Літній пан із Сан-Франциско - Сторінка 3

- Іван Бунін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І знову було схоже, що це на честь гостей із Сан-Франциско ожило кам'яне вогке містечко на скелястому острівцю в Середземному морі, що це вони зробили таким щасливим і гостинним господаря готелю, що тільки їх чекав китайський гонг, який завив на всіх поверхах збір на обід, ледь вступили вони у вестибюль.

Ввічливо і вишукано вклонився хазяїн, відмінно елегантний молодий чоловік, що зустрів їх. Він на мить вразив пана із Сан-Франциско, який, поглянувши на нього, раптом згадав, що цієї ночі, серед іншої плутанини, він бачив уві сні саме цього джентльмена, точнісінько такого, як цей, в тій же візитці з круглими полами і з тою ж дзеркально зачесаною головою. Здивований, він навіть ледь не зупинився. Але оскільки в його душі вже давно не лишилось ні гірчичної насінини будь-яких так званих містичних почуттів, то відразу ж і померкло його здивування: жартома сказав він про цей дивний збіг сну і дійсності дружині і дочці, ідучи коридором готелю. Дочка, одначе, з тривогою поглянула на нього у цю хвилину: серце її раптом стисла туга, почуття жахливої самотності на цьому чужому, темному острові…

Тільки-но відбула висока особа, що гостювала на Капрі, — Рейс XVII. І гостям із Сан-Франциско надали ті ж апартаменти, що займав він. До них приставили найгарнішу і найвмілішу покоївку, бельгійку, з тонкою і твердою від корсета талією і в крохмальному чепчику у вигляді маленької зубчатої корони, найбільш показного з лакеїв, вугільно-чорного, запального сіцілійця, і найкмітливішого коридорного, маленького і повного Луїджі, що змінив багато подібних місць на своєму віку. А за хвилину в двері кімнати пана із Сан-Франциско легенько постукав француз метрдотель, який з'явився, щоб дізнатися, чи будуть обідати приїжджі, і на випадок ствердної відповіді, у якій, втім, не було сумнівів, доповісти, що сьогодні лангуст, ростбіф, спаржа, фазани і тому подібне. Підлога ще ходила під паном із Сан-Франциско, — так загойдав його цей паскудний італійський пароплав, — та він не поспішаючи, власноручно, хоча без звички і не зовсім вправно, закрив вікно, що розчинилось при вході метрдотеля, з якого повіяло запахом далекої кухні і мокрих квітів у саду, і з неквапливою чіткістю відповів, що обідати вони будуть, що столик для них повинен бути поставлений подалі від дверей, в глибині зали, що пити вони будуть місцеве вино, і кожному його слову метрдотель піддакував з різноманітними інтонаціями, які, одначе, мали тільки той зміст, що немає і не може бути сумнівів у правоті бажань пана із Сан-Франциско і що все буде виконано точно. Наостанок він схилив голову і делікатно запитав:

— Все, сер?

І, одержавши у відповідь повільне "yes", додав, що сьогодні у них в вестибюлі тарантела – танцюють Кармелла і Джузеппе, відомі всій Італії і усім туристам.

— Я бачив її на листівках, — сказав пан із Сан-Франциско позбавленим виразу голосом. – А цей Джузеппе – її чоловік?

— Двоюрідний брат, сер, — відповів метрдотель.

І, побарившись, щось подумавши, та нічого не сказавши, пан із Сан-Франциско відпустив його кивком голови.

А потім він знову став ніби під вінець готуватися: всюди запалив електрику, наповнив усі дзеркала відбитками світла і блиску, меблів і розкритих скринь, став голитися, митися і щохвилини дзвонити, в той час як по всьому коридору лунали і перебивали його інші нетерплячі дзвінки – з кімнат його дружини і дочки. І Луїджі, у своєму червоному фартуху, з легкістю, яка властива багатьом товстунам, роблячи гримаси жаху, що до сліз смішили покоївок, які бігали повз нього з кахельними відрами в руках, стрімголов котився на дзвінок і, стукнувши у двері кистю, з вдаваною нерішучістю, з доведеною до ідіотизму шанобливістю питав:

— Ha sonata, signore? (Ви дзвонили, синьйоре?)

І з-за дверей чувся повільний і скрипучий, образливо ввічливий голос:

— Yes, come in… (Так, ввійдіть…)

Що відчував, що думав пан із Сан-Франциско в цей знаменний для нього вечір? Він, як усякий, хто пережив хитавицю, тільки дуже хотів їсти, з насолодою мріяв про першу ложку супу, про перший ковток вина і виконував звичний туалет навіть з деяким збудженням, яке не залишало часу для почуттів і роздумів.

Поголившись, помившись, вправно вставивши декілька зубів, він, стоячи перед дзеркалами, змочив і прибрав щітками в срібній оправі залишки перлистого волосся навколо смагляво-жовтого черепа, натягнув на міцне старече тіло з розповнілою від посиленого харчування талією кремове шовкове трико, а на сухі ноги з плоскими ступнями – чорні шовкові панчохи і бальні черевики, присідаючи, привів у порядок високо підняті шовковими підтяжками чорні брюки і білосніжну з випнутими грудьми сорочку, вставив у блискучі манжети запонки і почав мучитись, ловлячи під твердим комірцем запонку шийну. Підлога ще гойдалась під ним, кінчикам пальців було дуже боляче, запонка часом міцно кусала зів'ялу шкіру в заглибині під кадиком, та він був наполегливим і нарешті, з сяючими від напруги очима, весь сизий від надмірно тугого комірця, що стиснув йому горло, таки доробив справу – і в знемозі присів перед трюмо, весь відбиваючись в ньому і повторюючись в інших дзеркалах.

— О, це жахливо! – пробурмотів він, опускаючи міцну лису голову і не намагаючись зрозуміти, не думаючи, що саме жахливо; потім звично і уважно оглянув свої короткі, з затвердіннями на суглобах від подагри пальці, їх великі і опуклі нігті мигдального кольору і переконано повторив: — Це жахливо…

Але тут гучно, як у храмі язичників, загудів по всьому будинку другий гонг. І, квапливо піднявшись, пан із Сан-Франциско ще більше стягнув комірець краваткою, а живіт відкритим жилетом, одягнув смокінг, виправив манжети, ще раз оглянув себе в дзеркалі… Ця Кармелла, смугла, з награними очима, схожа на мулатку, в цвітастому уборі, де переважає оранжевий колір, танцює, певне, незвичайно, подумав він. І, бадьоро вийшовши із своєї кімнати і підійшовши по килиму до сусідньої, жінчиної, голосно спитав, чи скоро вони?

— За п'ять хвилин! – дзвінко і вже весело озвався з-за дверей дівочий голос.

— Добре, — сказав пан із Сан-Франциско.

І не поспішаючи пішов по коридорах і по сходах, встелених червоними килимами, вниз, шукаючи читальню. Зустрічні слуги притискались від нього до стіни, а він ішов, немов би не помічаючи їх. Запізніла до обіду стара жінка, вже сутула, з молочним волоссям, але декольтована, у світло-сірій шовковій сукні, поспішала з усіх сил, але смішно, по-курячому, і він легко обігнав її. Біля скляних дверей їдальні, де вже всі були в зборі і почали їсти, він зупинився перед столиком, захаращеним коробками сигар і єгипетських цигарок, взяв велику манілу і кинув на столик три ліри; на зимовій веранді мимохідь глянув у відкрите вікно: з темноти повіяло на нього ніжним повітрям, привиділася верхівка старої пальми, що розкинула по зірках своє листя, яке здавалось гігантським, долинув віддалений рівний шум моря… В читальні, затишній і світлій, стоячи над столом шарудів газетами якийсь сивий німець, схожий на Ібсена, у срібних круглих окулярах і з божевільними, здивованими очима. Холодно оглянувши його, пан із Сан-Франциско сів у глибоке шкіряне крісло в куті, біля лампи під зеленим ковпаком, одягнув пенсне і, смикнувши головою від тугого комірця, весь закрився газетним листом. Він швидко пробіг заголовки деяких статей, прочитав кілька рядків про балканську війну, що ніколи не припиняється, звичним жестом перевернув газету, — як раптом рядки спалахнули перед ним скляним блиском, шия його напружилась, очі вирячились, пенсне злетіло з носа… Він рвонувся вперед, хотів вдихнути повітря – і дико захрипів; нижня щелепа його відпала, освітивши весь рот золотом пломб, голова завалилась на плече і замоталась, груди сорочки випнулись коробом – і все тіло, звиваючись, задираючи килим каблуками, поповзло на підлогу, відчайдушно борючись із кимось.

Якби не було у читальні німця, в готелі зуміли б швидко і спритно зам'яти цю жахливу пригоду, миттєво, задніми ходами, занесли би пана із Сан-Франциско за ноги і за голову кудись подалі – і жодна душа з гостей не дізналась би, що він натворив. Та німець вирвався із читальні з криком, він сполохав увесь дім, усю їдальню. І багато хто підіймалися рвучко, перекидали стільці і, сполотнівши, бігли до читальні; на всіх мовах лунало: "що, що сталось?" — і ніхто не відповідав до ладу, ніхто не розумів нічого, оскільки люди і досі більш за все дивуються і нізащо не хочуть вірити смерті. Хазяїн кидався від одного гостя до іншого, намагаючись затримати і заспокоїти їх поспішними запевненнями, що це так, дурниці, маленька непритомність з одним паном із Сан-Франциско… Та ніхто його не слухав, багато хто бачив, як лакеї і коридорні зривали з цього пана краватку, жилет, зім'ятий смокінг і навіть навіщось бальні черевики з чорних шовкових ніг із плоскими ступнями. А він ще бився. Він уперто боровся зі смертю, нізащо не хотів піддатися їй, що спіткала його так несподівано і грубо. Він мотав головою, хрипів, як зарізаний, закотив очі, мов п'яний… Коли його похапцем внесли і поклали на ліжко у сорок третій номер, — найменший, найгірший, вогкий і холодний, в кінці нижнього коридору, — прибігла його дочка з розпущеним волоссям, у розкритому халатику, з оголеними грудьми, піднятими корсетом, потім велика, важка і вже зовсім одягнена до обіду дружина, у якої рот був круглий від жаху… Та тут він уже і головою перестав мотати.

За чверть години у готелі все сяк-так налагодилося. Та вечір був непоправно зіпсованим. Декотрі, повернувшись у їдальню, дообідали, але мовчки, з ображеними обличчями, тим часом як хазяїн підходив то до того, то до іншого, з безсилим і пристойним роздратуванням знизуючи плечима, відчуваючи себе безвинно винним, все запевняючи, що він добре розуміє, "як це неприємно", і даючи слово, що він "прийме усі заходи, які від нього залежать", щоб усунути неприємності; тарантелу довелося відмінити, зайву електрику погасили, більшість гостей пішла до пивної, і стало так тихо, що було чути стук годинника у вестибюлі, де тільки один папуга щось дерев'яно бурмотів, вмощуючись перед сном у своїй клітці і примудряючись заснути з безглуздо задраною на верхню жердинку лапою… Пан із Сан-Франциско лежав на дешевому залізному ліжку, під грубими шерстяними ковдрами, на які зі стелі тьмяно світив один ріжок.