Макбет - Сторінка 10
- Вільям Шекспір -
Зміст цієї незвичайної шекспірів-ської метафори проясняється контекстом п'єси і зрештою зводиться до того, що Макбет поставив себе поза людьми й людським світом і водночас звалив на себе непосильний моральний тягар. Взаємини з людьми все більше зводяться у нього до "механіки вбивств", з'являється і катастрофічно зростає відчуження, яке призводить до розпаду особистості Макбета і його загибелі. Зрештою Шекспір, переглядаючи у світлі трагічного історичного досвіду концепцію ренесансного індивідуалізму, з великою художньою силою показує, як крайній індивідуалізм веде до самознищення визначної особистості.
Хоч коротко слід сказати й про образ леді Макбет, місце й роль якого у творі визначаються по-різному. Зокрема, поширене трактування, за яким леді Макбет — це "злий геній" в житті головного героя, інспіратор його злочинних дій. Це не зовсім так, бо задум здобути корону, як видно з тексту, належить її чоловікові, вона скоріше виступає його спільницею, підтримує його волю і рішучість. Не менш честолюбна, вона хоче увінчати свою жіночу вроду короною королеви, в цьому її манія, її одержимість. На відміну від чоловіка, леді Макбет не знає вагань і моральних мук, залізна воля робить її натурою навдивовижу цільною і якоюсь нелюдською, демонічною. Проте сама людська природа, незалежно від волі й свідомості цієї жінки, не витримує непомірного тягаря й ламається: леді Макбет божеволіє і передчасно помирає.
Боротьба добра і зла, магістральна тема трагедій Шекспіра початку XVII ст., в "Макбеті" знаходить своєрідне вирішення. Оскільки тут немає протагоніста й антагоніста і вони якоюсь мірою поєднуються в самому Макбеті, то в ході того, як у ньому перемагає зло і він перетворюється на страшне лихо для країни, носіями добра в дедалі більшій мірі стають ті, що вступають у боротьбу протії [668] Макбета, врешті-решт увесь народ Шотландії. Більше того, сама природа постає проти торжества зла, проти кривавої тиранії,— такий символічний підтекст знаменитої сцени, коли "Бірнамський ліс іде на Дунсінан". Як зазначає англійський шекспірознавець Д. Холоуей, воїни з віттям дерев дуже нагадували Шекспіровим сучасникам заклечані святкові процесії сільських громад, які відбувалися навесні й мали колись ритуальне значення.
З розглянутих особливостей трагедії "Макбет" витікає своєрідність її фіналу з його подвійним звучанням. З одного боку, тут загибель головного героя — це падіння в чорну безодню без морального очищення чи просвітленого примирення, що знаходимо у фіналах трьох попередніх трагедій, і ця безпросвітність, цей морок справляють гнітюче враження. З другого боку, у фіналі "Макбета" всі сили, що об'єдналися в боротьбі проти тирана, здобувають перемогу, і це надає фіналу оптимістичного звучання. І можна погодитися з дослідниками, які кажуть, що хоч трагедія про Макбета показує страшну силу зла, це все-таки найоптимістичніша з чотирьох великих Шекспірових трагедій.
У Росії перший переклад "Макбета" з'явився 1830 p., але зроблений він був А. Ротчевим з німецького перекладу Ф. Шіллера. 1831 р. у Харкові ректор місцевого університету І. Я. Кронеберг опублікував брошуру "Макбет", яка була першою вітчизняною науково-критичною працею про цю трагедію. Протягом XIX ст. з'явилося ще кілька перекладів трагедії російською мовою, які мали поширення і на Україні (М. Б. Вронченка, того ж Кронеберга, Ф. М. Устрялова та інші). Першим до перекладання "Макбета" українською мовою взявся на початку 70-х pp. минулого століття Юрій Федькович, але це був вільний переклад на основі німецького посередника. (На початку 1860-х pp. трагедію перекладав Панас Мирний з російського перекладу Кронеберга, але робота ця не була завершена). Перший переклад "Макбета" з оригіналу зробив П. Куліш десь між 1882 і 1886 pp.; він був видрукуваний 1900 р. у Львові окремою книжкою за редакцією і з передмовою Івана Яковича Франка. Загалом Франко позитивно оцінив переклад, проте зазначив, що "до тої сили і різнорідності тонів, якою відзначається англійський оригінал, їй (спробі перекладу.— Д. Н.) ще дуже і дуже далеко". Відомо також, що на початку 1898 р. "Макбета" почала перекладати Леся Українка, але далі перших трьох сцен справа не пішла.
На українській сцені "Макбет" з'явився вже після Великої Жовтневої революції. Перша його постановка була здійснена Лесем Курбасом 1920 р. в Державному мандрівному зразковому театрі у Білій Церкві. У квітні 1924 р. "Макбет" був знову поставлений Курбасом у театрі "Березіль"; це була підкреслено авангардистська вистава, яка не мала успіху у глядачів. Згодом театри республіки неодноразово зверталися до цієї трагедії Шекспіра. Помітною подією українського театрального життя стала вистава "Макбета" в Донецькому державному драматичному театрі ім. Артема, здійснена режисером В. Васильком 1938 р. На рівні сучасних вимог ця Шекспірова трагедія була відтворена українськими радянськими перекладачами Юрієм Корецьким та Борисом Теном. [669]
ПРИМІТКИ ДО "МАКБ'ЕТА"
С. 345. Геката — див. приміт. до с. Щ.
Три відьми.— В хроніці Голіншеда згадується, що перед Макбетом з'явилися не "звичайні відьми": "То були три віщі сестри —тобто богині долі..." Так про них далі й говориться в трагедії.
С. 346. Форрес— місто в північній Шотландії, де здавна був королівський замок.
Сержант-так у середні віки називалися дрібні васали, які не мали рицарського звання.
С. 347. Гармати, що заряд подвійний мають...— Анахронізм: гармат у XI ст. ше не було.
С. 348. Тан— давній шотландський титул, відповідний англійському лорду.
Беллона — богиня війни у давньоримській міфології.
Сент-Кольм — монастир па острові інчколм біля західного узбережжя Шотландії.
С. 349. Алеппо (Халеб) — місто в Сірії. Згадка про дійсне плавання корабля "Тигр" із Лондона в Тріполі у 1604 р. Тріполі у той час — гавань Алеппо.
...щур той без хвоста...— За повір'ям, відьми обертаються на щурів, тільки безхвостих.
С. 350. Гламіський тан,— спадковий титул Макбета. В Шотландії зберігся донині замок Гдаміс. Щодо Кавдорського танства, то його в Шотландії не було.
С. 355. Кемберленд — графство в північній Англії, було леном шотландських королів. Спадкоємець престолу ставав принцом Кемберлендським. У давній Шотландії королів обирали, але обов'язково з королівського роду. Макбет належав до нього, і проголошення Малкольма принцом Кемберлендським перекреслювало його надії отримати коропу законним шляхом після смерті Дункана.
С. 359. ...голе немовля на крилах вітру..-.-.Неясний образ, який по-різному тлумачиться коментаторами. Можливо, це алегорія .невинної жертви.
С. 360. їх розум перегонним кубом стане.— Мається на увазі пере-гонний куб алхіміків.
С. 363. Лихий Тарквіній до своєї жертви...— Легендарний давньоримський царевич Секст Тарквіній збезчестив свою гостю Лукрецію, і та заподіяла собі смерть. Див. поему "Лукреція".
С. 366. А, це дворушник, що присягався на обидві сторони проти кожної.— Англійські коментатори Д. Вілсон і К. М'юїр вбачають у цьому пасажі [670] натяк на злободенну справу священика-єзуїта Генрі Гарнета, який підтримував і надихав учасників Порохової змови, котрі хотіли висадити в повітря парламент разом з королем Яковом І. На суді Гарнет заявив, що "молився за успіх великої акції, пов'язаної зі справою католиків", але & той же час твердив, що це не стосувалося Порохової, змови.
С. 368. Горгона (тр. міф.) — жінка-потвора зі зміями замість волосся; обертала на камінь усіх, хто на неї дивився.
С. 372. Скон — абатство і коронаційний замок шотландських королів на північ від Перта, столиці Шотландії до другої половини XV ст. Колмекіл (Kolrnes-hiTt)-острів біля західного узбережжя Шотландії, на якому була усипальниця шотландських королів X-ХГ ст.
С. 375. / знічується перед ним мій геній, Як перед Цезарем колись Антоній.— Як розповідає Плутарх у "Порівняльних життєписах", один єгипетський віщун сказав Антонію: "Твій демон (інакше, "геній", "дух, що оберігає людину") боїться демона Цезаря і, будучи сміливим і високим, коли він сам, стає боязким і нерішучим, коли наближається до цього демона".
С. 382. Немає ж місця,-— За повір'ям,, пр.ивида бачить лише той, до кого він з'явився.
С. 38.4. ЇЇІрканський тигр — див. приміт. до с. 48.
С. 385. Сцена 5.— Більшість шекспірознавців вважає, що ця сцена є пізнішою вставкою, написаною Т. Мідлтоном.
С. 386. Ахерон (гр. міф.)-ріка мертвих у підземному царстві. Хай з рога місяця сплива...— В давнину вірили, що з місяця спливає отруйна піна (virus lunare), яка краплями падає на землю.
С. 387. Так доброзичливо Едвард поставивсь...— Мається на увазі англійський король Едвард Сповідник (1042-1066).
Нортемберленд — графство на півночі Англії,, біля шотландського кордону. Тут ідеться про старого графа Нортемберлендського і його сина Сіварда.
С. 388. Гарпії (гр. міф.)-богині вихору, потворні істоти з пташиним тілом і жіночим лицем.
...що де знайшла, Кидай кожна до котла.— Численні деталі з "кухні' відьом" збігаються з наведеними в книзі Р. Скотта "Викриття мистецтва відьом" (1584) та в інших демонологічних виданнях того часу. Але чимало Шекспір міг узяти і з поширених тоді народних повір'їв.
С. 300. Перший привид у шоломі (в оригіналі: "голова в шоломі" — an Armed Head).— Це голова самого Макбета, яку зітне. Макдуф,. і— звідси застереження цього привида: "Макбет, Макдуфа уникай".
Другий привид-закривавлене дитя.— Це Макдуф-, який не був народжений, а вийнятий зі розрізаного лона матері. [671]
Третій привид — дитя з короною на чолі і гілкою в руці.— Це Малкольм, солдати якого підуть на приступ замку Макбета, замаскувавшись гілками з Бірнамського лісу (і таким чином на Дунсінан "зрушить ліс Бірнамський").
С. 391. Привиди восьми королів... За ними йде дух Банко.— Вважалося, що Стюарти, династія шотландських королів, походять з роду Банко. Останній з них у процесії — Яків VI, він же й англійський король Яків І, який тримає в руках дзеркало, де відбиваються тіні майбутніх королів династії Стюартів.
С. 392. ...в них подвійні Держави, берла ще й потрійні навіть! — Подвійні держави — емблеми коронації шотландськими й англійськими королями. Хто коронувався англійським королем, ставав також королем Ірландії, на що вказують потрійні берла.
С.
Хоч коротко слід сказати й про образ леді Макбет, місце й роль якого у творі визначаються по-різному. Зокрема, поширене трактування, за яким леді Макбет — це "злий геній" в житті головного героя, інспіратор його злочинних дій. Це не зовсім так, бо задум здобути корону, як видно з тексту, належить її чоловікові, вона скоріше виступає його спільницею, підтримує його волю і рішучість. Не менш честолюбна, вона хоче увінчати свою жіночу вроду короною королеви, в цьому її манія, її одержимість. На відміну від чоловіка, леді Макбет не знає вагань і моральних мук, залізна воля робить її натурою навдивовижу цільною і якоюсь нелюдською, демонічною. Проте сама людська природа, незалежно від волі й свідомості цієї жінки, не витримує непомірного тягаря й ламається: леді Макбет божеволіє і передчасно помирає.
Боротьба добра і зла, магістральна тема трагедій Шекспіра початку XVII ст., в "Макбеті" знаходить своєрідне вирішення. Оскільки тут немає протагоніста й антагоніста і вони якоюсь мірою поєднуються в самому Макбеті, то в ході того, як у ньому перемагає зло і він перетворюється на страшне лихо для країни, носіями добра в дедалі більшій мірі стають ті, що вступають у боротьбу протії [668] Макбета, врешті-решт увесь народ Шотландії. Більше того, сама природа постає проти торжества зла, проти кривавої тиранії,— такий символічний підтекст знаменитої сцени, коли "Бірнамський ліс іде на Дунсінан". Як зазначає англійський шекспірознавець Д. Холоуей, воїни з віттям дерев дуже нагадували Шекспіровим сучасникам заклечані святкові процесії сільських громад, які відбувалися навесні й мали колись ритуальне значення.
З розглянутих особливостей трагедії "Макбет" витікає своєрідність її фіналу з його подвійним звучанням. З одного боку, тут загибель головного героя — це падіння в чорну безодню без морального очищення чи просвітленого примирення, що знаходимо у фіналах трьох попередніх трагедій, і ця безпросвітність, цей морок справляють гнітюче враження. З другого боку, у фіналі "Макбета" всі сили, що об'єдналися в боротьбі проти тирана, здобувають перемогу, і це надає фіналу оптимістичного звучання. І можна погодитися з дослідниками, які кажуть, що хоч трагедія про Макбета показує страшну силу зла, це все-таки найоптимістичніша з чотирьох великих Шекспірових трагедій.
У Росії перший переклад "Макбета" з'явився 1830 p., але зроблений він був А. Ротчевим з німецького перекладу Ф. Шіллера. 1831 р. у Харкові ректор місцевого університету І. Я. Кронеберг опублікував брошуру "Макбет", яка була першою вітчизняною науково-критичною працею про цю трагедію. Протягом XIX ст. з'явилося ще кілька перекладів трагедії російською мовою, які мали поширення і на Україні (М. Б. Вронченка, того ж Кронеберга, Ф. М. Устрялова та інші). Першим до перекладання "Макбета" українською мовою взявся на початку 70-х pp. минулого століття Юрій Федькович, але це був вільний переклад на основі німецького посередника. (На початку 1860-х pp. трагедію перекладав Панас Мирний з російського перекладу Кронеберга, але робота ця не була завершена). Перший переклад "Макбета" з оригіналу зробив П. Куліш десь між 1882 і 1886 pp.; він був видрукуваний 1900 р. у Львові окремою книжкою за редакцією і з передмовою Івана Яковича Франка. Загалом Франко позитивно оцінив переклад, проте зазначив, що "до тої сили і різнорідності тонів, якою відзначається англійський оригінал, їй (спробі перекладу.— Д. Н.) ще дуже і дуже далеко". Відомо також, що на початку 1898 р. "Макбета" почала перекладати Леся Українка, але далі перших трьох сцен справа не пішла.
На українській сцені "Макбет" з'явився вже після Великої Жовтневої революції. Перша його постановка була здійснена Лесем Курбасом 1920 р. в Державному мандрівному зразковому театрі у Білій Церкві. У квітні 1924 р. "Макбет" був знову поставлений Курбасом у театрі "Березіль"; це була підкреслено авангардистська вистава, яка не мала успіху у глядачів. Згодом театри республіки неодноразово зверталися до цієї трагедії Шекспіра. Помітною подією українського театрального життя стала вистава "Макбета" в Донецькому державному драматичному театрі ім. Артема, здійснена режисером В. Васильком 1938 р. На рівні сучасних вимог ця Шекспірова трагедія була відтворена українськими радянськими перекладачами Юрієм Корецьким та Борисом Теном. [669]
ПРИМІТКИ ДО "МАКБ'ЕТА"
С. 345. Геката — див. приміт. до с. Щ.
Три відьми.— В хроніці Голіншеда згадується, що перед Макбетом з'явилися не "звичайні відьми": "То були три віщі сестри —тобто богині долі..." Так про них далі й говориться в трагедії.
С. 346. Форрес— місто в північній Шотландії, де здавна був королівський замок.
Сержант-так у середні віки називалися дрібні васали, які не мали рицарського звання.
С. 347. Гармати, що заряд подвійний мають...— Анахронізм: гармат у XI ст. ше не було.
С. 348. Тан— давній шотландський титул, відповідний англійському лорду.
Беллона — богиня війни у давньоримській міфології.
Сент-Кольм — монастир па острові інчколм біля західного узбережжя Шотландії.
С. 349. Алеппо (Халеб) — місто в Сірії. Згадка про дійсне плавання корабля "Тигр" із Лондона в Тріполі у 1604 р. Тріполі у той час — гавань Алеппо.
...щур той без хвоста...— За повір'ям, відьми обертаються на щурів, тільки безхвостих.
С. 350. Гламіський тан,— спадковий титул Макбета. В Шотландії зберігся донині замок Гдаміс. Щодо Кавдорського танства, то його в Шотландії не було.
С. 355. Кемберленд — графство в північній Англії, було леном шотландських королів. Спадкоємець престолу ставав принцом Кемберлендським. У давній Шотландії королів обирали, але обов'язково з королівського роду. Макбет належав до нього, і проголошення Малкольма принцом Кемберлендським перекреслювало його надії отримати коропу законним шляхом після смерті Дункана.
С. 359. ...голе немовля на крилах вітру..-.-.Неясний образ, який по-різному тлумачиться коментаторами. Можливо, це алегорія .невинної жертви.
С. 360. їх розум перегонним кубом стане.— Мається на увазі пере-гонний куб алхіміків.
С. 363. Лихий Тарквіній до своєї жертви...— Легендарний давньоримський царевич Секст Тарквіній збезчестив свою гостю Лукрецію, і та заподіяла собі смерть. Див. поему "Лукреція".
С. 366. А, це дворушник, що присягався на обидві сторони проти кожної.— Англійські коментатори Д. Вілсон і К. М'юїр вбачають у цьому пасажі [670] натяк на злободенну справу священика-єзуїта Генрі Гарнета, який підтримував і надихав учасників Порохової змови, котрі хотіли висадити в повітря парламент разом з королем Яковом І. На суді Гарнет заявив, що "молився за успіх великої акції, пов'язаної зі справою католиків", але & той же час твердив, що це не стосувалося Порохової, змови.
С. 368. Горгона (тр. міф.) — жінка-потвора зі зміями замість волосся; обертала на камінь усіх, хто на неї дивився.
С. 372. Скон — абатство і коронаційний замок шотландських королів на північ від Перта, столиці Шотландії до другої половини XV ст. Колмекіл (Kolrnes-hiTt)-острів біля західного узбережжя Шотландії, на якому була усипальниця шотландських королів X-ХГ ст.
С. 375. / знічується перед ним мій геній, Як перед Цезарем колись Антоній.— Як розповідає Плутарх у "Порівняльних життєписах", один єгипетський віщун сказав Антонію: "Твій демон (інакше, "геній", "дух, що оберігає людину") боїться демона Цезаря і, будучи сміливим і високим, коли він сам, стає боязким і нерішучим, коли наближається до цього демона".
С. 382. Немає ж місця,-— За повір'ям,, пр.ивида бачить лише той, до кого він з'явився.
С. 38.4. ЇЇІрканський тигр — див. приміт. до с. 48.
С. 385. Сцена 5.— Більшість шекспірознавців вважає, що ця сцена є пізнішою вставкою, написаною Т. Мідлтоном.
С. 386. Ахерон (гр. міф.)-ріка мертвих у підземному царстві. Хай з рога місяця сплива...— В давнину вірили, що з місяця спливає отруйна піна (virus lunare), яка краплями падає на землю.
С. 387. Так доброзичливо Едвард поставивсь...— Мається на увазі англійський король Едвард Сповідник (1042-1066).
Нортемберленд — графство на півночі Англії,, біля шотландського кордону. Тут ідеться про старого графа Нортемберлендського і його сина Сіварда.
С. 388. Гарпії (гр. міф.)-богині вихору, потворні істоти з пташиним тілом і жіночим лицем.
...що де знайшла, Кидай кожна до котла.— Численні деталі з "кухні' відьом" збігаються з наведеними в книзі Р. Скотта "Викриття мистецтва відьом" (1584) та в інших демонологічних виданнях того часу. Але чимало Шекспір міг узяти і з поширених тоді народних повір'їв.
С. 300. Перший привид у шоломі (в оригіналі: "голова в шоломі" — an Armed Head).— Це голова самого Макбета, яку зітне. Макдуф,. і— звідси застереження цього привида: "Макбет, Макдуфа уникай".
Другий привид-закривавлене дитя.— Це Макдуф-, який не був народжений, а вийнятий зі розрізаного лона матері. [671]
Третій привид — дитя з короною на чолі і гілкою в руці.— Це Малкольм, солдати якого підуть на приступ замку Макбета, замаскувавшись гілками з Бірнамського лісу (і таким чином на Дунсінан "зрушить ліс Бірнамський").
С. 391. Привиди восьми королів... За ними йде дух Банко.— Вважалося, що Стюарти, династія шотландських королів, походять з роду Банко. Останній з них у процесії — Яків VI, він же й англійський король Яків І, який тримає в руках дзеркало, де відбиваються тіні майбутніх королів династії Стюартів.
С. 392. ...в них подвійні Держави, берла ще й потрійні навіть! — Подвійні держави — емблеми коронації шотландськими й англійськими королями. Хто коронувався англійським королем, ставав також королем Ірландії, на що вказують потрійні берла.
С.