Кришталеве яйце - Сторінка 3

Попід фасадом розляглася величезна тераса, а посередині її, на рівній відстані одна від одної, височіли дуже стрункі щогли, до верхівок яких були прикріплені невеличкі блискучі предмети, що відбивали промені призахідного сонця. Про призначення цих невеличких предметів Кейв здогадався вже згодом, коли змальовував цю сцену містерові Вейсу. Тераса нависала над пишною хащею якихось граціозних рослин, а далі простягався широкий, порослий травою луг, де відпочивали істоти, обрисами схожі на жуків, тільки незмірно більші. За лугом бігла ошатна дорога, забрукована рожевим каменем, а ще далі, паралельно до віддалених скель, стелилось дзеркальне водяне плесо, облямоване по берегах густою червоною травою. В небі величаво ширяли зграї чималих птахів. По той бік річки, серед дерев, схожих на гігантські мохи та лишайники, височіло багато чудових будинків, поблискуючи на сонці полірованим гранітом і металевою різьбою. І раптом щось раз і вдруге майнуло перед його очима — неначе помах крила чи оздобленого самоцвітами віяла. І тої ж миті він побачив чиєсь обличчя, чи то верхню частину обличчя, з дуже великими очима. Кейву здалося, що воно присунулося впритул до його обличчя, що їх розділяє лише кришталь. Очі були такі живі, реальні, що схвильований, вражений Кейв сахнувся, зазирнув за яйце і здивувався, побачивши себе все в тій самій холодній, темній крамничці, просяклій духом метилу, плісняви та всякого старого мотлоху. Поки він роззирався довкола, сяйво в кришталевому яйці почало блякнути, а тоді й зовсім погасло.

Ось такі були перші враження містера Кейва. Вся його розповідь відзначалася великою докладністю і чималою кількістю переконливих подробиць. Тільки на мить сяйнувши перед ним першого разу, та рівнина вразила його уяву. Він весь час обдумував побачене, й помалу його цікавість переросла в пристрасть. Свої справи в крамничці він занедбав, бо думав тільки про те, як би швидше повернутися до спостережень. А потім — через кілька тижнів після першого видіння — Кейв, як я вже розповідав, із такими труднощами та переживаннями порятував від продажу кришталеве яйце, на яке зазіхнули двоє покупців.

Поки містер Кейв тримав своє відкриття у таємниці, він покрадьки милувався цією диковинкою, неначе дитя, що зазирає в чужий сад, куди заборонено ходити. Але містер Вейс, як на молодого вченого, мав ясний і точний розум. Він вирішив запровадити в цих дослідах систему. Фосфоресценція кришталю, яку він спостерігав власними очима, переконала його в певній правдоподібності тверджень Кейва. Старий, ладний в будь-яку хвилину потішитися видовищем чудесної країни, просиджував у містера Вейса всі вечори, з пів на дев’яту до пів на одинадцяту, а бувало забігав і вдень, коли господаря не було вдома. Приходив і в неділю, після обіду. Вейс із самого початку вів докладні записи спостережень, і точність його наукового методу дозволила знайти зв’язок між напрямком світлового променя й тією точкою, з якої видіння відкривалося Кейву.

Поклавши кришталеве яйце в коробку з малесеньким отвором для світлового променя й замінивши світло-коричневі фіранки на вікнах своєї кімнати щільними чорними гардинами, містер Вейс значно поліпшив умови спостережень, тож незабаром дослідники дістали змогу оглядати рівнину у всіх напрямках з краю в край.

Тепер, розповівши про всі обставини відкриття, ми можемо дати короткий опис примарного світу всередині кришталевого яйця. Робота всякчас провадилась за одним методом: Кейв дивився в кришталь і розказував, що він там бачить, а містер Вейс, що ще в студентські роки навчився писати в темряві, коротко записував його слова. Коли кришталь гас, його клали на звичне місце і вмикали електричне світло. Містер Вейс ставив Кейву запитання, уточнював деякі неясності. У всьому цьому не було й краплі фантастики, все робилось солідно й по-діловому.

Незабаром містер Вейс спрямував увагу Кейва на ті птахоподібні істоти, яких з’являлося так багато в кожному видінні. Певний час Кейв мав їх за щось подібне до денних кажанів, а згодом, хоч як це дивно, почав називати їх херувимами. Вони мали круглі, майже людські голови, а очі, що колись так потрясли Кейва, належали одній з тих істот. Їхні широкі, безпері крила сріблилися, мов риба, щойно видобута з води. Але, як з’ясував містер Вейс, вони зовсім не схожі були на крила кажанів чи птахів і трималися на вигнутих ребрах, що випиналися віялом обабіч тулуба. Найбільше вони були схожі на крила метеликів. Тулуб у цих істот був невеликий; нижче рота росли два жмутки хапальних органів, схожих на довгі щупальця. Спочатку містер Вейс не йняв віри, та зрештою мусив переконатися, що саме цим істотам належали величні будівлі й чудовий сад, що прикрашав рівнину. Далі Кейв завважив, що крилаті істоти потрапляли до своїх жител не через двері, а через великі округлі вікна, які легко відчинялися. Вони опускалися на свої щупальця, складали крила, щільно притискаючи їх до тіла, й стрибали досередини. Крім них, там було видимо-невидимо інших, дрібніших створінь, схожих на великих бабок, метеликів і летючих жуків; були й повзучі жуки, — великі, яскраві, — що ліниво пересувалися по лузі. На дорозі й на терасах видніли великоголові істоти, схожі на гігантських мух, але безкрилі; вони заклопотано снували туди-сюди, спираючись на свої щупальця.

Ми вже згадували про блискучі предмети на щоглах, що височіли на терасі найближчої споруди. Одного разу, коли видимість була винятково гарна, Кейв уважно придивився до однієї з тих щогл і добачив, що той блискучий предмет — точнісінько таке саме кришталеве яйце, в яке він дивився. Такі самі кришталеві яйця були й на інших двадцятьох щоглах.

Час від часу котресь із великих крилатих створінь злітало на ту чи іншу щоглу й, склавши крила та обхопивши вершок щупальцями, вдивлялося в кришталь пильно й довго — бувало, хвилин по п’ятнадцять. Цілий ряд спостережень, здійснених за пропозицією містера Вейса, переконав обох дослідників, що кришталь, у який вони вдивляються, прикріплений на вершку крайньої щогли й що в обличчя Кейву зазирнув один із жителів цього світу.

Оце найістотніше в цій вельми дивній історії. Якщо не вважати її від початку до кінця хитромудрою вигадкою містера Вейса, то доведеться визнати одне з двох: або кришталь Кейва існував одночасно в обох світах і, пересуваючись в одному світі, лишався нерухомий в другому, або між цими кришталевими яйцями існував якийсь зв’язок, і те, що було видно всередині одного кришталевого яйця, за певних умов могло відкритися тому, хто спостерігав відповідний кришталь в іншому світі, й навпаки.

Нині ми, звісно, не можемо пояснити, яким чином обидва кришталі могли бути пов’язані між собою, але все ж таки ми знаємо досить, щоб припустити: взагалі щось подібне не таке вже й неможливе. Припущення про певний зв’язок між двома кришталевими яйцями належить містерові Вейсу, і, на мою думку, воно цілком вірогідне...

Але де ж шукати той другий світ? Жвавий розум містера Вейса не забарився з’ясувати й це питання. Після того, як заходило сонце, небо в кришталі швидко темніло, сутінки там були дуже короткі, й висипали зірки — ті самі зірки, що їх ми бачимо на нашому небосхилі. Кейв розпізнав Велику Ведмедицю, Плеяди, Альдебаран та Сіріус. Отже, цей світ знаходиться в межах сонячної системи й щонайбільше на відстані кількох сотень мільйонів миль від нашого. Продовжуючи свої дослідження, містер Вейс визначив, що опівнічне небо в тому світі темніше, ніж наше зимової иочі, а сонячний диск видається трохи меншим. І на небі сяяли два невеличкі місяці! Дуже схожі на нашого місяця, але менші, й один з них рухався так швидко, що спостерігач бачив той рух. Місяці сходили невисоко, а зійшовши, зразу щезали. Це пояснювалось тим, що кожний їхній оберт навколо своєї осі супроводжувався затемненням внаслідок близькості обох місяців до своєї планети. Й хоч містер Кейв не здогадувався про таке, але все це точно відповідало тим астрономічним законам, що повинні існувати на Марсі. А й справді, чом не припустити, що, дивлячись в кришталеве яйце, містер Кейв дійсно бачив планету Марс і її мешканців? А коли так, то вечірня зоря, що так яскраво сяяла в небі того далекого світу, була наша рідна Земля.

Якийсь час марсіани (якщо це насправді були вони), напевно, не підозрювали, що за ними стежать. Бувало, хтось із них злітав на щоглу, заглядав у кришталеве яйце й швидко перелітав до іншого, ніби невдоволений тим, що бачив. Містер Кейв спостерігав життя цих крилатих істот непомітно для них, і його враження, дарма що такі уривчасті, давали багато матеріалу для роздумів. Уявіть собі, що подумав би про людей марсіанин, котрому після довгих лаштувань хвилини на чотири, не більш, відкрилося б видовище Лондона з висоти дзвіниці святого Мартіна!

Кейв не міг визначити, чи були крилаті марсіани такими самими істотами, як і ті, що стрибали по дорозі й терасі, й чи могли безкрилі за своїм бажанням справити собі крила. Кілька разів на рівнині з’являлися якісь незграбні двоногі істоти, трохи схожі на мавп. Білі й напівпрозорі, вони паслися поміж схожих на лишайники дерев, і раз за ними погнався стрибучий круглоголовий марсіанин. Він схопив одного з тих двоногих своїми щупальцями. Але на цьому видіння зблякло, й містер Кейв зостався в пітьмі, наодинці зі своєю жагучою невтамованою цікавістю. Іншого разу якийсь великий предмет із неймовірною швидкістю промчав по дорозі. Спочатку містер Кейв подумав, що то гігантська комаха, але роздивився, що то металевий апарат надзвичайно складної конструкції. Але розглянути його як слід не встиг — апарат щез із поля зору.

Містер Вейс надумав привернути увагу марсіан, і одного разу, коли очі одного з них впритул наблизилися до кришталю, Кейв скрикнув і відскочив, а Вейс негайно увімкнув світло, й вони почали сигналізувати на мигах. Та коли Кейв знову подивився в кришталь, марсіанина там уже не було.

Так спостереження тривали до листопада. На той час Кейв переконався, що родина перестала його підозрювати, й почав забирати кришталеве яйце додому, користуючись кожною нагодою поринати у видіння, що складали нині чи не єдину реальність його життя.

В грудні, у зв’язку з наближенням іспитів, містер Вейс був зайнятий більше, ніж звичайно; спостереження за яйцем хоч-не-хоч довелося на тиждень відкласти, і Вейс днів десять чи й одинадцять не бачився з містером Кейвом.