Куть-кутько - Сторінка 14

І невдовзі вернулася, підморгнула і дала зрозуміти, що шлях вільний.

Двоє котів тим часом подерлися на дерева. Старий дог з гучним голосом, ніби так і треба, ліг біля вхідних дверей. То були вартові. Інші зайшли до двору. Вказуючи дорогу, Песик скочив на смітник, а потім на дашок двірницької (Двірничка саме дивилася по телевізору фільм про війну, і шум стояв неймовірний).

— Жермене, — покликав Гієнець.

Жермен поклав торбу і одним махом приєднався до них на дашку.

— Можеш зайнятися цим? — Гієнець показав на вікно кухні.

Вікно зачинене, але не захищене ґратами. "Надто маленьке, щоб міг пролізти злодій", — думав Мускусний Здоровань.

Жермен нахилив голову, притис вуха. Легенько буцнув головою, і скло розлетілося вдрузки.

— Я міг висадити двері, — скривився Жермен.

— Вони броньовані, — зауважив Песик.

— Ну й що?

XXXVI

БОМБАРДУВАННЯ ПЕРЛ-ХАРБОРА

У помешканні порожньо й тихо. Пахне чистотою, від чого хочеться говорити пошепки. Собаки розходяться по квартирі навшпиньки, мовчки. З кухні переходять до вітальні— їдальні, з лакованим столом, фотелями і канапою, вкритими чохлами, зовсім новим телевізором у кутку і буфетом в стилі Генріха II, радше призначеного для того, щоб посуд там виставляти напоказ, а не зберігати, з книжковою шафою, заповненою ніколи не читаними енциклопедіями, які агенти приносять продавати вам додому, з попільничками, де ніколи не було попелу, десятками дрібничок, яку ніколи не переставляли з місця на місце, і фальшивим каміном, де ніколи не розводили вогонь. Причинені віконниці майже не пропускають світла, тому тут стоїть напівтемрява, як у церкві. Лапи грузнуть у килимі, який Перчичка вичистила з шампунем саме перед від'їздом і який кучерявиться тепер, ніби хмарка. У спальні Мускусного Здорованя і Перчички золотаво-рожеве покривало на великому ліжку відсвічує, мов вранішня зоря, перегукуючись із золотаво-рожевими фіранками, легенькими, мов фата наречної. Гантелі і розтяжки Мускусного

Здорованя складені біля шафи для постільної білизни, яку Перчичка не полінувалася замкнути на ключ. Прилегла до неї ванна кімната така чиста, що своє відображення бачиш геть усюди: у дзеркалах, у плитах, в емальованій ванні, у пральній машині, в олійній фарбі, якою вкриті стіни. Від цього йде обертом голова. Таке враження, що ступаєш по порожнечі серед натовпу твоїх копій.

Кімната Вишеньки відрізняється від інших. Майже порожня. Зникли валики, фіранки, покривка на ліжко, як і килимок з синтетичної ведмежої шкіри,чна який Вишенька щоранку ставала ногами, встаючи з ліжка. Адже всім цим, незважаючи на протести Перчички, вона оздобила будку Песика. Песика, у котрого стискається серце. Песика, гнів якого іще більш крижаніє.

Ну ось, усі опинилися у вітальні-їдальні і тепер запитально дивляться на Песика.

— То з чого почнемо? — питає Гієнець. Песик довго роззирається. Він вагається.

— З цього? — пропонує Гієнець.

І він недбало скидає попільничку з підробного кришталю на плиту підробного мармуру внизу каміна. Попільничка розлітається на друзки.

То сигнал.

Італієць зводить передню праву лапку і витягає один-єдиний кігтик, відразу десять котів злітають на гардини Вони з'їжджають по них униз, деручи тканину. Подерши гардини на шматки, коти беруться до чохлів на фотелях.

— Обережно!

То попереджають Жермен і Факір, які попросовували голови між буфетом і стіною і тепер розширюють той прохід Вони вже зникли за буфетом і повторюють попередження:

— Обережно! Всі повідступайте!

Буфет хитається, але встоює на ніжках, знову нахиляється і, зрештою, падає на ріг столу, який теж завалюється під його вагою. Таке враження, що падає увесь будинок.

— Не треба! — протестує Гієнець. — Веселіше бити тарілки по одній.

— Хочеш ще тарілок? Тоді ходи на кухню, — ґречно запрошує Песик.

Справді, веселіше. Адже підлога на кухні кахляна. Тарілки розбиваються об неї з веселим дзенькотом. І тарілки, і склянки, і пляшки. Гарні пляшки, які Мускусний Здоровань позаносив з погреба, аби не покрали. Старий пудель, мовчки й по-діловому відчинив дверцята плити. Він так заповзятливо скаче на них усіма чотирма, що дверцята відскакують. Жермен робить те саме з дверцятами холодильника, які він штовхає лобом, поки вони не відскакують. Від випарів вина усім стає дуже весело. Коли повертаються до вітальні-їдальні, там йде сніг. Зграя котів допотро-шує останні подушки. Видовище надзвичайне. За ним замріяно спостерігає Італієць. Тим часом Єгиптянка ретельно гортає "Велику енциклопедію дерев та квітів". Вона перегортає сторінки, змочуючи лапку слиною. А іншою вириває прочитані. Уже багато сотень. Песик зупиняється на якийсь час, аби помилуватися видовищем. Легенько буцаючи лобом, Жермен по черзі розбиває шибки. Він це робить терпляче, методично і акуратно. Коти дряпають платівки Мускусного Здорованя. Гієнець непомітно киває Італійцю, вказуючи на телевізор.

Італієць схвалює. Гієнець протискається за телевізор, піднімає лапу і довго поливає нутрощі апарата. Після цього усі сідають перед телевізором, і Італієць вмикає його. Чудовий результат. На екрані з'являється зірка усіх кольорів веселки, потім чути якийсь приглушений вибух, з кольорового телевізора валить чорний дим, і вже ніхто нічого не бачить. (На нижньому поверсі, у двірнички, японська авіація бомбардує американський порт Перл-Харбор і завдає не менших руйнувань). Чорна сажа вкриває стіни і осідає на кучерях килима: усі кашляють, труть очі і стають схожі на сажотрусів. Чудова нагода скупатися всім разом у ванні, яку Гієнець саме наповнює водою. Поки інші хлюпаються і поливають один одного водою, Гієнець, якому допомагає схожий на боксера Жермен і майже вовк Факір, наповнює пральну машину. Але не білизною, а ножами, виделками, взуттям, всілякими дрібничками, банками з варенням, а насамкінець кладуть гантелі Мускусного Здорованя. Вмикають. Усе те так деренчить, що звірі кидаються ховатися до спальні Мускусного Здорованя й Перчички. Сатинова покривка не дуже годиться для витирання, а ось простирадла й ковдри — саме те, що треба. А в шафі, з якої все повикидали, є те, що треба для балу-маскараду. За одяг сперечаються. Єгиптянка закуталася в фіранки, тонкі, як серпанок нареченої. Вона просто красуня. В усякому разі, це можна прочитати в погляді Італійця, який відшукав справжню краватку-метелик в шафі, де вже нічого не лишилося. До речі, а де подівся Артист?

— Артисте! Гей! Артисте! — гукає Гієнець.

Ні гу-гу. Усі дослухаються. Ані звуку. Зависає тиша.

— Здається, я знаю, що він робить!

Жермен кидається в коридор. Усі за ним. Саме тоді й вибухнула пральна машина. Саме тоді, коли сушила білизну. Усі попадали на підлогу, позакривавши голови лапами. Над ними з свистом розлітаються ножі й виделки. Деякі повтикалися навіть в стелю. В останній брязкотливій конвульсії машина виригує калюжу варення і випльовує гантелі, які відскакують від стіни, розбивають умивальник і падають у ванну, з якої летять скалки емалі. Песик нарешті розплющує очі. Перше, що він бачить — Гієнець, який сидить навпроти, і з грудей у нього стирчить довгий ніж з роговою колодочкою.

— Гієнцю! — кричить Песик.

— Що? — відповідає Гієнець.

— Ніж, — белькоче Песик, — у тебе в грудях ніж... Гієнець опускає очі й дивиться на ніж. "А, правда..." —

каже він і падає мертвий.

— Ні, — кричить Песик і кидається до Гієнця.

Але Гієнець відводить лапу і сміється. Ніж падає долі. Ще один його жарт. Дуже смішно.

Тепер усі зібралися перед дверима кімнати Вишеньки.

— Гей, Артисте! — кличе Жермен. — Можна увійти? Жодної відповіді.

— Гей, можна подивитися хоча б одним оком?

Двері ледь прочинені. Італієць штовхає їх лапою. Вони одчиняються. Усі охкають від здивування і захоплення. Єдина вціліла в помешканні кімната Вишеньки просто чудова. Усюди квіти. Веселка з квітів і павиних пір'їн, від якої освітлення в кімнаті м'яке й мінливе.

— Як на мене, надто вже по-котячому, — зауважує Гієнець, — але все ж таки дуже гарно.

Ліжко покрите бірюзовим кашміром, по якому розкладено шовкові китайські подушечки. На землі килимок з таким довгим руном, що якийсь неуважний чаучау може в ньому заблукати. Це шматок килима з вітальні, який Артист завбачливо відрізав до того, як вибухнув телевізор. З того руна стирчать лише голова й хвіст Артиста. Голова крутиться навколо своєї осі, востаннє критично оглядаючи зроблене. Хвіст сердито лупцює повітря. Артист не зовсім задоволений. Йому щось не подобається. Раптом його погляд затримується на нічному столику. Знайшов! Він безгучно стрибає на столик. Розсовує два букети, які стоять надто близько, і злазить.

Таке враження, ніби на сцені розсунули завісу: між букетами тепер видно портрет.

— Але ж це я! — дивується Песик.

Так. Це портрет Песика. Сплячого Песика. Але дуже

гарного, такого, яким він мав би бути, якби природа трішки не помилилася. Утім, дуже схожий портрет.

— Кабанець намалював тебе, поки ти спав, — пояснює Гієнець. — Ми подумали, що непогано його поставити в кімнаті Вишеньки. .

Усі деруться один на одного, щоб краще роздивитися. Але ніхто не заходить, щоб не наслідити.

XXXVII

А ТЕПЕР ВІН ЧЕКАЄ НА НИХ

ч

Песик теж не заходить. Він ліг під дверима кімнати і чекає. Чекає на що? На приїзд Мускусного Здорованя і Перчички. Він знову хоче бути з Вишенькою. Серце у нього починає шалено калатати, щойно він про неї подумає. Але йому хочеться побачити й отих двох, коли вони зрозуміють велич його помсти. Перчичка, певно, зомліє. Можливо, Мускусний Здоровань його вб'є. Ну й нехай. Він зробив те, що мав зробити.

Друзі пішли. їм треба навідатися ще й до інших осель. Песику пропонували піти з ними, але всі зрозуміли, що йому хочеться чекати тут.

— Нас і так багато, V— втішив його Гієнець.

— Ось тобі деякий харч.

Жермен висипав те, що лишалося в торбі, в якій принесли все необхідне, щоб прикрасити кімнату Вишеньки.

І він лишився сам серед розгромленого помешкання.

Пахне смаленим, сажею, варенням та ще іншими приємними пахощами (і котячими, і собачими), які аж ніяк не сподобаються Перчичці. Вона вважатиме їх "нездоровими" і знову знепритомніє. Ну що ж, Мускусний Здоровань не зможе його вбити вдруге. Мертвий є мертвий. Перетворюєшся на дерево, а з деревом вже не може нічого статися.