Лоліта - Сторінка 7

Крiм того, я мусив допитувати рiзних своїх товаришiв про численнi предмети, якi є: ностальгiя, побоювання невiдомих звiрiв, гастрономiчнi й статевi марення, улюбленi розваги, вподобанi радiопрограми, змiни в свiтоглядi тощо. Усiм це набридло аж так, що я кинув — й тiльки в кiнцi моєї двадцятимiсячної "приполярної каторги" (як жартома висловився один з ботанiкiв) накатав геть вигаданий та дуже кольористий рапорт; зацiкавлений читач знайде його надрукованим у Annals of Adult Psychophysics вiд 1945 чи 1946 року, а також у випуску Arctic Explorations, що присвячений нашiй експедицiї — яка, додам на завершення, аж нiяк не стосувалась мiдних покладiв на Островi Вiкторiї й подiбних дрiбниць, як менi надалi вдалося дiзнатись вiд мого благодушного лiкаря, адже справжня мета експедицiї була, як то кажуть "таємного" кшталту, а тому дозволю собi тiльки додати, що якою б не була мета, її було цiлком довершено.

Читач дiзнається з жалем, що незабаром по моїм поверненнi в цивiлiзований свiт менi випало знову боротися з затьмаренням розуму (якщо тiльки це жорстоке визначення є прийнятним для меланхолiї та вiдчуття нестерпного млоєння). Остаточним одужанням я зобов'язаний вiдкриттю, яке я зробив пiд час лiкування в дуже дорогiй санаторiї. Я вiдкрив невичерпне джерело здорової втiхи у тому, щоб розiгрувати психiатрiв, хитро потураючи їм, не даючи їм помiтити, що знаєш усi їхнi професiйнi куншти, вигадуючи їм на догоду вiщi сни в суто класичному стилi (якi змушували їх самих, визискувачiв снiв, бачити сни i прокидатися з криком), дратуючи їх фальшивими спогадами про нiбито пiдглянутi "одвiчнi сцени" батькiвського спожильства й не дозволяючи навiть вiддалено домислювати правдиве лихо їх пацiєнта. Давши хабара сестрi, я отримав доступ до архiвiв лiкарнi й там знайшов, не без смiху, фiшки, що прозивали мене "потенцiйним гомосексуалiстом" та "абсолютним iмпотентом". Ця забава менi так подобалась та дiяла на мене так сприятливо, що я зостав зайвий мiсяць пiсля одужання (при цьому чудово спав та їв з апетитом школярки). А по цьому я ще докинув тиждень лише заради того, щоб мати задоволення позмагатися з могутнiм професором з "перемiщених осiб", чи Дi Пi (вiд "Дементiї Прекокс"), вельми знаним, котрий був вiдомий тим, що вмiв примусити хворого повiрити, що той був свiдком власного зачаття.

10.

По виходi з лiкарнi, я вирiшив дошукати собi сiльце в Новiй Англiї, або якесь-таке сонне мiстечко (iльми, бiла церква), де я провiв би лiтературне лiто, живучи з короба нагромаджених у мене лiтературних замiток i купаючись в найближчому ставку. Робота над пiдручником прихопила мене знов, а участь у дядечкових посмертних пахощах я на той час уже звiв до мiнiмуму.

Один з колишнiх його службовцiв, парость шляхетного роду, запросив мене оселитись на декiлька мiсяцiв у примiськiй садибi своїх збiднiлих кревних на прiзвище Мак-Ку, котрi волiли здати верхнiй поверх, де до смертi своєї чемно бiдкалася стара тiтка. Вiн сказав, що в них двi доньки, одна зовсiм маленька, а друга дванадцяти рокiв, i прекрасний садок неподалiк вiд прекрасного озера, що все це провiщає досконально досконале лiто.

Ми обмiнялись листами, i я впевнив пана Мак-Ку, що я не гаджу по кутах.

Нiч в поїздi була фантастична: я силився уявити собi iз всiма можливими подробицями загадкову нiмфетку, яку я навчатиму французької й пеститиму по-гумбертському. Нiхто мене не стрiнув на iграшковому вокзалику, де я вийшов iз своєю новою коштовною валiзою й нiхто не озвався на телефонування.

Проте, за деякий час в єдиний готель зелено-рожевого Рамзделя з'явився засмучений, змоклий Мак-Ку зi звiсткою, що його будинок щойно згорiв до решток — можливо внаслiдок одночасної пожежi, палаючої в менi всю нiч в жилах. Мак-Ку пояснив, що його жiнка з дочками поїхала сiмейним авто шукати притулку на якусь мизу, що належала їм, та що подруга дружини, панi Гейз, пречудова жiнка, 342 Лоун Стрiт, готова здати менi кiмнату. Стара, яка жила саме навпроти панi Гейз, позичила Мак-Ку свiй лiмузин, допотопну махину, iз прямокутним верхом, якою керував веселий маврин. Я-бо подумав собi, що коли зникла єдина причина мого приїзду саме в Рамздель, нове влаштування, запропоноване менi — просто глупоття. Що менi було в тому, що вiн має вiдбудувати по-новому житло — адже напевно все було добре застраховане. Я вiдчував обурення, розчарування й нудьгу, та єством ввiчливий європеєць, не спромiгся на вiдмову вiд того, щоб бути вiдвезеним на Лоун Стрiт цим похоронним лiмузином, та я крiм того чуяв, що в разi вiдмови Мак-Ку вигадає будь-який найскладнiший спосiб розпорядитись моєю персоною. Я бачив, як вiн затупцював геть, i як мiй шофер похитав головою iз легкою посмiшкою. Пiд час їзди я присягався собi, що не залишусь в Рамзделi нi за яких обставин, а здiймусь того ж таки дня в напрямку Бермудських чи то Багамських або Достобiсових островiв. Ще донедавна крiзь мiй хребет проминали деякi перелюбнi можливостi в зв'язку з кольоровими знiмками морських курортiв, та сказати правду саме Мак-Ку рiзко звiв мене з моїх планiв через свою добропорядну, але як стало вiдомо нинi, абсолютно нездiйсненну пропозицiю.

До речi на рахунок рiзких зведень убiк: ми ледь не розчавили причепливого примiського собаку (з тих, що влаштовують засiдки автомобiлям), як тiльки завернули на Лоун Стрiт. Показався Гейзiвський будинок — дощатий, бiлений, жахливий, побляклий вiд старостi, радше сiрий нiж бiлий — той рiзновид житла, у якому знаєш, що знайдеш замiсть душу клiстирну кишку, що її натягують на ванновий кран. Я дав на чай шоферовi, ще й понадiявся, що вiн негайно вiд'їде, — це б дало менi змогу завернути назад до готелю, щоб забрати валiзу, та вiн попросту доплив протилежного дому, з веранди якого стара мiс Вiзавi окликала його. Яку було дати раду? Я натиснув дверного ґудзика.

Чорношкiра покоївка впустила мене й залишила стояти на килимi, натомiсть помчала на кухню, де щось горiло, або радше пiдгорало.

Передпокiй прикрашала в'язка древнiх дзвiночкiв, бiлооке дерев'яне страховисько мексиканського виробництва для туристiв, i Ван Гог ("Арлезiанка") — банальний щасливець вишуканої частини буржуазного класу.

Праворуч, прочиненi дверi дозволяли побачити закуток вiтальнi iз додатковою мексиканською нiсенiтницею в склянiй шафi та строкатою канапою вздовж стiни. Попереду, вглиб передпокою, постали сходи, i поки я стояв витираючи хустиною чоло (тiльки зараз я зауважив, яка спека була на дворi) i дивлячись на випадково надбаний предмет — старий сiрий тенiсний м'ячик, що лежав на дубовому баулi, — пролунав з верхнього майданчика контральтовий голос панi Гейз, котра зiгнувшись над поруччям мелодiйно запитала "То мсьє Гумберт?" На додаток звiдти злетiло трохи цигаркового попелу. За тим сама панi (сандалi, темно-червонi штанцi, жовта шовкова блузка, трохи прямокутне обличчя — в такому порядку) зiйшла по схiдцях, цюкаючи вказiвним пальцем по цигарцi при цьому.

Волiв би тутож i змалювати панi Гейз, щоб позбутись її. Сердезi було рокiв тридцять п'ять, в неї був гладкий лоб, вискубанi брови й зовсiм простi, хоча й доволi вабнi риси обличчя того кшталту, який можна визначити як слабкий розчин Марлени Дiтрих. Похляпуючи долонею по бронзовому шиньйону на потилицi, вона повела мене у вiтальню, де ми погомонiли трохи про згорiлий будинок Мак-Ку та про переваги життя в Рамзделi. Її широко розташованi аквамариновi очi мали звичку оглядати всього спiвбесiдника, старанно обминаючи його власнi очi. Її усмiшка зводилась до запитального злету однiєї бровi, й поки говорила, вона наче розгортувала кiльця свого тiла, дрiбно-поквапно випростовуючись звiд канапи в напрямку трьох попiльниць i камiна (у якому лежала брунатна серцевина яблука); по чому вона знов вiдкидалась, пiдклавши пiд себе одну ногу. Вона явно належала до числа тих жiнок, чиї вiдполiрованi слова здатнi вiддзеркалити жiночий гурток читання або жiночий гурток бриджу, але вiддзеркалити душу не можуть, жiнок, доконче позбавлених почуття гумору, жiнок, по сутi цiлком байдужих до десяти-дванадцяти їм вiдомих тем салонної розмови, але при цьому вельми прискiпливих щодо розмовних правил, крiзь сонячний целофан яких ясно проступають прихованi, затиснутi й не дуже смаковитi речi. Я цiлком розумiв, що якби за будь-яким неймовiрним збiгом обставин опинився би її пожильцем, вона ме одично взялася б робити з мене те, що їй ввижалось пiд словом "пожилець" — i я був би втягнений в одну з тих нудних любовних пригод, якi були аж як вiдомi менi.

Втiм, жодної не могло бути мови про те, щоб менi тут оселитись. Я не думав, що мiг би жити щасно в домi, де на кожному стiльцi валяється розшарпаний журнальчик, i де кепсько змiшується комедiя "функцiональних" сучасних меблiв з трагедiєю старезних гойдалок та хитких столикiв iз мертвими лампами на них. Мадам повела мене вгору й налiво, в "мою" кiмнату.

Я оглянув її крiзь iмлу моєї вiдмови вiд неї, але попри цю iмлу помiтив над "моїм" лiжком репродукцiю "Крейцерової Сонати" Рене Прiне. I цю конурку для прислуги вона йменувала "пiвстудiєю"! Геть звiдси, геть негайно, подумки кричав я собi, вдаючи, що замислився над кумедно заниженою цiною, яку iз мрiйливою та грiзною надiєю поставила господиня за цiлий пансiон.

Проте, старосвiтська чемнiсть змушувала мене й далi терпiти. Ми перейшли через майданчик сходiв на правий бiк будинку ("Тут живу я, а тут живе Ло" — напевно покоївка, подумав я), та квартирант-коханець ледве сховав подрог, коли його, вельми витонченого мужчину, пустили вперед час глянути на єдину в домi ванну — закут (мiж майданчиком i кiмнатою вже згаданої Ло), в якому безформнi вологi речi нависали над сумнiвною ванною, позначеною знаком запитання залишеної тут волосинки, й отут спiткав я передбаченi мною звиви гумової змiї та iнший, чимось спорiднений з нею предмет: кашлато-рожеву попонку, яка манiрно вкривала дошку клозету.

"Я бачу, ви маєте не дуже прихильне враження", сказала моя панi, зронивши на мить руку менi на рукав. Вона поєднувала зимнокрову наполегливiсть (надмiра того, що зветься, здається, "спокiйною грацiєю") з якоюсь сором'язнiстю й журбою, через що особлива ретельнiсть, з якою вона добирала слiв, ввижалась такою ж неприродною, як iнтонацiї викладача дикцiї.

"Мiй дiм не дуже охайний, визнаю", правила далi мила приречена жiночка "та я запевняю (очi її наразi слизнули по моїх губах) пановi буде добре тут, навiть дуже добре.