Крадіжка білого слона

КРАДІЖКА БІЛОГО СЛОНА

I

Цю дивну історію розповів мені в поїзді випадковий супутник. Цьому добродієві було вже за сімдесят, і надзвичайно приємний та лагідний вираз його обличчя, а також серйозна й відверта манера говорити позначали щирою правдивістю все, що вимовляли його уста. А почув я таке.

Вам, мабуть, відомо, як шанують у Сіамі королівського білого слона. Так само ви знаєте, що він є, сказати б, священною власністю короля і лише король може володіти ним. Певною мірою білий слон стоїть навіть вище короля, бо йому не тільки віддають шану, але й поклоняються. Ну так ось, п’ять років тому між Великобританією і Сіамом виникли непорозуміння щодо кордонів. Незабаром з’ясувалося, що винний був Сіам. Англія негайно одержала всі можливі відшкодування, і її представник заявив, що він задоволений і що минуле треба забути. У сіамського короля відлягло від серця, і на знак вдячності, а можливо, і для того, щоб стерти найменші залишки незадоволення, яке Англія могла відчувати до нього, він вирішив послати англійській королеві дарунок – єдино слушний, відповідно до східних понять, спосіб умилостивити ворога.

Цей дарунок мав бути не просто королівський, а неперевершено королівський. Тож хіба щось інше могло краще відповідати цій вимозі, як білий слон?

Я мав тоді високу посаду на цивільній службі в Індії, і мене вважали особливо гідним честі передати цей дарунок її величності. Для мене, моєї челяді, а також військової охорони й наглядачів за слоном було споряджено корабель, і, прибувши в належний час у нью-йоркську гавань, я помістив свого підопічного вельможу в чудовому приміщенні в Джерсі-сіті. Така зупинка була потрібна, щоб трохи підлікувати слона, перш ніж рушити далі.

Все йшло гаразд протягом двох тижнів, а потім почалися мої поневіряння. Білого слона вкрали! Мені серед ночі зателефонували про це жахливе нещастя. На мить я сторопів від жаху й тривоги і завмер, відчувши цілковиту безпорадність. Згодом я трохи заспокоївся і опанував свої думки. Незабаром я зрозумів, де мій вихід, бо для розумної людини в моєму становищі він був єдиний. Незважаючи на пізній час, я помчав у Нью-Йорк і попросив якогось полісмена провести мене до головної поліційної управи розшуку. На щастя, я прибув туди вчасно, хоч начальник цієї управи, знаменитий інспектор Блант, уже збирався йти додому. Інспектор виявився кремезним чолов’ягою, і коли він глибоко замислювався над чим-небудь, то хмурив брови й постукував себе по лобі вказівним пальцем. Все це засвідчувало, що ви перебуваєте в присутності особи незвичайної. Лише один вигляд його вселив у мене надію і впевненість. Я розповів інспекторові суть оправи. Мої слова анітрохи не схвилювали його й не вплинули на його залізне самовладання, так ніби я розповів, що в мене вкрали собаку. Він вказав мені на стілець і промовив:

– Дайте, будь ласка, подумати хвилинку.

Сказавши це, інспектор сів за свій письмовий стіл і сперся головою на руки. В іншому кутку кімнати працювало кілька клерків, і протягом наступних шести чи семи хвилин я чув тільки скрипіння їхніх пер. Тим часом інспектор сидів, поринувши в свої думки. Нарешті він підвів голову, і тверді лінії його обличчя дали мені зрозуміти, що мозок цієї людини виконав певну роботу і що в неї вже є план.

– Це справа не зовсім звичайна,– почав він тихим, але поважним голосом.– Діяти треба дуже обережно, треба бути впевненим у кожному кроці. І таємниця, глибока й цілковита таємниця. Нікому не розповідайте про те, що трапилось, навіть репортерам. Я сам матиму з ними справу. І потурбуюся, щоб вони знали тільки те, що підходить до моїх планів.

Інспектор подзвонив, і з’явився молодик.

– Елріку, хай репортери трохи зачекають.– Молодик вийшов.– А тепер берімося до роботи, берімося методично! В нашому ремеслі нічого не зробиш без точного й детального методу. Він узяв перо і аркуш паперу.

– Отже, ім’я слона?

– Гасан-Бен-Алі-Бен-Селім-Абдала-Магомет-Мойсей-Алхамал-Джемсетджеджібой-Дуліп Султан Ебу Будпур.

– Чудово. Зменшене?

– Джумбо.

– Чудово. Місце народження?

– Столиця Сіаму.

– Батьки живі?

– Ні, померли.

– Крім нього, в них були ще діти?

– Ні, він одинак.

– Чудово. З цих пунктів даних досить. Тепер, будь ласка, опишіть зовнішній вигляд слона і при цьому не забудьте жодної дрібниці, якою б незначною, тобто незначною з вашого погляду, вона не була. Для людей мого фаху немає незначних дрібниць.

Я став розповідати, а він записувати. Коли я закінчив, він сказав:

– Тепер слухайте. Якщо я припустивсь якоїсь помилки, виправте мене.

І він прочитав:

– "Зріст дев’ятнадцять футів, довжина від тім’я до основи хвоста – двадцять шість футів, довжина хобота – шістнадцять футів, довжина хвоста – шість футів, загальна довжина, включаючи хобот і хвіст,– сорок вісім футів, довжина іклів – дев’ять з половиною футів, вуха – у відповідності з загальними розмірами, відбиток ноги нагадує відбиток поставленого сторч у сніг барила, колір слона брудно-білий, в кожному вусі по дірці для сережок завбільшки з тарілку, слон має звичку поливати водою глядачів, а також бити хоботом не тільки знайомих, а й цілком незнайомих йому людей, трохи кульгає на праву задню ногу, під лівою пахвою рубець від пухлини; коли його вкрали, на ньому був паланкін з місцями для сидіння на п’ятнадцять персон і чепрак із золотого грезету завбільшки з килим середніх розмірів".

Ніяких помилок я не помітив. Інспектор Блант подзвонив, віддав аркуш паперу Елрікові і сказав:

– Негайно надрукувати в п’ятдесяти тисячах примірників і розіслати в усі відділення розшуку і в усі ломбарди, що є в країні.

Елрік пішов.

– Гаразд. Поки що все йде чудово. Тепер мені потрібний фотознімок вашої власності.

Я дав йому фотографію. Він критично вивчив її і зауважив:

– Обійдемось і цією, коли кращої нема. Тільки на ній він скрутив хобот і сунув його в рот. Шкода. Це розраховано на те, щоб навести на хибний шлях, бо ваш слон звичайно не держить хобот у такому положенні.

Він знову подзвонив:

– Елріку, вранці розмножити цей знімок в п’ятдесяти тисячах примірників і розіслати разом з описом прикмет.

Елрік пішов виконувати наказ, а інспектор звернувся до мене:

– Треба, звичайно, оголосити винагороду. Яку суму ви пропонуєте?

– А яку ви б порадили?

– Для початку я б сказав з двадцять п’ять тисяч доларів. Справа вкрай важка й заплутана. У злодіїв тисячі можливостей сховатися самим і сховати вкрадене, і вони мають приятелів і підручних.

– Боже мій! То ви їх знаєте?

Насторожений вираз обличчя цієї людини, що звикла приховувати думки й почуття, не дав мені ніякої відповіді, так само як і спокійно вимовлені слова:

– Це не суттєво. Можливо, знаю, а можливо, й не знаю. Наші підозри звичайно грунтуються на даних про спосіб роботи грабіжника і розміри його поживи. В даному разі ми маємо справу не з кишеньковими злодіями й крадіями, збагніть це. Вашу власність поцупив не новачок. Але, як я казав, беручи до уваги те, що треба буде докласти багато зусиль у розшуках, а також те, що злодії старанно ховатимуть сліди своїх пересувань, двадцять п’ять тисяч можуть виявитись замалою сумою, хоч я думаю, можна почати з неї.

Отже, як на початок, ми взяли вищезгадану цифру. Потім ця людина, яка не пропускала нічого, що могло б придатися як ключ до таємниці, промовила:

– В історії розшуку є випадки, коли злочинців знаходили по особливостях їхнього апетиту. Що їсть цей слон і скільки?

– Ну, щодо того, що він їсть, то він їсть усе. Він може з’їсти людину, може з’їсти біблію. Взагалі він їсть усе від людини й до біблії.

– Гаразд. Справді, дуже добре, але надто загально. Дайте деталі, це найпотрібніше в нашому ремеслі. Ну, почнемо із людей. За один раз або, якщо вам зручніше, за один день, скількох чоловік він з’їсть, свіженьких?

– Йому однаково, свіженькі вони чи ні. За один раз він може з’їсти п’ятьох середніх на зріст чоловік.

– Дуже добре! П’ять чоловік – так і запишемо. А яким національностям він віддає перевагу?

– Йому все одно. Він воліє знайомі, проте не гребує й незнайомими.

– Чудово. Тепер щодо біблій. Скільки біблій за раз він з’їдає?

– Може з’їсти весь тираж.

– Отут не зовсім зрозуміло. Ви маєте на увазі звичайне видання чи з ілюстраціями для читання в родинному колі?

– Я думаю, що ілюстрації його не цікавлять, тобто йому однаково, чи малюнок, чи текст.

– Ні, ви мене не зрозуміли. Я щодо кількості. Звичайний том біблії in octavo важить близько двох з половиною фунтів, у той час як великий in quarto з ілюстраціями – десять чи дванадцять. Скільки біблій з ілюстраціями Доре може з’їсти слон за один раз?

– Якби ви його знали, то не питали б про це. Йому скільки не дай, усе зжере.

– Ну тоді скажіть у доларах і центах. Нам якось треба це з’ясувати. Біблія в сап’яновій оправі, із срібними косинцями, з ілюстраціями Доре коштує сто доларів.

– Таких він з’їсть на п’ятдесят тисяч доларів, коли в тиражі п’ятсот примірників.

– Це вже точніше. Я запишу. Отже, він любить людей і біблії. Поки що все гаразд. Що він іще їсть? Мені потрібні деталі.

– Коли він з’їсть біблії, то переходить до цегли, коли з’їсть цеглу, переходить до пляшок, від пляшок переходить до одягу, від одягу до котів, від котів до устриць, від устриць до шинки, від шинки до цукру, від цукру до пирога, від пирога до картоплі, від картоплі до висівок, від висівок до сіна, від сіна до вівса, від вівса до рису, бо вигодовували його переважно рисом. Взагалі немає нічого такого, чого б він не їв, крім масла, та він би й те їв, якби воно йому трапилося.

– Чудово. Загальна кількість їжі, яку він може проковтнути за одним заходом, приблизно...

– Від чверті тонни до півтонни.

– І він п’є...

– Яку завгодно рідину. Молоко, воду, горілку, патоку, рицину, скипидар, вугільну кислоту – нема потреби заглиблюватись у деталі. Яка б рідина вам не прийшла в голову, записуйте її. Він п’є все рідке за винятком європейської кави.

– Зрозуміло. А скільки?

– Запишіть: від п’яти до п’ятнадцяти бочок. Його спрага мінлива, інші апетити – ні.

– Все це незвичайно, але дуже згодиться при розшуках.– Він подзвонив.– Елріку, виклич капітана Бернса.

З’явився Бернс. Інспектор Блант розгорнув перед ним детальну картину справи і на закінчення ясним і рішучим тоном людини, в голові якої визначився остаточний план і яка звикла командувати, промовив:

– Капітане Бернсе, пошліть детективів Джонса, Люїса, Гелсі, Бейтса, Гакета на розшуки слона.

– Слухаю, сер.

– Пошліть детективів Мозеса, Декіна, Мерфі, Роджерса, Тапера, Хігінса, Бартолом’ю розшукати злодіїв.

– Слухаю, сер.

– Біля приміщення, звідки було вкрадено слона, поставте сильну охорону з тридцяти чоловік, для зміни візьміть ще тридцять.