних розмов?
Е д м у н д. Ніколи. Та він часто висловлював думку, що дорослі сини повинні опікувати старих батьків і керувати їх майном.
Г л о с т е р. От негідник! Ті ж самі думки, що в листі! Бридкий негідник! Підла, байдужа тварина! Гірше, ніж тварина!.. Піди-но, розшукай його. Я візьму його під варту. Дивовижний негідник! Де він є?
Е д м у н д. Не знаю, мілорде. Тільки ось що я вам скажу: стримайте своє обурення, доки не матимете більш переконливих доказів. Це буде правильно. Якщо ж ви почнете діяти силою, а припущення ваші виявляться помилковими, це зашкодить вашій честі і остаточно знищить його покору. Я ручуся життям, що все це він писав лише для того, щоб випробувати мою любов до вас, без злого наміру.
Г л о с т е р. Ти так думаєш?
Е д м у н д. Я допоможу вам переконатись у цьому. Якщо хочете, я сховаю вас так, щоб ви могли підслухати нашу розмову. Це можна зробити, не гаючись, сьогодні ж увечері.
Г л о с т е р. Не може він бути таким чудовиськом.
Е д м у н д. Звичайно, ні.
Г л о с т е р. По відношенню до батька, який любить його з такою ніжністю і силою! Земля і небо! – Едмунде, знайди його і вивідай його наміри. Зроби це для мене. Я ладен все віддати, щоб дізнатися правду.
Е д м у н д. Я негайно піду шукати його, заведу мову про лист і розкажу вам про все.
Г л о с т е р. Ось вони, ці недавні затемнення місяця й сонця! Вони не віщують нічого доброго. Що б не говорили про це вчені, природа відчуває на собі їх наслідки. Холоне любов, слабшає дружба, всюди братовбивчі чвари. В містах заколоти, в селах розбрат, в палацах зрада, і розпадаються родинні зв'язки між батьками і дітьми. В моїй сім'ї цей негідник повстає проти усталених законів, син проти батька. Король іде наперекір природі, батько проти дитини. Наші кращі часи в минулому. Озлоблення, підступи, зради і згубні безпорядки будуть супроводжувати нас до могили. Викрий цього мерзотника, Едмунде. Ти про це не пожалкуєш. Постарайся, будь ласка. – Або ще приклад: благородний Кент у вигнанні. За що? Лиш за те, що чесний. Дивовижно!
(Іде геть.)
Е д м у н д. Ось так завжди. Яка дурість! Коли ми самі псуємо і спаскуджуємо собі життя, ми звинувачуємо у наших нещастях сонце, місяць і зорі. Можна подумати, ніби ми дурні з волі небес, злодії і зрадники внаслідок атмосферного тиску, п'яниці й розпусники під нездоланним впливом планет. Усе найгірше в собі ми пояснюємо надприродними силами. Чудовий виверт людської розпусти – звалити відповідальність за свій блуд на зірки! Батько пустував із матір'ю під знаком Дракона. Я народився під Великою Ведмедицею. Звідси виходить, що я повинен бути грубим і сластолюбним. Які нісенітниці! Я такий, як є, і був би таким же, хоч би найцнотливіша зірка блимала над моєю колискою… Ось іде Едгар. Він з'являється вчасно, як розв'язка у старовинній комедії. Розіграю роль жалюгідного меланхоліка, що зітхає, як юродивий Том з Бедламу.
Входить Е д г а р.
О, ці затемнення – провісники майбутнього розбрату!.. Фа, соль, ля, мі…
Е д г а р. Що нового, брате Едмунде? Про що ти розмірковуєш?
Е д м у н д. Я все думаю, брате, про події, які, як я читав, повинні відбутися услід за недавніми затемненнями.
Е д г а р. Ось чим ти займаєшся!
Е д м у н д. Запевняю тебе: передбачення, на жаль, збуваються. Спотворю-ються відносини між батьками і дітьми. Надходять моровиця, дорожнеча і загальна ворожнеча. Державу роздирають чвари, народ погрожує королю і знаті, виникає недовіра, друзів шлють у вигнання, армія розвалюється, подружжя розходяться. Всього не перерахуєш.
Е д г а р. З яких пір ти записався в астрономи?
Е д м у н д. Облишмо це. Скажи краще, коли ти зустрічався з батьком востаннє?
Е д г а р. Вчора ввечері.
Е д м у н д. Ви говорили з ним?
Е д г а р. Так, дві години поспіль.
Е д м у н д. Ви не посварились? Ти не помітив у його жестах чи словах невдоволення?
Е д г а р. Аніякого.
Е д м у н д. Згадай гарненько, чи не образив ти його чим-небудь? І, заради бога, не показуйся йому на очі, доки він не заспокоїться. Зараз він кляне тебе і ладен розірвати від гніву.
Е д г а р. Певне, якийсь мерзотник звів на мене наклеп.
Е д м у н д. Боюсь, що так. Прошу тебе, стережись, поки він не охолоне. Я дам тобі притулок у своїй кімнаті, звідки ти легко зможеш підслухати, що скаже батько. Іди туди. Ось тобі ключ. Якщо здумаєш вийти, бери зброю.
Е д г а р.