Макбет - Сторінка 3
- Вільям Шекспір -
Ні, я марю,
І задум мій кривавий наяву
Ввижається очам. Півсвіту спить
Спокійно, і природа наче мертва,-
Лише облудні мрії сон тривожать.
Бліду Гекату славлять чарівниці;
Виття вовків, дозорців власних, вчувши,
У пітьмі крадеться німою тінню
Хирляве вбивство, наче ґвалтівник
Лихий Тарквіній до своєї жертви.
О вічно непорушна твердь землі,
Моїх не слухай кроків, щоб каміння
Не заволало й не злякало тиші
Жахливої, що ночі цій так личить.
Я ще погрожую, а він живий —
Від зайвих слів холоне запал дій.
Чути дзвін.
Пора. Дзвін заклику уже лунає.
Його, Дункане, ти не дослухай,
Тебе покличе в пекло він чи в рай.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Там же.
Входить леді Макбєт.
Леді Макбет Вони сп'яніли — я сміліша стала,
Вони погасли — запалала я...
То... це сова, провісниця нещастя-
Комусь навік бажає на добраніч.
Він там. І двері навстіж. Слуги сплять,
Обов'язки свої забувши. Зілля
Такого я в питво їм домішала,
Що смерть за них змагається з життям.
Макбет
(за сценою)
Хто там?
Леді Макбет Я вся тремчу! Він їх розбудить...
Тоді всьому кінець. І не убивство,
А замір нас погубить... Поруч я
Кинджали слуг поклала. Він повинен
Знайти. Коли б Дункан не був у сні
На мого батька схожий, я б сама
Його убила.
Входить Макбет,
Муж мій!
Макбет Все зробив я.
Не чула шуму ти?
Леді Макбет Ні, тільки крик
Сови та співи цвіркунів. А з ким
Ти розмовляв?
Макбет Коли? Коли вертався?
Леді Макбет Так...
Макбет Тс... Хто спить в сусідньому покої?
Леді Макбет Там Дональбайн.
Макбет
(дивлячись на свої руки)
Видовище сумне!
Леді Макбет Що тут сумного є?
Макбет Один крізь сон
Зареготав, а другий крикнув: "Вбивство!",
І враз прокинулись. Я ж мовчки слухав.
Та, помолившись, знов вони заснули.
Леді Макбет Обидва сплять вони?
Макбет Один промовив:
"Помилуй, боже!" Другий вслід: "Амінь!",
Мов упізнали ката по руках
Моїх. Почувши те "помилуй боже",
Додати я не міг "амінь".
Леді Макбет Дурниці!
Макбет Чому не міг я вимовить "амінь"?
Молитви прагнув я, але "амінь"
Застрягло в горлі.
Леді Макбет Кинь про це гадати,
Бо збожеволієш.
Макбет Здається, чув я
Шалений крик: "Не спіть, Макбет зарізав
Ваш сон, безвинний сон, що всіх турбот
Клубки розплутує, для втоми купіль,
Для хворих душ бальзам, кінець тривог,
Сон — найсмачнішу страву, що їмо
На життьовім бенкеті..."
Леді Макбет Ти про що?
Макбет Усі кричать: "Не спіть! Гламіський тан
Зарізав сон, і більше тан кавдорський
Не буде спать, Макбет не буде спати!"
Леді Макбет Та хто б це міг кричать? Достойний тане,
Ослабиш ти свою шляхетну силу
Безглуздими думками. Йди, водою
Відмий ці свідчення криваві з рук.
Навіщо ти приніс сюди кинджали?
їх місце там. Назад їх віднеси
й слуг позамащуй кров'ю.
Мцкбет Я не можу.
Того, що я зробив, не тільки бачить,
А й згадувать несила.
Леді Макбет Слабодухий!
Віддай мені кинджали. Мрець і сонний,
Так само як мальовані чорти,
Лякають лиш дітей. Як труп в крові,
То нею так я розмалюю слуг,
Щоб кожен в них пізнав злочинців.
(Виходить)
Чути стукіт за сценою.
Макбет Стукіт...
Чого це я тремчу на кожен шелест?
А руки — ладні очі з лоба вирвать!
Чи змиє весь Нептунів океан
Безвинну кров з цих рук? Скоріш зелена
Морська глибінь від дотику цих рук
Почервоніє.
Повертається лєді Макбет.
Леді Макбет І мої на колір
Такі ж, як в тебе, руки. Та не рук-
Блідого я соромилась би серця.
Стукіт за сценою.
Я чую стукіт у південну браму.
Ходім до спальні. Трошечки води —
І все відмиється, і стане легко!
Та не втрачай ти мужності.
Стукіт за сценою.
Знов стукіт.
Йди, переодягнись, бо ще побачать,
Що ми й не спали... І не треба так
Розгублюватись жалюгідно.
Макбет Краще б
Себе не знать, ніж знати, що вчинив я.
Стукіт за сценою.
Якби ж то стукіт цей збудив Дункана!
Виходять.
СЦЕНА З
Там же.
Стукіт за сценою.
Входить воротар.
Воротар Оце так гупає. Навіть воротар при пеклі
впрів би. Тільки й знай ключем крутити.
Стукіт за сценою.
Гупай собі, гупай. Хто там, в ім'я Вельзевула? Мабуть, якийсь
фермер, що повісився, не дочекавшись доброго врожаю. Саме вчас-
но. Чи досить захопив хустинок, бо тут попріти ой як доведе-
ться?
Стукіт за сценою.
Гупай собі, гупай. Хто там, в ім'я іншого диявола? А, це дворуш-
ник, що присягався за обидві сторони проти кожної. Він зрадами
світ пройшов задля слави божої, але неба так і не перехитрував.
Заходь, дворушнику.
Стукіт 8а сценою.
Гупай собі, гупай. Хто там? А, це йде сюди анрлішгький кравещ
що завузив французькі штани, щоб викроїть сукна для себе. Заході
кравчику,— тут знайдеться, чим праску нагріти.
Стукіт за сценою.
Знов гупають. Ніяк спокою не дадуть. Ти хто такий? Для пекла ту
холоднувато. Набридло мені у чортів за воротаря бути. Напусти
я сюди всяких людців із тих, що йдуть стежками насолод до вічног
вогнища,— ну й досить.
Стукіт за сценою.
Зараз, зараз. Та не обминіть своєю ласкою воротаря.
(Відчиняє браму)
Входять Макдуф і Лено кс.
Макдуф Допізна щось ти, друже, загулявся,
Що досі спиш.
Воротар Це правда, сер,— пиячили до других півнів,
пияцтво, певна річ, до трьох речей призводить.
Макдуф А до яких це трьох речей?
Воротар Відомо, сер,— червоний ніс, мертвий сон та (
гання до вітру. А щодо— хоті, то вино її викликає, і спиняє, і збу
жує, і заважає. Вина надвоє з розпустою жартує: воно її і ств
рює і руйнує, розпалить і погасить, покличе й прожене, постави
ніби твердо і зіпхне. Ну, словом, хитрує доти, доки не приспю
усю вину на неї звалить і покине.
Макдуф Здається, воно й з тобою сьогодні такого жар1
утнуло?
Воротар Ваша правда, сер. Воно мені прямо на горло н
ступило, та я з ним розквитався,-був йому, як видно, не під с
лу. Хоч вона мене часом і з ніг збивало, а я таки приловчився та
викинув його із себе.
Макдуф Встав твій господар?
Входить Макбет.
Гуркотом своїм
Його збудили ми. Ось він іде.
Ленокс Добридень, сер.
Макбет І вам обом-добридень.
Макдуф Король прокинувсь?
Макбет Ні.
Макдуф Мені звелів він
Збудити вдосвіта його. Вже час.
Макбет Я проведу.
Макдуф Тобі турбота ця приємна, знаю,
А все ж турбота.
Макбет Ні, приємний труд —
То не тягар, а радість. Ось і двері.
Макдуф Ввійти насмілюсь,— звелено-бо так.
(Виходить)
Ленокс Король сьогодні їде?
Макбет Так, збирався.
Ленокс Була бурхлива ніч: там, де ми спали,
Зірвало комин; кажуть, десь лунали
Ридання й смертні зойки у повітрі,
Які віщують нам страшні події,
Жорстокі чвари і лиху годину.
Всю ніч кричали сови — птахи тьми,-
І, кажуть, ніби вся земля трусилась,
Як в лихоманці.
Макбет , Ніч була тривожна.
Ленокс На молодім віку моїм такої
Я не згадаю ночі.
Макдуф повертається.
Макдуф О жах, о жах! Цього ні язиком
Не вимовить, ані збагнути серцем!
Ленокс Що скоїлося?
Макдуф Щонайбільший злочин!
Убивця богохульний розвалив
Храм божого помазаника й викрав
Життя із тіла!
Макбет Що? Яке життя?
Ленокс Його величності?
Макдуф Зайдіть в покої,
І вас нова Горгона осліпить...
Нічого не питайте, лиш погляньте
Самі й тоді кажіть!
Макбет і Ленокс виходять.
Вставайте всі!
Вставайте! Бийте в дзвони! Вбивство! Зрада!
Вставайте, Банко, Дональбайн, Малкольм!
Струсіть солодкий сон, подобу смерті,
Щоб їй самій поглянути у вічі!
Це суд страшний! Малкольме й Банко, встаньте,
Мов духи з домовини, щоб цей жах
Побачити.
Лунає дзвін.
Входить леді Макбет.
Леді Макбет Що трапилося тут?
Чого сурма жахлива сонних будить?
Кажіть, кажіть!
Макдуф Ласкава господине!
Не слід вам слухати, що я скажу.
Не для жінок ця звістка, бо ж вона
Убити може вас.
Входить Банко.
О Банко, Банко!
Володар наш убитий!
Леді Макбет В нашім домі? О горе, горе!
Банко Хоч би де було —
Це жах. Зречися слів своїх, Макдуфе,
Скажи, що це не так, що помилився.
Входять Макбет, Ленокс і Росе.
Макбет Коли б я вмер до цього за годину,
Сказав би — вік прожив щасливо; нині ж
Ніщо не цінне в смертному житті,
Все іграшки — і слава, й милосердя;
Вино життя розлите, тільки осад
На дні лишивсь.
Входять Малкольм 1 Дональбайн.
Дональбайн Що трапилося тут?
Макбет То ви не знаєте? Ви ще живі,
Аркрові й роду вашого священне
Спинилось джерело, навік спинилось.
Макдуф Король — ваш батько — вбитий.
Малкольм Ким убитий?
Ленокс Зробили це, здається, вартові —
Кров на руках у них і ва обличчях,
Кинджали їхні геть в крові знайшли ми
У головах; дивилися безтямно —
О, як було життя ввіряти їм!
Макбет Тепер собі пробачити не можу,
Що повбивав їх.
Макдуф Нащо це зробив ти?
Макбет Хто водночас був мудрий і безтямний,
Лихий і добрий, рвійний і байдужий?
Ніхто. Любов і відданість безмірна
Повільний перегнали ум. Дункан
Лежав увесь, в крові, що золотила
Сріблясте тіло, й зяяли на ньому
Ран діри, крізь які пройшла загибель.
Убивці спали,в колір свого діла
Забарвлені. На їх кинджалах кров
Позасихала... Хто, в чиєму серці
Відвага є й любов,,, хто міг би цих
Не виявить чуттів!
Леді Макбет Допоможіть!
Макдуф Допоможіть їй.
Малкольм
(стиха, до Дональбайна)
Що Ж МИ мовчимо,
Коли це горе нам* з усіх— найближче?
Дональбайн
(стиха,_ до Малкольма)
Що ж говорити тут, де нам загибель
Рз кожного загрожує кутка?
Мерщій тікаймо! Наші сльози ще
Не нгакипіли.
Малкольм
(стиха, до Дональбайна)
й гаре ще не в силі
До, дії стають.
Банко Допоможіть же леді!
Леді Макбет виносять.
Ходімо, і прикриймо наше тіло
Від холоду одежею, а потім
Зійдімось знов розслідувати злочин
Кривавий. Нас пойняв і жах, і сумнів,
Та, докладаючись на божу поміч,
На бій супроти підступів стаю
Злочинця невідомого.
Макдуф І я.
Всі Ми всі.
Макбет У всеозброєнні відваги
Зійдімося у залі.
Всі Згодні ми.
Всі, крім Малкольма і Дональбайна, виходять.
Малкольм Що нам робить? Не з ними ж залишатись.
Для зрадників не важко удавати
Сум і печаль. До Англії я їду.
Дональбайн Я —до Ірландії. Тож безпечніше
Нам долі розділить. А тут — кинджали
У кожній посмішці. Хто ближчий кров'ю,
Той кровожерніший.
Малкольм Стріла смертельна
Іще летать, і разумніше нам
Себе не підставляти. Тож на коней
Мерщій. Не гаймо часу на прощання.
Ні, той тавра злодійського не жди,
Хто вкрав себе від власної біди.
Виходять.
СЦЕНА 4
Там же. За муром Макбетового замку.
Входять Росе і старий.
Старий Літ сімдесят я добре пам'ятаю,
За цей час я багато надивився
Страшного й дивного, але такої,
Як ця, ще досі ночі не бувало.
Росе Он, діду, глянь. Розгніване і небо,
Погрожує за чорні дії людям.
День на годиннику, світило ж денне
Ще пітьмою затьмарене нічною.
Чи то змагає ніч, чи сором дневі,
Але вкриває мла землі обличчя
І світлу не дає поцілувать.
Старий Це неприродно, і так само те,
Що сталось тут.
І задум мій кривавий наяву
Ввижається очам. Півсвіту спить
Спокійно, і природа наче мертва,-
Лише облудні мрії сон тривожать.
Бліду Гекату славлять чарівниці;
Виття вовків, дозорців власних, вчувши,
У пітьмі крадеться німою тінню
Хирляве вбивство, наче ґвалтівник
Лихий Тарквіній до своєї жертви.
О вічно непорушна твердь землі,
Моїх не слухай кроків, щоб каміння
Не заволало й не злякало тиші
Жахливої, що ночі цій так личить.
Я ще погрожую, а він живий —
Від зайвих слів холоне запал дій.
Чути дзвін.
Пора. Дзвін заклику уже лунає.
Його, Дункане, ти не дослухай,
Тебе покличе в пекло він чи в рай.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Там же.
Входить леді Макбєт.
Леді Макбет Вони сп'яніли — я сміліша стала,
Вони погасли — запалала я...
То... це сова, провісниця нещастя-
Комусь навік бажає на добраніч.
Він там. І двері навстіж. Слуги сплять,
Обов'язки свої забувши. Зілля
Такого я в питво їм домішала,
Що смерть за них змагається з життям.
Макбет
(за сценою)
Хто там?
Леді Макбет Я вся тремчу! Він їх розбудить...
Тоді всьому кінець. І не убивство,
А замір нас погубить... Поруч я
Кинджали слуг поклала. Він повинен
Знайти. Коли б Дункан не був у сні
На мого батька схожий, я б сама
Його убила.
Входить Макбет,
Муж мій!
Макбет Все зробив я.
Не чула шуму ти?
Леді Макбет Ні, тільки крик
Сови та співи цвіркунів. А з ким
Ти розмовляв?
Макбет Коли? Коли вертався?
Леді Макбет Так...
Макбет Тс... Хто спить в сусідньому покої?
Леді Макбет Там Дональбайн.
Макбет
(дивлячись на свої руки)
Видовище сумне!
Леді Макбет Що тут сумного є?
Макбет Один крізь сон
Зареготав, а другий крикнув: "Вбивство!",
І враз прокинулись. Я ж мовчки слухав.
Та, помолившись, знов вони заснули.
Леді Макбет Обидва сплять вони?
Макбет Один промовив:
"Помилуй, боже!" Другий вслід: "Амінь!",
Мов упізнали ката по руках
Моїх. Почувши те "помилуй боже",
Додати я не міг "амінь".
Леді Макбет Дурниці!
Макбет Чому не міг я вимовить "амінь"?
Молитви прагнув я, але "амінь"
Застрягло в горлі.
Леді Макбет Кинь про це гадати,
Бо збожеволієш.
Макбет Здається, чув я
Шалений крик: "Не спіть, Макбет зарізав
Ваш сон, безвинний сон, що всіх турбот
Клубки розплутує, для втоми купіль,
Для хворих душ бальзам, кінець тривог,
Сон — найсмачнішу страву, що їмо
На життьовім бенкеті..."
Леді Макбет Ти про що?
Макбет Усі кричать: "Не спіть! Гламіський тан
Зарізав сон, і більше тан кавдорський
Не буде спать, Макбет не буде спати!"
Леді Макбет Та хто б це міг кричать? Достойний тане,
Ослабиш ти свою шляхетну силу
Безглуздими думками. Йди, водою
Відмий ці свідчення криваві з рук.
Навіщо ти приніс сюди кинджали?
їх місце там. Назад їх віднеси
й слуг позамащуй кров'ю.
Мцкбет Я не можу.
Того, що я зробив, не тільки бачить,
А й згадувать несила.
Леді Макбет Слабодухий!
Віддай мені кинджали. Мрець і сонний,
Так само як мальовані чорти,
Лякають лиш дітей. Як труп в крові,
То нею так я розмалюю слуг,
Щоб кожен в них пізнав злочинців.
(Виходить)
Чути стукіт за сценою.
Макбет Стукіт...
Чого це я тремчу на кожен шелест?
А руки — ладні очі з лоба вирвать!
Чи змиє весь Нептунів океан
Безвинну кров з цих рук? Скоріш зелена
Морська глибінь від дотику цих рук
Почервоніє.
Повертається лєді Макбет.
Леді Макбет І мої на колір
Такі ж, як в тебе, руки. Та не рук-
Блідого я соромилась би серця.
Стукіт за сценою.
Я чую стукіт у південну браму.
Ходім до спальні. Трошечки води —
І все відмиється, і стане легко!
Та не втрачай ти мужності.
Стукіт за сценою.
Знов стукіт.
Йди, переодягнись, бо ще побачать,
Що ми й не спали... І не треба так
Розгублюватись жалюгідно.
Макбет Краще б
Себе не знать, ніж знати, що вчинив я.
Стукіт за сценою.
Якби ж то стукіт цей збудив Дункана!
Виходять.
СЦЕНА З
Там же.
Стукіт за сценою.
Входить воротар.
Воротар Оце так гупає. Навіть воротар при пеклі
впрів би. Тільки й знай ключем крутити.
Стукіт за сценою.
Гупай собі, гупай. Хто там, в ім'я Вельзевула? Мабуть, якийсь
фермер, що повісився, не дочекавшись доброго врожаю. Саме вчас-
но. Чи досить захопив хустинок, бо тут попріти ой як доведе-
ться?
Стукіт за сценою.
Гупай собі, гупай. Хто там, в ім'я іншого диявола? А, це дворуш-
ник, що присягався за обидві сторони проти кожної. Він зрадами
світ пройшов задля слави божої, але неба так і не перехитрував.
Заходь, дворушнику.
Стукіт 8а сценою.
Гупай собі, гупай. Хто там? А, це йде сюди анрлішгький кравещ
що завузив французькі штани, щоб викроїть сукна для себе. Заході
кравчику,— тут знайдеться, чим праску нагріти.
Стукіт за сценою.
Знов гупають. Ніяк спокою не дадуть. Ти хто такий? Для пекла ту
холоднувато. Набридло мені у чортів за воротаря бути. Напусти
я сюди всяких людців із тих, що йдуть стежками насолод до вічног
вогнища,— ну й досить.
Стукіт за сценою.
Зараз, зараз. Та не обминіть своєю ласкою воротаря.
(Відчиняє браму)
Входять Макдуф і Лено кс.
Макдуф Допізна щось ти, друже, загулявся,
Що досі спиш.
Воротар Це правда, сер,— пиячили до других півнів,
пияцтво, певна річ, до трьох речей призводить.
Макдуф А до яких це трьох речей?
Воротар Відомо, сер,— червоний ніс, мертвий сон та (
гання до вітру. А щодо— хоті, то вино її викликає, і спиняє, і збу
жує, і заважає. Вина надвоє з розпустою жартує: воно її і ств
рює і руйнує, розпалить і погасить, покличе й прожене, постави
ніби твердо і зіпхне. Ну, словом, хитрує доти, доки не приспю
усю вину на неї звалить і покине.
Макдуф Здається, воно й з тобою сьогодні такого жар1
утнуло?
Воротар Ваша правда, сер. Воно мені прямо на горло н
ступило, та я з ним розквитався,-був йому, як видно, не під с
лу. Хоч вона мене часом і з ніг збивало, а я таки приловчився та
викинув його із себе.
Макдуф Встав твій господар?
Входить Макбет.
Гуркотом своїм
Його збудили ми. Ось він іде.
Ленокс Добридень, сер.
Макбет І вам обом-добридень.
Макдуф Король прокинувсь?
Макбет Ні.
Макдуф Мені звелів він
Збудити вдосвіта його. Вже час.
Макбет Я проведу.
Макдуф Тобі турбота ця приємна, знаю,
А все ж турбота.
Макбет Ні, приємний труд —
То не тягар, а радість. Ось і двері.
Макдуф Ввійти насмілюсь,— звелено-бо так.
(Виходить)
Ленокс Король сьогодні їде?
Макбет Так, збирався.
Ленокс Була бурхлива ніч: там, де ми спали,
Зірвало комин; кажуть, десь лунали
Ридання й смертні зойки у повітрі,
Які віщують нам страшні події,
Жорстокі чвари і лиху годину.
Всю ніч кричали сови — птахи тьми,-
І, кажуть, ніби вся земля трусилась,
Як в лихоманці.
Макбет , Ніч була тривожна.
Ленокс На молодім віку моїм такої
Я не згадаю ночі.
Макдуф повертається.
Макдуф О жах, о жах! Цього ні язиком
Не вимовить, ані збагнути серцем!
Ленокс Що скоїлося?
Макдуф Щонайбільший злочин!
Убивця богохульний розвалив
Храм божого помазаника й викрав
Життя із тіла!
Макбет Що? Яке життя?
Ленокс Його величності?
Макдуф Зайдіть в покої,
І вас нова Горгона осліпить...
Нічого не питайте, лиш погляньте
Самі й тоді кажіть!
Макбет і Ленокс виходять.
Вставайте всі!
Вставайте! Бийте в дзвони! Вбивство! Зрада!
Вставайте, Банко, Дональбайн, Малкольм!
Струсіть солодкий сон, подобу смерті,
Щоб їй самій поглянути у вічі!
Це суд страшний! Малкольме й Банко, встаньте,
Мов духи з домовини, щоб цей жах
Побачити.
Лунає дзвін.
Входить леді Макбет.
Леді Макбет Що трапилося тут?
Чого сурма жахлива сонних будить?
Кажіть, кажіть!
Макдуф Ласкава господине!
Не слід вам слухати, що я скажу.
Не для жінок ця звістка, бо ж вона
Убити може вас.
Входить Банко.
О Банко, Банко!
Володар наш убитий!
Леді Макбет В нашім домі? О горе, горе!
Банко Хоч би де було —
Це жах. Зречися слів своїх, Макдуфе,
Скажи, що це не так, що помилився.
Входять Макбет, Ленокс і Росе.
Макбет Коли б я вмер до цього за годину,
Сказав би — вік прожив щасливо; нині ж
Ніщо не цінне в смертному житті,
Все іграшки — і слава, й милосердя;
Вино життя розлите, тільки осад
На дні лишивсь.
Входять Малкольм 1 Дональбайн.
Дональбайн Що трапилося тут?
Макбет То ви не знаєте? Ви ще живі,
Аркрові й роду вашого священне
Спинилось джерело, навік спинилось.
Макдуф Король — ваш батько — вбитий.
Малкольм Ким убитий?
Ленокс Зробили це, здається, вартові —
Кров на руках у них і ва обличчях,
Кинджали їхні геть в крові знайшли ми
У головах; дивилися безтямно —
О, як було життя ввіряти їм!
Макбет Тепер собі пробачити не можу,
Що повбивав їх.
Макдуф Нащо це зробив ти?
Макбет Хто водночас був мудрий і безтямний,
Лихий і добрий, рвійний і байдужий?
Ніхто. Любов і відданість безмірна
Повільний перегнали ум. Дункан
Лежав увесь, в крові, що золотила
Сріблясте тіло, й зяяли на ньому
Ран діри, крізь які пройшла загибель.
Убивці спали,в колір свого діла
Забарвлені. На їх кинджалах кров
Позасихала... Хто, в чиєму серці
Відвага є й любов,,, хто міг би цих
Не виявить чуттів!
Леді Макбет Допоможіть!
Макдуф Допоможіть їй.
Малкольм
(стиха, до Дональбайна)
Що Ж МИ мовчимо,
Коли це горе нам* з усіх— найближче?
Дональбайн
(стиха,_ до Малкольма)
Що ж говорити тут, де нам загибель
Рз кожного загрожує кутка?
Мерщій тікаймо! Наші сльози ще
Не нгакипіли.
Малкольм
(стиха, до Дональбайна)
й гаре ще не в силі
До, дії стають.
Банко Допоможіть же леді!
Леді Макбет виносять.
Ходімо, і прикриймо наше тіло
Від холоду одежею, а потім
Зійдімось знов розслідувати злочин
Кривавий. Нас пойняв і жах, і сумнів,
Та, докладаючись на божу поміч,
На бій супроти підступів стаю
Злочинця невідомого.
Макдуф І я.
Всі Ми всі.
Макбет У всеозброєнні відваги
Зійдімося у залі.
Всі Згодні ми.
Всі, крім Малкольма і Дональбайна, виходять.
Малкольм Що нам робить? Не з ними ж залишатись.
Для зрадників не важко удавати
Сум і печаль. До Англії я їду.
Дональбайн Я —до Ірландії. Тож безпечніше
Нам долі розділить. А тут — кинджали
У кожній посмішці. Хто ближчий кров'ю,
Той кровожерніший.
Малкольм Стріла смертельна
Іще летать, і разумніше нам
Себе не підставляти. Тож на коней
Мерщій. Не гаймо часу на прощання.
Ні, той тавра злодійського не жди,
Хто вкрав себе від власної біди.
Виходять.
СЦЕНА 4
Там же. За муром Макбетового замку.
Входять Росе і старий.
Старий Літ сімдесят я добре пам'ятаю,
За цей час я багато надивився
Страшного й дивного, але такої,
Як ця, ще досі ночі не бувало.
Росе Он, діду, глянь. Розгніване і небо,
Погрожує за чорні дії людям.
День на годиннику, світило ж денне
Ще пітьмою затьмарене нічною.
Чи то змагає ніч, чи сором дневі,
Але вкриває мла землі обличчя
І світлу не дає поцілувать.
Старий Це неприродно, і так само те,
Що сталось тут.