Крапчасті коні - Сторінка 3

- Вільям Фолкнер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Оглядало воно мене не довго, бо наступної миті я вистрибнув у вікно.

Слід гадати, що воно теж було спантеличене. Може, воно й бачило колючий дріт та вилущену кукурудзу, проте знаю, що не бачило дотоді ані білизни, ані агента з продажу швацьких машин. Однак воно крутнулося і побігло назад кімнатою геть із дому, а там зустріло Ека Сноупса і його хлопця, які поверталися, несучи мотузку. Тоді воно знову повернулося, пробігло вітальнею до заднього ґанку, де зустріло місіс Літтлджон. Вона саме зібрала одяг, який випрала, і йшла до ґанку з оберемком в одній руці і пральною дошкою в іншій, коли виявилося, що це був кінь, який ковзнув по підлозі, намагаючися зупинитися і повернути назад. Але застукати зненацька місіс Літтлджон було неможливо.

— Забирайся геть звідси, лобуряко,— каже жінка. Вона торохнула коня дошкою по морді, і дошка репнула так, ніби по ній вгатили сокирою, а коли кінь повернувся, щоб утекти, вона гепнула його тим, що залишалося від дошки, цього разу вже не по голові.— І не потикайся сюди,— каже вона.

Ек і його хлопчина саме вскочили у вітальню. Гадаю, що кінь нагадував крило вітряка і Екові також.

— Геть звідси, гадюко! — гукає Ек.

Але часу вже не було. Ек упав долілиць на підлогу, а хлопець не рухався. Хлопчина був невисокий, у комбінезоні, як і батько; кінь пролетів над ним, не зачепивши і волосинки. Я бачив це, тому що повертався східцями, тримаючи шкарпетку, в одній білизні, кож кінь знову з'явився на ґанку. Він глянув на мене, рвучко обернувся, побіг до кінця помосту, перестрибнув через поручні та паркан, мов шуліка, майнув через двір, вискочив у ворота, цибнув через вісім чи десять перекинених возів і побіг шляхом. Саме стояв повний місяць. Місіс Армстид все ще бовваніла у бричці, ніби викарбувала з дерева, покинута і забута.

Отакий собі кінь. Швидкості він не збавляв. Біг він приблизно сорок миль за годину, аж тут місток через потік. Шлях був би вільний, якби не нагодився Вернон Талл,— він саме їхав мостом, коли кінь добіг туди. Талл повертався з міста; він не чув про розпродаж; господар та його дружина, три доньки і тітка містера Талла — всі сиділи у крісельцях на возі, і всі дрімали, навіть мули. Вони тихенько їхали, коли кінь налетів на міст, але Талл дізнався про те лише тоді, коли мули намагалися повернути вози назад посеред мосту, і він угледів поміж мулів крапчастого шибеника, від якого дишло воза закрутилося, мов білка у колесі. Він розповідав потім, що в нього вистачило часу лише на те, аби стьобнути коня батогом по ніздрях, тому що мули повернули воза, а кінь перескочив через мула і побіг далі, підбадьорений батогом Вернона.

Талл говорив, що мули заплутали повіддя і залізли аж у віз, тому Талл намагався одігнати їх, намотавши віжки на руку. Потім, розповідав він, навколо було видно перекинеш крісельця, жіночі ноги, білі панчішки, що блищали у місячнім сяйві, в той час як кінь побіг шляхом, мов привид.

Мули викинули Талла з воза і трохи протягли його мостом, аж доки віжки порвалися. Присутні гадали, що Талл загинув, і коли вони нахилилися над ним, щоб витягти занози, з'явився Ек з хлопцем, які несли мотузку. Вони бігли і важко дихали, запитуючи: "А куди побіг кінь?"

V

Я повернувся до своєї кімнати, натягнув штани, взувся і негайно пішов допомогти Генрі Армстидові вибратися з-під уламків у подвір'ї. Щоб мені пропасти, коли він не нагадував мерця,— так у нього звисала голова і у світлі місяця мерехтіли зуби, а очі закотилися. Звідусіль лунав тупіт коней; жодний з них ще не забіг далі, ніж за чотири-п'ять миль, бо вони, мабуть, не знали околиць. Отож ми чули і тупіт коней і крики чоловіків, які час від часу вигикували: "Агов! Тримай його!"

Ми внесли Генрі до помешкання місіс Літтлджон. Його поклали у вітальні; господиня все ще тримала оберемок білизни. Вона оглянула нас, поклала розбиту пральну дошку, взяла ліхтар і відчинила двері до порожньої кімнати. "Несіть його сюди",— сказала вона.

Ми внесли його і поклали на ліжко. Місіс Літтлджон поставила ліхтаря на столик, все ще тримаючи білизну. "Ось що я скажу вам, чоловіки",— говорить вона. Наші тіні майоріли на стіні, і чути було, як ми дихаємо. "Краше покликати його дружину",— продовжує місіс Літтлджон. І вона вийшла, тримаючи оберемок білизни.

— Вважаю, що слід,— озивається Квік.— Ану, хто небудь, приведіть її.

— Чому б не піти тобі? — питає Уінтерботтем.

— Нехай її приведе Ернст,— каже Дарлі.— Він їхній сусіда. Ернст пішов, щоб привести її, причому, я можу заприсягнутися, він виглядав ну чисто як мрець. Тут заходить місіс Літтлджон, з казанком і рушниками. Вона заходилася обтирати Генрі, аж ось появляються місіс Армстид і Ернст. Місіс Армстид підійшла до ліжка і зупинилася, склавши руки під фартухом, спостерігаючи, що робить місіс Літтлджон.

— Вам, чоловікам, слід вийти звідси,— каже місіс Літтлджон.— Ідіть собі геть. Ходіть та пошукайте ще якоїсь іграшки, шо вб'є когось із вас.

— Він помер? — запитує Уінтерботтем.

— Це не твоя заслуга, якщо він живий,— відказує місіс Літлджон.— Піди та приведи Уілла Вернона. Сказати коротко, я гадаю, що чоловік мало чим відрізняється від мула. Хіба що у мула більше розуму.

Ми пішли за дядечком Біллом. Викотив повний місяць. Навколо з відстані чотирьох миль долинало: "Егей! Переймай його!" По всій околиці на кожному мості гриміло: "Агов! Ось він біжить! Переймай його!"

Не встигли ми вийти, як заверещав Генрі. Вважаю, що вода місіс Літтлджон привела його до тями; врешті, він був живий. Ми подалися до дядечка Білла. В будинку було темно. Ми погукали, через якийсь час вікно відчинилося, і дядько Біллі висунув голову; мов дятел, прислуховуючися.

— Хіба ще тих зайців ловлять? — запитує він.

Натягнувши штани на нічну сорочку, з помочами, що, спущені, хиталися на всі боки, він виходить із домівки, тримаючи скриньку з ветеринарним інструментом.

— Так, сер,— каже він, нахиляючи голову, мов дятел.— Все ще намагаються упіймати.

Голосіння Генрі ми почули, не дійшовши до оселі місіс Літтлджон. Він стогнав: "Ой-ой-ой!" Ми зупинилися у дворі. Дядечко Біллі пішов до кімнати. Чути було лише Генрі. Ми стояли у дворі і прислуховувалися, як коні бігали мостами, а навколо лунало: "Агей! Агей!"

— Ек Сноуп мав би спіймати свого коня,— каже Ернст.

— Та мав би,— погоджується Уінтерботтем.

Генрі стогнав у будинку, а потім знову взявся верещати. "Це дядечко Біллі почав своє лікування",— каже Квік. Ми заглянули до вітальні. Світла ніде не було видно. Аж ось з'явилася місіс Літтлджон.

— Білл потребує допомоги,— говорить вона.— Ти, Ернсте. Іди допоможи.— Ернст пішов у дім.

— Чуєш їх? — запитує Квік.— Гупотять на мості Четвертої милі.— Ми справді почули щось подібне до віддаленого грому; проте лунав він недовго.

— Агей!

А Генрі вів своє: "Ой-ой-ой!"

— Вони обидва взялися за нього,— каже Уінтерботтем.— Ернст також.

Все це відбувалося на початку ночі. І це непогано, бо ж чоловікам знадобилася довга ніч, щоб ганяти коней, і для Генрі теж, який лежав і скиглив, оскільки у дядечка Білла не було пінохлору, і він вправив ногу Генрі так. Довга ніч потрібна була і Флемові. Яке ж зауваження, на вашу думку, зробив Флем?

Отож-бо. Жодного. Тому що його не було. Його ніхто не бачив з тієї миті, як техасець поїхав.

VI

Була субота. Гадаю, що вдень місіс Армстид з'їздила додому, щоб подивитися, як там хлопці. Втім, діти, мабуть, і не знали, де були батько з матір'ю. На щастя, найстарша їхня донька, років дванадцяти, приглянула за меншими. Те саме вона робила й протягом наступних двох днів. Місіс Армстид доглядала за Генрі вночі, а вдень їздила додому (за чотири милі), щоб подбати про хлопців. Вона варила горщик страви, а дівчина стерегла дім та вгомоняла малюків.

— Як там хлопці? — запитала місіс Літтлджон.

— Все гаразд,— відказує місіс Армстид.

— Вони не бояться вночі? — поцікавилася місіс Літтлджон.

— Айна Мей зачиняє двері на засув, коли мене нема,— відповідає місіс Армстид.— А в ліжко вона кладе сокиру. Гадаю, вона зуміє нею замахнутися.

Я теж так гадаю. І думаю, що місіс Армстид чекала на Флема, коли він повернеться до містечка; до сьогоднішнього ранку його ніхто не бачив; а їй треба було одержати гроші, які він тримав для неї, взявши їх у техасця. Безсумнівно. Так воно і було.

До того ж я чув, як місіс Армстид і місіс Літтлджон розмовляли на кухні вранці, поки я снідав. Місіс Літтлджон повідомила місіс Армстид, що Флем у місті. "Можете запитати його про п'ять доларів",— каже місіс Літтлджон.

— Думаєте, він віддасть їх? — питає місіс Армстид.

Місіс Літтлджон мила посуд, і мила, як це робить чоловік, ніби посуд був залізний. "Ні,— каже вона.— Але запитати не зашкодить. Може, йому стане соромно. Важко сказати, проте все може статися".

— Якщо він їх не поверне, то яка користь питати? — каже місіс Армстид.

— Вам видніше,— каже місіс Літтлджон.— Гроші ж ваші.

Знову загримів посуд.

— То ви вважаєте, що він їх не поверне? — запитує місіс Армстид.— Той техасець сказав, що гроші віддадуть. Він говорив, що я можу отримати їх від містера Сноупса згодом.

— Тоді підіть і запитайте у нього,— відказує місіс Літтлджон.

Я чув, як бряжчить посуд.

— Він не поверне їх,— каже місіс Армстид.

— Гаразд,— відповідає місіс Літтлджон.— Тоді не просіть його.

Знову забряжчали тарілки; місіс Армстид, видно, допомагала. "Так ви вважаєте, що він не поверне?" — запитує вона. Місіс Літтлджон не сказала нічого. Брязкіт стояв такий, ніби вона била посуд. "Може, мені краще піти і поговорити про це з Генрі?" — говорить місіс Армстид.

— Я б так і вчинила,— відказує місіс Літтлджон. Щоб мені пропасти на місці, коли вона не била тарілкою об тарілку.— Тоді Генрі знову зможе купити коня за п'ять доларів. Можливо, наступного разу він купить такого, що вб'є господаря. Якби я була в цьому переконана, я б сама дала вам гроші.

— Думаю, що краще поговорити спочатку з ним,— каже місіс Армстид. А тоді почувся такий брязкіт, ніби місіс Літтлджон зібрала весь посуд і кинула його на пічку; я пішов собі.

Це сталося вранці. Я з'їздив до місіс Бандрен і повернувся назад, гадаючи, що все вляглося. Отож після сніданку я пішов до крамниці. Там був Флем, сидів на стільчику і стругав паличку, так ніби він і не виїздив нікуди, а весь цей час служив у Джоні Варнера.