Квіти для Елджернона - Сторінка 8

Підхопив його й бігцем повернувся до пекарні.

– Чого ти так затримався, Чарлі? – кричить Джімпі з дверей у задній частині пекарні.

Чарлі протискається крізь обертові двері до пекарні й кладе свій клумак на один із полозків, що спускаються в підвал. Він прихиляється до стіни, запхавши руки до кишень.

Йому подобається тут, у пекарні, де підлога, притрушена борошном, біліша, ніж закопчені сажею стіни й стеля.

Товсті підошви його високих черевиків теж у білому борошні, борошно набилося йому у шви та в отвори для шнурків, а також йому під нігті й потріскану шкіру його мозолястих рук.

Він розслаблюється тут, прихилившись навпочіпки до стіни, відкинувшись назад так, що бейсбольна кепка наповзає на очі. Йому подобаються запахи борошна, солодкого тіста, хліба, булочок і тістечок, що випікаються в печі. Піч потріскує і навіює йому сон.

Солодкі пахощі, тепло… сон.

Раптом він падає, згинається всім тілом, б'ється головою об стіну. Хтось, проходячи повз нього, вибив йому ноги з-під тіла.

Це все, що мені вдається пригадати. Я бачу це дуже ясно, але не розумію, чому так сталося. Схожі почуття опановували мене в кіно. Спочатку я ніколи не розумів, щó відбувається, бо вони крутили його надто швидко, але після того, як я дивився цей фільм три або чотири рази, я починав розуміти, щó вони хочуть сказати. Піду до доктора Штрауса й усе в нього розпитаю.

14 квітня

Доктор Штраус сказав мені, що я повинен зберігати спогади, такі як ті, що навідали мене вчора, й записувати їх на папір. Потім, коли я прийду до його кабінету, ми зможемо про них поговорити.

Доктор Штраус – психіатр і нейрохірург. Я цього не знав. Думав, що він звичайнісінький лікар. Та, коли цього ранку я прийшов у його кабінет, він розповів мені, як важливо для мене дізнаватися щось про себе, аби зрозуміти свої проблеми. Я сказав, що не маю ніяких проблем. Він засміявся, а тоді підвівся зі стільця й підійшов до вікна.

– Що розумнішим ти ставатимеш, то більше проблем матимеш, Чарлі. Твій інтелектуальний розвиток випереджатиме твій емоційний розвиток. І думаю, що, розвиваючись, ти знаходитимеш дедалі більше тем, на які захочеш поговорити зі мною. Я лише хочу нагадати тобі, що це те місце, куди ти маєш приходити, коли потребуватимеш допомоги.

Я досі не розумію, до чого все це, але він сказав, що навіть коли я не розумію своїх снів чи спогадів або чому вони до мене приходять, рано або пізно в майбутньому вони всі з'єднаються, і я довідаюся про себе більше. Він сказав, важливо зрозуміти, щó кажуть люди, яких я бачу у своїх спогадах. Вони розповідають про мене, коли я був малим хлопцем, і я повинен пам'ятати, що тоді було.

Я ніколи не знав про ці події раніше. Та схоже, коли я стану досить розумним, то зрозумію всі слова, які коли-небудь чув, і знатиму все про тих хлопців, які мені зустрічалися, і про свого дядька Германа, і про своїх батьків. Але він ніби остерігає мене, що я можу довідатися щось неприємне і мені стане прикро.

Отже, я тепер приходитиму двічі на тиждень до його кабінету поговорити про речі, які тривожать мене. Ми просто сидітимемо, і я щось розповідатиму, а доктор Штраус слухатиме. Це називається терапією й означає говорити про щось таке, від чого мені стане краще. Я розповів йому про одну річ, яка дуже мене турбує, – про жінок. Як танці з тією дівчиною Елен привели мене у стан великого збудження. Тож ми поговорили про це, й мене охопило дивне почуття, поки я говорив, мені стало холодно, і я вкрився потом, а в голові гуділо, і я подумав, що зараз почну блювати. Можливо, тому що я завжди вважав цю тему брудною й поганою, щоб говорити про неї. Але доктор Штраус сказав, те, що зі мною сталося після вечірки, було мокрим сновидінням, а це природна річ, яка буває з хлопцями.

Тож хоч я стаю дедалі розумнішим і навчаюся нових речей, він досі вважає мене малим хлопцем у поводженні з жінками. Це мене бентежить, але я повинен довідатися все про своє життя.

15 квітня

Цими днями я багато читаю, і майже все залишається в моїй свідомості. Міс Кінніан каже, що, крім історії, географії та арифметики, я повинен почати вивчення іноземних мов. Професор Немур дав мені ще кілька магнітофонних записів, щоб я слухав, коли спатиму. Я досі не знаю, як працюють свідомий і підсвідомий розум, але доктор Штраус радить мені поки що не турбуватися цим. Він попросив мене дати обіцянку, що коли через два тижні я почну вивчати шкільні предмети, то не стану читати книжок із психології, тобто не читатиму їх доти, доки він не дасть мені дозволу. Він каже, що це спантеличило б мене й примусило б мене думати про психологічні теорії замість власних ідей і почуттів. Але читати романи він мені дозволив. На цьому тижні я прочитав "Великого Гетсбі", "Американську трагедію" і "Подивися на дім свій, янголе". Ніколи не думав, що чоловіки й жінки можуть витворяти такі речі.

16 квітня

Сьогодні я почуваю себе набагато краще, але досі обурений тим, що протягом усього мого життя люди сміялися й глузували з мене.

Коли я стану розумним, як обіцяє мені професор Немур, і мій КІ, який нині дорівнює 70, подвоїться, тоді, можливо, люди належно оцінять мене й стануть моїми друзями.

Я не зовсім розумію, що таке КІ. Професор Немур каже – це те, що вимірює, наскільки ти розумний, – як ото терези в аптеці, що зважують ліки. Але доктор Штраус дотримується іншої думки й сказав, що КІ ніяк не може визначити, наскільки ти розумний. Він сказав, що КІ показує, скільки розуму ти можеш набути, як ото позначки на вимірювальній склянці. Ти ще мусиш наповнити склянку рідиною.

Коли я звернувся з цим запитанням до Берта Селдена, який проводить зі мною тести з розумності й працює з Елджерноном, він сказав, ніби багато людей вважають, що обидва вони не мають слушності, й згідно з тим, що йому вдалося вичитати, КІ вимірює багато різних речей включно з тими, які я вже вивчив, а проте він не є доброю мірою для стану розумності.

Тож я досі не знаю, що таке КІ, і кожен каже про нього щось інше. Мій КІ тепер дорівнює приблизно сотні одиниць і скоро перевищить півтори сотні, але вони ще мусять наповнити його відповідною речовиною. Я не хочу сказати про вчених нічого поганого, але не розумію, як вони можуть з'ясувати, скільки його в мені, якщо вони не знають, що це таке й де воно перебуває.

Професор Немур каже, що післязавтра я повинен відбути тест Роршаха. Цікаво, що це таке?

17 квітня

Уночі мені наснився кошмар, і коли я прокинувся сьогодні вранці, то спробував удатися до тих вільних асоціацій, до яких радить вдаватися доктор Штраус, коли я пригадую свої сни. Думати про цей сон і дозволити моєму розуму блукати, поки він натрапить на інші думки. Я робив це доти, доки в моєму розумі не залишилася біла порожнеча. Доктор Штраус каже, це означає, що я досяг тієї точки, де моя підсвідомість намагається блокувати мою свідомість проти спогадів. Це стіна між теперішнім і минулим. Іноді стіна лишається непорушною, а іноді в ній утворюється пролом, і я бачу, щó за нею ховається. Як цього ранку.

Уві сні я побачив, як міс Кінніан читала мої звіти. Я хотів почати писати черговий звіт, але виявив, що більше не вмію ані писати, ані читати. Я перелякався й попросив Джімпі в пекарні написати за мене звіт. Але, прочитавши його, міс Кінніан розгнівалася й порвала аркуші, бо знайшла на них брудну лайку.

Коли я повернувся додому, професор Немур і доктор Штраус чекали на мене й стали лупцювати мене за те, що я написав погані слова у своєму звіті. Коли вони мене відпустили, я відірвав подерті сторінки, але вони перетворилися на клапті мережива, обляпані кров'ю.

Це був жахливий сон, але я піднявся з ліжка, записав його, а потім удався до вільних асоціацій.

Пекарня… випічка хліба… урна… хтось копнув мене ногою… я впав весь у крові… пишу… великий олівець на червоному мереживі… маленьке золоте серце… медальйон… ланцюжок… усе вкрите кров'ю… він сміється з мене…

Ланцюжок тягнеться від медальйона… закручується навколо нього… бризкає сонячним світлом мені у вічі. І я милуюся тим, як він закручується… милуюся ланцюжком… бачу, як він розкручується… і маленька дівчинка дивиться на мене.

Її звуть міс Кін – я маю на увазі Гаррієт.

– Гаррієт… Гаррієт… усі ми любимо Гаррієт.

А потім порожнеча. Знову біла порожнеча.

Міс Кінніан читає мій звіт через моє плече.

Потім ми опиняємося в Центрі для відсталих дорослих, і вона читає через моє плече, коли я пишу свої твори.

Моя школа перетворюється на школу номер 13, мені одинадцять років, міс Кінніан також одинадцять років, але вона не міс Кінніан. Вона маленька дівчинка з ямочками на щоках, і її звати Гаррієт. Усі ми любимо Гаррієт. Це День святого Валентина.

Я пригадав…

Я пригадав, що сталося у школі 13 і чому вони мусили виключити мене з тієї школи й перевести у школу 222. Це сталося через Гаррієт.

Я бачу Чарлі – йому одинадцять років. Він має маленький золотий медальйон, який знайшов на вулиці. Ланцюжка в нього немає, але він повісив його на нитці й любить накручувати нитку, поки медальйон підіймається на ній, а тоді він милується тим, як нитка розкручується, а сонце від медальйона бризкає йому у вічі.

Іноді, коли діти грають у м'яч, йому дозволяють стояти всередині, й він намагається схопити м'яч, поки його не схопив хтось інший. Він любить стояти в центрі – навіть якщо йому не вдається жодного разу схопити м'яч – й одного разу, коли Гаймі Рот несамохіть випустив м'яч із рук і він його схопив, вони не дозволили кинути його, й він залишився стояти в центрі кола.

Коли мимо проходила Гаррієт, хлопці переставали грати й усі дивилися на неї. Усі вони були закохані в Гаррієт. Коли вона трусила головою, її кучері стрибали вгору й униз, а на щоках вона мала ямочки. Чарлі не розумів, чому вони влаштовують стільки метушні навколо дівчини й чому завжди прагнуть заговорити до неї (він радше побуцав би м'яч, ніж забалакав до дівчини), але всі хлопці закохані в Гаррієт, а отже, й він закоханий у неї.

Вона ніколи не дражнить його, як інших хлопчаків, і він вичворяє для неї всілякі штуки. То бігає по партах, коли вчителя немає у класі. То викидає гумки у вікно, пише всілякі закарлюки на класній дошці та на стінах. А Гаррієт лише хихотить:

– О, гляньте на Чарлі! Чи ж він не кумедний? Чи ж не дурний?

Настав День святого Валентина, й хлопці заговорили про те, які подарунки вони готують для Гаррієт, тож Чарлі сказав:

– Я теж готую подарунок для Гаррієт.

Хлопці засміялися, і Баррі запитав:

– А де ти його візьмеш, подарунок?

– Я подарую їй чудову річ.